Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №691/1380/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2265/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №691/1380/24 Категорія: 305010200Савенко О. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

суддіВасиленко Л.І., Новіков О. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 (суддя в суді першої інстанції Савенко О. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення (в порядку цивільного судочинства),

в с т а н о в и в :

у грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача:

майнову шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення – проступку в розмірі 7 992,42 грн.;

моральну шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення – проступку в розмірі 80 000 грн.;

витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 26 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 30.08.2022 близько 09 год. 30 хв. за адресою АДРЕСА_1 біля магазину «Вітраж» між позивачем та відповідачами стався конфлікт, внаслідок якого позивач отримав від відповідачів тілесні ушкодження, які відповідно до висновку експерта № 05-11-01/109 від 09.09.2022 відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Внаслідок вчинення відносно позивача кримінального правопорушення відповідачами йому спричинено майнову та моральну шкоду.

У кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 125 КК України, позивач ОСОБА_2 був залучений як потерпілий та звертався із цивільним позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди в рамках кримінального провадження, але в зв`язку з тривалим розглядом справи з 2002 по 2024 рік, обвинувачених було звільнено судом від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України із закінченням строків давності, а цивільний позов (у порядку ст. 128 КПК України) залишено без розгляду з роз`ясненням права подати його в порядку цивільного судочинства.

В зв`язку з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся з відповідним позовом в порядку цивільного судочинства та визначив суму майнового відшкодування, яка відповідає розміру пошкодженого одягу позивача та оплати лікування. Визначений розмір моральної шкоди на думку позивача є співмірним із глибиною фізичних та душевних страждань та є наближеним до справедливої компенсації відновлення стану його здоров`я.

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 закрито провадження в судовій справі стосовно відповідача ОСОБА_3 у зв`язку з реєстрацією факту смерті на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та продовжено судовий розгляд цивільної справи стосовного відповідача ОСОБА_1 .

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 4 646,21 грн. та у відшкодування моральної шкоди 30 000 грн., а всього 34 646,21 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 331,20 грн.

Рішення суду обґрунтовано тим заподіяння шкоди позивачу стало наслідком неправомірних дій відповідача ОСОБА_1 . Вина відповідача підтверджена зібраними у справі доказами та не була спростована в ході розгляду справи.

Стягуючи майнову шкоду в розмірі 4 646,21 грн., суд виходив з того, що така сума відповідає фактичній вартості понесених позивачем витрат для відновлення пошкоджених речей та здоров`я з урахуванням пропорційності розміру заявлених позовних вимог. Суд встановив наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та завданими збитками майнового характеру.

Стягуючи моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. суд врахував, що внаслідок протиправної поведінки ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 зазнав значних психологічних страждань, порушення звичного ритму життя та додаткових зусиль для організації свого побуту. Суд врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, а також принципи розумності та справедливості.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 як незаконне та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що завдання майнової шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення не підтверджено жодним належним та допустимим доказом у справі. Крім того, суд задовольняючи вимоги про стягнення моральної шкоди не врахував, що кримінальне провадження закрито за строками давності без ухвалення вироку, тому позивач в цивільному процесі повинен заново довести факт заподіяння шкоди, неправомірність дій відповідача, його вину та причинно-наслідковий зв`язок. Скаржник вважає, що жодних із наведених обставин позивачем не доведено.

Також вказано, що ухвалення рішення суду відбулося в судовому засіданні без належного повідомлення сторони відповідача. В поданому до суду клопотанні від 24.03.2026 представник відповідача просив розглянути питання про закриття провадження у справі у відсутності відповідача, а не про повний розгляд справи, що призвело до унеможливлення доведення відсутності вини ОСОБА_1 у завданні шкоди позивачу.

Зазначено, що судом не вирішено питання щодо заявленої стороною відповідача недовіри судді Савенко О. М., яка повинна була відвестися від розгляду справи з мотивів наявності близьких дружніх стосунків з представником позивача, однак суддя продовжила розгляд справи, що викликає сумнів в неупередженості судді.

Крім того, в апеляційній скарзі на рішення суду включені також заперечення на ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 24.03.2026. Скаржник вважає постановлену ухвалу такою, що постановлена з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до порушення його права на справедливий суд та правильне вирішення справи вцілому.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 – адвоката Милаш Г. А. вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення.

За правилами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення майнової шкоди в розмірі 7 992,42 грн. та моральної шкоди в розмірі 80 000 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи судом встановлено, що 30.08.2022 близько 09 год. 30 хв. за адресою вул. Миру, 112 у м. Городище Черкаської області біля магазину «Вітраж» між позивачем та відповідачами стався конфлікт, внаслідок якого позивач отримав від відповідачів тілесні ушкодження.

Відповідно до висновку експерта № 05-11-01/109 від 09.09.2022 тілесні ушкодження ОСОБА_2 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

У кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 125 КК України, позивач ОСОБА_2 був залучений як потерпілий та звертався із цивільним позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди в рамках кримінального провадження.

В зв`язку з тривалим розглядом справи з 2002 по 2024 рік, обвинувачених було звільнено судом від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України із закінченням строків давності, а цивільний позов (у порядку ст. 128 КПК України) залишено без розгляду з роз`ясненням права подати його в порядку цивільного судочинства.

Після конфлікту, 30.08.2022 позивач звертався до КНП «Городищенський центр первинної медико-соціальної допомоги» Городищенської міської ради, де йому призначено лікування.

14.09.2022 у зв`язку з погіршенням самопочуття ОСОБА_2 звертався до центру сімейної медицини «Лікар Здоров`я» в м. Черкаси, де йому проводили медичні дослідження.

17.09.2022 позивач повторно проходив консультації лікаря та отримав лікування.

Внаслідок звернення до медичних закладів через погіршення стану здоров`я внаслідок побиття, позивач поніс витрати на лікування та закупівлю лікарських препаратів для покращення стану здоров`я, в підтвердження чого до суду надано відповідні фіскальні чеки та квитанції. Крім того, під час інциденту був пошкоджений одяг позивача, тому витрати на його відновлення також включені позивачем до майнової шкоди.

Внаслідок події, що сталася з позивачем внаслідок неправомірних дій відповідачів у нього погіршився стани здоров`я, з`явився стан постійної психоемоційної напруги, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, що є підтвердженням завдання йому моральних страждань, які підлягають відшкодуванню.

Такими є встановлені фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України. здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України.

Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльність особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Статтею 1195 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

В п. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за обставин, вказаних в обвинувальному акті у кримінальному провадженні обвинувачувались у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 125 КК України. Подія зафіксована 30.08.2022 о 09 год. 30 хв. працівниками правоохоронних органів. В обвинувальному акті вказано, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на ґрунті неприязних відносин, протиправно завдали ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, які відповідно до висновку експерта № 05-11-01/109 від 09.09.2022 відноситься до легких тілесних ушкоджень.

У кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 125 КК України, позивач ОСОБА_2 був залучений як потерпілий та звертався із цивільним позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди в рамках кримінального провадження, але в зв`язку з тривалим розглядом справи з 2002 по 2024 рік, обвинувачених було звільнено судом від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України із закінченням строків давності, а цивільний позов (у порядку ст. 128 КПК України) залишено без розгляду з роз`ясненням права подати його в порядку цивільного судочинства.

Припинення кримінального переслідування відбулося не через відсутність вини обвинувачених, а через сплив визначеного законом часу для притягнення їх до відповідальності. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а вказані підстави для звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що припинення кримінального правопорушення відповідачів у зв`язку зі спливом строків давності (що є нереабілітуючою обставиною) не звільняє їх від обов`язку відшкодувати завдану шкоду.

Розглядаючи спір, оцінивши всі зібрані під час досудового розслідування докази (експертизу, протоколи оглядів, показання свідків) та сукупність зібраних під час цивільного провадження доказів суд правильно встановив доведеним факт наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідачів та наявність підстав для відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому шкоди є безпідставними, спростовуються наявними матеріалами справи та наданими позивачем в ході розгляду цивільної справи доказами, встановленим органом досудового розслідування факту вчинення умисних протиправних дій стосовно потерпілого, які залишилися не спростовані в ході кримінального провадження.

Щодо доводів скаржника про порушення судом норм процесуального права та ухвалення рішення суду за відсутності сторони відповідача, колегія суддів враховує наступне.

Рішення суду було ухвалено в судовому засіданні 24.03.2026.

З матеріалів справи, а саме заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Гречухи В. І. (а.с. 206) вбачається, що відповідач та його представник повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції 24.03.2026. У заяві адвокат Гречуха В. І. просив здійснювати судове засідання 24.03.2026 у відсутності сторони відповідача. Також, зазначено про необхідність вирішення клопотання про закриття провадження у справі, яке надійшло до суду 12.01.2026.

Суд у визначеному законом процесуальному порядку вирішив заявлене клопотання, продовжив розгляд справи та ухвалив рішення по суті позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 . За таких обставин, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення сторони відповідача та позбавлення ОСОБА_1 висловити заперечення проти позовних вимог судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не вирішено питання щодо заявленої стороною відповідача недовіри судді ОСОБА_4 , яка повинна була відвестися від розгляду справи також визнають колегією суддів безпідставними. Висловлена в підготовчому судовому засіданні відповідачем ОСОБА_1 недовіра судді Савенко О. М. була врахована суддею та нею з цього приводу заявлено самовідвід від розгляду справи (а.с. 103), який розглянуто ухвалою суду від 28.05.2025 (а.с. 127-128) та в задоволенні самовідводу відмовлено. Згідно ухвали суду від 28.05.2025 вбачається, що суд не вбачав підстав для задоволення самовідводу, при цьому, суд також врахував позицію відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які просили не змінювати склад суд та заявили про відсутність підстав для задоволення самовідводу.

