Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №400/6240/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6240/25

Головуючий І інстанції: Мельник О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська судноплавно-стівідорна компанія» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 15.10.2025р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська судноплавно-стівідорна компанія» до Південної митниці про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

18.06.2025р. ТОВ «ДССК» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Південної митниці, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт відповідача, а саме відповідь щодо рішення з оформлення експорту №7.16-1/28.2/13/101 від 08.01.2025р.;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виражається у не подовженні строку декларування товарів, і зобов`язати відповідача продовжити строк декларування товарів і прийняти до розгляду митні додаткові декларації, які будуть подані відносно української кукурудзи, що була завантажена на судно «AFINA» з метою подальшого перезавантаження на морське судно на підставі:

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100367;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100562;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100678;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100771;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100900;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100918;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/101153;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/101171;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/101545;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виражається у не завершенні митного оформлення вантажу в режим експорту стосовно товару, і зобов`язати (у відповідності до вимог ст.ст.255 та 263 МК України) відповідача завершити митний режим експорту стосовно товару, а саме української кукурудзи, що була завантажена на судно «AFINA» на підставі:

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100367;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100562;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100678;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100771;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100900;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/100918;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/101153;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/101171;

періодичної митної декларації №UA504120/2022/101545.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він, як митний брокер, на виконання договорів доручення з шістьма експортерами подав періодичні митні декларації на кукурудзу, а в лютому 2022р. здійснив завантаження 27684,939 т кукурудзи на судно «AFINA» для подальшого перевантаження на морське судно на зовнішньому рейді Миколаївського морського торговельного порту. У зв`язку з початком збройної агресії російської федерації проти України капітан судна 25.02.2022р. без погодження з позивачем вивів судно з вантажем до порту Констанца (Румунія), а Миколаївська митниця перебувала у стані простою, у зв`язку із чим додаткові декларації за періодичними митними деклараціями подані не були.

На думку позивача, товар перебував під митним контролем з моменту прийняття періодичних митних декларацій, пропуск строку подання додаткових декларацій зумовлений загальновідомими обставинами непереборної сили, що, власне, підтверджується сертифікатом Полтавської торгово-промислової палати за №5300241793, а продовження строку декларування, в такому випадку, є обов`язком, а не правом митного органу.

Тому, на переконання позивача, відмова митниці, викладена у його листі від 08.01.2025р., є протиправною.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що вантаж ані на момент його завантаження на судно «AFINA», ані на момент фактичного вивезення за межі митної території України під митним контролем не перебував, адже доручення на навантаження не оформлювалися, а товар митному органу не пред`являвся.

Ухвалою суду 1-ї інстанції від 08.09.2025р. замінено відповідача - Миколаївську митницю на його правонаступника - Південну митницю.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року (ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження) у задоволенні позову ТОВ «ДССК» - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ТОВ «ДССК» 10.12.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку із чим просило скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2025р. та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема, апелянт вказує на те, що: (1) суд неправильно визначив момент початку митного контролю, який, на його думку, розпочався з моменту прийняття митницею періодичних митних декларацій, на яких проставлені відмітки митного органу про їх прийняття та «ПМК» (під митним контролем), а вантаж ввесь час перебував в межах пункту пропуску - морського порту Миколаїв; (2) суд безпідставно застосував положення Типової технологічної схеми №451 щодо доручень на навантаження, оскільки судно «AFINA» не є судном закордонного плавання, а митний брокер за договорами доручення не брав на себе обов`язку оформлювати дозвільні документи; (3) пп.3 п.9-12 розділу XXI МК України передбачено спеціальний механізм продовження незупинених на час воєнного стану строків, який суд проігнорував; (4) висновок суду про тривалу бездіяльність позивача є оціночним, оскільки Миколаївська митниця з 24.02.2022р. перебувала у стані простою, а єдиний працюючий митний пост «Первомайськ» усно відмовив у митному оформленні вантажу морського транспорту; (5) суд штучно відокремив вимушені дії капітана судна від інших форс-мажорних обставин, які у своїй сукупності унеможливили виконання ним обов`язків, передбачених МК України; (6) суд взагалі не надав оцінки сертифікату про форс-мажорні обставини №5300241793 та науково-правовому висновку Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України від 03.06.2025р. №126/55-е; (7) висновок суду про дискреційний характер повноважень митного органу щодо завершення митного оформлення суперечить нормі ч.1 ст.255 МК України, яка встановлює імперативний обов`язок митниці.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено дану справу до розгляду в порядку письмового провадження.

21.01.2026р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив Південної митниці на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, зазначивши, що на час простою Миколаївської митниці митні формальності могли виконуватись іншим митним органом, проте позивач вперше звернувся до митниці лише 12.06.2023р. Також, відповідач вказав, що судно «AFINA», яке вибуло за межі митної території України, є судном закордонного плавання, а сама по собі наявність періодичних митних декларацій без доручень на навантаження взагалі не означає перебування товару під митним контролем. Окремо відповідач звернув увагу на те, що надані позивачем два комплекти коносаментів суперечать один одному, а сертифікат та науково-правовий висновок долучені до матеріалів даної справи та були предметом дослідження суду. Як наслідок, відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується наступне.

