Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №335/2183/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 335/2183/26

Суддя І Інстанції – Воробйов А.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Кальника В.В., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції

на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 24 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 19.02.2026 року серії ЕНА №6688860 за ч.1 ст. 126 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- скасувати постанову серії ЕНА №6688860 від 19.02.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 126 КУпАП;

- справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю складу правопорушення;

- визнати дії працівників поліції щодо багатогодинного утримання та процедури огляду ОСОБА_1 протиправними;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди;

- стягнути з відповідача судові витрати, що понесені позивачем та будуть понесені в майбутньому.

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 24 червня 2026 року позов задоволено повністю.

Скасовано постанову серії ЕНА № 6688860 від 19.02.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Визнано дії працівників поліції щодо утримання та процедури огляду ОСОБА_1 протиправними.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 064 гривень 96 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Департамент патрульної поліції оскаржив його до апеляційного суду, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні усіх позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована правомірністю винесеної відносно позивача постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Зазначає, що порядком Постанови КМУ №1456 не визначено підстав, за наявності яких уповноважена особа має право прийняти рішення про необхідність зупинити транспортний засіб, який проїжджає через блокпост. Вказує на те, що право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п.2.1 ПДР України документів кореспондуються із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Тобто, порушення в частині не пред`явлення відповідних документів є окремим порушенням і не залежить від порушення, яке стало підставою для зупинки автомобіля. Також скаржник посилається на те, що тривалість проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння зумовлена великою відстанню від місця зупинки транспортного засобу (Запорізька область, траса М-18, 263 км.) до медичного закладу (м. Запоріжжя, вул. Сєдова, 31) та не може вважатися позбавленням волі у зв`язку з дотримання вимог процедури проведення медичного огляду. Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що у подані позовні заяві позивачем фактично лише формально заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди без наведення належного обґрунтування такої вимоги та без надання жодних належних і допустимих доказів, які підтверджували факт заподіяння позивачу моральних страждань, їх характер, обсяг та інтенсивність. Також позивачем не наведено жодних об`єктивних даних щодо того, у чому саме полягають моральні страждання, яким чином вони проявилися, а також не обґрунтовано заявлений розмір моральної шкоди та критерії його визначення.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що поліцейським 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області сержантом поліції Курченко Костянтином Олександровичем винесено постанову серії ЕНА № 6688860 від 19 лютого 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. у зв`язку з тим, що 15.02.2026 о 20:15 на трасі М-18 263 км. останній керуючи транспортним засобом не надав на вимогу поліцейського документи зазначені в п.п. 2.1а, 2.1б, 2.1ґ ПДР України, чим порушив п.2.4.а ПДР України – керування ТЗ особою, яка на пред`явила посвідчення водія, реєстраційного документа на ТЗ, а також поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ.

Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пп."а" п.2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до пп."б" п.2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон).

Згідно з пп."ґ" п.2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат Зелена картка (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування Зелена картка.

Частиною 1 ст. 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ст.280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

У свою чергу, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Як встановлено з оскаржуваної постанови, остання містить посилання на технічний засіб, яким здійснено відеозапис, а саме Бк 474266 .

В свою чергу, з долученого відповідачем відеозапису вбачається, що після зупинки транспортного засобу ВАЗ 111740, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням позивача, поліцейським було роз`яснено причину зупинки. На вимогу поліцейського надати посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документ на транспортний засіб та страховий поліс обов`язкового страхування позивач відмовлявся надавати будь-які документи, вимагаючи представників поліції надати документи щодо правомірності встановлення на даному відрізку дороги блокпосту, а також повноважень останніх на зупинку та перевірку документів у водіїв транспортних засобів.

Вказані відеоматеріали фіксують категоричну відмову позивача у пред`явленні запитуваних документів з посиланням на відсутність для цього підстав.

Відтак, аналізуючи викладене, факт ненадання позивачем на вимогу поліцейського (до початку розгляду справи посвідчення водія та реєстраційного документа на транспортний засіб, полісу підтверджується. Отже, вказане свідчить про порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду, зроблений у справі №127/19283/17 від 25.09.2019 про те, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та полісу обов`язкового страхування кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Тобто, порушення в частині не пред`явлення відповідних документів є окремим порушенням і не залежить від порушення, яке стало підставою для зупинки автомобіля.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів i технічних засобів, що мають функції фото- i кінозйомки, відеозапису, засобів фото- i кiнозйомки, вiдеозапису.

Крім того, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п. 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. На вимогу поліцейського, зокрема на місці здійснення спеціального поліцейського контролю водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов`язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій має спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції.

Наведене спростовує висновки суду першої інстанції та доводи позивача, в частині відсутності підстав для зупинки, оскільки не пред`явлення відповідних документів є окремим порушенням і не залежить від порушення, яке стало підставою для зупинки автомобіля.

Відтак, на переконання колегії суддів, вимоги про пред`явлення у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») є належною вимогою поліцейського (в межах даних правовідносин) і не належне виконання вказаної вимоги має наслідком для накладення стягнення в межах КУпАП.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п.3 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану затвердженого постановою КМ України №1456 від 29.12.2021 (Далі Порядок №1456) правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України "Про основи національного спротиву", "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", "Про національну безпеку України", "Про Національну поліцію", "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України", Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях", затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.