Інші доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду не знайшли свого підтвердження та не містять підстав для його зміни чи скасування. Висновок суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнової шкоди в розмірі 4 646,21 грн. та моральної шкоди в розмірі 30 000 грн., вирішення питання про судові витрати є законним, ухваленим із врахуванням досліджених обставин справи та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що в апеляційну скаргу на рішення суду включені також заперечення на ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3 .

Надаючи оцінку доводам скарги в цій частині, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме свідоцтва про смерть (а.с. 192), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд врахувавши вказану обставину вважав за необхідне закрити провадження у справі стосовно відповідача ОСОБА_3 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в зв`язку з реєстрацією факту смерті відповідача та продовжити судовий розгляд справи стосовно іншого відповідача ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на те, що у разі смерті одного з відповідачів під час розгляду справи про відшкодування майнової та моральної шкоди суду необхідно керуватися нормами матеріального та процесуального права щодо процесуального правонаступництва (ст. 55 ЦПК України та ст.ст. 1219, 1230, 1231 ЦК України).

Категорія справи (вчинення кримінального правопорушення) не звільняє спадкоємців відшкодувати майнові збитки, але має суттєві особливості щодо моральної шкоди.

Статтею 1231 ЦК України до спадкоємців переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1219 ЦК України право на відшкодування моральної шкоди (і обов`язок її виплатити), як правило нерозривно пов`язане з особою. Обов`язок відшкодувати моральну шкоду спадкується лише тоді, коли її розмір було присуджено судом за життя спадкодавця (ч. 2 ст. 1231 ЦК України).

Оскільки на момент смерті відповідача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) рішення суду ще не було ухвалене і воно не набрало законної сили, обов`язок відшкодування моральної шкоди не увійшов до складу спадщини.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрив провадження саме в частині вимог до померлого відповідача про відшкодування моральної шкоди, оскільки в даному випадку спірні правовідносини не допускають правонаступництва та правильно продовжив розгляд справи відносно іншого відповідача в частині заявлених до нього вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди в загальному порядку.

Однак, в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди суд був зобов`язаний зупинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у зв`язку зі смертю особи, яка була стороною у справі. В такому випадку провадження зупиняється до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) чи його (їх) законного представника (п. 3 ч. 1 ст. 253 ЦПК України), тобто на строк прийняття спадщини.

При цьому, з метою дотримання принципів диспозитивності та повного з`ясування обставин справи, суду першої інстанції необхідно всебічно дослідити питання правонаступництва, зокрема шляхом направлення відповідних запитів до органів нотаріату та Державного нотаріального архіву для перевірки наявності чи відсутності відкритої спадкової справи після смерті померлого відповідача у Спадковому реєстрі. Суд має встановити повне коло спадкоємців, які прийняли спадщину (як за заповітом, так і за законом), а також визначити точний обсяг, склад та ринкову вартість усього спадкового майна, що перейшло до таких осіб, оскільки ці показники є визначальними для встановлення граничного розміру грошових вимог. Тільки після належного виконання вказаних процесуальних дій, отримання офіційних відповідей та за наявності підтвердженого факту прийняття спадщини, провадження у справі відновлюється в порядку статті 254 ЦПК України. До участі у справі залучаються спадкоємці померлого відповідача як його процесуальні правонаступники (ст. 55 ЦПК України), які згідно зі статтею 1282 ЦК України несуть відповідальність за майновими зобов`язаннями спадкодавця виключно в межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому, у силу специфіки спадкового правонаступництва, такі спадкоємці не стають солідарними боржниками разом з іншим відповідачем ( ОСОБА_1 ); їхня цивільно-правова відповідальність трансформується у часткову та обмежується виключно тією грошовою сумою, яка відповідає вартості їхньої реальної частки у спадковій масі, що виключає можливість стягнення з них залишку боргу за рахунок їхнього власного (особистого) майна.

Суд, закриваючи провадження у справі відносно позовних вимог про стягнення майнової шкоди до ОСОБА_3 вищевикладеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що в цій частині заявлені вимоги не допускають правонаступництва, в порушення вимог матеріального та процесуального закону, фактично позов ОСОБА_2 в цій частині його вимог залишився нерозглянутим по суті.

За таких обставин, ухвала суду від 24.03.2024 в частині закриття провадження у справі в частині стягнення майнової шкоди з ОСОБА_3 підлягає до скасування, матеріали справи підлягають направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заявлених позивачем вимог в цій частині, а в частині закриття провадження у справі відносно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягає залишенню без змін. При цьому, суду першої інстанції необхідно провести всі зазначені вище в постанові апеляційного суду процесуальні дії та вирішити позовні вимоги відносно вказаних спадкоємців, як правонаступників, в разі їх наявності та залучення до розгляду справи.

Оскільки рішення суду підлягає залишенню без змін, на підставі положень ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 про закриття провадження в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди – скасувати і направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В іншій частині ухвалу Городищенського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 – залишити без змін.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 24.03.2026 – залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 13.10.2026.

Суддя-доповідач

Судді