Позивач - ТОВ «ДССК», як митний брокер, уклало договори доручення про надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів з ТОВ «КОФКО АГРІ РЕСОРСІЗ УКРАЇНА» (від 02.07.2018р. №D-001/18), ТОВ «УКРАЇНСЬКЕ ЗЕРНО» (від 04.03.2020р. №D-240/20), ТОВ «Агротех-Гарантія» (від 07.10.2021р. №D-365/21), ФГ «Неплюєвські ворота» (від 11.01.2022р. №D-409/22), ТОВ «Агро-співдружність» (від 25.01.2022р. №D-422/22) та ПП «Поліекспо» (від 04.02.2022р. №D-428/22).

За цими договорами позивач зобов`язався від свого імені та за рахунок замовників здійснювати декларування товарів у зоні діяльності Миколаївської митниці, на вимогу митного органу пред`являти товари і необхідні документи, а також здійснювати інші дії, необхідні для митного оформлення та митного контролю вантажів (п.п.1.1, 2.1 договорів).

У січні - лютому 2022р. Миколаївською митницею оформлено дев`ять періодичних митних декларацій у митному режимі експорту на кукурудзу зазначених експортерів

№UA504120/2022/100367,

№UA504120/2022/100562,

№UA504120/2022/100678,

№UA504120/2022/100771,

№UA504120/2022/100900,

№UA504120/2022/100918,

№UA504120/2022/101153,

№UA504120/2022/101171,

№UA504120/2022/101545.

На всіх цих деклараціях проставлені відмітки митного органу «ПМК» (під митним контролем).

За відомостями відповідача, періодичну митну декларацію №UA504120/2022/101545 (експортер - ФГ «Неплюєвські ворота») оформлено 14.02.2022р.

06.02.2022р. судно «AFINA» (IMO: 8029272) розпочало завантаження біля причалів №1, №2 терміналу ТОВ «ДССК» у Миколаївському морському торговельному порту відповідно до номінації у режимі каботажного плавання за маршрутом «причали №1, №2 - зовнішній рейд Миколаївського морського торговельного порту (Банка Трутаєва)» для подальшого перевантаження на морське судно, яке на той час не було номіноване («TBN»). До 08.02.2022р. на судно завантажено 25500 т кукурудзи (ТОВ «Агро-співдружність» - 1929,460 т, ТОВ «Агротех-Гарантія» - 9861,400 т, ТОВ «КОФКО АГРІ РЕСОРСІЗ УКРАЇНА» - 8266,290 т, ФГ «Неплюєвські ворота» - 3501,950 т, ТОВ «УКРАЇНСЬКЕ ЗЕРНО» - 1940,900 т). Капітаном судна видано коносаменти №№711/1-711/7 від 08.02.2022р., у яких портом навантаження зазначено причали №1-2 Миколаївського морського торговельного порту, портом призначення - його зовнішній рейд, а метою - накопичення для подальшої перевалки на судно «TBN».

09.02.2022р. вказане судно здійснило перехід на зовнішній рейд порту, де 10.02.2022р. на нього додатково перевантажено 2184,939 т кукурудзи ПП «Поліекспо» з борту «Limba 1». Загальна кількість кукурудзи на борту склала 27684,939 т.

У період з 11.02.2022р. по 25.02.2022р. судно перебувало на зовнішньому рейді в очікуванні номінації морського судна.

Позивачем також надано інший комплект коносаментів (а саме №1, №2, №3), підписаних капітаном судна «AFINA», виданих у м.Миколаєві та датованих 10.02.2022р., у яких портом призначення вантажу зазначено порт Констанца (Румунія). За поясненням позивача, ці коносаменти були отримані ним від капітана лише у 2023р. та видані для прийняття судна портом Констанца.

Доручення на навантаження зазначеного товару на судно «AFINA» митним органом не оформлювались, дозвіл митного органу на навантаження товару, що перевозиться каботажем, не надавався, а відмітки митного органу на наданих коносаментах відсутні. Сам позивач цих обставин не заперечує, вважаючи, що оформлення доручень, у даному випадку, не вимагалося та не входило до його обов`язків.

24.02.2022р. Указом Президента України №64/2022 в Україні введено воєнний стан.

Наказом Держмитслужби від 24.02.2022р. №113 (зі змінами, внесеними наказами від 11.03.2022р. №132 та від 25.04.2022р. №173) у Миколаївській митниці встановлено простій у роботі (з 25.04.2022р. - крім митного поста «Первомайськ»).

Миколаївська міська територіальна громада з 26.02.2022р. по 11.11.2022р. була територією активних бойових дій.

25.02.2022р. капітаном (судновласником) судна «AFINA» без погодження з позивачем прийнято рішення про вихід із зони бойових дій до порту Констанца (Румунія). У той же день, судно було затримане військовими суднами рф та під конвоєм розпочало рух у бік м.Севастополя, а 27.02.2022р. було звільнене від конвоювання.

28.02.2022р. судно прибуло на рейд порту Констанца.

За звітами Cotecna Romania SRL №19918/DS від 22.03.2022р., United Shipping Agency S.R.L. від 22.03.2022р. та документами румунської митниці вантаж було вивантажено та перевантажено на борт судна «APOLLO» для рейсу до Південної Кореї.

Відомості про здійснення митними органами України пропуску цього товару через митний кордон України в матеріалах справи відсутні.

Додаткові декларації за зазначеними періодичними митними деклараціями позивачем не подавалися.

Вперше позивач звернувся до Миколаївської митниці щодо цього вантажу лише листом від 12.06.2023р. №12/06/01, до якого додав обидва комплекти коносаментів.

Однак, листом від 11.07.2023р. №7.16-08-1/28.2/13/1813 митниця повідомила про відсутність документального підтвердження надання дозволу на навантаження товару та запропонувала пояснити факт видачі двох комплектів коносаментів.

Листом від 31.08.2023р. №31/08/07 позивач просив завершити щодо вантажу митний режим транзиту (каботажу) та помістити його у митний режим експорту, у чому йому відмовлено листом від 03.10.2023р. №7.16-08-1/28.2/13/2613.

При цьому, дві заяви позивача від 04.10.2024р. №202409023 та №202409024 про продовження строку декларування та завершення митного оформлення залишені без задоволення листом від 07.11.2024р. №7.16-1/28.2/13/3525.

Позивачу Полтавською торгово-промисловою палатою видано сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №5300241793, яким засвідчено настання для нього в період з 24.02.2022р. по 27.09.2024р. обставин непереборної сили, які перешкоджали виконанню обов`язку щодо подання додаткових декларацій у строк, визначений ст.261 МК України та п.26 «Положення про митні декларації» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012р. №450).

21.11.2024р. позивач повторно звернувся до митниці із заявою за №21/11/02 щодо подовження строку декларування товарів та завершення митного оформлення вантажу в режимі експорту (зареєстрованою митницею 09.12.2024р. №6063/13/7.16-1-28.2), у задоволенні якої відповіддю від 08.01.2025р. №7.16-1/28.2/13/101 відмовлено з посиланням на мотиви попередніх листів та висновком про те, що підстав для визнання наданих відомостей такими, що відповідають умовам ч.1 ст.83 МК України та є точними, повними і достовірними для поміщення партії товарів у митний режим експорту, не вбачається.

Не погоджуючись із зазначеними діями (рішеннями) відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив із того, що товар поміщається під митний контроль виключно після оформлення періодичних митних декларацій та відповідних доручень на навантаження, які у цій справі відсутні, а позивач не довів вчинення ним усіх залежних від нього дій, передбачених митним законодавством, щодо завершення митного оформлення товару, тоді як відповідач діяв у межах наданих йому повноважень.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується із кінцевим висновком суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, проте вважає, що цей висновок ґрунтується на частково хибних, внутрішньо суперечливих та неповних мотивах, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку судовому рішенню 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів перш за все звертає увагу на те, що фактичні обставини декларування, навантаження та вибуття товару мали місце у січні - лютому 2022р., а спірне рішення відповідача прийняте 08.01.2025р. Тому обставини, пов`язані з декларуванням і переміщенням товару, оцінюються за нормами МК України та підзаконних актів у редакції, чинній на той час, а питання правомірності рішення за заявою про продовження строку - також з урахуванням норм, які діяли на час її розгляду, зокрема п.9-12 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» МК України, який було внесено Законом України від 24.03.2022р. №2142-IX.

Так, за визначенням ст.82 МК України, експорт (остаточне вивезення) - митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов`язань щодо їх зворотного ввезення.

У силу ч.1 ст.83 МК України, митний режим експорту може бути застосований до товарів, що призначені для вивезення за межі митної території України, та до товарів, що вже вивезені за межі цієї території та перебувають під митним контролем, за винятком товарів, заборонених до поміщення у цей митний режим відповідно до законодавства.

Згідно з ч.4 ст.260 МК України, періодична митна декларація може подаватися на регулярне переміщення через митний кордон України товарів однією і тією ж особою на одних і тих же умовах та підставах протягом не більше 180 днів та під зобов`язання про подання додаткової декларації на товари, переміщені за періодичною митною декларацією протягом попереднього календарного місяця, у порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.21 Положення №450, періодична митна декларація подається, зокрема, для декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України суднами закордонного плавання, та товарів, переміщення яких через митний кордон України планується з періодичністю не рідше ніж два рази протягом строку її дії. Подана періодична митна декларація підтверджує взяття декларантом зобов`язання подати митному органу додаткові декларації на товари, переміщені за нею протягом попереднього календарного місяця.

Згідно з ч.1 ст.261 МК України, у разі подання періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом визначених строків подати митному органу додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за такою декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

У свою чергу, ст.321 МК України визначає, що товари перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом (ч.1); у разі вивезення товарів за межі митної території України митний контроль розпочинається з моменту пред`явлення товарів для митного оформлення та їх декларування в установленому порядку (ч.3); у разі вивезення товарів митний контроль закінчується після завершення митного оформлення та фактичного перетинання митного кордону України (ч.6).

З аналізу наведених норм у їх системному взаємозв`язку висновується, що завершення експорту товарів, задекларованих за періодичною митною декларацією, шляхом подання додаткової декларації передбачає наявність юридичного факту переміщення цих товарів через митний кордон України саме за такою декларацією.

Відтак, ключовим для вирішення даного спору є не стільки питання про поважність причин пропуску позивачем строку подання додаткових декларацій, скільки питання про те, чи доведено, що вантаж кукурудзи, який вибув за межі митної території України на борту судна «AFINA», був переміщений через митний кордон саме за зазначеними періодичними митними деклараціями, адже саме від цього залежить можливість подання на нього додаткових декларацій та застосування до нього ч.1 ст.83 МК України.

Щодо значення відміток «ПМК» на періодичних митних деклараціях, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Апелянт вважає, що наявність на періодичних митних деклараціях відміток митного органу «ПМК» підтверджує перебування спірного товару під митним контролем.

Колегія суддів частково погоджується з цим доводом.

Зазначені відмітки свідчать про те, що періодичні митні декларації були прийняті та оформлені митним органом (ч.3 ст.255 МК України), а задекларовані в них товари для цілей заявленого митного режиму експорту набули статусу таких, що перебувають під митним контролем. Такий підхід узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.01.2018р. у справі №807/3168/14, за якою митний контроль та митне оформлення є різними процесами, а товари перебувають під митним контролем з моменту заявлення митного режиму (шляхом подання митної декларації) до фактичного перетинання ними митного кордону.

У цій частині категоричний висновок суду 1-ї інстанції та відповідача про те, що вантаж «ані на момент його завантаження, ані станом на 24.02.2022, ані на момент його фактичного вивезення не перебував під митним контролем», а також твердження про те, що «товар поміщається під митний контроль виключно після оформлення періодичних митних декларацій та відповідних доручень на навантаження», є, на думку колегії суддів, надмірно узагальненими та не враховують наявних у справі документів.

Разом із тим, періодична митна декларація за своєю правовою природою подається до фактичного переміщення товарів, охоплює товари, переміщення яких планується протягом строку її дії окремими партіями, і сама по собі взагалі не визначає, яка саме партія товару, коли та яким транспортним засобом переміщена через митний кордон за цією декларацією.

Відповідне питання законодавство вирішує через наступні митні формальності щодо кожної такої партії.

Так, у період виникнення спірних правовідносин, відповідно до п.п.3, 28 «Типової технологічної схеми здійснення митного контролю водних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, у пунктах пропуску через державний кордон» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012р. №451) і п.2 підрозділу 2 розділу III «Порядку виконання митних формальностей на морському та річковому транспорті» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 10.03.2015р. №308), до початку навантаження товарів на судно закордонного плавання декларант або уповноважена ним особа подає митному органу доручення на навантаження, підставою для оформлення якого є митна декларація; оформлене митним органом доручення є підставою для навантаження зазначених у ньому товарів. Після закінчення навантаження посадова особа митниці, звіривши коносаменти й декларацію про вантаж з дорученнями на навантаження та митними деклараціями, проставляє на коносаментах і декларації про вантаж відбитки штампа «Під митним контролем» та особистої номерної печатки (п.6 підрозділу 2 розділу III Порядку №308).

Крім того, п.24 Положення №450 визначає умови, за яких товари, що вивозяться за періодичною митною декларацією, можуть бути переміщені через митний кордон України, зокрема пред`явлення митному органу в пункті пропуску відповідних документів.

Таким чином, оформлення періодичної митної декларації з відміткою «ПМК» є необхідною, але не достатньою умовою для висновку про те, що конкретна партія товару була переміщена через митний кордон саме за цією декларацією.

При цьому, колегія суддів не стверджує, що сама лише відсутність доручень на навантаження означає відсутність будь-якого митного контролю, як це випливає з мотивів суду першої інстанції.

Доручення на навантаження, відмітки на коносаментах та відомості про пропуск і є тими передбаченими законодавством документами, які підтверджують такий зв`язок, і їх відсутність має значення саме в аспекті доказування.

Що ж стосується переміщення спірного вантажу через митний кордон за періодичними митними деклараціями, то слід звернути увагу на таке.

Згідно з вимогами ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Водночас, ч.2 вказаної статті покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок довести правомірність свого рішення.

У даній справі відповідач обґрунтував своє рішення відсутністю у митному органі оформлених доручень на навантаження, дозволів на навантаження та відомостей про пропуск спірного товару, а також неузгодженістю наданих позивачем документів.

Ці обставини, на чому варто наголосити, позивачем не спростовані. Натомість, твердження про те, що саме цей вантаж був пред`явлений митному органу та переміщений через митний кордон за періодичними митними деклараціями, є обставиною, на якій ґрунтуються заявлені вимоги позивача, і підлягає доведенню в першу чергу ним.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, матеріали справи не містять документів, за якими вантаж було пред`явлено митному органу та ідентифіковано з періодичними митними деклараціями під час його навантаження на судно «AFINA»: доручення на навантаження не оформлювались, а на коносаментах відмітки митного органу відсутні.

З пояснень менеджера з логістики ТОВ «ДССК» ОСОБА_1 від 10.07.2023р., наданих до митного органу, також вбачається той факт, що доручення на навантаження щодо цього вантажу не оформлювались.

