Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №280/3062/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/3062/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року (суддя Сацький Р.В.)

у справі № 280/3062/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області № 0246766-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.02.2025, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 1 787,56 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.02.2025, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 1 894,28 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення контролюючого органу є протиправними, адже розрахунок податку контролюючим органом здійснено без урахування рішення Запорізької міської ради №5 від 28 січня 2015 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об`єктів житлової нерухомості, то податок на квартиру/квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженим 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради № 5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 відсотків.

Суд першої інстанції зауважив, що оскільки у власності позивачки перебуває квартира, загальна площа якої не перевищує 120 кв.м., ставка податку для такого об`єкту житлової нерухомості у 2023 та 2024 році дорівнює нулю.

Відтак, суд першої інстанції вважав, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законами України, а тому податкові повідомлення-рішення форми «Ф» № 0327562-2411-0829-UA23060070000082704 та № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.02.2025 є протиправними і підлягають скасуванню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що ним при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно ПК України застосовано зменшення бази оподаткування на 60 м2. Зауважує, що рішення Запорізької міської ради від 28.01.2025 №5 має ознаки невідповідності нормам чинного законодавства. Наполягає, що спірні рішення винесено правомірно, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивачці розраховано у спірному випадку належним чином.

Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка є власником об`єкту житлової нерухомості 86,68 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Головним управлінням ДПС у Запорізький області сформовано та направлено на адресу позивачки податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено належну до сплати суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за даним об`єктом нерухомості, а саме:

- № 0246766-2411-0829-UA23060070000082704, за 2023 рік, у сумі 1 787,56 грн;

- № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704, за 2024 рік у сумі 1 894,28 грн.

Вважаючи рішення контролюючого органу протиправними, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

28 січня 2015 року рішенням Запорізької міської ради №5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

До вказаного «Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)», затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, внесені зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за №5, від 26.02.2016 за №30, від 25.08.2016 за №50, від 21.12.2016 за №49, від 26.04.2017 за №51, від 27.05.2020 за №49.

Відповідно до п.2.4.1 Положення про податок на майно (тут і надалі у редакції, чинній на час спірних правовідносин), база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно п. 2.5.2 Положення про податок на майно, ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:

-квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів;

-будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв. метрів;

-різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири /квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 кв. метрів).

Позиція позивача, з урахуванням вказаного рішення Запорізької міської ради, полягає у тому, що при визначення податкових зобов`язань контролюючий орган повинен був застосувати нульову ставку податку.

За твердженням відповідача вказане рішення міської ради не може бути застосовано у спірних відносинах, оскільки його положення суперечать положенням Податкового кодексу України.

З приводу таких доводів сторін суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст. 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно та в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Приписами п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Підпунктом 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, крім іншого: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.

Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано статтею 266 ПК.

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 та 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

У відповідності до пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України передбачено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно із пп. 266.4.2 п.266.4 ст.266 ПК України сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Отже, виходячи з наведених норм права міська рада є тим органом, якому делеговано право встановлювати ставки податку на майно.

Відповідно пп.12.3.7 п.12.3 ст.12 ПК України не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

Таким чином, вказаною нормою права запроваджена заборона на встановлення індивідуальних пільгових ставок для окремих юридичних осіб та фізичних осіб, тобто конкретно визначених юридичних та фізичних осіб, чого у спірному випадку місця не мало. Рішення Запорізької міської ради не містить перелік юридичних та фізичних осіб для їх встановлюються пільгові ставки податку.

База оподаткування визначена пп.266.4.1 п.266.4 ст.266 ПК України і зміст рішення Запорізької міської ради не дає підстав стверджувати, що зазначена в цьому рішенні база оподаткування є відмінною від тієї, що визначена Податковим кодексом України.

Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд у справі №280/9089/24 (постанова від 09.10.2025), спірні правовідносини в якій є подібними у цій справі, зробив такі висновки:

- органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) наділені повноваженнями на встановлення пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних та юридичних осіб щодо об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Така пільга встановлюється з урахуванням мінімального значення загальної площі об`єкта/об`єктів житлової нерухомості та максимального значення загальної площі об`єкта/об`єктів оподаткування, що належать на праві власності платникам податків - фізичним особам, які встановлені у підпунктах 266.4.1, 266.4.3 пункту 266.4 статті 264 ПК України. Способи надання пільги органом місцевого самоврядування конкретизовані в пункті 30.9 статті 30 ПК України, і одним із них є встановлення зниженої (в тому числі, нульової) ставки податку чи збору. Встановлення пільги із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у вигляді нульової ставки в межах допустимої загальної площі не вказує на втручання в базу оподаткування;

- рішення Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 (з урахуванням рішень про внесення змін до нього) є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень відповідно до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України. Дане рішення не визнано протиправним, не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі;

- за умови чинності рішення Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року № 5 та інших рішень, якими до нього вносилися зміни, у відповідача не було правових підстав для їх незастосування під час визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таким чином, за наведеного правового регулювання з урахуванням висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки площа належного позивачці об`єкту нерухомого майна (квартири) у м. Запоріжжя не перевищує 120 кв.м, то для такого об`єкту житлової нерухомості у 2023 та 2024 році ставка податку дорівнює нулю відповідно до рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 №5.

Щодо посилань відповідача на рішення Запорізької міської ради №29 від 05.03.2025, від 30.04.2025 №27, яким внесено зміни до Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки), затвердженого Рішенням Запорізької міської ради №5 від 28.01.2015, слід зазначити те, що вказані зміни внесені у 2025 році тоді як у спірному випадку податкові зобов`язання визначалися за 2023 та 2024 рік.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Стосовно витрат позивачки на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Так, правнича допомога надавалася позивачці згідно договору про надання правової допомоги від 01.04.2025 з додатком №1 до цього договору. Також, позивачкою з метою підтвердження витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції до матеріалів справи подано рахунок №07/01 від 19.01.2026, акт приймання-передачі послуг правової допомоги від 20.01.2026, платіжну інструкцію від 22.01.2026.

Надані документи свідчать, що позивачкою понесені витрати на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції в розмірі 4000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Проаналізувавши акт приймання-передачі послуг правової допомоги та її вартість, оцінивши складність справи, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, з огляду на задоволення позовних вимог, подані документи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи критерії розумності та співмірності до заявленої суми понесених витрат, значенням справи для сторони, суд апеляційної інстанції вважає наявними підстави для стягнення на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн., адже такий розмір відповідає принципам співмірності та розумності.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі № 280/3062/25 – залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров