Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №420/15720/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15720/26

Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,

повний текст судового рішення

складено 01.07.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу 297 комендатури охорони та обслуговування на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом 297 комендатури охорони та обслуговування до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

297 комендатура охорони та обслуговування звернулась з позовною заявою до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Костюкова Сергія Сергійовича від 25.03.2026 року про відкриття виконавчого провадження №80589067;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Костюкова Сергія Сергійовича від 25.03.2026 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №80589067 у розмірі 34 588,00 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Костюкова Сергія Сергійовича від 25.03.2026 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №80589067 у розмірі 369,00 грн.

У разі якщо суд не задовольнить вимоги, вище наведені вимоги просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Костюкова Сергія Сергійовича від 25.03.2026 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №80589067 у розмірі 34 588 грн. у зв`язку з неправильним визначенням характеру рішення суду (рішення є майновим, а не немайновим) та визначити розмір виконавчого збору у розмірі 10% від суми нарахованої виплати, тобто 20 280,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/29922/24 від 28.01.2025 року, що набрало законної сили 19.12.2025 року, суд зобов`язав НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування провести ОСОБА_1 нарахування та виплату двох складових суми заборгованості із грошового забезпечення. Загальна сума нарахованих виплат, що підлягала виплаті стягувачу на підставі рішення суду, склала 286 428,76 грн. На виконання рішення суду 297 комендатура охорони та обслуговування добровільно здійснила виплату нарахованого грошового забезпечення 26.03.2026 року. Попри вказане, відповідачем 25.03.2026 року відкрито виконавче провадження №80589067, в межах якого винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 34 588 грн. Позивач наголошує, що відповідна постанова, а також п.3 постанови про відкриття виконавчого провадження є протиправними, оскільки рішення суду виконано добровільно в повному обсязі до отримання постанов 25.03.2026 року. Зазначає, що після набрання рішенням суду законної сили, 297 комендатура охорони та обслуговування здійснювала послідовні дії, спрямовані на його виконання, в свою чергу відповідач жодних заходів примусового виконання не вчиняв. Відтак, стягнення виконавчого збору в цій ситуації суперечить принципу пропорційності, закріпленому в ст.2 КАС України. Також зазначає, що виконання судового рішення у справі №420/29922/24 здійснюється в рамках механізму, встановленого Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що автоматично виключає можливість стягнення виконавчого збору в силу прямої вказівки п.3 ч.5 ст.27 Закону №1404. Ця норма є імперативною і не допускає розширювального тлумачення. Окремо позивач наголошує на помилковому визначенні розміру виконавчого збору: рішення суду має майновий характер, а тому виконавчий збір він має становити 10% від суми нарахованої виплати, а не фіксований чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 01.06.2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.

На виконання ухвали позивачем подано уточнену позовну заяву, згідно якої просить:

«- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Костюкова С.С. від 25.03.2026 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №80589067 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн. та пункт 3 Постанови про відкриття виконавчого провадження №80589067».

Ухвалою від 15.06.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 01.07.2026 року на 10:00 год.

29.06.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що керуючись 3,4, 24-27 Закону України «Про виконавче провадження» 25.03.2026 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження АСВП №80589067, оригінал якої надіслано боржнику до виконання та сторонам виконавчого провадження до відому. Зазначає, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. З вказаного слідує, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Також зазначає, що бази АСВП станом на момент подання позовної заяви жодних заяв від стягувача та боржника, щодо повного та фактичного виконання вимог виконавчого документу не надходило, у зв`язку з чим у державного виконавця відсутні підстави для завершення виконавчого провадження.

01.07.2026 року від представника позивача надійшла заява, в якій просив здійснювати розгляд справи в письмовому провадженні без участі сторін.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся завчасно належним чином.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року відмовлено у задоволенні позовної заяви 297 комендатури охорони та обслуговування ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (65001, м. Одеса, вул. Пастера, буд.58, код ЄДРПОУ 41404999), третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ), про визнання протиправною та скасування постанови.

На вказане рішення суду 297 комендатура охорони та обслуговування подала апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі №420/15720/26 повністю та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування задовольнити у повному обсязі; визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Костюкова Сергія Сергійовича від 25.03.2026 року про стягнення з НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн у виконавчому провадженні №80589067; визнати протиправним та скасувати пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження №80589067 від 25.03.2026 року в частині зазначення про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн.; судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покласти на відповідача.

Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з порушенням норм процесуального права в частині оцінки доказів у справі, а тому таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року у справі №420/29922/24, яке набрало законної сили 19.12.2025 року, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 комендатури охорони та обслуговування щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року та щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов`язано НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування провести ОСОБА_1 нарахування та виплату за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов`язано НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування провести ОСОБА_1 нарахування та виплату за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року індексації грошового забезпечення відповідно до положень абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у фіксованому розмірі 3857 грн. в місяць.

18.02.2026 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи №420/29922/24.

25.03.2026 року старшим державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Костюковим С.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №80589067 для виконання виконавчого листа №420/29922/24.

За п.3 цієї постанови визначено стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 34 588 грн.

25.03.2026 року старшим державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Костюковим С.С. винесено постанову про стягнення виконавчого збору з 297 комендатури охорони та обслуговування у розмірі 34 588 грн.

Згідно відомості розподілу виплат до 297 комендатури охорони та обслуговування, сформованої АТ «Приватбанк» від 26.03.2026 року №260326РВ00004520095, 26.03.2026 року ОСОБА_1 виплачено 282 132,33 грн., призначення платежу «заробітна плата - виконання рішення №420/29922/24».

Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору та п.3 постанови про відкриття провадження протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом №1404-XIV.

Згідно з вимогами частини першої статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону №1404-VIII ).

Положеннями пунктів 1, 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення підлягають примусовому виконанню на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з вимогами ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до Закону №1404-VIII Міністерством юстиції України 02.04.2012 року прийнято наказ №512/5, яким затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5).

Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 визначено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному ст.27 Закону №1404-VIII.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

ОБГРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2026 року відповідачем при відкритті виконавчого провадження №80589067 з виконання виконавчого листа №420/29922/24 у п.3 вказано про стягнення з позивача виконавчого збору 34 588 грн., а також винесено відповідну постанову про стягнення з позивача виконавчого збору.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що постанова про стягнення виконавчого збору та п.3 постанови про відкриття провадження є протиправними, оскільки позивач добровільно в повному обсязі виконав рішення суду Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року у справі №420/29922/24 26.03.2026 року до моменту фактичного отримання оскаржуваних постанов, а виконавцем не вжито жодних заходів, спрямованих на виконання даного судового рішення.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи та зазначає, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку проводить державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №160/7321/19, від 02.06.2021 року у справі №160/4481/20 та від 22.10.2021 року у справі №520/17933/2020.

За приписами ч.5 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот); 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Отже, колегія суддів зазначає, що приписами ст.27 Закону №1404-VIII законодавець визначив чіткий та вичерпний перелік правових підстав, за наявності яких виконавчий збір не стягується. Наведена норма є абсолютно визначеною та не допускає розширювального чи аналогічного тлумачення.

Правове значення у межах досліджуваних правовідносин має безпосередній юридичний факт відкриття виконавчого провадження, який відбувся 25.03.2026 року, що в силу Закону №1404-VIII автоматично актуалізує обов`язок державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору. Подальше добровільне виконання боржником судового рішення та сплата грошових коштів стягувачу, вчинені наступного дня, не нівелюють правомірність дій виконавця на момент їх вчинення та не можуть слугувати правовою підставою для скасування вже винесених рішень чи звільнення боржника від обов`язку сплати виконавчого збору.

Крім того, аргументуючи протиправність оскаржуваної постанови, апелянт також вказує, що відповідачем неправильно визначено розмір виконавчого збору, оскільки спірні відносини, які розглядались у справі №420/29922/24, мають всі ознаки майнового спору.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року у справі №420/29922/24 зобов`язано НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування провести ОСОБА_1 нарахування та виплату за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; зобов`язано НОМЕР_1 комендатуру охорони та обслуговування провести ОСОБА_1 нарахування та виплату за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року індексації грошового забезпечення відповідно до положень абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 у фіксованому розмірі 3857 грн в місяць.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, ані мотивувальна частина, ані резолютивна частина рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року у справі №420/29922/24, не містять чітких сум грошового забезпечення, які належать до виплати за спірний в цій справі період.

Отже, на переконання колегії суддів, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року у справі №420/29922/24 має усі ознаки рішення немайнового характеру.

Той факт, що під час виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року у справі №420/29922/24, 297 комендатура охорони та обслуговування визначена сума боргу, не свідчить на користь висновків про те, що вказане рішення є рішенням майнового характеру. Більш того, на момент відкриття виконавчого провадження сума, що підлягала стягненню, не була визначена у виконавчому документі, що виключало для державного виконавця можливості прийняти постанову про визначення виконавчого збору у розмірі 10 % суми стягнення.

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у постанові державного виконавця від 25.03.2026 року у виконавчому провадженні №80589067 правомірно визначено розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню.

Крім цього, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що виконання судового рішення у справі №420/29922/24 здійснюється в рамках механізму, встановленого Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що автоматично виключає можливість стягнення виконавчого збору в силу прямої вказівки п.3 ч.5 ст.27 Закону №1404.

За змістом ст.ст.1, 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VI (далі - Закон №4901-VI), таким встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.

Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно з вимогами ч.1 ст.3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частина 1 статті 7 Закону №4901-VI визначає, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених згаданим Законом.

Як вже зазначалось вище, у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа № 420/29922/24, боржником у справі є державний орган - 297 комендатура охорони та обслуговування. Проте, виконавчий лист, на підставі якого відкрито вказане виконавче провадження, містить вимогу про зобов`язання вчинити певні дії, а не стягнення коштів чи майна, що виключає можливість застосування в процесі виконання рішення норм Закону №4901-VI.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин положень п.3 ч.5 ст.27 Закону №1404-VІІІ, оскільки виконання виконавчого листа не відбувається у порядку, встановленому Законом №4901-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №286/125/17, від 31.01.2019 року у справа №161/502/17, від 14.05.2020 року у справі №286/142/17 та від 17.03.2021 року у справі №360/3428/20.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що постанова головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Костюкова С.С. від 25.03.2026 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №80589067 про стягнення з 297 комендатури охорони та обслуговування на користь Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України виконавчого збору у розмірі 34 588,00 грн. та пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження №80589067 винесені правомірно, а підстави для їх скасування відсутні.

Як наслідок, колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 243; 287; 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325; 328; 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу 297 комендатури охорони та обслуговування залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

СуддіН.В. Вербицька К.В. Кравченко