Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №400/10586/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10586/26

Категорія: 106020200Головуючий у суді І інстанції: Птичкіна В. В. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів:Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою адвоката Гусєва Миколи Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року адвокат Гусєв М. М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про призов військовозобов`язаного ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення для проходження військової служби до військової частини;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

Одночасно з поданням позову, адвокат звернувся до суду першої інстанції із заявою про його забезпечення шляхом заборони командиру Військової частини НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення військовослужбовця ОСОБА_1 до іншого місця проходження військової служби або іншого територіального розташування військової частини за межами місця постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 , переведення до іншої військової частини, його відрядження до іншого місця несення військової служби, у тому числі до районів ведення бойових дій, тощо – до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Обґрунтування даної заяви полягало у тому, що 17.07.2026 позивач був мобілізований та на даний час перебуває у Військовій частині НОМЕР_1 .

За час розгляду указаної вище позовної заяви ОСОБА_1 можуть направити в іншу військову частину, що ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.

На думку адвоката, у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні такої заяви, суд першої інстанції виходив із того, що адвокат просить забезпечити позов шляхом заборони командиру Військової частини НОМЕР_1 певних дій, які стосуються направлення військовослужбовця ОСОБА_1 до іншого місця проходження служби, у той же час адвокат не надав доказів зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Також суд першої інстанції відзначив, що адміністративний позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, адвокат Гусєв М. М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , оскаржив її, покликаючись в апеляції на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Скаржник просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що ОСОБА_1 з 09.09.2010 і до останнього часу працював в Сільськогосподарському виробничому кооперативі «Агрофірма «Миг-Сервіс-Агро» (далі – СВК «Агрофірма «Миг-Сервіс-Агро»), якому надано статус критично важливого підприємства, а відтак і право бронювати своїх військовозобов`язаних працівників від мобілізації для забезпечення безперервної роботи.

Останній раз, за заявою указаного підприємства від 10.07.2025 про бронювання працівників, його й інших працівників було заброньовано до 04.07.2026.

В подальшому, лише 16.07.2026 наказом Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України №7521 СВК «Агрофірма «Миг-Сервіс-Агро» визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Після отримання даного наказу, СВК «Агрофірма «Миг-Сервіс-Агро» невідкладно 17.07.2026 звернулось через «Дію» із заявою про бронювання працівників, серед яких був і позивач.

Однак, 17.07.2026 на автодорозі Н-14 (Олександрівка – Кропивницький – Миколаїв), поблизу м. Миколаєва, автомобіль в якому знаходився ОСОБА_1 , їдучі для виконання виробничих завдань підприємства, був зупинений співробітниками поліції і ТЦК та СП. Після чого позивач був затриманий і доставлений на територію ІНФОРМАЦІЯ_3 , а звідти в об`єднаний обласний центр мобілізації, підпорядкований ІНФОРМАЦІЯ_4 .

18.07.2026, як стверджує адвокат, ОСОБА_1 доставили до Військової частини НОМЕР_1 .

Далі, 31.08.2026, тобто вже після прийняття оскаржуваної ухвали судом першої інстанції, адвокат ОСОБА_2 отримав витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.07.2026 №206 про зарахування ОСОБА_1 на військову службу за призовом у воєнний час з 19.07.2026, а 01.09.2026 надійшов витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 17.07.2026 №1748 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період».

Адвокат указує, що мобілізація позивача є незаконною, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Однак, за час розгляду справи ОСОБА_1 можуть направити в інше місце, військову частину, що ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.

Відповідачі не скористались правом звернення до суду апеляційної інстанції з відзивом на апеляційну скаргу.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про її розгляд за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.

На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003, № 3-рн/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).

Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014, № 19336/04 Справа East/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).

Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 Справа Байсаков та інші проти України Європейський суд зазначив, "... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов`язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II). Однак, якщо заявник намагається запобігти своєму висланню з Договірної держави, такий засіб юридичного захисту буде ефективним лише в разі, якщо він автоматично зупиняє дію оскаржуваного рішення (див. рішення у справі "Жебремедин [Габерамадієн] проти Франції", N 25389/05, п. 66, ЄСПЛ 2007-V) (пункт 75).

Отже, підсумовуючи наведене, слід дійти висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення прав людини, яке на думку останньої є порушеним.

Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Окрім цього, згідно із частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частина 2 статті 151 КАС України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов`язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.

Так, обставини справи свідчать, що предметом даного спору є:

- визнання протиправними та скасування наказів про призов військовозобов`язаного ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення для проходження військової служби до військової частини, а також про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

Водночас, за ствердженням адвоката Гусєва М. М., його довірителя, ОСОБА_1 , Військова частина НОМЕР_1 може направити до іншого місця проходження військової служби або іншого територіального розташування військової частини за межами місця постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 , переведення до іншої військової частини, його відрядження до іншого місця несення військової служби, у тому числі до районів ведення бойових дій, тощо, що унеможливить виконати судове рішення, у разі, якщо воно буде на його користь.

Слід погодитись з таким висновком адвоката, оскільки, у межах даної справи, позовні вимоги звернені до Військової частини НОМЕР_1 щодо скасування наказу про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та про виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Тобто, у разі переведення позивача до іншої військової частини це унеможливить виконання рішення суду у даній справі Військовою частиною НОМЕР_1 , за умови прийняття рішення на користь позивача.

За таких умов, колегія суддів вважає, що наявна підстава для забезпечення позову, яка передбачена пунктом 1 частиною 2 статті 150 КАС України.

При цьому, колегія суддів указує, що даним забезпеченням позову суд апеляційної інстанції не зупиняє мобілізаційні заходи та військову службу ОСОБА_1 , а лише забезпечує можливість, у разі прийняття судового рішення на користь позивача, виконати рішення суду.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви адвоката Гусєва М. М. про забезпечення позову, посилаючись на відсутність доказів зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , оскільки суд, відповідно до статті 80 КАС України, не позбавлений можливості витребувати необхідні докази за власною ініціативою.

Слід указати, що адвокат надав до апеляційної скарги витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.07.2026 №206 про зарахування ОСОБА_1 на військову службу за призовом у воєнний час з 19.07.2026.

Таким чином, ураховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

У зв`язку з цим, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року про відмову в забезпеченні позову слід скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити заяву адвоката Гусєва М. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо переведення (відправлення/переміщення/направлення) ОСОБА_1 до іншої військової частини або за межі розташування (юридичної адреси/дислокації) Військової частини НОМЕР_1 – до набрання законної сили рішенням суду у справі №400/10586/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії.

Стаття 156 КАС України передбачає, що ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

За правилами пунктів 1, 4 частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Частина 2 статті 328 КАС України передбачає, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Керуючись статтями 243, 311, 312, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Гусєва Миколи Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року про відмову в забезпеченні позову – скасувати.

Ухвалити у справі постанову, якою заяву адвоката Гусєва Миколи Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову – задовольнити.

Заборонити Військовій частині НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) вчиняти будь-які дії щодо переведення (відправлення/переміщення/направлення) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до іншої військової частини або за межі розташування (юридичної адреси/дислокації) Військової частини НОМЕР_1 – до набрання законної сили рішенням суду у справі №400/10586/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію постанови про забезпечення позову негайно надіслати до Військової частини НОМЕР_1 та адвокату ОСОБА_2 за допомогою підсистеми «Електронний суд».

Постанова про забезпечення позову підлягає негайному виконанню.

Оскарження постанови про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

СуддіА.Г. Федусик О.І. Шляхтицький