Пунктом 10 Порядку №1456 визначено перелік підстав для зупинки транспортного засобу уповноваженою особою, серед яких порушення Правил ПДР та інші, аналогічні тим, які вказані у статті 35 Закону «Про Національну поліцію», а також інші підстави, що безпосередньо пов`язані з воєнним станом. Зокрема, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Тобто, КУпАП та інші нормативно-правові акти є правовою основою підстав перевірки документів (у межах Порядку №1456).

Наведені обставини в сукупності вказують на правомірність винесеної постанови серії ЕНА №6688860 від 19.02.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст. 126 КУпАП та відсутність правових підстав для її скасування.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає порушень патрульним поліцейським процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи про адміністративне правопорушення було відкладено на іншу дату з метою дотримання права ОСОБА_1 на юридичну допомогу адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

При цьому, проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення у приміщенні Управління патрульної поліції в Запорізькій області, а не на місці зупинки транспортного засобу, в даному випадку, жодним чином не суперечить положенням ст. 276 КУпАП.

Поряд з цим, щодо позовних вимог про визнання дій працівників поліції щодо багатогодинного утримання та процедури огляду ОСОБА_1 протиправними, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи відеозапису, під час спілкування із позивачем у патрульного поліцейського виникли підстави вважати, що позивач знаходиться у стані наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим, після наведення ознак, з якими патрульний поліцейський пов`язує можливе перебування його у стані наркотичного сп`яніння та запитань про вживання наркотичних засобів було запропоновано провести огляд на стан наркотичного сп`яніння. Натомість, позивач на місці зупинки транспортного засобу проходити огляд на стан наркотичного сп`яніння відмовився, а наполягав на проходження такого медичного огляду в лікарні.

В свою чергу, спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 №1452/735 затверджено Інструкцію про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з п.1 розділу І Інструкції №1452/735, ця Інструкція визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі – стан сп`яніння), та оформлення результатів такого огляду.

Відповідно до п.2 розділу І Інструкції №1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Як передбачено п.6,7 розділу І Інструкції №1452/735 огляд на стан сп`яніння проводиться:

поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі – спеціальні технічні засоби);

лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – заклад охорони здоров`я).

Як передбачено п.1-4 розділу ІІІ Інструкції №1452/735 перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду на стан сп`яніння водіїв, затверджується Міністерством охорони здоров`я України, Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, начальниками структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Огляд може також проводитися в спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров`я і відповідають установленим МОЗ вимогам.

Огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством.

Метою цього огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп`яніння в обстежуваної особи.

З урахуванням вказаного, колегія суддів зазначає, що Інструкція №1452/735 передбачає чіткий порядок дій посадовою особою. З урахуванням предмету позову, колегія суддів зазначає, що у працівника поліції (з урахуванням виявлення ознаки наркотичного сп`яніння та відмови особи у огляді на стан сп`яніння поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів) є прямий обов`язок, з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, забезпечити доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Тобто, з урахуванням встановлених обставин справи, поліцейськими виконано свої обов`язки в цій частині. Крім того, забезпечення доставки особи до найближчого закладу охорони здоров`я задля забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я у зв`язку з виявленням ознак алкогольного сп`яніння, не може вважатись незаконним затриманням особи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено оформлення забезпечення доставки особи до найближчого закладу охорони здоров`я задля забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я у зв`язку з виявленням ознак алкогольного сп`яніння, окрім як Інструкцією №1452/735.

Отже, перевірка інспекторами патрульної поліції стану наркотичного сп`яніння позивача не була спрямована на порушення прав позивача, а мала характер превентивного заходу, здійсненого з метою забезпечення публічного порядку та безпеки оточуючих. Тому, дії працівників патрульної поліції під час перевірки позивача на стан наркотичного сп`яніння здійснювалися в межах наданих повноважень, у спосіб, передбачений чинним законодавством, та були спрямовані виключно на забезпечення публічної безпеки і порядку і не свідчать про протиправне обмеження свободи пересування позивача чи порушення його прав під час проведення зазначених превентивних заходів.

При цьому, тривалість перевірки інспекторами патрульної поліції стану наркотичного сп`яніння позивача зумовлена виключно відстанню між місцем зупинки транспортного засобу та медичним закладом та часом, необхідним для доставлення позивача до медичного закладу та в зворотньому напрямку до місяця зупинки транспортного засобу.

З цих підстав, колегія суддів вважає що позовні вимоги про визнання дій працівників поліції щодо багатогодинного утримання та процедури огляду ОСОБА_1 протиправними є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Окрім того, предметом цього спору є також стягнення на користь позивача моральної шкоди. Така позовна вимога є похідною від основної вимоги про визнання дій працівників поліції щодо багатогодинного утримання та процедури огляду ОСОБА_1 протиправними.

В свою чергу, згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом частини 1 статті 73 і частини 1 статті 77 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи із зазначеного вище, так як судом не встановлено під час розгляду справи вчинення працівниками поліції протиправних дій або бездіяльності відносно позивача, то суд відмовляє у задоволенні похідної позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

При цьому, суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п.3, 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що у відповідності до статті 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити.

Рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 24 червня 2026 року – скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено та підписано суддями 13 жовтня 2026 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова