Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №160/10453/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/10453/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року (суддя С.О. Конєва)

у справі № 160/10453/25

за позовом ОСОБА_1

до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: не нарахування та не виплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення в повному обсязі), за період з 30.06.2019 по 18.07.2022 у повному обсязі та з 19.07.2022 по 18.03.2025 – не більш як за шість місяців відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачеві його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30.06.2019 по 18.07.2022 у повному обсязі та з 19.07.2022 по 18.03.2025 – не більш як за шість місяців відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.03.2025 – день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.03.2025 – день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що разом з виплатою сум індексації відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі, що передбачено нормами ст.ст.116, 117 КЗпП України, проте, таких дій відповідач протиправно не вчинив. Також, позивач зауважує, що в супереч приписам Закону №2050-ІІІ відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано бездіяльність 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 по 18.01.2023 включно (з обмеженням законом 6-ма місяцями) – протиправною;

- стягнуто з 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів на користь позивача – середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 по 18.01.2023 у загальному розмірі 33249 грн. 46 коп.

- визнано протиправною бездіяльність 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів щодо не нарахування та не виплати позивачу компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159, у зв`язку з порушенням 2 пожежно-рятувальним загоном ГУ ДСНС у Дніпропетровській області з охорони об`єктів, строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.03.2025;

- зобов`язано 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити на користь позивача - компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачену Законом №2050-ІІІ та Порядком №159, у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.03.2025.

Суд першої інстанції виходив з того, що в силу приписів ст. 117 КЗпП України у спірному випадку наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності, а відшкодування (компенсація) відповідачем позивачеві середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 33249,46 грн. є пропорційним, розумним, співмірним та достатнім способом захисту порушеного права позивача.

Суд першої інстанції врахував, що відповідачем несвоєчасно здійснено нарахування та виплату позивачеві суми індексації грошового забезпечення у розмірі 10299,48 грн. внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 у справі №160/14790/24, а тому у зв`язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення, яке мало місце у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (виплата проведена лише 18.03.2025), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів вказує, що у спірному випадку відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності згідно ст.117 КЗпП України. Зауважує, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації згідно Закону №2050.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині вимог стосовно середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині повністю.

ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції не вірно розрахована сума, яка належить до виплати позивачу згідно ст.117 КЗпП України, адже п.10 Порядку №100 виключено з 12.12.2020, а тому цей пункт у спірному випадку не застосовується.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходив службу в 38 державній пожежно-рятувальній частині, яка перебуває на фінансовому забезпеченні 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів.

Згідно записів трудової книжки позивача звільнено зі служби в ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області відповідно до наказу від 26.06.2019 №260 о/с, з 30.06.2019.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2024, постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі №160/6408/24 відповідач виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у сумі 100 299,48 грн. – 18.03.2025, що підтверджується копією виписки АТ КБ ПриватБанк по особовому рахунку позивача.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно до вимог ст.117 КЗпП України за період з 30.06.2019 по 18.03.2025, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати згідно до вимог Закону №2050, за період з 01.01.2016 по 18.03.2025, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Щодо застосування до спірних відносин положень законодавства про працю, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, в якому визначені основні трудові права працівників.

Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано проходження служби цивільного захисту, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби цивільного захисту.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

У відповідності із п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно статті 117 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Суд враховує, що у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Отже, індексація грошового забезпечення, на яку мав право позивач, повинна була бути виплачена у день звільнення позивача 30.06.2019, а факт її несвоєчасної виплати лише 18.03.2025 є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст. 117 КЗпП України з 01.07.2019.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX, тобто з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України від 20.12.2005 № 3248-IV (далі - Закону № 3248-IV), тоді як після 19.07.2022 - підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Також суд апеляційної інстанції враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Відповідно до сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 правового висновку обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що як у період до 19.07.2022, так і у період з 19.07.2022 розмір відшкодування згідно ст.117 КЗпП України визначається з урахуванням принципу співмірності.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у цій справі наявні правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, а отже судом першої інстанції правильно застосовано у період до 19.07.2022 положення ст. 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців), а у період з 19.07.2022 застосовано приписи статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями).

Також, встановивши розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно ст.117 КЗпП України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 по 18.01.2023 у загальному розмірі 33249 грн. 46 коп.

Суд апеляційної інстанції не приймає аргументи позивача про неправильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку, адже під час розрахунку суд першої інстанції не застосовував п.10 Порядку №100, а інші доводи на спростування правильності розрахунку суду першої інстанції позивачем не наведено.

За цих обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що з метою належного захисту прав позивача слід визнати бездіяльність 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 по 18.01.2023 включно (з обмеженням законом 6-ма місяцями) – протиправною, стягнути з 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 по 18.01.2023 у загальному розмірі 33249 грн. 46 коп. Доводи апеляційних скарг цей висновок суду не спростовують.

Стосовно компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - «компенсація») провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Такої правової позиції дотримувався і Верховний Суд у справах №120/9475/21-а (постанова від 29.03.2023), №620/7687/21 (постанова від 21.03.2023).

Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини несвоєчасної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення. Доводи апеляційної скарги відповідача цей висновок суду не спростовують.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими аргументи відповідача, що законодавцем передбачено обов`язкове досудове врегулювання спору щодо виплати компенсації втрати частини доходів, також з цього приводу суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, в якій Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала, що відмова у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі № 160/10453/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров