Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №492/363/26 — Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/363/26

провадження № 2/492/575/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Варгаракі С.М.,

при секретарі судового засідання – Богдан А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Описова частина

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» (далі – ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 915870,49 грн, а також судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 25 листопада 2019 року між ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 укладено Договір № 5409109, про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на підставі якого кредитор надав кошти позичальнику в сумі 300 000 грн для власних потреб на умовах строковості, зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, а відповідач зобов`язався своєчасно погашати кредит, сплачувати фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 28,00 % річних від суми заборгованості, а також комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 4,00 % від суми кредиту.

25 листопада 2019 року між кредитором, позичальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 5409109, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором у повному обсязі, солідарно з позичальником відповідати за виконання останнім за зобов`язаннями установленими договором № 5409109 про надання коштів у позику.

ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору. Взяті на себе зобов`язання, відповідно до кредитного договору відповідач не виконав, тобто не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим, станом на 01 січня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 915870,49 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Сповіщення сторін

Представник позивача про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, однак у судове засідання не з`явився, але у позовній заяві просив проводити розгляд справи без участі представника позивача, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання двічі повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем реєстрації, проте вона повернулася до суду без вручення адресату з довідкою АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній», тому відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином. Відзив на позов та заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не подав. Інших заяв і клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 про дату, час і місце судового засідання двічі повідомлялася належним чином, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем реєстрації, проте вона повернулася до суду без вручення адресату з довідкою АТ «Укрпошта» - «адресат відсутній», тому відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленою належним чином. Відзив на позов та заяву про розгляд справи за її відсутності до суду не подала. Інших заяв і клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Судом враховується рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 згідно яких у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.

Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідачів за допомогою інших засобів зв`язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачам до суду за місцем їх реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідачі не скористалися, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк були повідомлені в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з постановою Верховного Суду від 18 березня 2021 року за справою № 911/3142/19 надіслання листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб говорити про належне повідомлення, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю суду.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св33), 31 серпня 2022 року у справі №760/17314/17), якщо адресат відсутній за вказаною у повістці адресою, то вона вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Враховуючи позицію Верховного Суду, суд вважає, що відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та справу можливо розглянути за їх відсутності.

Враховуючи повторну неявку належним чином повідомлених відповідачів у судове засідання, які не повідомили про причини неявки та не подали відзив відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою представника позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Мотивувальна частина

Позиція суду

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 25 листопада 2019 року між ТОВ «Фінансово-Кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 укладено договір № 5409109, про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (а.с. 9-18).

Відповідно до умов договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в кредит у сумі 300 000 грн, для власних потреб, на умовах строковості, зворотності, платності, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок позичальника або іншого отримувача, зазначений у додатку № 2, який є невід`ємною частиною цього договору, а позичальник зобов`язується своєчасно погашати кредит, сплачувати фіксовану процентну ставку за користування кредитом із розрахунку 28,00 % річних від суми заборгованості та виконувати інші зобов`язання згідно цього договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пунктів 1.2 - 1.4 кредитного договору дата перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у додатку № 2, є датою укладення цього договору. Дата остаточного повернення кредиту до 15 листопада 2023 року. Платежі з повернення кредиту здійснюються згідно з додатком № 1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 2.5 кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості позичальник щомісячно сплачує комісійну винагороду у розмірі 4,00 % від суми кредиту, зазначену в пункті 1.1 договору.

Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору сплата процентів, суми кредиту та інших платежів здійснюється позичальником щомісячно, ануїтетними платежами в розмірі та в період встановленим у додатку № 1 цього договору з 01 по 15 число кожного місяця наступного за звітним, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі.

За змістом пункту 2.7 кредитного договору за надання кредиту позичальник сплачує комісію 4,00 % від суми кредиту, встановленої в пункті 1.1 договору.

Відповідно до пункту 4.9 кредитного договору позичальник зобов`язується за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або інших платежів за договором сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 200,00 грн за перший прострочений платіж та 500,00 грн за кожний наступний прострочений поспіль платіж.

Заявою, яка є додатком № 2 до кредитного договору, ОСОБА_1 просив перерахувати належну йому суму кредиту після утримання комісії, а саме 288 000 грн на рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 21).

На підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» надано платіжну інструкцію № 49671 від 25 листопада 2019 року про перерахування суми кредиту на рахунок ОСОБА_1 у розмірі 288 000 грн згідно з договором № 5409109 від 25 листопада 2019 року (а.с. 67).

25 листопада 2019 року між ТОВ «Фінансово-Кредитний супермаркет», позичальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 5409109, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором у повному обсязі, солідарно з позичальником відповідати за виконання останнім за зобов`язаннями установленими договором № 5409109 про надання коштів у позику (а.с. 28-30).

ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору.

Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання, відповідно до кредитного договору не виконав, тобто не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим, станом на 01 січня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 915 870,49 грн, з яких: 174 163,02 грн заборгованість за кредитом; 175 728,11 грн заборгованість по відсотках; 529 280,11 грн заборгованість по комісії, 27 515,35 грн заборгованість по рахунку інфляції, 9193,90 грн заборгованість за 3 % річних (а.с. 6).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 526, 527, 529, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, належними сторонами та у встановлений у зобов`язанні строк (термін).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Як встановлено судом, факт перерахування відповідачу кредитних коштів підтверджено платіжною інструкцією № 49671 від 25 листопада 2019 року, з якої слідує, що 25 листопада 2019 року ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» перерахувало кошти у сумі 288000,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 , призначення платежу: перерах. коштів, видача кредиту, дог. № 5409109 від 25.11.19 р., ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , карта № НОМЕР_3 , без ПДВ.

Щодо розміру заборгованості за кредитним договором

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним договором, заборгованість станом на 01 січня 2026 року становить 915 870,49 грн, з яких: 174 163,02 грн заборгованість за кредитом; 175 728,11 грн заборгованість по відсотках; 529 280,11 грн заборгованість по комісії, 27 515,35 грн заборгованість по рахунку інфляції, 9193,90 грн. заборгованість за 3 % річних.

Так, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 174 163,02 грн. Натомість, згідно платіжної інструкцією № 49671 слідує, що 25 листопада 2019 року ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» перерахувало кошти у сумі 288 000 грн на рахунок № НОМЕР_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наданого позивачем договору № 5409109 від 25 листопада 2019 року, пунктом 2.7 зазначеного договору визначено, що за надання кредиту позичальник сплачує комісію 4,00 % від суми кредиту, встановленої в пункті 1.1 договору. Однак, нарахування позичальнику плату за комісією у розмірі 12000 грн, яку встановлено за послуги кредитодавця, які за законом повинні надаватись безоплатно, є нікчемними в силу ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, судом було встановлено, що 25 листопада 2019 року на картку ОСОБА_1 , відповідача по справі, були перераховані грошові кошти у сумі лише 288000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем комісія у розмірі 12000,00 грн була включена до складу тіла кредиту.

Судом здійснено розрахунок заборгованості за тілом кредиту відповідно до умов договору, з урахуванням висновків щодо розміру тіла кредиту.

Як вбачається з розрахунку «За період кредитування нарахування та оплата процентів» за час користування кредитом відповідачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту загальну суму 125 846,98 грн, а саме, 01.12.2019-31.12.2019 – 9079,16 грн, 01.01.2020-31.01.2020 – 3448,25 грн, 01.04.2020-30.04.2020 – 11489,61 грн, 01.05.2020-31.05.2020 – 4101,87 грн, 01.07.2020-31.07.2020 – 8222,50 грн, 01.09.2020-30.09.2020 – 4154,09 грн, 01.10.2020-31.10.2020 – 8802,87 грн, 01.12.2020-31.01.2020 – 9211,76 грн, 01.01.2021-31.01.2021 – 4674,30 грн, 01.04.2021-30.04.2021 – 1020,00 грн, 01.06.2021-30.06.2021 – 4950,00 грн, 01.07.2021-31.07.2021 – 4950,00 грн, 01.09.2021-30.09.2021 – 49742,57 грн, 01.11.2021-30.11.2021 – 2000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням частково сплаченої відповідачем суми кредиту станом на 01 січня 2026 року розмір боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» за тілом кредиту складає 162 153,02 грн (288000,00-125846,98).

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути з відповідача комісію за обслуговування кредиту у розмірі 529280,11 грн.

Оскільки відповідно до умов договору від 25 листопада 2019 року, що укладений між сторонами, ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» надало позичальнику кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту».

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами 1 та 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п. 1.1 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з пунктом 2.5. кредитного договору позичальник за обслуговування кредитної заборгованості сплачує комісійну винагороду у розмірі 4,00 % від суми кредиту, зазначену в пункті 1.1. договору.

За змістом пункту 2.7 кредитного договору за надання кредиту позичальник сплачує комісію 4,00 % від суми кредиту, встановленої в пункті 1.1 договору.

Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що з пунктом 2.5 копії договору № 5409109 від 25 листопада 2019 року вбачається, що комісійна винагорода сплачується за послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості, проте, з тексту договору не вбачається переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, які надаються відповідачу та за які позивачем встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21, від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20.

Отже, за правилами ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» такі умови кредитування є нікчемними, а тому в частині стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої комісії в розмірі 529280,11 грн слід відмовити за безпідставністю.

Судом встановлено, що відповідачем за період з 01 грудня 2019 року по 31 липня 2020 року сплачено щомісячну комісію за обслуговування кредиту, за умовами, які визнані нікчемними, відтак, зазначену суму слід направити на погашення заборгованості за тілом кредиту, отже заборгованість за тілом кредиту з врахуванням усіх проведених відповідачем платежів становить 103 433,13 грн (162153,02-58719,89).

Вирішуючи позов в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 27515,35 грн та 3 % річних в розмірі 9193,90 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Судом встановлено, що зобов`язання, яке виникло між сторонами, є грошовим.

Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачами умов кредитного договору.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» були нараховані 3 % річних за період з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2022 року у розмірі 9193,90 грн, між тим, як вбачається з розрахунку нарахування здійснено за кожний місяць, починаючи з дати укладання договору позики, що не відповідає вимогам статті 625 ЦК України.

Що стосується нарахування позивачем інфляційних витрат у розмірі 27515,35 грн то в розрахунку, наданого позивачем взагалі не зазначено на яку суму заборгованості їх було нараховано та який індекс інфляції було застосовано.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, судом встановлено, що він не містить детального обрахунку суми боргу за кожен місяць спірного періоду, розміру індексу інфляції з якого було визначено суму боргу, розміру інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за кожним платежем.

Положеннями статті 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в статті 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Беручи до уваги викладене, сам тільки факт, що від відповідачів по справі не надходило заперечень проти заявленого позивачем позову, не є відповідною правовою підставою для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Отже, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі, наведеному позивачем у складеному ним розрахунку заборгованості, який позивач пропонує стягнути з відповідача є недоведеним, оскільки в такому розрахунку вказано лише загальну суму 3 % річних та інфляційних втрат, які позивач просить стягнути з відповідачів, позаяк самого детального розрахунку з детальними обчисленнями таких сум у розрахунку заборгованості відсутній, як відсутня вказівка на розмір боргу, виходячи з якого було здійснено обчислення.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Щодо вимоги до відповідача ОСОБА_2 судом було встановлено, що 25 листопада 2019 року ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір поруки № 5409109.

Відповідно до пункту 1.1 договору поруки, поручитель зобов`язується перед кредитодавцем у повному обсязі, солідарно з позичальником, відповідати за виконання останнім: - зобов`язання за договором кредиту № 5409109, а саме, щодо сплати основного зобов`язання, процентів за користування кредитом, комісій - у розмірах, передбачених договором кредиту, та штрафними санкціями згідно з умовами договору кредиту.

Нормами статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Статтею 554 ЦК України передбачені правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, а саме: у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки; особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності зі статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що порука не припинилась суд дійшов висновок про задоволення позову в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя.

З урахуванням викладеного позовні вимоги ТОВ «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідачів слід стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 5409109 від 25 листопада 2019 року в загальному розмірі 279 161,24 грн, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту в розмірі 103433,13 грн, заборгованості по відсотках 175 728,11 грн.

Щодо розподілу судових витрат

У відповідності до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволення позову, з відповідачів підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 4187,41 грн.

На підставі статей 11, 207, 509, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 626, 627, 628, 1049, 1054 ЦК України, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 19, 48, 76-81, 89, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 279, 280-282, 284, 289, 353, 354 ЦПК України, суд, –

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» (місцезнаходження: вул. Лейпцизька, буд. № 16, м. Київ, поштовий індекс 01015, код ЄДРПОУ: 38604217) заборгованість за договором № 5409109 від 25 листопада 2019 року у розмірі 279161 (двісті сімдесят дев`ять тисяч сто шістдесят одна) гривня 24 копійки, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 103433 (сто три тисячі чотириста тридцять три) гривні 13 копійок, заборгованості по відсотках у розмірі 175728 (сто сімдесят п`ять тисяч сімсот двадцять вісім) гривень 11 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний супермаркет» (місцезнаходження: вул. Лейпцизька, буд. № 16, м. Київ, поштовий індекс 01015, код ЄДРПОУ: 38604217) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4187 (чотири тисячі сто вісімдесят сім) гривень 41 копійка.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідачі, яким повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їм повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачами в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Варгаракі С.М.