Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №280/3156/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/3156/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.06.2026 в адміністративній справі №280/3156/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, оформлене листом від 03 березня 2026 року за № К-392 «Про відмову у розгляді заяви»;

- зобов`язати Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 27 лютого 2026 року та прийняти рішення, відповідно до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що на даний час, є тільки один родич, який може здійснювати догляд за матір`ю, яка потребує постійного стороннього догляду, це її син ОСОБА_1 , який є позивачем по даній адміністративній справі. Позивачач вважає, що в даному випадку, відповідач був зобов`язаний видати позивачу акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду. Натомість відповідач надав позивачу лише лист. Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.06.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, оформлене листом від 03 березня 2026 року за № К-392 «Про відмову у розгляді заяви».

Зобов`язано Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 27 лютого 2026 року та прийняти рішення, відповідно до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1064,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що наявність у матері позивача інвалідності 2 групи виключає необхідність застосування процедури встановлення факту догляду, передбаченої пунктом 61 Порядку №560. Суд не врахував спеціальний характер пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII. Апелянт вважає, що предметом спору було виключно питання наявності або відсутності повноважень Комісії розглядати заяву позивача, а не питання наявності підстав для відстрочки.

Позивач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 згідно з висновком №30 від 19 січня 2026 року лікарсько-консультативної комісії про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, потребує постійного стороннього догляду у зв`язку із порушенням зорових функцій.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , маючи статус військовозобов`язаного, з метою реалізації права на відстрочку на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", 27 лютого 2026 року засобами поштового зв`язку звернувся до відповідача з заявою про видачу йому Акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, оскільки він здійснює догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 року, якій встановлено другу групу інвалідності по зору, безстроково.

Листом відповідача від 03 березня 2026 року №К-392 ОСОБА_1 повідомлено про те, що розгляд заяв по пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII (якою передбачено право на відстрочку осіб, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи) Комісією не здійснюється, оскільки не належить до повноважень Комісії. Позивачу рекомендовано звернутись до Центру надання адміністративних послуг з метою оформлення відстрочки на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Вважаючи бездіяльність відповідача в частині не розгляду зави по суті протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час, є тільки один родич, який може здійснювати догляд за інвалідом 2 групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - це її син ОСОБА_1 , який є позивачем у цій справі (про наявність інших членів сім`ї ОСОБА_2 відповідач не зазначав), а розгляд заяв на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII (які передбачають наявність Акту про встановлення факту здійснення постійного догляду за його матір`ю з урахуванням Додаток 8 до Постанови КМУ №560) належить саме до компетенції відповідача, що в свою чергу, спростовує доводи відповідача з приводу звернення позивача із заявою про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та відсутність у відповідача повноважень на розгляд заяви позивача.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Основного Закону України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ від 21.10.1993 (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону №3543-ХІІ, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 1 ст. 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

В свою чергу, ст. 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно з п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.

Відповідно до п. 61 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), військовозобов`язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у п. 9 і 14 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються за встановленням факту здійснення постійного догляду із заявою у довільній формі на ім`я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, районної у м. Києві військової адміністрації за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання особи, зазначеної у п. 9 і 14 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", за якою здійснюється догляд. У заяві повинні бути зазначені такі відомості про військовозобов`язаного, який здійснює постійний догляд: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); відомості про особу, за якою здійснюється постійний догляд (прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), адреса зареєстрованого/задекларованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті).

Військовозобов`язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у п. 9 і 14 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", до заяви, зазначеної в абзаці першому цього пункту, додають документи, визначені у пп. 9 і 14 додатка 5 (крім акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Районні, міські держадміністрації (військові адміністрації), виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад для розгляду документів щодо встановлення факту здійснення військовозобов`язаним постійного догляду за особами, зазначеними у п. 9 і 14 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", утворюють постійно діючу комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду здійснює розгляд заяви протягом десяти календарних днів з дати її подання.

До складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше ніж п`ять осіб.

Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду:

- відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов`язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду;

- перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за особою, за якою здійснює догляд військовозобов`язаний, за її задекларованим/зареєстрованим місцем проживання.

За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду складає та надає військовозобов`язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

З 18.05.2024 діє новий Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, яким врегульовано та деталізовано процедуру надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.

Відповідно до Додатку 5 Порядку № 560 документами, що підтверджують право на відстрочку за п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є:

для військовозобов`язаного, який зайнятий постійним доглядом за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки другого ступеня споріднення (рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки), один із таких документів, що підтверджує неможливість членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьки, чоловік (дружина), діти, у тому числі усиновлені) здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу члена сім`ї першого ступеня споріднення в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, а також документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8);

для військовозобов`язаного, який зайнятий постійним доглядом за членом сім`ї третього ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки третього ступеня споріднення (дядьки, тітки, племінники та племінниці), один із таких документів, що підтверджує неможливість членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу члена сім`ї першого або другого ступеня споріднення в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, а також документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8);

для особи, за якою здійснюється догляд, - один із таких документів, що підтверджує інвалідність особи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики

Додатком 5 вказаного Порядку вказано, що особі яка зайнята доглядом та бажає отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ необхідно підтвердити неможливість члена сім`ї першого ступеня споріднення (батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи, у тому числі усиновлені) здійснювати догляд за особами з інвалідністю I або II групи.

Також, Порядок № 560 регламентує можливість здійснення членом сім`ї другого ступеня споріднення догляду за особою з інвалідністю I або II групи за умови неможливості особи першого ступеня споріднення (батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи, у тому числі усиновлені) здійснювати догляд: інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Водночас, колегія суддів зауважує, що за результатами аналізу положень пункту 61 Порядку №560, визначено, що складення акта про встановлення факту здійснення постійного догляду віднесено до повноважень комісії, загальна чисельність якої не може становити менше 5 осіб.

Крім того варто наголосити, що відповідно до пункту 61 Порядку №560 під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов`язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання пункту 61 Порядку №560 розпорядженням Запорізького міського голови від 30 серпня 2024 року №220 «Про визначення уповноваженого органу та утворення і затвердження складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду» визначено Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради відповідальним виконавчим органом міської ради щодо прийому заяв військовозобов`язаних осіб, які зареєстровані/ проживають на території Запорізької міської територіальної громади (пункт 1), утворено та затверджено склад комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду (пункт 2) та затверджено Положення про порядок складання та видачі акту встановлення факту здійснення особою постійного догляду (пункт 3).

В своїй відповіді відповідач посилається на пункт 61 Порядку № 560 з урахуванням якого розгляд заяв по пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII Комісією не здійснюється, оскільки не належить до повноважень Комісії. Листом Комісії від 03 березня 2026 року № К-392 ОСОБА_1 повідомлено про вище викладені обставини, та про можливість відповідно до пункту 58 Порядку №560 подати заяву про надання відстрочки через центри надання адміністративних послуг (код послуги 73-01 - «Отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період»).

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою на підставі саме пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, що передбачено пунктом 61 Порядку № 560.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, розгляд заяв на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII (які передбачають наявність Акту про встановлення факту здійснення постійного догляду за його матір`ю з урахуванням Додаток 8 до Постанови КМУ №560) належить до компетенції відповідача, що, в свою чергу, спростовує доводи апелянта з приводу звернення позивача із заявою про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та відсутність у відповідача повноважень на розгляд заяви позивача.

Аналіз наведених вище положень частини другої статті 19 Конституції України, частини третьої статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" дає змогу колегії суддів дійти висновку, що діяльність органів місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж органом місцевого самоврядування чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

У контексті наведеного суд апеляційної інстанції враховує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C. G. та інші проти Болгарії" від 24.04.2008 (C. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" від 09.01.2013 (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява №21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 (Cantoni v. France, заява №17862/91, § 31, 32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 (Vyerentsov v. Ukraine, заява №20372/11, § 65)).

Принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Вимога щодо "якості закону" та обов`язок застосовувати найбільш сприятливий для особи спосіб його тлумачення, у разі якщо такий закон не відповідає визначеним критеріям якості закону, ґрунтуються передусім на положеннях частини першої статті 57 Конституції України, яка встановлює, що "кожному гарантується право знати свої права і обов`язки". Із цієї конституційної норми відомо те, що у випадку встановлення судом того факту, що закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі знати свої права і обов`язки, застосування (тлумачення) такого закону повинно відбуватися судом на користь особи, яку позбавили (звузили) на підставі цього закону певного права або встановили (розширили) для неї нові обов`язки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що недотримання відповідачем порядку розгляду заяви позивача від 27 лютого 2026 року про надання йому акта здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю другої групи та потребує постійного догляду, є підставою для висновку про визнання протиправною бездіяльність Департаменту щодо розгляду по суті такої заяви.

Таким чином, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язати Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 27 лютого 2026 року та прийняти рішення, відповідно до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року.

Згідно з ч.1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.06.2026 в адміністративній справі №280/3156/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов