Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/5616/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5616/26

Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В.

Місце та час укладення судового рішення «--:--»: м.Одеса

Повний текст судового рішення складений: 18.05.2026

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Дегтярьової С.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

26.02.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення №104650022666 від 30.01.2026 про відмову їй у призначенні пенсії за віком;

зобов`язати зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 01.09.1982 по 04.07.1995 та з 01.01.2001 по 31.12.2001;

зобов`язати призначити та розпочати виплату їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати звернення за її призначенням, а саме з 22.01.2026.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка, досягнувши 60-річного віку, звернулася до пенсійного органу із заявою для призначення їй пенсії за віком однак, рішенням ГУ ПФУ в Одеській області їй відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 32 роки, який дає право на призначення такого виду пенсії. На думку позивачки, пенсійним органом протиправно не зараховано до її стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки, а саме з 01.09.1982 по 04.07.1995 та з 01.01.2001 по 31.12.2001.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650022666 від 30.01.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1982 по 04.07.1995 та з 01.01.2001 по 31.12.2001; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області потворно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», від 22.01.2026; в іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходи з того, що пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки періоди її роботи з 01.09.1982 по 04.07.1995 та з 01.01.2001 по 31.12.2001, оскільки трудова книжка містить всі записи про спірні періоди її роботи. Разом з тим, з огляду на дискреційність повноважень пенсійного органу, суд вважав, що належним способом порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача потворно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії від 22.01.2026, відповідно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання призначити та виплатити пенсію.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги, управління зазначає щодо правомірності рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України №1058-IV з підстав відсутності необхідного страхового стажу 32 роки (на момент звернення із заявою про призначення пенсії стаж становив 24 роки 03 місяці 15 днів). При цьому, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу період трудової діяльності з 01.09.1982 по 04.07.1995, (у записі трудової книжки назва установи при прийнятті не відповідає назві на відбитку печатки при звільненні). Довідка від 07.01.2026 № 11-21/790 (щодо підтвердження зазначеного періоду роботи) не врахована, оскільки не вказано підстави перейменування: номери та дати наказів. Також не підлягає врахуванню період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001, оскільки відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

30.01.2026 ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення №104650022666 про відмову у призначені пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, визначеного ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 32 роки, оскільки стаж роботи позивачки складає 24 роки 03 місяці 15 днів. /а.с.8/

У зазначеному рішенні пенсійний орган вказав, що до страхового стажу не зараховані наступні періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.09.1982: з 01.09.1982 по 04.07.1995, оскільки назва установи при прийнятті не відповідає назві на відбитку печатці при звільненні, довідка від 07.01.2026 № 11-21/790 не врахована, оскільки не вказано підстави перейменування: номери та дати наказів; з 01.01.2001 по 31.12.2001, оскільки відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки судове рішення оскаржується в частині задоволення позовних вимог, тому перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог апеляційним судом не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.24 Закону України №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).

За змістом ч.1 ст. 26 Закону України №1058- IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, ст.48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).

Так, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсійним органом зараховано загальний страховий стаж позивачки – 24 роки 03 місяці 15 днів.

При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.09.1982, зокрема з 01.09.1982 по 04.07.1995, оскільки назва установи при прийнятті не відповідає назві на відбитку печатці при звільненні, довідка від 07.01.2026 № 11-21/790 не врахована, оскільки не вказано підстави перейменування: номери та дати наказів, з приводу чого слід зазначити наступне.

Так, на час первинного заповнення трудової книжки позивачки, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).

Відповідно до абз.1 п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Абзацами 2, 3 п.2.2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Пунктом 2.11 Інструкції №162 визначено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Згідно пу.4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Тобто, позивач, як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудової книжки, не може нести відповідальність за неповноту внесених до неї відомостей, про що вірно зауважено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Також Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Так, трудова книжка позивачки серії НОМЕР_1 від 05.09.1982 містить записи про період її роботи з 01.09.1982 по 04.07.1995 (записи №№1, 7) у Київському виробничому об`єднанні швейної промисловості «Україна», яке неодноразово було перейменовано. /а.с.39-40/

З архівної довідки Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 07.01.2026 №11-21/790 вбачається наступне: в архівних документах Київського виробничого об`єднання швейної промисловості «Україна» (з 1983 – Київське виробниче швейне об`єднання «Україна», з січня 1992 – Київська орендна швейна фабрика «Україна», з 1993 - АТ закритого типу «Виробничо-торгівельна швейна фірма «Україна»), переданих на зберігання в архівний відділ значиться ОСОБА_1 . Зокрема: наказом №264-ос від 30.08.1982 прийнята на роботу ученицею-лекальницею у цех №1 з 01.09.1982; наказом №163-ос від 04.07.1995 звільнено з посади модельєра-конструктора.

Таким чином, відомості щодо періоду трудової діяльності позивачки з 01.09.1982 по 04.07.1995, зазначених у трудовій книжці, співвідносяться відомостям, зазначеним в архівній довідці від 07.01.2026, а тому відсутні підстави для неврахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії.

Крім того, пенсійний орган у спірному рішенні не врахував також період роботи з 01.01.2001 по 31.12.2001, оскільки відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено у ч.1 ст.1 Закону України №1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено ст.20 Закону України №1058-IV.

Так, ч.1 ст.20 Закону України №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. (ч.2 ст.20 Закону України №1058-IV).

Згідно з ч.10 ст.20 Закону України №1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 106 Закону України №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

За аналізом наведених норм можна дійти висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17.

Таким чином, враховуючи, що відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, при цьому період трудової діяльності позивачки з 01.01.2001 по 31.12.2001 підтверджений записами трудової книжки, наявні підстави для зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

На підставі викладеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 30.01.2026 №104650022666 та наявності підстав для його скасування.

За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.139, 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. Крусян

СуддіС.В. Дегтярьова О.В. Яковлєв