Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/2088/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2088/26

Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.

Місце та час укладення судового рішення «--:--»: м.Одеса

Повний текст судового рішення складений: 27.05.2026

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Дегтярьової С.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

26.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 05.11.2025 №155750000514 про відмову їй у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання повторно розглянути її заяву від 25.10.2025 та зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 25.02.1978 по 30.08.1979, з 01.08.1981 по 26.06.1991, з 18.08.1993 по 01.09.1995, з 13.12.1995 по 21.07.1997, а також періоди роботи в російській федерації з 01.09.1992 по 18.08.1993, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.05.1978.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка, досягнувши 65-річного віку, звернулася до пенсійного органу із заявою для призначення їй пенсії за віком однак, рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області їй відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 15 років, який дає право на призначення такого виду пенсії. На думку позивачки, пенсійним органом протиправно не зараховано до її стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки, а саме: з 25.02.1978 по 30.08.1979, з 01.08.1981 по 26.06.1991, з 18.08.1993 по 01.09.1995, з 13.12.1995 по 21.07.1997 (оскільки дата народження на титульній сторінці трудової книжки внесено не повністю), а також періоди роботи на території рф з 01.09.1992 по 18.08.1993.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 позов задоволено, виходячи з того, що недотримання правил ведення трудової книжки не може мати негативні наслідки для працівника та позбавляти особу конституційного права на соціальний захист. З цих підстав, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, суд вказав на протиправність дій з боку відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи: з 25.02.1978 по 30.08.1979, з 01.08.1981 по 26.06.1991, з 18.08.1993 по 01.09.1995, з 13.12.1995 по 21.07.1997. Щодо періоду трудової діяльності на території рф, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що на час трудової діяльності позивачки була чинною Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому її положення протиправно не були застосовані пенсійним органом, що стало підставою для протиправної відмови у зарахуванні до страхового стажу позивачки період роботи з 01.09.1992 по 18.08.1993.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги, управління зазначає щодо правомірності рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України №1058-IV з підстав відсутності необхідного страхового стажу 15 роки (на момент звернення із заявою про призначення пенсії стаж становив 01 рік 11 місяців 05 днів). При цьому, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності: з 25.02.1978 по 30.08.1979, з 01.08.1981 по 26.06.1991, з 18.08.1993 по 01.09.1995, з 13.12.1995 по 21.07.1997, оскільки дата народження позивачки на титульній сторінці трудової книжки внесено не повністю « 1960», що є порушенням пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях №162 від 20.07.1974. Також, пенсійний орган вказує про відсутність підстав для врахування періоду роботи у рф з 01.09.1992 по 18.08.1993, оскільки з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.10.2025 ОСОБА_1 (09.07.1960) звернулася до ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

05.11.2025 ГУ ПФУ в Донецькій області прийняло рішення №155750000514 про відмову у призначені пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, визначеного ч.3 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 15 років, оскільки стаж роботи позивачки складає 01 рік 11 місяців 05 днів. /а.с.8/

У зазначеному рішенні пенсійний орган вказав, що до страхового стажу не зараховані наступні періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.09.1978: з 25.02.1978 по 30.08.1979, з 01.08.1981 по 26.06.1991, з 18.08.1993 по 01.09.1995, з 13.12.1995 по 21.07.1997, оскільки дата народження заявниці на титульній сторінці трудової книжки внесено не повністю « 1960», що є порушенням пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях №162 від 20.07.1974; окремо довідка не надавалась;

з 01.09.1992 по 18.08.1993, оскільки з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.24 Закону України №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).

За змістом ч.3 ст. 26 Закону України №1058- IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

Згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, ст.48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).

Так, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсійним органом зараховано загальний страховий стаж позивачки – 01 рік 11 місяців 05 днів.

При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.09.1978, зокрема з 25.02.1978 по 30.08.1979, з 01.08.1981 по 26.06.1991, з 18.08.1993 по 01.09.1995, з 13.12.1995 по 21.07.1997, з приводу чого слід зазначити наступне.

Так, на час первинного заповнення трудової книжки позивачки, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).

Відповідно до абз.1 п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Абзацами 2, 3 п.2.2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Пунктом 2.11 Інструкції №162 визначено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Згідно пу.4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Тобто, позивач, як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудової книжки, не може нести відповідальність за неповноту внесених до неї відомостей, про що вірно зауважено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Також Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Дійсно, титульна сторінка трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 26.09.1978 у графі «дата народження» містить лише рік народження « 1960». Однак, вказані обстави не можуть впливати на соціальне право особи щодо її права на пенсійне забезпечення, з урахуванням наведених вище висновків.

Таким чином, оскільки трудова книжка позивачки містить записи щодо періодів її роботи: з 25.02.1978 по 30.08.1979 (записи №№1, 2), з 01.08.1981 по 26.06.1991 (записи №№5-7), з 18.08.1993 по 01.09.1995 (записи №№10-16), з 13.12.1995 по 21.07.1997 (записи №№17-19), пенсійний орган протиправно не врахував зазначені періоди її трудової діяльності до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії.

Крім того, пенсійний орган у спірному рішенні не врахував також період роботи з 01.09.1992 по 18.08.1993, оскільки з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Так, 13.03.1992 Україною, Азербайджаном, рф, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (надалі - Угода) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно зі ст.6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (п.п.1, 2 ст.6).

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (п.3 ст.6 Угоди).

Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а, від 17.06.2020 у справі №646/1911/17, від 06.07.2020 у справі №345/9/17.

Відповідно до ст.13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Дійсно, постановою КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до п.11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м.Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що на час трудової діяльності позивачки, а саме у період з 01.09.1992 по 18.08.1993, Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, протиправно не зараховано вказаний період роботи позивачки на території рф до її страхового стажу.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання управління на ту обставину, що з 01.01.2023 рф також припинила участь в Угоді, оскільки вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023. Крім того, з урахуванням ст.13 Угоди не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

На підставі викладеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 05.11.2025 №155750000514 та наявності підстав для його скасування.

За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Водночас, відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, адвокат позивачки просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області витрати на правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 10000грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, до суду першої інстанції надано: витяг із договору про надання правничої допомоги від 22.01.2026; договір про співробітництво у сфері надання правової допомоги/юридичних послуг №01112501-с від 01.11.2025 з додатком від 18.06.2026; договір про надання правової допомоги від 18.06.2026; банківська квитанція про сплату витрат у розмірі 10000грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №440/7120/20.

На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, співмірність суми витрат зі складністю справи (справа незначної складності), з огляду на зміст та обсяг робіт проведених адвокатом під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції (подання відзиву на апеляційну скаргу), пов`язаність цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів вважає, що розмір судових витрат у сумі 10000грн. є завищеним, а тому на користь позивачки підлягають стягненню понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000грн.

Керуючись ст.ст.139, 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. Крусян

СуддіС.В. Дегтярьова О.В. Яковлєв