Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №160/31042/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/31042/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року (суддя Ремез К.І.)

у справі № 160/31042/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 2035376-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом протиправно визначено позивачу суму зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами-підприємцями, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 57 629, 31 грн..

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції виходив з того, що автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об`єктами нерухомого майна розумінні статті 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою. За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення, що є предметом оскарження.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вказує, що для застосування пп. «е» пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України необхідно дотримання умов, а саме: об`єкт повинен відноситися до нежитлової нерухомості, об`єкт повинен використовуватися суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, суб`єкт господарювання повинен провадити діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках. Відповідач зауважує, що позивачем не подано доказів, що наявна у власності позивача автостоянка площею 2324,70 кв.м. є малою архітектурною формою; звертає увагу на відсутність доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності за адресою автостоянки. Наполягає, що підстав для застосування пп. «е» пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України у спірному випадку немає, а тому рішення контролюючого органу є правомірним та скасуванню не підлягає.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення №2035376-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України позивачеві визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами-підприємцями, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 57 629, 31 грн, а саме: щодо автостоянки, що належить позивачу, яка має загальну площею 2324,70 кв. м. з замощеною територією площею 1120,0 кв.м.

Вважаючи означене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Підстави та порядок обчислення та справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано статтею 266 Податкового кодексу України (далі ПК України).

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 та 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, а об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

У відповідності до пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Приписам підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Приписи ПК України визначають, що виникнення у платника податків обов`язку із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, законодавець пов`язує із володінням таким платником на праві власності тим нерухомим майном, яке визначене податковим законом як об`єкт оподаткування.

Підпункт 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

В спірному випадку, відповідач визначив позивачеві суму зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 57629,31 грн., щодо об`єкта нерухомості - автостоянки загальною площею 2324,70 кв. м., керуючись тим, що ця автостоянка належить до об`єктів нежитлової нерухомості в силу приписів пп. «г» пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а отже: є об`єктом оподаткування пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позивач є власником автостоянки, загальною площею 2324.70 кв. м. : літ.А-1-будівля вартової площею 25,8 кв.м., літ. Б-навіс площею 155,7 кв.м., літ. В- навіс площею 418,8 кв.м., літ.Г вбиральня площею 1,0 кв.м., літ.Д-навіс площею 221,1 кв.м., літ.Е-вольєр площею 18,3 кв.м., №1-4-огорожі площею 364,0 кв.м., літ.І- замощення площею 1120,0 кв.м.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що згадані відомості реєстру не підтверджують, що наявна у власності позивача автостоянка загальною площею 2324.70 кв. м. є саме критою автостоянкою. Контролюючим органом всупереч приписам ч.2 ст.77 КАС України доказів на підтвердження того, що автостоянка позивача загальною площею 2324.70 кв. м. є саме критою автостоянкою, до матеріалів справи не подано.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявними у справі доказами не підтверджено правомірність віднесення контролюючим органом автомобільної стоянки позивача площею 2324,70 кв. м. до об`єктів нежитлової нерухомості відповідно до приписів пп. «г» пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а отже й визначення її об`єктом оподаткування згідно пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

За цих обставин, нарахування у спірному випадку відповідачем зобов`язання з податку на площу 2324.70 кв. м. автостоянки позивача є протиправним та суперечить статті 266 ПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що контролюючим органом не підтверджено правомірність спірного рішення № 2035376-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025, а отже таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року у справі № 160/31042/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Я.В. Семененко

суддя А.В. Суховаров