По-друге, власні документи позивача описують навантаження товару на судно «AFINA» не як його вивезення за межі митної території України, а як внутрішнє (каботажне) переміщення до зовнішнього рейду порту з метою накопичення для подальшої перевалки на ще не номіноване судно (номінація, коносаменти №№711/1-711/7 від 08.02.2022р.). У листі від 31.08.2023р. позивач також просив завершити щодо вантажу «режим транзиту (каботажу)», а в апеляційній скарзі наполягає, що перевезення судном «AFINA» не планувалось як міжнародне.

По-третє, комплект коносаментів від 10.02.2022р., у яких портом призначення того ж вантажу зазначено порт Констанца, не узгоджується з коносаментами від 08.02.2022р. і також не містить відміток митного органу. Пояснення позивача про те, що ці коносаменти були видані капітаном лише для прийняття судна румунським портом, доказами не підтверджені, а розбіжності між двома комплектами товаросупровідних документів не дають змоги достовірно встановити мету і маршрут перевезення товару на момент його навантаження.

По-четверте, за відомостями відповідача, які позивачем доказами не спростовані, періодичну митну декларацію №UA504120/2022/101545 оформлено 14.02.2022р., тоді як товар експортера, якого стосується ця декларація, завантажено на судно до 08.02.2022р. Ця обставина не узгоджується з твердженням про те, що навантаження цієї частини вантажу здійснювалось на підставі зазначеної періодичної митної декларації.

По-п`яте, судно «AFINA» вибуло за межі митної території України без здійснення митним органом пропуску товару, що сторонами не заперечується.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено того, що вантаж, який вибув за межі митної території України на борту судна «AFINA», був пред`явлений митному органу та переміщений через митний кордон України саме за вказаними періодичними митними деклараціями в установленому законодавством порядку.

Колегія суддів враховує, що за ч.6 ст.321 МК України у разі вивезення товарів митний контроль закінчується після завершення митного оформлення та фактичного перетинання митного кордону, а ч.1 ст.83 МК України допускає застосування митного режиму експорту до товарів, що вже вивезені та перебувають під митним контролем.

Тобто, закон дійсно передбачає ситуації, коли товар, задекларований за періодичною митною декларацією, вже вибув за межі митної території України, а експорт завершується поданням додаткової декларації.

Проте, на переконання колегії суддів, це стосується лише товарів, вивезення яких відбулось за періодичною митною декларацією з виконанням передбачених законом формальностей щодо їх навантаження та пропуску, що і забезпечує їх ідентифікацію з відповідною декларацією. Поширення цього правила на товар, який вибув без таких формальностей і зв`язок якого з періодичними митними деклараціями не підтверджений, нівелювало б значення цих формальностей та не ґрунтується на системному тлумаченні наведених норм.

Довід апелянта про те, що вантаж весь час перебував у межах пункту пропуску через державний кордон (морського порту Миколаїв), цього висновку не змінює, оскільки фізичне знаходження товару на території порту чи в його акваторії само по собі не замінює передбачених наведеними нормами митних формальностей щодо навантаження та пропуску конкретної партії товару.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд 1-ї інстанції (як і відповідач) обґрунтував свій висновок, серед іншого, визначенням поняття «пред`явлення товарів», викладеним у п.47-1 ч.1 ст.4 МК України. Однак, цей пункт було внесено до МК України Законом України від 22.08.2024р. №3926-IX, тобто на час навантаження та вибуття товару (лютий 2022р.) ця норма не існувала і до цих обставин застосована бути не могла (ст.58 Конституції України).

Зміст пред`явлення товарів, що вивозились морським транспортом, на той час визначався ч.3 ст.321 МК України у взаємозв`язку з Типовою технологічною схемою №451 та Порядком №308, наведеними вище.

Що ж стосується доводів апелянта про те, що судно «AFINA» не є судном закордонного плавання, а тому положення про доручення на навантаження до нього не застосовуються, то колегія суддів зазначає, що вирішення цього питання на результат розгляду справи не впливає. Якщо навантаження товару на це судно було внутрішнім (каботажним) переміщенням, як стверджує апелянт, то таке навантаження не є переміщенням товару через митний кордон за періодичними митними деклараціями, а фактичне вибуття товару за межі митної території України відбулось у інший спосіб. Якщо ж судно слід вважати судном закордонного плавання, як стверджує відповідач, то навантаження на нього товару мало здійснюватись за оформленими митницею дорученнями (ч.1 ст.210 МК України), які відсутні.

За жодного з цих варіантів переміщення вантажу за періодичними митними деклараціями не підтверджується.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про відсутність підстав для застосування до спірного вантажу ч.1 ст.83 МК України, однак не з мотивів повної відсутності митного контролю чи того, що вказане судно «AFINA» «не мало взагалі здійснювати міжнародне перевезення», а у зв`язку з тим, що переміщення цього вантажу через митний кордон України за періодичними митними деклараціями в установленому порядку не доведено.

Окрім цього, щодо доручень на навантаження та обов`язків митного брокера слід вказати на таке.

Апелянт стверджує, що суд 1-ї інстанції фактично створив для нього новий обов`язок щодо отримання «дозвільних документів», який не входив до предмета договорів доручення.

Колегія суддів зазначає, що в даній справі вирішується не питання розподілу обов`язків між митним брокером та його замовниками чи питання відповідальності позивача, а питання про наявність чи відсутність передбачених законом умов для прийняття митним органом рішення, на яке розраховує позивач. Відсутність доручень на навантаження враховується колегією суддів не як невиконаний договірний обов`язок позивача, а як обставина, що має значення для встановлення зв`язку між спірним вантажем і періодичними митними деклараціями. Ця обставина не залежить від того, яка саме особа (експортер, експедитор, морський агент чи митний брокер) за договором мала звернутись за їх оформленням.

Крім того, згідно з п.1.1 договорів доручення позивач здійснював декларування товарів від власного імені, а пп.3, 4 п.2.1 цих договорів на нього покладено обов`язок на вимогу митного органу пред`являти товари та необхідні документи і здійснювати інші дії, які необхідні для митного оформлення та митного контролю. Тому довід апелянта про те, що ці питання взагалі знаходились поза межами його діяльності, змістом наданих ним же договорів не підтверджується.

Також на висновки колегії суддів не впливають доводи позивача про сплив строків накладення адміністративного стягнення за ст.469 МК України, оскільки питання юридичної відповідальності не є предметом даного спору, а сплив таких строків не створює тих юридичних фактів, від яких залежить можливість завершення експорту.

Що ж стосується продовження строку подання додаткових декларацій, то, з огляду на фактичні обставини цієї справи, слід зазначити про те, що у цій частині колегія суддів частково погоджується з доводами апелянта.

Законом України від 24.03.2022р. №2142-IX розділ XXI МК України доповнено п.9-12, пп.2 якого визначено перелік строків, перебіг яких зупиняється на період воєнного стану, а пп.3 те, що митні органи за заявою декларанта або уповноваженої ним особи можуть приймати рішення про продовження строків (включаючи граничні), визначених цим Кодексом, крім тих, перебіг яких зупинено.

Строк подання додаткової декларації до періодичної митної декларації до переліку зупинених не входить. Отже, слушним є довід апелянта про те, що пп.3 п.9-12 розділу XXI МК України допускав звернення до митного органу зі заявою про продовження цього строку, а така заява могла бути подана саме декларантом, яким у даному випадку є позивач.

У зв`язку з цим, колегія суддів не погоджується з доводом відповідача, викладеним у листі від 07.11.2024р., про те, що з питання продовження строку мали звертатись виключно власники вантажу.

Водночас, висновок суду 1-ї інстанції про те, що «у разі встановлення у період дії воєнного стану простою у роботі митного органу допускається подання додаткових декларацій після завершення терміну», не ґрунтується на змісті наведених вище норм, які такого автоматичного наслідку не передбачають, та суперечить кінцевому висновку самого суду про правомірність відмови у продовженні строку.

Разом із тим, колегія суддів не погоджується з позицією позивача, яка ґрунтується на ч.ч.4, 7 ст.263 МК України, про імперативний обов`язок митниці продовжити строк.

Відповідно до ч.4 ст.263 МК України, за наявності передбачених нею обставин продовжуються строки, зазначені у ч.ч.1, 2 цієї статті, тобто строки подання митної декларації митному органу, пов`язані з доставленням товарів до митного органу та відмовою у прийнятті декларації. Строк подання додаткової декларації до періодичної митної декларації визначається іншими нормами (ст.261 МК України, п.26 Положення №450), а тому питання його продовження у спірний період вирішувалось на підставі пп.3 п.9-12 розділу XXI МК України.

Зазначена норма сформульована із застосуванням слова «можуть» і надає митним органам певну свободу розсуду. Проте, такий розсуд не є довільним, тому що рішення про відмову має бути обґрунтованим і підлягає судовому контролю на відповідність критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.

Продовження строку подання додаткової декларації має наступний характер - воно спрямоване на те, щоб декларант міг засвідчити точні відомості про товари, переміщені через митний кордон за періодичною митною декларацією (ч.1 ст.261 МК України, п.п.21, 26 Положення №450). Оскільки ж, як вже зазначено, переміщення спірного вантажу за зазначеними періодичними митними деклараціями не доведено, продовження строку саме по собі не усувало б перешкоди для прийняття додаткових декларацій та завершення експорту.

За таких обставин. колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що відмова відповідача у продовженні строку була свавільною чи непропорційною.

Відносно доводів учасників цієї справи про простій Миколаївської митниці та тривалості не звернення позивача, то необхідно звернути увагу на наступне.

Колегія суддів враховує загальновідомі обставини збройної агресії російської федерації проти України (ч.3 ст.78 КАС України), ведення активних бойових дій на території Миколаївської міської територіальної громади до 11.11.2022р., а також встановлений наказами Держмитслужби простій у роботі Миколаївської митниці.

З огляду на це кваліфікація судом 1-ї інстанції поведінки позивача як «ухилення від виконання своїх обов`язків» без аналізу цих обставин є, на думку колегії суддів, необґрунтовано категоричною.

