Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/29146/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29146/25

Головуючий І інстанції: Василяка Д.К.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 31.10.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

26.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії за період з 01.04.2024р. по 31.12.2024р. і нарахувати борг пенсії без обмеження максимальним розміром, без обмеження індексації та без застосування понижувальних коефіцієнтів у розмірі 71867 грн. згідно з рішенням Другого сенату Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025р. у справі №420/21943/24;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області виплатити недоплачену пенсію за період з 01.04.2024р. по 31.12.2024р. у розмірі 71867 грн. без обмеження її максимальним розміром, без обмеження індексації та без застосування понижувальних коефіцієнтів.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 08.07.2025р. про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром за період з 01.04.2024р. по 31.12.2024р., проте листом від 21.07.2025р. відповідач відмовив у проведенні такого перерахунку, що, на думку позивача, суперечить рішенню Конституційного Суду України та судовому рішенню, ухваленому на його користь у справі №420/21943/24.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо обмеження максимальним розміром перерахованої та виплачуваної з 01.04.2024р. по 31.12.2024р. пенсії позивачу, призначеної в розмірі відшкодування фактичних збитків. Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити з 01.04.2024р. по 31.12.2024р. розрахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром з урахуванням висновків, викладених у рішенні Другого сенату Конституційного Суду України від 20.03.2024р. №2-р(ІІ)/2024, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Одеській області 26.11.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило про порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2025р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано наявність рішення суду у справі №420/21943/24, яке набрало законної сили та ухвалене з того самого предмету спору та між тими самими сторонами, що відповідно до п.4 ч.1 ст.238 КАС України є підставою для закриття провадження у справі. При цьому, на виконання цього рішення розпорядженням від 08.04.2025р. №951360110885 пенсію позивача вже перераховано без обмеження максимальним розміром з 20.03.2024р., однак обчислений розмір пенсії не перевищив виплаченого, а тому сума доплати відсутня.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

23.12.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду такої справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення (ч.2 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на наступне.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 01.10.1991р. отримує пенсію по інвалідності ІІ групи у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-ХІІ, як особа з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно з довідкою про доходи за період з квітня по грудень 2024р. пенсія позивачу виплачувалась (крім серпня 2024р.) у розмірі 23610 грн. на місяць, тобто в межах максимального розміру пенсії (десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність).

26.03.2024р. позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, починаючи з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024р. №2-р(ІІ)/2024, у задоволенні якої листом від 09.04.2024р. йому відмовлено.

Не погодившись із цим, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом (справа №420/21943/24), в якому, зокрема, просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті йому пенсії по інвалідності без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 20.03.2024р., та зобов`язати відповідача провести з урахуванням раніше виплачених сум перерахунок та виплату пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків без такого обмеження, починаючи з 20.03.2024р.

21.10.2024р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/21943/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025р., ГУ ПФУ в Одеській області зобов`язано провести з урахуванням раніше виплачених сум перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до ст.54 Закону №796-ХІІ, без обмеження 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 20.03.2024р.

08.04.2025р., на виконання даного рішення суду, ГУ ПФУ в Одеській області розпорядженням №951360110885 провів позивачу перерахунок його пенсії без обмеження 10 прожитковими мінімумами з 20.03.2024р.

За даними відповідача, розмір пенсії, обчислений з урахуванням підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги та обмеження в індексації, з 01.01.2024р. становив 23202,55 грн., тобто був меншим за виплачений, у зв`язку з чим, сума доплати на виконання рішення суду відсутня.

08.07.2025р. позивач звернувся до відповідача з заявою, яка, за її змістом, стосувалась виконання Головним управлінням рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 і постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025р. у справі №420/21943/24, і в якій він просив скасувати обмеження пенсії з 20.03.2024р. по 31.12.2024р., провести відповідні перерахунки та йому виплатити борг у сумі 71867 грн.

Однак, листом від 21.07.2025р. №20198-19179/М-02/8-1500/25 відповідач повідомив позивача, що рішення суду у справі №420/21943/24 виконане в повному обсязі, а також надав роз`яснення щодо порядку обчислення його пенсії.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024р. №2-р(ІІ)/2024 обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром за період з 01.04.2024р. по 31.12.2024р. є протиправним, а вимога про незастосування понижувальних коефіцієнтів не стосується спірного періоду, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025р. №1 застосовується саме з 01.01.2025р.

При цьому, обставинам наявності рішення суду у справі №420/21943/24, на яке посилався сам позивач, судом першої інстанції оцінки не надано.

Так, завданням адміністративного судочинства, згідно з ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У силу вимог ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

При цьому, ст.383 КАС України регламентовано, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції, який ухвалив рішення, заяву про визнання протиправними рішення, дій або ж бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Крім того, відповідно до ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про його виконання.

Таким чином, законодавець передбачив окремий процесуальний механізм захисту прав позивача у випадку, коли суб`єкт владних повноважень не виконав або неналежно виконав судове рішення, що набрало законної сили. Спір щодо правильності виконання судового рішення не є новим спором, а є продовженням спору, що вже вирішений судом, і не може бути предметом самостійного позову, оскільки інакше порушувався б принцип правової визначеності та стабільності судових рішень (res judicata), а щодо одного і того самого обов`язку суб`єкта владних повноважень існували б два судові рішення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2019р. у справі №806/2143/15 та від 21.12.2020р. у справі №440/1810/19.

Застосовуючи наведені норми до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

У справі №420/21943/24 предметом спору були позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Одеській області про перерахунок та виплату пенсії по інвалідності, призначеної за ст.54 Закону №796-ХІІ, без обмеження максимальним розміром, починаючи з 20.03.2024р., з урахуванням раніше виплачених сум. Підставою позову було рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024р. №2-р(ІІ)/2024, яким визнано неконституційними припис ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-ХІІ, та припис першого речення ч.3 ст.67 Закону №796-ХІІ.

Зазначені вимоги задоволені рішенням суду, яке набрало законної сили 27.03.2025р.

У даній же справі позивач просить визнати протиправною відмову того ж самого відповідача у перерахунку та виплаті тієї ж пенсії без обмеження максимальним розміром за період з 01.04.2024р. по 31.12.2024р., тобто за період, який повністю охоплений рішенням суду у справі №420/21943/24 («починаючи з 20.03.2024р.»), і з тих самих підстав - на підставі рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024. Більше того, як в заяві до відповідача від 08.07.2025р., так і в позовній заяві позивач прямо посилається на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025р. у справі №420/21943/24, як на підставу своїх вимог і фактично висловлює незгоду з результатом перерахунку пенсії, проведеного відповідачем розпорядженням від 08.04.2025р. на виконання цього судового рішення, та з наведеним у ньому розміром середньомісячного заробітку.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що спір у цій справі виник між тими самими сторонами, що і у справі №420/21943/24, стосується того самого предмета (перерахунок і виплата пенсії позивача без обмеження максимальним розміром за період після 20.03.2024р.) та ґрунтується на тих самих підставах. Виділення позивачем у межах того самого періоду окремого відрізку часу (з 01.04.2024р. по 31.12.2024р.) та визначення ним власної суми доплати не змінюють ні предмета, ні підстав спору, а свідчать виключно про незгоду позивача з тим, як відповідач виконав судового рішення у справі №420/21943/24.

Тобто, заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду, що набрало законної сили.

Варто зазначити про те, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет, а також підстави, тобто коли дані позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення. Вказана вимога має мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.

Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

Втім, з огляду на ч.4 ст.160 КАС України, наведені позивачем додаткові доводи не змінюють змісту позовних вимог та обставин справи.

У цьому контексті, судова колегія враховує, що позивач, шляхом подання нового позову до суду із оскарженням одних і тих самих дій відповідача надає додаткове обґрунтування позовних вимог, однак при цьому, жодним чином не змінює предмет та підстави позову, так як не вважаються зміною підстав позову, доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміни посилань на норми матеріального чи процесуального права або ж наведення ним іншого праворозуміння таких норм.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.08.2023р. у справі №620/5901/20.

При цьому, слід звернути увагу також і на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16.01.2019р. у справі №686/23317/13-а, за змістом якої, суб`єкта владних повноважень не можна зобов`язати виконувати певне судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції на вищезазначені обставини уваги не звернув, наявності рішення у справі №420/21943/24, яке набрало законної сили, оцінки не надав та вирішив спір по суті, зобов`язавши відповідача вчинити ті самі дії (розрахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум), які вже покладені на нього рішенням суду у справі №420/21943/24.

Таким чином, щодо одного і того самого обов`язку пенсійного органу за один і той самий період ухвалено два судові рішення, що суперечить принципу правової визначеності та є порушенням норм процесуального права, яке відповідно до ст.319 КАС України є підставою для скасування судового рішення з закриттям провадження у справі.

Стаття 238 КАС України носить імперативний характер та містить виключний перелік підстав для закриття провадження у справі. Зокрема, такою підставою є наявність сукупності наступних умов: набрання законної сили постановою чи ухвалою суду про закриття провадження у такій самій справі; спір у справі повинен бути з одним і тим же предметом; спір у справі повинен бути заявлений з тих самих підстав.

Визначена п.4 ч.1 ст.238 КАС України підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Враховуючи зазначені норми процесуального закону, колегія суддів вважає те, що, у даному випадку, за встановлених обставин були підстави саме для закриття провадження у справі, а не задоволення таких позовних вимог.

Колегія суддів наголошує на тому, що закриття провадження у цій справі не позбавляє позивача ефективного засобу захисту його прав. Якщо позивач вважає, що перерахунок пенсії, проведений відповідачем розпорядженням від 08.04.2025р., здійснено неправильно (зокрема щодо визначення розміру середньомісячного заробітку, застосування обмежень в індексації тощо), а рішення суду у справі №420/21943/24 - невиконаним або виконаним неналежним чином, він має право звернутися до Одеського окружного адміністративного суду в межах справи №420/21943/24 із заявою в порядку ст.383 КАС України або із клопотанням про встановлення судового контролю в порядку ст.382 КАС України. Саме в цьому порядку підлягають перевірці доводи позивача щодо розміру пенсії, який мав бути виплачений йому за період з 01.04.2024р. по 31.12.2024р.

У зв`язку з закриттям провадження у цій справі колегія суддів не надає оцінки решті доводів апеляційної скарги щодо суті спору, оскільки він вже вирішений судом у справі №420/21943/24.

Згідно зі ст.239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України. Оскільки апелянт просив ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і закрити провадження у справі повністю або у відповідній частині.

Керуючись ст.ст.238,308,311,315,316,319,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року - скасувати, а провадження у справі №420/29146/25 - закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 12.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко