Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/9454/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9454/25

Суддя першої інстанції: Юхтенко Л.Р.

Час та місце ухвалення судового рішення «--:--»: м. Одеса

Повний текст судового рішення складений: 27.11.2025

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Дегтярьової С.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

31.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення за період з 01.10.2022 по 05.11.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, на 01.01.2023 у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 01.10.2022 по 05.11.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня календарного року, а саме: Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 -2481грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684грн., на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення за період з 06.12.2023 по 06.02.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2024-2025, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684грн. на відповідний тарифний коефіцієнт;

зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити йому перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 06.12.2023 по 06.02.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2024-2025, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684грн. на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 01.10.2022 по 05.11.2023 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 06.12.2023 по 06.02.2025 - у військовій частині НОМЕР_2 , зарахований на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач вказує, що його грошове забезпечення у періоди проходження військової служби, додаткові та одноразові види грошового забезпечення протиправно не обраховані, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначена станом на 01 січня відповідного календарного року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 позов задоволено частково; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.10.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату виплачених основних та додаткових видів грошового забезпечення та премії та грошової допомоги для оздоровлення на користь ОСОБА_1 за період з 01.10.2022 по 19.05.2023, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік (на 01.01.2022 - 2481грн, на 01.01.2023 - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням здійснених виплат; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для обчислення посадового окладу та окладу за військовим звання позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Надалі, судом було враховано положення постанови КМУ №481 від 12.05.2023, відповідно до якої обчислення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється з розміру 1762грн., яка набрала чинності та застосовувалась у період з 20.05.2023 до 18.06.2025, оскільки судовим рішенням від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним п.2 постанови №481 (набрало чинності 18.06.2025). З урахуванням зазначеного, суд вважав, що задоволенню підлягають лише позовні вимоги за період з 01.10.2022 по 19.05.2023.

Крім того, в рішенні суд першої інстанції спростував доводи військової частини НОМЕР_1 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, вказавши, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч.2 ст.233 КЗпП України, якими передбачено тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли особа дізналась про порушення своїх прав. Оскільки позивач був звільнений з військової служби 06.02.2025, а до суду звернувся 31.03.2025, суд дійшов висновку про дотримання останнім строку звернення з позовом, визначеного ч.2 ст.233 КЗпП України.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків стосовно дотримання позивачем строку звернення з позовом до суду, визначеного ст.233 КЗпП України, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 виникли 01.10.2022 та припинилися 05.11.2023, у зв`язку з чим він отримав грошовий атестат з зазначенням всіх сум, що належать йому до виплати при звільненні з військової частини НОМЕР_1 . За доводами апелянта, саме з 05.11.2023 необхідно обраховувати тримісячний строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України, який сплинув 05.02.2024. Разом з тим, при поданні позову, позивач не надав заяви про поновлення строку звернення до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.10.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2023 №315 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення як такий, що вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 . /а.с.23/

З 06.11.2023 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.02.2025 №37 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби на підставі п.«б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». /а.с.34, 27/

Сторонами у справі не заперечується, що під час проходження військової служби позивача у військовій частині НОМЕР_1 та військовій частині НОМЕР_2 , його грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року.

Не погоджуючись з обмеженим нарахуванням грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи апеляційної скарги ґрунтуються на недотриманні позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами до військової частини НОМЕР_1 , визначеного ч.2 ст.233 КЗпП України, перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині вирішення спірних правовідносин по суті позовних вимог апеляційним судом не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).

Частиною 5 ст.122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX ч.ч.1, 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Так, доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), оскільки трудові відносини з віцськовою частиною припинились 05.11.2023 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2023 №315.

Тобто, спірним питання в даній справі є перевірка дотримання позивачем строку звернення до суду, визначеного ст.233 КЗпП України, з вимогами до військової частини НОМЕР_1 за період з 01.10.2022 по 05.11.2023 про здійснення перерахунку грошового забезпечення.

При вирішенні справи колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, в якій досліджувалось питання застосування ст.233 КЗпП України до триваючих правовідносин (до вимог про стягнення грошового забезпечення за період, охоплений обома вказаними редакціями ст.233 КЗпП України).

Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії ст.233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

З урахуванням п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст.233 КЗпП України, почався 01.07.2023.

Таким чином, оскільки спір у справі стосується грошового забезпечення за період з 01.10.2022 по 05.11.2023 (позовні вимоги, заявлені до військової частин НОМЕР_1 ), до спірних правовідносин підлягала застосуванню ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України №2352-ІХ, чинна з 19.07.2022).

Слід зазначити, що ст.233 КЗпП України установлює диференційований підхід до питання визначення тривалості та початку відліку строку звернення до суду залежно від характеру спору:

тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах (ч.1 ст.233 КЗпП України);

місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення (ч.2 ст.233 КЗпП України);

тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (ч.2 ст.233 КЗпП України).

Беручи до уваги, що наказом військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2023 №315 позивач виключений зі списків особового складу військової частини з 05.11.2023 у зв`язку із вибуттям до нового місця служби АДРЕСА_1 . /а.с.23/

Таким чином, оскільки позивач продовжував проходження військової служби (звільнення з військової служби не відбулося), до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.1 ст.233 КЗпП України, яка пов`язує можливість звернутися до суду за вирішенням трудового спору (у тому числі щодо невиплаченої заробітної плати) у тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 ч.1 ст.233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував строкове регулювання звернення працівника, який перебуває у трудових відносинах, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат, і спеціальне регулювання, передбачене ч.2 ст.233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні. Неконституційною визнано саме ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

На підставі наведеного, у сукупності, оскільки позивач не був звільнений 05.11.2023 з військової служби, а вибув для подальшого її продовження, враховуючи, що станом на момент подання апеляційної скарги (23.12.2025) ч.1 ст.233 КЗпП України (в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) втратила чинність, тому відсутні підстави для застосування тримісячного строку звернення до позовних вимог в даній справі.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 30.09.2026 у справі № 340/1022/24, від 13.08.2026 у справі №580/8736/24.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому у відповідності до ст.316 КАС України не вбачає підстав для його скасування.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на військову частину НОМЕР_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. Крусян

СуддіС.В. Дегтярьова О.В. Яковлєв