Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №542/1876/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 542/1876/25 Номер провадження 22-ц/814/1909/26Головуючий у 1-й інстанції Кашуба М. І. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О. І.,

суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,

за участю секретаря Дороженка Р.Г.,

розглянула в відкритому судовому засіданні в м. Полтава апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кобилецького Вячеслава Вікторовича на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео-Транс до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2025 року ТОВ «Нео-Транс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього в порядку регресу 151827,37 грн., витрати в сумі 18435,54 грн. та відшкодувати судові витрати.

Вимоги обґрунтовані тим, що відповідач , перебуваючи в трудових відносинах з товариством та займаючи посаду водія, 12.04.2025 скоїв ДТП під час виконання трудових обов`язків, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль, що перебував в оренді ТОВ «Диліжанс ЖД».

Згідно рішення Господарського суду м. Києва від 21.08.2025 ТОВ «Нео-Транс» на користь ТОВ «Диліжанс ЖД» у відшкодування збитків, завданих в ДТП внаслідок дій водія ОСОБА_1 , сплачено грошові кошти в сумі 151827,37 грн., а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та понесені витрати пов`язані з примусовим виконанням вищевказаного рішення в загальній сумі 16 013,14 грн.

Вважає, що як роботодавець в порядку регресу має право на стягнення з працівника товариства матеріальної шкоди, яка була виплачена власнику пошкодженого транспортного засобу.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео-Транс» в порядку регресу грошові кошти в сумі 56172,26 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео-Транс», сплачений позивачем судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1120,40 грн.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу, яку стягнув в межах середньомісячної заробітної плати відповідача.

Додатковим рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 20 січня 2026 року заяву представника відповідача – адвоката Кобилецького Вячеслава Вікторовича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нео-Транс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. грн

Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Кобилецький В.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Звертає увагу, що суд не вірно взяв для обрахування середньомісячний заробіток відповідача за період лютий, березень, які не є останніми місяцями роботи ОСОБА_1 .

Вважає, що оскільки відповідач працював по вересень 2025 року, саме серпень та вересень є останніми місцями роботи, з яких і має вираховуватись середньомісячний заробіток, проте оскільки в матеріалах справи відсутня довідка про заробітну плату в ці місяці, то відсутні підстави для визначення середнього заробітку.

Рішення суду про часткове задоволення позовних вимог позивачем, як і додаткове рішення позивачем та відповідачем в частині відмови в задоволенні заяви не оскаржуються, а тому в колегії суддів відсутні підстави для їх перегляду.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно наказу № 163-к/тр від 15.05.2024, ОСОБА_1 з 16 травня 2024 був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів автодвору в ТОВ «Нео-Транс», з випробувальним терміном три місяці.

12 квітня 2025 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_1 , який керував належним ТОВ «Нео-транс» автомобілем "MAN TGX 26.470", д.н.з. НОМЕР_1 .

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 05.05.2025, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн.

Згідно рішення Господарського суду м. Києва від 21.08.2025 позов ТОВ "Диліжанс ЖД" задоволено та стягнуто з ТОВ «Нео-Транс» на користь позивача 151827,37 грн. як суму матеріального збитку внаслідок ДТП.

Позасудова вимога ТОВ «Нео Транс» до працівника ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків в сумі 151827,37 грн. залишилася без реагування.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з працівника завданої шкоди підприємству в порядку ст. 132 КЗпП України, разом з тим задовольнив позов частково, виходячи з середнього місячного заробітку працівника згідно до наданих стороною відповідача доказів.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Частинами 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Питання розрахунку середнього заробітку працівника в даних правовідносинах урегульовано положеннями Постанови КМУ № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до абз. 4 п. 2 Порядку розрахунку середнього заробітку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Під час розгляду справи в місцевому суді ТОВ «Нео-Транс» було надано розрахункові листки ОСОБА_1 за період з червня 2024 року по червень 2025 року.

Зважаючи, що ДТП за участю та з вини відповідача мала місце в квітні 2025 року, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно взяв для середньомісячного розрахунку заробітку 2 місяці роботи відповідача, які передували події дорожньої пригоди, а саме - лютий, березень 2025 року, вирахувавши при цьому середній заробіток відповідача, що склав 56172,26 грн.

Таким чином, вірно встановивши фактичні обставини по справі та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, які їх регулюють спірні правовідносини та прийняв до уваги розмір заробітної плати працівника за два календарних місяця, які передують місяцю, в якому мала місце подія, з якою пов`язана регресна виплата.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять посилань на обставини, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Фактично не заперечуючи обставини по справі, апелянтом ставиться під сумнів обґрунтованість здійсненого судом першої інстанції розрахунку середньомісячної заробітної плати відповідача, який на його думку має обраховуватись за два календарних місяці з дати ухвалення Господарським судоми м. Києва від 21.08.2025 рішення по справі за позовом ТОВ «Диліжанс ЖД» до ТОВ «Нео-Транс» про стягнення майнової шкоди.

Вказане твердження апелянта не ґрунтується на нормах матеріального права та повністю суперечить абз. 4 п. 2 Порядку розрахунку середнього заробітку, згідно якого при обчисленні заробітної плати беруться до уваги виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

В даній справі такою подією є дорожня пригода, винним в скоєнні якої є працівник ОСОБА_1 , у зв`язку з чим товариство відшкодувало збитки завдані внаслідок ДТП.

Таким чином, посилання апелянта на необхідність рахування середнього місячного заробітку за 2 місяці до звільнення ОСОБА_1 є помилковим, оскільки саме дата скоєння ДТП є визначальною подією завдання шкоди від якої рахуються 2 місяці для визначення середньомісячного заробітку, що передували спричиненню збитків.

Доводи щодо не взяття судом до уваги при розрахунку середньомісячного заробітку врахування в розрахункових листах виплати на відрядження, відхиляються колегією суддів, оскільки в розрахункових листках за лютий, березень 2025 року такі нарахування як складові заробітної плати відсутні.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кобилецького Вячеслава Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 13 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 жовтня 2026 року.

Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Карпушин Г.Л.