Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №420/24536/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24536/26

Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,

повний текст судового рішення

складено 02.09.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України, про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України, про визнання протиправним та скасування наказу.

До Одеського окружного адміністративного суду 01.09.2026 року (сформовано в ЕС 31.08.2026 року) від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій представник просить:

1. Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії пунктів 32 та 33 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09 квітня 2026 року №97 у частині проведення щомісячного утримання (відрахування) коштів у розмірі 20% з грошового забезпечення лейтенанта ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та у частині позбавлення її премії до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №420/24536/26.

2. Заборонити Військовій частині НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та її посадовим/службовим особам (зокрема фінансово-економічній службі) вчиняти дії щодо проведення утримань/відрахувань грошових коштів з грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2026 року №97 до набрання законної сили рішенням суду у справі №420/24536/26..

На обґрунтування вказаної заяви представник позивача зазначив, що оскаржуваним Наказом №97 командир військової частини одночасно застосував до позивача два окремих негативних фінансових наслідки за один і той самий інкримінований факт (подання рапортів на виплату додаткової винагороди за період 2023 – 2024 років):

- притягнення до повної матеріальної відповідальності зі стягненням суми 8 171 348,39 грн;

- позбавлення щомісячної премії за квітень 2026 року у розмірі 100%.

Відповідно до вимог ч.3 ст.10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у разі незгоди військовослужбовця з притягненням до матеріальної відповідальності, сума шкоди стягується виключно в судовому порядку шляхом подання позову військовою частиною.

Позивач ОСОБА_1 не надавала письмової згоди на відшкодування шкоди, а подала заперечення від 09.07.2026 року. Отже, відповідач протиправно та свавільно видав наказ про примусове утримання 20% грошового забезпечення замість звернення з позовом до суду.

В основу наказу покладено рапорти за 2024 – 2025 роки, підписи на яких ОСОБА_1 не належать та були підроблені, що підтверджує відсутність її вини у розумінні ст. 3 Закону України №160-IX.

Одночасне утримання 20% щомісячного грошового забезпечення для покриття фіктивного «боргу» в 8,17 млн. грн. та позбавлення щомісячної премії позбавляє позивача основних засобів для існування. Враховуючи астрономічну суму стягнення (8 171 348,39 грн.), таке утримання триватиме роками.

Запитуваний захід забезпечення – зупинення дії пунктів 32 та 33 Наказу №97 від 09.04.2026 року у частині утримання коштів та позбавлення премії, а також заборона Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо подальшого відрахування коштів із грошового забезпечення позивача: повністю співвідноситься з предметом спору; є співмірним із заявленими позовними вимогами; не зумовлює вирішення спору по суті, а лише забезпечує збереження належного рівня життєзабезпечення військовослужбовця до ухвалення остаточного судового рішення у справі №420/24536/26.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про забезпечення позову - відмовлено.

Не погодившись з вищезазначеною ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року, позивач подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати вищезазначену ухвалу суду по справі №420/24536/26 та вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії пунктів 32 та 33 Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09 квітня 2026 року №97 у частині проведення щомісячного утримання (відрахування) коштів у розмірі 20% з грошового забезпечення лейтенанта ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та в частині позбавлення її премії до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №420/24536/26.

Відповідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Так, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з вимогами частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Колегія суддів вважає, що зазначені підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини 3 статті 151 КАС України).

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 року (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен, на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені вимогами пункту 1 ч.2 ст.150 КАС України.

При цьому, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі №420/6907/20, від 13.05.2021 року у справі №420/2719/20, від 23.09.2021 року у справі №420/11076/20 та від 01.06.2022 року у справі №580/5656/21.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначає, що на підставі оскаржуваного наказу одночасне утримання 20% щомісячного грошового забезпечення та позбавлення щомісячної премії призводить до особистих майнових втрат.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що тимчасові фінансові втрати, які можуть бути компенсовані, не можуть бути підставами для застосування забезпечення позову, оскільки у разі визнання судом наказу протиправним (та його скасування), утримані суми будуть повернуті позивачу відповідно до процедури, визначеної вимогами ч.3 ст.14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців» та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», що виключає незворотність наслідків у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності.

Отже, майнові втрати, які потенційно можуть бути відшкодовані, не формують тієї шкоди, яка відповідно до вимог ч.2 ст.150 КАС України є такою, що унеможливлює чи істотно ускладнює захист прав.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.05.2026 року у справі №520/25813/25, від 29.07.2026 року у справі №520/25811/25.

Інших об`єктивних фактів, які дають підстави вважати, що захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, або для відновлення таких прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат позивачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції не наведено.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Водночас, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Разом з тим, за умови відсутності належних, допустимих та достатніх доказів настання події, яка спричинить порушення прав заявника, посилання на відсутність ефективного захисту його прав є неспроможними.

У постанові від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Колегія суддів зауважує, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, яких вони стосуються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до вимог статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

При цьому, сама ж лише незгода позивача із рішенням суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

З підстав, визначених статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.241, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

СуддіН.В. Вербицька К.В. Кравченко