Разом із тим, пп.4 п.9-12 розділу XXI МК України передбачено, що митні формальності, які підлягали виконанню митним органом, що перебуває у простої, можуть виконуватись іншим митним органом за координації центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Доказів звернення позивача до інших митних органів чи до Держмитслужби до червня 2023р. матеріали справи не містять, а твердження про усне звернення до митного поста «Первомайськ», на яке апелянт посилається лише в апеляційній скарзі, доказами не підтверджене.

У будь-якому разі, строк звернення позивача до митниці та причини його тривалості не є визначальними для вирішення даного спору, оскільки вирішальне значення має недоведеність переміщення спірного вантажу через митний кордон за періодичними митними деклараціями, яка не залежить від того, коли саме позивач звернувся до митного органу.

Надаючи оцінку діям капітана судна та обставинам непереборної сили, колегія суддів не ставить під сумнів те, що рішення капітана судна «AFINA» про вихід із зони бойових дій 25.02.2022р. було зумовлене збройною агресією російської федерації та необхідністю збереження життя екіпажу, судна та вантажу, а також те, що це рішення приймалось без участі позивача.

Оцінка правомірності дій капітана з точки зору законодавства про торговельне мореплавство до предмета даного спору не входить.

Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що вимушений характер відходу судна пояснює причини, з яких товар вибув за межі митної території України без виконання митних формальностей, але не замінює цих формальностей і не створює юридичного факту переміщення спірного вантажу через митний кордон за періодичними митними деклараціями.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, після прибуття судна до порту Констанца вантаж було вивантажено та перевантажено на судно «APOLLO» для рейсу до Південної Кореї. Доказів повідомлення митних органів України про ці операції до червня 2023р. матеріали справи не містять. Отже, подальше переміщення товару відбувалось поза межами митної території України без участі українських митних органів. Встановлення того, ким і на яких умовах приймалось рішення про таке перевантаження, до предмета доказування у даній справі не входить, і колегія суддів таких висновків не робить.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що дії капітана, воєнні дії та простій митниці необхідно оцінювати у їх сукупності. Однак, навіть за такої оцінки вони впливають на оцінку поведінки позивача та поважності причин пропуску ним строків, але не усувають недоведеності переміщення спірного вантажу за періодичними митними деклараціями.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводом апелянта про те, що суд 1-ї інстанції у тексті оскаржуваного рішення не надав оцінки ні сертифікату Полтавської торгово-промислової палати №5300241793, ні посиланням позивача на науково-правовий висновок Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України від 03.06.2025р. №126/55-е, чим не дотримав вимог ст.ст.90, 242 КАС України.

Так, надаючи оцінку сертифікату про форс-мажорні обставини, колегія суддів зазначає, що цей документ оцінюється судом разом із іншими доказами у справі (ч.2 ст.90 КАС України). З урахуванням цього сертифіката, а також загальновідомих обставин ведення бойових дій і простою Миколаївської митниці, колегія суддів вважає встановленим, що обставини непереборної сили об`єктивно перешкоджали позивачеві у своєчасному поданні додаткових декларацій. Однак сертифікат за своїм змістом стосується причин невиконання обов`язку в установлений строк і не підтверджує того, що спірний вантаж був переміщений через митний кордон за періодичними митними деклараціями, тобто тієї обставини, яка є вирішальною для даного спору.

Що стосується науково-правового висновку №126/55-е, то згідно зі ст.ст.112, 113 КАС України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду, який може посилатися на нього як на джерело відомостей та робить самостійні висновки. За змістом висновків експерта, як їх викладено у позовній заяві, основний з них (про те, що продовження строку декларування є імперативним обов`язком митниці) ґрунтується на ст.263 МК України. З підстав, наведених вище, колегія суддів цей висновок не поділяє, оскільки ст.263 МК України регулює інші строки. Інші висновки експерта - про об`єктивний характер причин пропуску строку та правомірність дій капітана судна - стосуються обставин, які колегія суддів не ставить під сумнів, однак які з наведених вище підстав не є вирішальними для даного спору.

Отже, неповнота оцінки судом 1-ї інстанції цих документів не призвела до неправильного вирішення справи і, з огляду на ч.2 ст.317 КАС України, не є підставою для скасування рішення, однак зумовлює необхідність його зміни в мотивувальній частині.

Також, апелянт наполягає, що ч.1 ст.255 МК України встановлює імперативний обов`язок митного органу завершити митне оформлення, а тому висновок суду 1-ї інстанції про дискреційний характер цих повноважень є помилковим.

Колегія суддів вважає за необхідне розмежувати два різні повноваження митного органу, які суд 1-ї інстанції фактично ототожнив.

По-перше, вирішення питання про продовження строку на підставі пп.3 п.9-12 розділу XXI МК України є повноваженням, яке здійснюється з певною свободою розсуду, а суд перевіряє лише дотримання меж такого розсуду (ч.2 ст.2 КАС України), що було зроблено вище.

По-друге, завершення митного оформлення за наявності умов, визначених ст.255 МК України, дійсно є обов`язком митного органу, а не його дискрецією, і в цій частині доводи апелянта є слушними.

Так само недоречними є міркування суду 1-ї інстанції щодо наслідків скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, оскільки така картка у спірних правовідносинах не оформлювалась, а також посилання на п.5.5 «Порядку виконання митних формальностей при здійсненні транзитних перевезень» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 09.10.2012р. №1066), оскільки митний режим транзиту до спірного товару не застосовувався.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що за періодичними митними деклараціями митне оформлення, відповідно до ч.3 ст.255 МК України, завершується у строк, що не перевищує чотирьох робочих годин з моменту їх подання, і, як випливає з наявних на них відміток, це оформлення було здійснене. Тобто третя позовна вимога по суті стосується не завершення оформлення за ст.255 МК України, а прийняття митним органом додаткових декларацій та засвідчення ними вивезення спірного вантажу в митному режимі експорту (ст.261 МК України). Обов`язок ж митного органу прийняти додаткову декларацію виникає лише за умови дотримання визначених МК України вимог (ч.ч.6, 11 ст.264 МК України), у тому числі вимоги ч.1 ст.261 МК України про те, що додаткова декларація подається на товари, переміщені за періодичною митною декларацією.

Втім, у даній справі таке переміщення спірного вантажу доведене не було.

За правилами ч.4 ст.245 КАС України, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У даній справі цих передумов не встановлено: питання продовження строку вирішується митним органом за власним розсудом, а умова щодо переміщення спірного вантажу за періодичними митними деклараціями не доведена.

Крім того, друга та третя позовні вимоги сформульовані щодо додаткових декларацій, «які будуть подані» позивачем у майбутньому.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України судовому захисту підлягають права, свободи та інтереси особи, які порушені рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Суд не може наперед зобов`язати митний орган прийняти та оформити митні декларації, зміст яких йому невідомий і які ще не були предметом перевірки митного органу в порядку ст.264 МК України, адже це означало б підміну судом функцій суб`єкта владних повноважень.

У підсумку, щодо правомірності спірного рішення відповідача слід вказати на те, що основний мотив відмови митниці, викладений у відповіді від 08.01.2025р. №7.16-1/28.2/13/101 та попередніх листах, на які вона посилається, це відсутність документального підтвердження навантаження та вивезення спірного вантажу під митним контролем і неузгодженість наданих коносаментів, у зв`язку з чим заявлені відомості не визнано такими, що відповідають умовам ч.1 ст.83 МК України, за наслідками апеляційного перегляду по суті знайшов своє підтвердження.

Окремі твердження відповідача, які колегія суддів не поділяє (щодо необхідності звернення саме власників вантажу та повної відсутності митного контролю за наявності оформлених періодичних митних декларацій), не впливають на правильність кінцевого рішення суб`єкта владних повноважень.

Відтак, відповідач довів правомірність свого рішення у розумінні ч.2 ст.77 КАС України, а підстави для його скасування відсутні.

Відповідно, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено переміщення вантажу кукурудзи загальною вагою 27684,939 т, який вибув за межі митної території України на борту судна «AFINA», через митний кордон України за періодичними митними деклараціями в установленому законодавством порядку.

За таких обставин, у відповідача відсутні підстави для висновку про відповідність заявлених позивачем відомостей умовам ч.1 ст.83 МК України, а продовження строку подання додаткових декларацій не могло усунути цієї перешкоди. А тому, спірне рішення відповідача є правомірним, а протиправна бездіяльність митного органу у спірних правовідносинах відсутня.

За висновком колегії суддів, позовні вимоги ТОВ «ДССК» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, тобто суд 1-ї інстанції вірно вирішив спір по суті.

Разом із тим, мотивувальна частина рішення суду 1-ї інстанції містить істотні вади, а саме:

- надмірно узагальнений висновок про повну відсутність митного контролю без оцінки наявних на періодичних митних деклараціях відміток «ПМК» та з посиланням на те, що судно «не мало взагалі здійснювати міжнародне перевезення»;

- застосування до обставин лютого 2022р. визначення поняття «пред`явлення товарів» (п.47-1 ч.1 ст.4 МК України), яке було внесено до МК України лише Законом України від 22.08.2024р. №3926-IX;

- не заснований на законі висновок про допустимість подання додаткових декларацій після спливу строку у зв`язку з простоєм митного органу, який суперечить кінцевому висновку суду;

- необґрунтовано категоричну кваліфікацію поведінки позивача як «ухилення» без урахування обставин воєнного стану;

- застосування норм, що регулюють інші правовідносини (щодо транзиту та карток відмови у прийнятті митної декларації), і ототожнення дискреційного повноваження про продовження строку з обов`язком завершити митне оформлення;

- відсутність оцінки сертифікату про форс-мажорні обставини та посилань позивача на науково-правовий висновок.

У цій частині доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

Проте, зазначені вади мотивувальної частини не призвели до неправильного вирішення справи, а тому не є підставою для скасування рішення та ухвалення нового - про задоволення позову, як про це просить апелянт.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9, 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте неповно з`ясував обставини, що мають значення для цієї справи, та неправильно застосував окремі норми матеріального права в мотивувальній частині рішення, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду 1-ї інстанції - зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, з залишенням без змін його резолютивної частини.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду результат вирішення справи по суті не змінився, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст.139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська судноплавно-стівідорна компанія» - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 12.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко