Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/29200/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29200/25

Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,

повний текст судового рішення

складено 06.12.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді Казанчук Г.П.

суддів: Єщенка О.В., Бойка А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонд України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонд України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 155250032153 від 14.08.2025року Головного управління Пенсійного фонду України Одеській області про відмову їй у переведенні з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 21.07.2025 року перерахунок і виплату їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , без обмеження граничного розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідачем протиправно відмовлено їй у переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі її заяви від 07.08.2025 року. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області заперечує проти позову, та у відзиві на позовну заяву, серед іншого, вказало, що відмовляючи позивачці у переведенні пенсії, діяло обґрунтовано та в порядку, передбаченому чинним законодавством. Щодо вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії, зазначено, що відповідно до ст.58 Закону № 1058 Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та здійснює її виплату. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення та перерахунку пенсії. Оскільки повноваження щодо призначення пенсії відноситься до компетенції Пенсійного фонду, суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонд України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволений.

Визнано протиправним та скасовано Рішення №155250032153 від 14.08.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України Одеській області про відмову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОПП НОМЕР_1 ) у переведенні з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 22.07.2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОП НОМЕР_1 ), у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , без обмеження граничного розміру пенсії.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що непрацездатна позивач, будучи особою, яка перебувала на утриманні померлого судді у відставці і одержувала від нього допомогу, що була постійним та основним джерелом засобів до існування, має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, передбачену Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильних висновків по справі. Зокрема апелянтом зазначено, що Законом України № 1402 «Про судовий устрій та статус суддів» не передбачено призначення пенсій по втраті годувальника.

У відзиві на апеляційну скаргу представник апелянта вказує на правомірність оскаржуваного судового рішення та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник позивача, обґрунтовуючи свою правову позицію, вказував, що приймаючи нові умови пенсійного забезпечення, по Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, Верховна Рада Україна закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення та перерахунку пенсії (грошового утримання), шляхом відсилання до норм закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2026 року поновлений строк Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області строк на апеляційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року у справі № 420/29200/25; відкрито апеляційне провадження і витребувано справу; призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2026 року задоволено заяву про самовідвід судді Градовського Ю.М. у розгляді справи за №420/29200/25. Справу №420/29200/25 передано на новий розподіл в порядку, встановленому ч.1 ст.31 КАС України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2026 року суддю Градовського Ю.М. замінено на суддю Скрипченка В.О.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2026 року задоволено заяву про самовідвід судді Скрипченка В.О. у розгляді справи за №420/29200/25. Справу №420/29200/25 передано на новий розподіл в порядку, встановленому ч.1 ст.31 КАС України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2026 року суддю Скрипченко В.О. замінено на суддю Бойко А.В.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 з 04 грудня 2024 року перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком у розмірі 5979,58 грн, що підтверджується даними з пенсійної справи.

З 24 липня 1974 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , зареєстрованим Ленінським відділом запису актів цивільного стану міста Одеси, актовий запис №744, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

ОСОБА_2 працював суддею з грудня 1965 року. З листопада 2005 року перебував у відставці і з цього часу отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, яке на день смерті складало 190 512.28 грн, що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за № 336 від 30.07.2025 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, про що складений відповідний актовий запис №2495, зареєстрований Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що підтверджується свідоцтвом про смерть.

ОСОБА_1 постійно була зареєстрована і постійно проживала разом з чоловіком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями їх паспортів. ОСОБА_1 знаходилася на утриманні чоловіка ОСОБА_2 по день його смерті, оскільки його дохід у виді заробітної плати, а згодом і пенсія, були основним та постійним джерелом доходу та існування сім`ї та значно перевищували її колишні доходи.

07.08.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України з відповідною заявою №5837 щодо переведення з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 14.08.2025 року за №155250032153 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника, оскільки розмір її пенсії зменшується. Цим же рішенням додатково повідомлено, що Законом №1402 «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено призначення пенсій по втраті годувальника (надалі – спірне рішення).

Отже законність винесення спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі за текстом Закон №1058).

Згідно з абзацом 22 стаття 1 Закону №1058 пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 10 Закону №1058 визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону №1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), незалежно від тривалості страхового стажу.

У розумінні пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058 непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Частиною 1 статті 37 Закону №1058 передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Таким чином, позивач має право на перехід, за своїм бажанням і в порядку, що визначений законом, на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, як непрацездатний член сім`ї померлого годувальника.

Водночас, колегія суддів враховує, що Законом №1058 передбачено загальний підхід для обчислення всіх видів пенсії з базової величини пенсії за віком, порядок обчислення якої унормовано статтею 27 Закону №1058.

Отже, незалежно від того, отримувала особа пенсію за віком чи ні, усі пенсії, у тому числі і пенсія у зв`язку із втратою годувальника, обчислюється з однаковою базовою величиною пенсії за віком.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на час призначення ОСОБА_2 довічного грошового утримання (2005 рік) статус суддів визначався Законом України «Про статус суддів» від 15.12.92 № 2862-XII (далі також Закон № 2862-XII).

Положення частини 4 статті 43 Закону № 2862-XII визначали, що судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу».

Статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (в редакції станом на час призначення ОСОБА_2 довічного грошового утримання) було передбачено, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.

Викладене свідчить, що виходячи у відставку, ОСОБА_2 мав право обрати пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання судді. Окрім того, він мав право на пенсію за віком на загальних підставах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Як встановлено матеріалами справи ОСОБА_2 мав за життя страховий стаж – 39 років 10 місяців 20 днів.

Так, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частинами 12-13 статті 37 Закону № 3723-XII передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Колегія суддів зазначає, що утриманці державних службовців, що отримали право на пенсію за статті 37 Закону № 3723, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника.

Така ж позиція Верховного Суду у справі №236/3193/16-а щодо права утриманців судді, що перебував у відставці та отримував щомісячне довічне грошове утримання, на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723 у розмірі 70% від заробітної плати судді.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, та обставина, що суддя у відставці ОСОБА_2 не отримував пенсії за віком, оскільки йому виплачувалося довічне грошове утримання судді у відставці, обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ не є перешкодою для застосування пенсії за віком як базового розміру для обрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 21.12.2021 р. у справі №440/7341/20 (провадження №К/9901/18184/21) гарантії незалежності суддів мають функціональний характер і поширюються на суддів, якщо інше прямо не визначено законом.

Так цією постановою сформовано правовий висновок, з огляду на який Закон №1058 не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом №3723 і за Законом №1058. Суд дійшов висновку, що частину першу статті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі: 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ, або 50% від розміру пенсії за віком обчисленої на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV.

Резюмуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що відмова у призначені пенсії у зв`язку із втратою годувальника є неправомірною.

Отже, висновок суду першої інстанції про зобов`язання судом першої інстанції призначити пенсію у зв`язку із втратою годувальника в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді без обмеження граничного розміру пенсії, не грунтуються на нормах права.

Водночас, колегія суддів зазначає, що на час виходу ОСОБА_2 у відставку (листопад 2005 р.) був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. №2453-VI (далі за текстом Закон №2453).

Згідно з матеріали пенсійної справи ОСОБА_2 , останній мав стаж роботи на посаді судді 39 років 10 місяців та 20 днів, який надавав йому право на отримання довічного грошового утримання.

На час набуття права щодо отримання довічного грошового утримання (2005 р.), був чинним Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. №2862-ХІІ, частина 4 статті 43 якого визначала, що судді, який вийшов у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ (далі за текстом Закон №3723) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.

Таким чином, ОСОБА_2 , виходячи у відставку, мав право обрати пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання судді. При цьому, ОСОБА_2 мав право на пенсію за віком як за Законом №1058, так і за Законом №3723.

У статті 371 Закону №3723-ХІІ було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Отже, якщо б ОСОБА_2 обрав пенсію за віком відповідно до Закону №3723, то мав би право отримувати її (а у разі підвищення заробітної плати судді у збільшеному розмірі) до смерті.

Апеляційний суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 в частині того, що частину 1 статті 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначає, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі:

1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, або

2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 мав право як на пенсію за віком на підставі ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ так і на підставі Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", беручи до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.12.2021 р. у справі №440/7341/20 (провадження №К/9901/18184/21), апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на вибір пенсії у зв`язку з втратою годувальника у розмірі: 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ., або 50% від розміру пенсії за віком обчисленої на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV.

Відповідач, відмовляючи в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника, не з`ясовував відповідного волевиявлення заявника. Більш того, відповідачем взагалі не було досліджено питання можливості призначення пенсії по втрати годувальника, з огляду на сталу судову практику Верховного Суду, яка є обов`язковою для пенсійного органу.

У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 про призначення їй пенсії по втраті годувальника у якій остання вказала про те, що її чоловік мав статус судді у відставці, проте пенсійний орган не розглянув можливість призначення пенсії як держслужбовцю її покійному чоловіку чи то на загальних підставах (ЗУ №1058).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів повторює про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для призначення позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , оскільки щомісячне довічне грошове утримання судді не є пенсією у розумінні пенсійного законодавства.

Законодавство дійсно створює умови для належного захисту статусу судді, у тому числі і після звільнення у відставку, що виявляється у виплаті довічного грошового утримання судді у відставці, але такі гарантії притаманні тільки суддів і не можуть бути передані іншим членам його сім`ї.

Водночас, члени сім`ї судді не позбавлені соціальних гарантій щодо призначення пенсії по втраті годувальника.

В зв`язку із зазначеним, судом першої рішення суду першої інстанції у частині зобов`язання призначити пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50 % від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , без обмеження граничного розміру пенсії підлягає скасуванню, з огляду на прийняття його в цій частині, з порушенням норм матеріального права.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення № 155250032153 від 14.08.2025 року про відмову у переведенні з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника, оскільки останнє дійсно порушує право позивача на належний соціальних захист.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонд України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 937,92 грн.

Так, ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

В ст.7 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Крім того, у разі звернення особи до органів пенсійного фонду із заявою про обчислення іншого виду пенсії, останній зобов`язаний вчинити діє щодо переведення позивача на інший вид пенсії. Особа має право на перехід на інший вид пенсії і може ним скористатись, якщо на її думку, це буде доцільно (Постанова Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі №520/1972/19).

Резюмуючи вищевикладене, апеляційний суд зазначає, що позивач має право перейти на інший вид пенсії і цим правом скористалась шляхом подання заяви.

У статті 242 КАС України видзначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Пунктами 1 - 3 частини першої статті 244 КАС України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Тобто під час ухвалення рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Такий підхід відповідає загальновизнаному принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), зміст якого полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

Під час вирішення спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складником класичного принципу jura novit curia.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Резюмуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивач має право на призначення пенсії по страті годувальника як за нормами Закону України «Про державну службу» так і за Законом "Про загальнообов`язокове державне пенсійне страхування", при цьому, за яким саме законодавством позивач має намір отримувати пенсію по втраті годувальника належить лише до волевиявлення позивача, а відтак вказане питання не може бути вирішено судом.

На підставі викладеного, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково, визнати протиправним та скасувати рішення № 155250032153 від 14.08.2025 року ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у переведенні з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника, зобов`язати ГУ ПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід на пенсію по втраті годувальника з 22.07.2025 року.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційний суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонд України в Одеській області задовольнити частково.

Скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонд України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна,83 код ЄДРПОУ 20987385) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 155250032153 від 14.08.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у переведенні з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та вирішити питання про призначення з 22.07.2025 року пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1937,92 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча-суддя: Г.П. Казанчук

Суддя: О.В. Єщенко

Суддя: А.В. Бойко