Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/19531/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19531/24

Категорія: 106020000Головуючий у суді І інстанції: Попов В. Ф. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів:Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Суворовського районного суду м. Одеси про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому заявив наступні вимоги:

- визнати протиправним та скасувати наказ Суворовського районного суду міста Одеси «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» від 21.03.2024 №22-о/с-ап (з 22.01.2024) та наказ «Про внесення Змін до наказу № 22-о/с-ап від 21.03.2024р» Суворовського районного суду міста Одеси від 05 квітня 2024 року № 31-о/с-ап;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (далі – ТУ ДСА в Одеській області) здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 33 відсотків відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Суворовського районного суду міста Одеси «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » від 29.11.2023 №161-о/с-ап.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що є працівником Суворовського районного суду міста Одеси, працює на посаді секретаря судового засідання з 10.05.2023 по теперішній час. Стаж державної служби станом на 17.06.2024 становить 21 рік 5 місяців.

Згідно наказу «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» Суворовського районного суду міста Одеси від 21.03.2024 № 22-о/с-ап позивачу встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 24 відсотків посадового окладу, стаж якої на державній службі станом на 22.01.2024 складає понад 12 років. 01.01.2024 набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-ІХ, абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Тобто, при розрахунку надбавки за вислугу років, відповідачем застосовані приписи абзацу 2 пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-ІХ, у якому зазначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Позивач вважає, що зменшення надбавки за вислугу років у відсотковому значенні суперечить вимогам Конституції України та є порушенням його прав на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантованих статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року позов задоволено.

Суд визнав протиправним та скасував наказ Суворовського районного суду міста Одеси від 21.03.2024 № 22-о/с-ап, в частині встановлення з 22.01.2024, замість раніше встановленої, надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання ОСОБА_1 в розмірі 22 відсотків посадового окладу, стаж державної служби якого на 22.01.2024 становить понад 12 років.

Зобов`язав ТУ ДСА в Одеській області здійснити з 22.01.2024 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, а також наказу Суворовського районного суду міста Одеси «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » від 29.11.2023 №161-о/с-ап.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, представник ТУ ДСА в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Мотиви апеляційної скарги складаються з такого.

По-перше, скаржник указує, що при розрахунку надбавки за вислугу років Суворовським районним судом міста Одеси застосовані приписи абзацу 2 пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, а саме: надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Отже, апелянт вважає, що спірний наказ Суворовського районного суду м. Одеси «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» від 21.03.2024 №22-о/с-ап, в частині, що стосується позивача, прийнятий на виконання вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», а тому є законним та скасуванню не підлягає, що не враховано судом першої інстанції.

По-друге, ТУ ДСА в Одеській області не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, на власний розсуд визначати розмір надбавки за вислугу років ніж це прямо передбачено законодавством України.

По-третє, скаржник вважає, що зобов`язання ТУ ДСА в Одеській області вчинити певні дії зобов`язального характеру є неналежним способом захисту порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки належним способом захисту в даному випадку є вимога про стягнення відповідної суми коштів з затвердженої бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», передбаченої Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

По-четверте, скаржник вважає, що позивачка пропустила місячний строк звернення до суду з даним позовом, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справу судом апеляційної інстанції розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з відмовою у позові, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є працівником Суворовського районного суду міста Одеси, працює на посаді секретаря судового засідання з 10.05.2023 по теперішній час. Стаж державної служби станом на 17.06.2024 становить 21 рік 5 місяців, що підтверджується відповідними записами з трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Наказом Суворовського районного суду міста Одеси від 29.11.2023 № 161-о/с-ап встановлено секретарю судового засідання Якимову П. О. з 11.05.2023 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 33 % посадового окладу, як такому стаж державної служби якого, станом на 11.05.2023, становить 11 років.

Наказом керівника апарату Суворовського районного суду міста Одеси від 21.03.2024 № 22-о/с-ап встановлено з 22 січня 2024 року, замість раніше встановленої, надбавку за вислугу років у розмірі 22 відсотків посадового окладу секретарю судового засідання ОСОБА_1 , стаж якого на 22.01.2024 складає понад 11 років.

Не погоджуючись з наказом щодо зменшення відсоткового розміру надбавки за вислугу років, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме: частина 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», а не абзац 2 пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців на достатній рівень оплати праці.

За таких умов, суд першої інстанції вбачав порушення прав ОСОБА_1 з 2024 року на належний рівень оплати праці як державного службовця у вигляді отримання надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 3% за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Також суд першої інстанції вважав, що, для ефективного захисту порушених прав позивача, необхідно зобов`язати ТУ ДСА в Одеській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 з 22.01.2024 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме: на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2025 року було зупинено провадження у даній справі № 420/19531/24 – до ухвалення Верховним Судом рішення у зразковій справі № 240/7215/24.

Рішенням Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року, ухваленого у зразковій справі № 240/7215/24, визнано протиправним і скасовано наказ Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19.01.2024 №01/к у частині встановлення особі на 2024 рік надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків посадового окладу, виходячи з норм абзацу 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX.

Зобов`язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести особі, державному службовцю Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, нарахування та виплату надбавки за вислугу років за 2024 рік відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII - у розмірі 50 відсотків посадового окладу за кожен місяць 2024 року.

Разом з цим, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області оскаржило указане рішення Верховного Суду від 30 травня 2025 року в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду.

19 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області задовольнила, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2025 року у зразковій справі № 240/7215/24 скасувала, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Питанням, яке постало перед Великою Палатою Верховного Суду в цій зразковій справі, є визначення порядку обчислення надбавки за вислугу років державним службовцям та її максимального розміру починаючи з 01 січня 2024 року.

Для визначення правильної відповіді на це питання Велика Палата Верховного Суду проаналізувала норми матеріального права, якими регулюється оплата праці державних службовців, зокрема, в судах.

Так, стаття 130 Конституції України визначає, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно із частинами першою - п`ятою статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, зокрема, здійснює ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначають окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також загалом щодо апеляційних, місцевих судів.

Згідно із частиною першою статті 150 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ДСА України, Служби судової охорони врегульовано нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та коло його основних прав, гарантій і обов`язків визначено у Законі України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон № 889-VIII).

У статті 1 цього Закону визначено поняття «державний службовець», яким є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право, зокрема, на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи (частина перша статті 50 Закону № 889-VIII).

Згідно із частиною другою статті 50 Закону № 889-VIII заробітна плата державного службовця складається, зокрема, з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Тож заробітна плата державного службовця має обов`язкову (сталу) складову, яка є фіксованою виплатою та, по суті, основною винагородою за виконання посадових обов`язків, а також факультативну (необов`язкову) складову, яка залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.

Надбавка за вислугу років є складовою обов`язкової частини заробітної плати державного службовця та згідно із частиною першою статті 46 Закону № 889-VIII обумовлена досягненням особою певного стажу державної служби.

Розмір такої надбавки за приписами частини першої статті 52 Закону № 889-VIII визначається на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Водночас 01 січня 2024 року набрав чинності Закон № 3460-ІХ (про державний бюджет), у пункті 10 розділу «Прикінцеві положення» якого законодавець визначив, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

Згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Набрання чинності Законом № 3460-ІХ (зокрема, пунктом 12 його розділу «Прикінцеві положення») сприяло формуванню в позивачки враження, що з 01 січня 2024 року питання про визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям по-різному врегульовано двома окремими законами, що нібито показує наявність колізії в національному законодавстві.

Таку «колізію» позивачка пропонувала вирішити за принципом lex specialis derogat generali, тобто на користь спеціальної норми, якою, на її переконання, в цій ситуації є приписи Закону № 889-VIII (про державну службу). З таким підходом у цій справі погодився й суд першої інстанції, зробивши висновок про неможливість застосування норм Закону №3460-ІХ до спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду з таким висновком не погодилася з огляду на такі міркування.

У правовій доктрині розрізняють різні види конкуренції правових норм: та, що пов`язана з колізією норм у законодавстві, й та, що не пов`язана з такою колізією. Тобто категорія конкуренції різних правових норм є більш загальним поняттям.

Колізія (від лат. сollisio - зіткнення) у законодавстві - це різновид юридичних колізій, що виникають за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють одній і ті самі суспільні відносини.

За наявності колізії зміст однієї норми права повністю чи частково заперечує зміст іншої, що призводить до ситуації, за якої правовідносини по-різному регулюються окремими нормами. Серед колізій у законодавстві розрізняють, зокрема, темпоральну (залежно від часу прийняття правової норми), ієрархічну (залежно від юридичної сили документа, в якому визначена відповідна норма) та змістову (між загальними і спеціальними нормами права) колізії.

Інший різновид конкуренції правових норм - та, що не пов`язана з колізією в законодавстві, - виникає тоді, коли норми права прямо не суперечать одна одній. Тобто така конкуренція правових норм має місце в ситуації, коли на врегулювання одного і того ж аспекту суспільних відносин претендують одночасно дві або більше правові норми, які за своїм змістом не суперечать одна одній, мають тісний взаємний зв`язок і залежність.

У справі, яка переглядається, пізніше прийнятим Законом № 3460-ІХ визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

До того ж у цьому Законі визначено, що норми раніше прийнятого Закону № 889-VIII про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону.

З наведеного логічно випливає, що норми Закону № 889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону № 3460-ІХ.

Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону № 3460-ІХ, яка зупинила дію норми Закону № 889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.

Щодо конкуренції правових норм, яка не пов`язана з колізією у законодавстві, то варто зазначити, що вона існує, втім, вирішуючи її, знову ж таки потрібно враховувати те, що частина перша статті 52 Закону № 889-VIII з 01 січня 2024 року з огляду на пряму вказівку в пункті 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-ІХ не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.

Тож визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2024 року врегульоване винятково Законом № 3460-ІХ, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається.

Регулювання спірних суспільних відносин є однозначним, передбачуваним і чітким, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності в питанні нарахування та виплати державним службовцям надбавки за вислугу років.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції безпідставно вдався до подолання змістової колізії між нормами права, які за своєю суттю не суперечать одна одній, оскільки не мають одночасної темпоральної дії (дія однієї норми права зупинена / не застосовується на період чинності іншої).

Отже, узагальнені висновки Великої Палати Верховного Суду полягають у наступному.

Нарахування та виплата у 2024 році державним службовцям надбавки за вислугу років має відбуватися з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-IX- на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в сукупності зі збільшенням посадового окладу не є проявом очевидного свавілля та в кінцевому результаті не призвели до реального порушення будь-яких прав позивачки як державного службовця. Саме лише зменшення розміру надбавки за вислугу років на державній службі не спричинило звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошової винагороди, а є складовим елементом послідовного та виваженого підходу держави до поступового підвищення конкурентоспроможності заробітних плат на посадах державної служби.

Відповідно п.21 ч.1 ст.4 КАС України, типові адміністративні справи – це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

При ухваленні рішення по типовій справі, яке відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні за результатами розгляду зразкової справи (ч.3 ст.291 КАС України). Судові рішення у зразкових справах набувають ознак реального носія об`єктивної інформації та джерела права.

На переконання суду апеляційної інстанції, справа, яка є предметом даного судового розгляду за позовом ОСОБА_1 відноситься до типової справи, яка розглядалася, як указано вище, Великою Палатою Верховного Суду, оскільки відповідачем є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), а спір виник:

з аналогічних підстав,

у відносинах, що регулюються одними нормами права,

у відносинах, в яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

За таких умов, колегія суддів вважає необхідним застосувати до даної справи за позовом ОСОБА_1 правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2026 року у зразковій справі № 240/7215/24.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що задоволенню не підлягає.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, немає.

Відповідно до частини 5 статті 291 КАС України рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку виключно з таких підстав:

1) суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи;

2) справа, в якій судом першої та (або) апеляційної інстанції ухвалено рішення з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, не відповідає ознакам типової справи.

Керуючись статтями 243, 250, 291, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області – задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року – скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Суворовського районного суду м. Одеси про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, у випадках, встановлених частиною 5 статті 291 КАС України.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

СуддіА.Г. Федусик О.І. Шляхтицький