Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №420/317/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/317/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року, прийняте у складі суду судді Єфіменка К.С. в місті Одеса, за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити виправлення (коригування та/або доповнення) відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із непридатністю до військової служби за станом здоров`я.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку за станом здоров`я. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку та надати на цю заяву обґрунтовану відповідь. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що рішення суду першої інстанції у відповідній частині ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги та ухвалити нове рішення, яким Ухвалити в цій частині нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував повноваження відповідача щодо внесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку як дискреційне, хоча за встановлених судом обставин справи жодної дискреції у відповідача не було. Апелянт вважає, що оскільки в цій справі всі передбачені законом умови для виключення позивача з військового обліку (встановлення непридатності до військової служби військово-лікарською комісією) вже виконані та підтверджені належними доказами, підстав для застосування судом способу захисту у вигляді зобов`язання лише розглянути заяву не було. Апелянт також вважає, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту не є ефективним засобом захисту порушеного права позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , є громадянином України та перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до відмітки у ВОД: « 29.06.2023 року визнаний непридатний до військової служби Наказ МОУ №207 та Документ сформований в системі знятий з військового обліку», про що також зазначено у довідці ВЛК № 61/583 від 29.06.2023 року.

Відповідно до військово-облікового документу сформованого в додатку «Резерв +» позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , категорія обліку - військовозобов`язаний.

У зв`язку із встановленими розбіжностями позивач письмово звернувся до відповідача із заявою (та додатками) про внесення всіх облікових даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Доказів розгляду заяви відповідачем до суду не надано.

Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.

Вирішуючи спірне питання та частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки жодного обґрунтованого рішення за заявою позивача відповідачем прийнято не було, заява залишилася нерозглянутою, тому суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача зобов`язання розглянути по суті заяву позивача та надати на заяву обґрунтовану відповідь.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів переглядає судове рішення лише у цій частині.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Так, положеннями ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX) визначено, що дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Частиною 3 статті 6 Закону №2073-IX визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, жодного рішення за заявою позивача відповідачем прийнято не було, заява залишилася нерозглянутою

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного рішення за заявою позивача, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути по суті заяву позивача про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку та надати на цю заяву обґрунтовану відповідь.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що з урахуванням встановлених обставин справи, саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним, при цьому у відповідності до вимог ч. 4 ст. 245 КАС України суб`єкт владних повноважень у такому випадку зобов`язаний вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька