Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №952/9/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 95 2/9/24

провадження № 22-ц/818/591/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Надія», третя особа: приватний нотаріус Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошкова Надія Олексіївна, про визнання недійсними договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та договору про тимчасову передачу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Шовкова Олега Сергійовича на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 30 червня 2025 року, постановлене під головуванням судді Яценка Є.І.,-

в с т а н о в и в :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила: визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27.03.2020, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 8,2102 га, кадастровий номер 63222822500:03:000:0475, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області та зареєстровано в реєстрі за номером 523; скасувати у Державному реєстрі прав похідне від права власності право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), здійсненого на підставі договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27.03.2020, укладеного строком на 49 років між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 8,2102 га, кадастровий номер 63222822500:03:000:0475, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право 36108093, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 51805324 від 27.03.2020 року; визнати недійсним договір про тимчасову передачу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 01.06.2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Надія», щодо земельної ділянки площею 8,2102 га, кадастровий номер 63222822500:03:000:0475, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 ; скасувати у Державному реєстрі прав похідне право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, здійсненого на підставі договору про тимчасову передачу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 01.06.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Надія», щодо земельної ділянки площею 8,2102 га, кадастровий номер 63222822500:03:000:0475, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право 36852006, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52625600 від 12.06.2020 року; зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 належну їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 8,2102 га, кадастровий номер 63222822500:03:000:0475; стягнути з відповідачів на користь позивачки всі судові витрати.

Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 30 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Шовков Олег Сергійович просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд не взяв до уваги дійсних обставин справи, а саме: ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 8,2102 га, з кадастровим номером 6322282500:03:000:0475. 05.08.2013 року між ОСОБА_1 , та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новий сад» (код ЄДРПОУ 31440784) було укладено договір оренди №261 М/14 земельної ділянки, площею 8,2102 га, кадастровий номер 6322282500:03:000:0475, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державну реєстрацію проведено 17.07.2014 року. Договір оренди земельної ділянки укладено строком до 17.07.2024 року. Договір від ТОВ «Новий сад» підписував директор ОСОБА_2. Її представником було встановлено, що ТОВ «Новий сад» є припиненим та його правонаступником є ТОВ «Надія», до якого відповідно перейшли усі права та обов`язки орендаря у договорі оренди земельної ділянки №261 М/14 від 05.08.2013 року. Так, ТОВ «Новий сад» реорганізовано в ТОВ «Надія» шляхом приєднання, у зв`язку з чим ТОВ «Новий сад», яке було орендарем, припинене з 29 травня 2019 року. Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Відповідно до ч.4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. 28.04.2023 року позивачкою було надіслано до ТОВ «Надія» повідомлення про відсутність наміру продовжувати строк дії договору оренди земельної ділянки №261 М/14 від 05.08.2013 року; у відповіді ТОВ «Надія» за вих. №4/2 від 04.05.2023 року було повідомлено ОСОБА_1 про те, що вищезазначений договір оренди відсутній. Земельна ділянка (кадастровий номер 6322282500:03:000:0475, площею 8,2102 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) знаходиться в оренді підприємства згідно Договору про тимчасову передачу права користування земельною ділянкою від 01.06.2020 року, номер запису про інше речове право: 36852006 від 09.06.2020 року. ТОВ «Надія» було надано, зокрема, копію договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27.03.2020 року, про існування якого позивач раніше не знала. Таким чином, саме з листів ТОВ «Надія» за вих. №26/2 від 26.05.2023 року та вих. №4/2 від 04.05.2023 року позивачці стало відомо про існування Договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27.03.2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Мошковою Н.О., за реєстровим №523 та Договору про тимчасову передачу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб від 01.06.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Надія». Договір за ОСОБА_1 було підписано ОСОБА_4 на підставі довіреності. Зазначає, що вона дійсно підписала довіреність на ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (дружина та співробітниця директора ТОВ «Новий Сад»). Необхідність підписання даної довіреності їй мотивували тим, що це необхідно для того щоб до договору оренди земельної ділянки №261 М/14 від 05.08.2013 року з ТОВ «Новий сад» внесли зміни щодо вартості і строків виплати та їй нарешті заплатили орендну плату, навіть у більшому розмірі ніж було передбачено раніше. Маючи проблеми з зором та в силу юридичної необізнаності позивач навіть не читала довіреність підписуючи її та не розуміла, що підписуючи її надає якісь інші повноваження окрім внесення змін до діючого договору оренди. Довіреність ОСОБА_1 підписувала лише будучи впевнена, що мова йде про зміну умов договору оренди, та на незначний строк, а саме до кінця визначеного його умовами строку дії, тобто до 17.07.2024 року. ОСОБА_1 не уповноважувала на укладання оскаржуваного договору та не схвалювала його в наступному. Коли дізналась про існування договорів то зрозуміла, що її ошукали, - звернулась до суду. Зокрема, ОСОБА_1 не бажала укладати договір з фізичною особою ОСОБА_2 на строк 49 років, за умов коли основна частина плати за землю йтиме саме ОСОБА_2 , а не їй. Також не мала наміру та внутрішньої волі укладати договір емфітевзису, була впевнена ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що просто будуть внесені зміни в договір оренди щодо його умов, розміру та строків сплати орендної плати. Довіреність на ОСОБА_5 та ОСОБА_3 нею було підписано в результаті помилки у розумінні предмету та підстави надання даної довіреності, що було результатом введення позивача в оману даними особами щодо подальших своїх дій та змісту довіреності, які згодом діючи взмові з ОСОБА_2 уклали Договір емфітевзису без відома та волі на його укладення позивачки. Позивач не розуміла повноважень, які дає довіреність, та підписуючи її помилялась з якою метою ця довіреність надається.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, позивачкою не доведено належними, допустимими і достатніми доказами обставини, на які вона посилається, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 63222822500:03:000:0475, загальною площею 8,2102 га належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ІІІ-ХР № 040543, виданого 04.01.2002 року Миколаївською сільською радою Зачепилівського району Харківської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 24390182 від 17.07.2014 року.

05.08.2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Новий сад» укладено договір оренди № 261 М/14 земельної ділянки кадастровий номер 63222822500:03:000:0475 строком на 10 років з дати його державної реєстрації.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер 24391830 від 17.07.2014 року зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 63222822500:03:000:0475 на підставі договору оренди земельної ділянки № 261 М/14 від 05.08.2013 року. Строк дії 17.07.2024 року.

Загальними зборами учасників (засновників) ТОВ «Надія» від 04.01.2019 року, Протокол N?l. прийнято рішення надати згоду на припинення - реорганізацію ТОВ «Новий сад», код ЄДРПОУ 31440784, юридичний адрес: 64003, Україна, Харківська область, Кегичівський район, смт. Кегичівка, вул. Миру, 25. фактична адреса: 63374, Україна, Харківська область, Красноградський район. с. Садове, шляхом приєднания до ТОВ «Надія», код СДРПОУ 32184916, зареєстроване за юридичним адресом: вул. Миру, 2 А, селище Покровське, Красноградський район, Харківська область, 63335.

ТОВ «Новий сад» було реорганізовано в ТОВ «Надія» шляхом приєднання.

З 29.05.2019 року до ТОВ «Надія» перейшли всі права та обов`язки орендаря у договорі оренди земельної ділянки № 261 М/14 від 05.08.2013 року, на підставі припинення господарської діяльності ТОВ «Новий сад».

Згідно інформації з Деражавного реєстру речлвих прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що право оренди за ТОВ "Новий сад" припинилось на підставі угоди про розірвання від 25.02.2020 року укладеного між ТОВ "Надія"та ОСОБА_1

19.02.2020 року видана довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_6 , ОСОБА_5 представляти інтереси довірителя, з усіх питань, що стосуються користування належної їй земельної ділянки кадастровий номер 63222822500:03:000:0475, в тому числі укладати та підписувати договори оренди вказаної земельної ділянки, визначати на власний розсуд умови цих договорів, укладати додаткові угоди до раніше укладених договорів, укладати та підписувати договори емфітевзису на вищевказану земельну ділянку.

Довіреність посвідчена 19.02.2020 року приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошковою Н.О. та зареєстрована в реєстрі за № 273.

27.03.2020 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_3 на підставі вищевказаної довіреності від 19.02.2020 року, та ОСОБА_2 укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована на території Миколаївської сільської ради Зачепилавського району Харківської області, площею 8,2102 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 63222822500:03:000:0475, щодо якої Власник передає Землекористувачу право володіння та право цільового використання (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею. Згідно з цим договором у Землекористувача виникає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а саме, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка відведена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку і належить Власнику на праві власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

За землекористувачем на період дії цього договору закріплюється право повного і виключного володіння та користування земельною ділянкою, незалежно від волі третіх осіб та/або власника. Землекористувач має право самостійно та на власний розсуд розпоряджатися правом повного та виключного володіння та користування земельною ділянкою та у будь-який спосіб передавати це право третім особам у власність та/або користування, у т.ч. обтяжувати правами третіх осіб.

Плата за право користування земельною ділянкою установлюється у розмірі 120 000,00 грн, у т.ч. податок за весь строк дії договору емфітевзису.

Право користування земельною ділянкою за цим договором встановлюється на 49 років.

Цей договір набирає чинності з моменту реєстрації права користування за цим договором у встановленому, на час укладення договору, законом порядку.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Мошковою Н.О. 27.03.2020 року та зареєстровано в реєстрі за № 523.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права індексний № 205521344 від 27.03.2020 року державним реєстратором приватним нотаріусом Мошковою Н.О. зареєстровано за ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку з кадастровим номером 63222822500:03:000:0475 на підставі договору емфітевзису, Номер запису про інше речове право 36108093, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 51805324 від 27.03.2020 року.

01.06.2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Надія" укладено договір про тимчасову передачу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з кадастровим номером 63222822500:03:000:0475, строком на 10 років.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона позивачка є власницею земельної ділянки загальною площею 8,2102 га, кадастровий номер 63222822500:03:000:0475. 05.08.2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Новий сад» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 8,2102 га, кадастровий номер 63222822500:03:000:0475, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за № 261 M/14 строком до 17.07.2024 року. ТОВ «Новий сад» було реорганізовано в ТОВ «Надія» шляхом приєднання. Після припинення господарської діяльності ТОВ «Новий сад», з 29.05.2019 року до ТОВ «Надія» перейшли всі права та обов`язки орендаря у договорі оренди земельної ділянки № 261 М/14 від 05.08.2013 року. 28.04.2023 року позивачка надіслала до ТОВ «Новий сад» повідомлення про відсутність наміру продовжувати строк дії договору оренди земельної ділянки укладеного 05.08.2013 року. Листом ТОВ «Надія» від 04.05.23 року було повідомлено ОСОБА_1 , що вищезазначений договір оренди відсутній, а земельна ділянка кадастровий номер 63222822500:03:000:0475 площею 8,2102 га, знаходиться в оренді підприємства згідно договору про тимчасову передачу права користування земельною ділянкою від 01.06.2020 року, номер запису про інше речове право 368502006 від 09.06.2020 року. Таким чином позивачці стало відомо про існування договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27.03.2020 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Мошковою Н.О., за реєстровим номером 523, укладений строком на 49 років. Договір за ОСОБА_1 було підписано ОСОБА_4 на підставі довіреності. Позивачка зазначає, що раніше їй дали підписати довіреність на ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Необхідність підписання даної довіреності їй мотивували тим, що це необхідно для того щоб до договору оренди земельної ділянки внести зміни. Маючи проблеми з зором та в силу юридичної необізнаності позивачка не читала довіреність при її підписанні та не розуміла, що підписуючи її надає якісь інші повноваження окрім внесення змін до діючого договору оренди. Вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 скористались її хворобливим станом та юридичною необізнаністю і ввели в оману щодо цілі та предмету підписання довіреності. Позивачка не мала наміру та внутрішньої волі укладати договір емфітевзису, була впевнена, що просто будуть внесені зміни в договір оренди щодо його умов, розміру та строків сплати орендної плати. Довіреність на Печко ТП та ОСОБА_3 нею було підписано в результаті помилки у розумінні предмету та підстави надання даної довіреності, що було результатом введення позивачки в оману даними особами, щодо подальших своїх дій та змісту довіреності, які згодом, діючи в змові з ОСОБА_2 уклали договір емфітевзису без відома та волі на його укладання позивачки. В силу юридичної необізнаності, похилого віку, проблем зі здоров`ям (зокрема поганий зір), позивачка не розуміла повноважень, які дає довіреність та підписуючи її помилялась з якою метою ця довіреність надається, так як позивачку чітко запевнили, що довіреність буде використана для внесення змін до договору оренди в частині строків та розміру оплати, вказані особи укладаючи договір емфітевзису діяли з перевищенням повноважень, якими бажала їх наділити позивачка.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 395 ЦК України речовим правом на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно із частиною першою статті 102-1 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України. Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Частиною 3 статті 102-1 ЗК України зазначено, земельна ділянка, що перебуває в оренді, не може бути передана її власником іншій особі на праві емфітевзису, суперфіцію.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів про наявність на дату укладання договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 27 березня 2020 року інших діючих договорів.

Щодо доводів позивачки про те, що договір було підписано та укладено нею внаслідок обману зі сторони відповідача та під впливом тяжких життєвих обставин, судова колегія виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 370/207/15 (провадження № 61-5140св21), від 06 квітня 2020 року в справі № 293/780/18 (провадження № 61-10328св19), від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19), від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів. Відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18 (провадження № 61-19054св20).

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується самою позивачкою, що дійсно 19.02.2020 року вона видала довіреність на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з правом, зокрема, укладати та підписувати договори оренди земельної ділянки, кадастровий номер 63222822500:03:000:0475, визначаючи на власний розсуд умови цих договорів, укладати додаткові угоди до раніше укладених договорів та інш., яка підписана нею особисто.

Посилання апелянта на те, що позивач не мала наміру укладати договір саме з ОСОБА_2 на строк 49 років, спростовуються змістом довіреності, виданої нею на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , з якої не вбачається будь-яких обмежень щодо строку договору та особи землекористувача.

Доказів на підтвердження факту введення позивачки в оману відповідачем або її представником при укладенні спірного договору, матеріали справи не містять, і позивачкою не надано.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, про які зазначає позивач.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства та фактичних обставин справи.

Підстав для його скасування, судова колегія не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Шовкова Олега Сергійовича - залишити без задоволення.

Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 30 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина