Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №705/1812/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2201/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №705/1812/26 Категорія: 304090000Душин О. В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді Новіков О. М., Карпенко О.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача Банар В. В. на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11.06.2026 (повний текст складено 11.06.2026, суддя в суді першої інстанції Душин О. В.) у цивільній справі за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в :

у березні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №Z70.184.74224 в розмірі 39971,46 грн (17352,32 грн по тілу кредиту; 7602,64 грн за відсотками; 15016,5 грн за комісією), судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн, мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги до позичальника за укладеними з первісними кредиторами договорами факторингу на суму, заявлену до стягнення у даній справі.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11.06.2026 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 24 954,96 грн, судовий збір в сумі 1662,13 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2495 грн, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, з посиланням на те, що позичальник не виконав свої договірні зобов`язання щодо повернення отриманих у кредит коштів та сплати погоджених у договорі відсотків, що свідчить про необхідність стягнення відповідної суми заборгованості. Водночас суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення комісії з підстав того, що у договорі не визначено за які саме послуги позичальнику нараховано відповідні комісійні платежі. Компенсацію судових витрат позивача на правничу допомогу судом першої інстанції зменшено з посиланням на співмірність складності справи та засади розумності та справедливості.

Представник відповідача подав на вказане рішення суду 13.08.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, новим рішенням відхилити позовні вимоги у справі повністю та відшкодувати судові витрати відповідача по сплаті судового збору та на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

В обґрунтування вказано на те, що відповідач не був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, у зв`язку з чим не міг надати свої заперечення проти позовних вимог, так як ні позовної заяви ні ухвали суду про відкриття провадження не отримував.

Сторона відповідача наголошує на тому, що до позовних вимог у справі слід застосувати наслідки спливу строків позовної давності, адже кредитний договір від 24.10.2017 зі строком кредитування 24 місяці передбачав кінцевий строк виконання кредитного зобов`язання у 2019 році. Після укладення договору відповідачем здійснено один платіж у листопаді 2017 року.

Отже, має місце пропуск позивачем строків позовної давності щодо стягнення кредитного боргу.

Суд першої інстанції не перевірив дані щодо кожного платежу за кредитним договором, не встановив його дату, суму та порядок зарахування, а також не зіставив ці дані з розрахунком заборгованості позивача.

Різниця між заявленою позивачем сумою основного боргу та фактично виданою сумою кредитних коштів становить: 17 352,32 грн - 15 652,17 грн = 1 700,15 грн. При цьому зазначений розрахунок не враховує суму фактично здійсненого відповідачем платежу в листопаді 2017 року, оскільки позивачем не доведено, яким чином цей платіж був розподілений.

Отже, висновок суду про доведеність заборгованості за тілом кредиту у розмірі 17 352,32 грн є необґрунтованим.

Потребує перевірки сума процентів 7 602,64 грн, оскільки суд не встановив належним чином базу їх нарахування, періоди нарахування, фактичний залишок основного боргу після здійснення платежу в листопаді 2017 року та правильність застосування процентної ставки.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 39971,46 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ураховуючи аргументи апеляційної скарги відповідача, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції у справі в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, оскільки заперечень проти відхилення інших позовних вимог апеляційна скарга не містить.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 24.10.2017 відповідач ОСОБА_1 , як позичальник, уклав з ПАТ «Ідея Банк» кредитний договір №Z70.184.74224.

Відповідно до умов договору №Z70.184.74224 від 24.10.2017 Банк надає Позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 18 000,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 1.2. Договору визначено строк кредитування 24 місяці.

Згідно п. 1.3. Договору за користування кредитом Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,50% (Маржу Банку).

У п. 1.4. Договору визначено, що станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9,5%, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку у розмірі 15,00%.

У п. 6.1. Договору міститься графік щомісячних платежів за Договором.

З ордеру-розпорядження №1 про видачу кредиту вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , видано кредит у сумі 15 652,17 грн та сплачено страховий платіж у сумі 2 347,83 грн.

З виписки, наданої АТ «Ідея Банк», вбачається, що за період з 01.01.2000 по 26.11.2020 відповідач здійснював платежі за кредитом та сплачував відсотки.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором №Z70.184.74224 станом на 26.11.2020 заборгованість ОСОБА_1 становила 39971,46 грн, з яких за основним боргом 17352,32 грн, за відсотками 7602,64 грн, за комісією 15016,50 грн.

26.11.2020 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та ПАТ «Ідея Банк» укладено договір факторингу №12/84, відповідно до п. 2.1. якого клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених договором.

У подальшому відповідно до договору ПАТ «Ідея Банк» відступило на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №Z70.184.74224 від 24.10.2017.

Таким чином позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» наділено правом вимоги до відповідача за договором №Z70.184.74224 від 24.10.2017.

Позовні вимоги про стягнення вказаних сум кредитного боргу заявлено суду для розгляду у цій справі.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Апеляційний суд враховує, що частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримав кошти за кредитним договором та не повернув їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами відсотки по кредиту, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.

Таким чином відповідні позовні вимоги підлягають до задоволення.

При цьому доказів виконання наявних грошових зобов`язань, які б не були враховані при визначенні суми заборгованості, ні перед позивачем у справі ні перед попередніми кредиторами відповідачем суду не надано.

Отже, висновки суду першої інстанції у даній справі по суті вирішених позовних вимог є вірними.

Так апеляційний суд не погоджується з аргументами скаржника про те, що до позовних вимог у справі слід застосувати наслідки спливу строків позовної давності, з урахуванням такого.

За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За обставин даної справи згідно умов кредитного договору строк повернення кредиту настав 24.10.2019 – пункт 1.2 договору.

Позовну заяву до суду подано у березні 2026 року.

При цьому за приписами пунктів 12 та 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) в державі тривав з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Крім того, військовий стан в державі, введений 24.02.2022, який неодноразово продовжувався, триває і на даний час.

Зазначені приписи Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України про зупинення строків позовної давності на час воєнного стану в країні виключені на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2024.

Тобто до позовних вимог у справі не можуть бути застосовані приписи законодавства про наслідки спливу строків позовної давності, оскільки з 24.10.2019 (початок строку позовної давності) по 12.03.2020 (початок карантину на період якого строки позовної давності продовжено) минуло 4 місяці 18 днів.

У подальшому 24.02.2022 з початку воєнного стану в країні та до 04.09.2024 (скасування приписів законодавства про зупинення строків позовної давності на час воєнного стану) строки позовної давності було зупинено.

З 05.09.2024 по кінець березня 2026 року минуло 1 рік 6 місяців 27 днів, отже усього пройшло 1 рік 11 місяців 15 днів із трирічного строку позовної давності.

Звернувшись до суду у березні 2026 року з позовними вимогами у цій справі, позивач не пропустив трирічний строк позовної давності, перебіг якого продовжився 05.09.2024.

Не можна погодитися з посиланнями скаржника про те, що суд першої інстанції не перевірив дані щодо кожного платежу за кредитним договором, не встановив його дату, суму та порядок зарахування, а також не зіставив ці дані з розрахунком заборгованості позивача, а також про те, що різниця між заявленою позивачем сумою основного боргу та фактично виданою сумою кредитних коштів становить 1 700,15 грн та не враховує суму фактично здійсненого відповідачем платежу в листопаді 2017 року, з урахуванням такого.

У матеріалах справи наявна виписка за рахунком позичальника згідно якої йому видано кредит на загальну суму 18 000 грн, а саме 15 652,17 грн видача бланкового кредиту та 2 347,83 грн страховий платіж, що відповідає умовам договору від 24.10.2017, а саме п.1.1 за яким сума кредиту сторонами визначається у розмірі 18 000 грн, включаючи обов`язків страховий платіж.

Також позивачем надано суду виписку про рух коштів за рахунком позичальника згідно якої ним 21.11.2017 сплачено 1300 грн на погашення кредиту з яких 647,68 грн спрямовано на погашення тіла кредиту та 652,32 грн – відсотків за кредитом, що відповідає графіку платежу за договором від 21.11.2017 – п.6.1 договору.

Отже, доказів того, що позивачем не було враховано здійснені позичальником у погашення кредиту платежі, або ж їх зараховано усупереч умов договору скаржником не надано.

Також апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що потребує перевірки сума процентів 7 602,64 грн, оскільки суд не встановив належним чином базу їх нарахування, періоди нарахування, фактичний залишок основного боргу після здійснення платежу в листопаді 2017 року та правильність застосування процентної ставки, оскільки здійснені позивачем у справі нарахування відповідають умовам кредитування, а саме тілу кредиту згідно п.1.1 договору, відсотковій ставці 15 % річних згідно п.1.4 договору та погодженому строку кредитування 24 місяці згідно пункту 1.2 договору.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11.06.2026 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв`язку із відхиленням вимог апеляційної скарги судові витрати відповідача у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11.06.2026 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Судові витрати відповідача по сплаті судового збору та на правничу допомогу за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 13.10. 2026.

Суддя-доповідач

Судді