Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №400/12900/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12900/25

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,

повний текст судового рішення

складено 10.03.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 400/12900/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що містить наступні вимоги:

- визнати протиправними дії Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ або відповідач) щодо відмови у внесенні змін до актового запису № 654, складеного 12.03.2004, про народження позивача;

- зобов`язати Відділ внести зміни, згідно з рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2025 у справі № 487/9529/24, до актового запису про народження № 654, складеного 12.03.2004, про народження позивача, а саме у розділі "інформація про батька" прізвище " ОСОБА_1 " змінити на " ОСОБА_1 ", та інші пов`язані з цим зміни.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 . Визнав протиправною бездіяльність Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що полягає у неприйнятті рішення за заявою від 01.11.2025 про внесення змін в актовий запис про народження ОСОБА_1 . Зобов`язав Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) розглянути заяву від 01.11.2025 про внесення змін в актовий запис про народження ОСОБА_1 та прийняти рішення за формою, встановленою додатком 2 до затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 № 96/5 "Правилах внесення змін до актових записів цивільного стану", - "Висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану". В задоволенні інших позовних вимог відмовив. Стягнув на рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн, сплачений квитанцією від 30.11.2025 № 1.425960279.1.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що повноваження відповідача щодо прийняття рішення про внесення змін до актового запису цивільного стану за наявності відповідного рішення суду не є дискреційними.

Більш того, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що лист відповідача є належним рішенням, адже з його змісту лише вбачаються причини відмови. Крім того, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, яким установлено, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1 , є достатньою підставою для внесення відповідних змін до актового запису. На переконання позивача, ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд не захистив його порушені права. Також заявник вказує, що на його повторне звернення відповідач знову відмовив у внесенні змін до актового запису.

З огляду на вказане, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зауважив, що факт встановлення родинних відносин не є беззастережною підставою для автоматичного внесення змін до актового запису цивільного стану. У свою чергу, резолютивна частина рішення Заводського районного суду м. Миколаєва не містить зобов`язань щодо внесення змін до відповідного актового запису. Відтак, на думку відповідача, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відбулася зміна найменування відповідача, а саме: Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за єдиним кодом ЄДРПОУ 23041148.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом, у свідоцтві про народження ОСОБА_1 батьком вказаний ОСОБА_5 .

26.05.2025 Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення у справі № 487/9529/24, яким встановив факт родинних відносин, за яких ОСОБА_4 , який 30.05.2024 зник безвісти під час виконання бойових завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини, є рідним батьком ОСОБА_1 .

01.11.2025 ОСОБА_1 подав до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву про внесення змін до актового запису про його народження (від 12.03.2004 № 654). До заяви позивач додав зокрема рішення Заводського районного суду м. Миколаєва.

ЛИСТОМ від 07.11.2025 № 23.19-56/341 позивачу роз`яснено, що підстави для внесення змін в актовому записі відсутні, адже резолютивна частина рішення Заводського районного суду м. Миколаєва не містить зобов`язань щодо внесення змін до відповідного актового запису.

Відмова відповідача у внесенні змін до актового запису про народження і зумовила звернення позивача до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що лист Відділу не є належним рішенням про відмову у внесенні змін до актового запису цивільного стану, що свідчить про протиправну бездіяльність останнього. Разом з тим, оскільки Відділ під час розгляду заяви про внесення змін до актового запису цивільного стану наділений дискреційними повноваженнями щодо прийняття відповідного рішення за наслідками проведеної перевірки, і таке рішення прийнято не було, у суду відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення на користь позивача (зокрема, рішення про внесення змін до актового запису цивільного стану).

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 135 Сімейного кодексу України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до п. 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 за № 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.

За положеннями ст. 134 Сімейного кодексу України (далі також - СК України) на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 22 Закону України від 01.07.2010 № 2398-VI "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав.

За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому.

У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку мотивуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження рішення про відмову в адміністративному та/або в судовому порядку.

Так, за заявою позивача від 01.11.2025 останньому не було складено та надано висновок про відмову у внесенні змін до актового запису, а лише письмово роз`яснено причини відмови у вчиненні такої реєстраційної дії. З огляду на вказане, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо належного розгляду заяви та прийняття відповідного висновку.

Отже, в цій частині суд дійшов вірного висновку.

Водночас щодо обраного способу захисту порушеного права позивача колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд першої інстанції вказав, що оскільки Відділ під час розгляду заяви про внесення змін до актового запису цивільного стану наділений дискреційними повноваженнями і таке рішення прийнято не було, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти рішення про внесення змін до актового запису цивільного стану на користь позивача.

Колегія суддів зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 320/4182/20.

Верховний Суд наголосив, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, суд помилково вважав повноваження відповідача дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо наявності у відповідача дискреційних повноважень є помилковими.

Щодо причин відмови у внесенні змін до актового запису про народження колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідачем вказано, що підстави для внесення змін до актового запису відсутні, адже резолютивна частина рішення Заводського районного суду м. Миколаєва не містить зобов`язання органу ДРАЦС щодо внесення змін до відповідного актового запису.

Дійсно, резолютивна частина рішення суду не містить зобов`язань внести зміни до актового запису. Разом з тим, за приписами підпункту .2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за № 55/18793, у разі надання рішення суду про визнання батьківства (материнства) відділ ДРАЦС має внести відповідні відомості до актового запису.

У цій справі Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення про встановлення факту батьківства.

Проте колегія суддів вважає, що відмова з цієї підстави є проявом надмірного формалізму, адже визнання батьківства та встановлення факту батьківства мають однакову правову мету та тягнуть аналогічні правові наслідки, проте ухвалюються за різних обставин.

Відповідно до ст. 128 СК України справи про визнання батьківства розглядаються в порядку позовного провадження, і позов може подати як сам біологічний батько дитини, так і мати, опікун, піклувальник дитини, особа, яка утримує та виховує дитину, а також сама дитина, яка досягла 18 років.

Процедура встановлення факту батьківства регулюється статтею 130 СК України та здійснюється в порядку окремого провадження як справа про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Передумовою звернення до суду з такою заявою є смерть чоловіка - ймовірного батька, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або визнання його померлим.

Отже, як рішення суду про визнання батьківства, так і рішення суду про встановлення факту батьківства є належними підставами для внесення змін до актового запису про народження, оскільки обидва судові рішення безпосередньо встановлюють батьківство особи щодо дитини та є обов`язковими до виконання на території України. Відтак відмова відповідача у внесенні змін до актового запису про народження не відповідає приписам законодавства.

З метою повного та всебічного захисту прав позивача, колегія суддів вважає, що належним способом захисту є саме зобов`язання відповідача внести зміни, згідно з рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2025 у справі № 487/9529/24, до актового запису про народження № 654, складеного 12.03.2004, про народження позивача, а саме у розділі "інформація про батька" прізвище " ОСОБА_1 " змінити на " ОСОБА_1 ", та інші пов`язані з цим зміни відповідно до рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2025 у справі № 487/9529/24.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині зобов`язання підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення у відповідній частині.

Оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, а також правильність застосування норм матеріального права, колегія суддів доходить висновку, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

З огляду на викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року - частковому скасуванню з ухваленням нового судового рішення у відповідній частині.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду ухвалюється нове судове рішення у відповідній частині, питання розподілу судових витрат підлягає вирішенню відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1 996, 70 грн, тоді як встановлений законом розмір судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі становив 1 816, 80 грн. Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 908, 40 грн (пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги). При цьому суд не вбачає підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції.

Керуючись статтями 139, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 400/12900/25 - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року у справі № 400/12900/25 - скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Зобов`язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести зміни, згідно з рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2025 у справі № 487/9529/24, до актового запису про народження № 654, складеного 12.03.2004, про народження ОСОБА_1 , а саме у розділі "інформація про батька" прізвище " ОСОБА_1 " змінити на " ОСОБА_1 ", та інші пов`язані з цим зміни відповідно до рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2025 у справі № 487/9529/24.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 908, 40 грн (дев`ятсот вісім гривень сорок копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

СуддіЮ.В. Осіпов В.О. Скрипченко