Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №346/6550/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/6550/25

Провадження № 22-ц/4808/1859/26

Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Кредитної спілки «Скарбниця» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Кредитної спілки «Скарбниця» на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 20 липня 2026 року під головуванням судді Третьякової І.В. у м. Коломия,

в с т а н о в и в:

Кредитна спілка «Скарбниця» звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24.05.2022 року з ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2831-ПЧ, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 50 000 грн на строк 24 місяці зі сплатою 60 % річних від суми залишку кредиту, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування коштами і виконати свої зобов`язання згідно з договором у повному обсязі.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за зазначеним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 , а також між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договори поруки від 24.05.2022 року, відповідно до яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли на себе зобов`язання солідарно відповідати перед позивачем у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором. В порушення умов договорів, відповідачі свої зобов`язання у частині повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконували, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 16.12.2025р. становить 94 478,65 грн та складається з: 46 788,37 грн – заборгованість за кредитом; 47 690,28 грн – заборгованість за відсотками. На неодноразові письмові звернення позивача до відповідачів щодо виконання зобов`язань за договорами, останні не відреагували, жодних дій по погашенню заборгованості не здійснили, що змусило позивача звертатися за захистом своїх прав до суду. Позивач просив задовольнити позов у розмірі 94 478,65 грн.

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 20 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Скарбниця» заборгованість за договором про споживчий кредит № 2831-ПЧ в сумі 54 212,23 (п`ятдесят чотири тисячі двісті дванадцять грн. 23 коп) грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «Скарбниця» заборгованість за договором про споживчий кредит № 2831-ПЧ в сумі 54 212,23 (п`ятдесят чотири тисячі двісті дванадцять) грн 23 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «Скарбниця» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн в рівних частинах з кожного по 1 009,33 (одна тисяча дев?ять грн 33 коп.).

У апеляційній скарзі представник Кредитної спілки «Скарбниця» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині відмовлених позовних вимог.

Зазначає, що згідно п. 4.1. кредитного договору визначені проценти за користування кредитними коштами, а п. 4.6.- проценти за неправомірне користування кредитними коштами, а наслідки прострочення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України – пунктом 8.4 кредитного договору. Тому правова оцінка спірного нарахування має здійснюватися не лише з урахуванням моменту його виникнення, а виходячи зі змісту та призначення погодженої сторонами договірної умови, на підставі якої воно здійснене. Предметом спору в оскаржуваній частині є не проценти за користування кредитом, визначені статтею 1048 ЦК України, а проценти за неправомірне користування кредитом, які сторони окремо погодили у п. 4.6 договору.

Деталізований розрахунок заборгованості підтверджує, що з 25.05.2024 проценти за користування кредитом відповідно до п. 4.1 договору не нараховувалися, а окремо здійснювалося нарахування процентів за неправомірне користування кредтотм згідно п. 4.6. цього договору. Наведений розрахунок не змінює предмета, підстав чи розміру позовних вимог, а лише конкретизує структуру вже заявленої до стягнення суми процентів.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови судом в решті позовних вимог та стягнути проценти за неправомірне користування кредитом у заявленому розмірі 43 840 грн, а також судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, солідарно з відповідачів

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

За змістом ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.

Судом встановлено, що 24.05.2022 року ОСОБА_1 звернулася до КС «Скарбниця» із заявою про надання кредиту в сумі 50 000 грн і в цей же день між сторонами був укладений договір про споживчий кредит № 2831-ПЧ (далі договір).

Відповідно до п.2.1 договору, кредитодавець зобов?язався надати позичальнику споживчий кредит у сумі 50 000 грн на засадах строковості, зворотності, цільового використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, в порядку та в строки, визначених цим договором.

Кредит надається строком на 24 місяці від дати отримання позичальником кредиту (п. 3.1 договору). кредитодавець зобов?язується надати позичальнику кредит в день підписання цього договору (п. 3.2 договору). Кредит надається позичальнику готівкою в касі кредитодавця або згідно заяви позичальника шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником (п. 3.5 договору).

В п. 4.1 договору вказано, що проценти за користування кредитом є фіксованими та становлять 60% річних від залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п. 3.4 договору, позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом з дотриманнямгГрафіка платежів, що є невід?ємною частиною цього договору до закінчення строку визначеного п. 3.1.

Відповідно до п. 5.1 договору, зобов?язання позичальника щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом забезпечується порукою та заставою.

Між кредитною спілкою «Скарбниця та ОСОБА_2 24.05.2022 був укладений договір поруки №4066, відповідно до якого ОСОБА_2 поручився перед кредитодавцем за виконання усіх зобов?язань позичальника ОСОБА_1 відповідно до договору про споживчий кредит. № 2831-ПЧ від 24.05.2022р. Поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитодавцем за належне виконання позичальником забезпеченого зобов?язання.

Також, 24.05.2022 року між кредитною спілкою «Скарбниця» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №4067, відповідно до якого ОСОБА_3 поручився перед кредитодавцем за виконання усіх зобов?язань позичальника ОСОБА_1 відповідно до договору про споживчий кредит. № 2831-ПЧ від 24.05.2022р. Поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитодавцем за належне виконання позичальником забезпеченого зобов?язання.

Видатковим касовим ордером від 24.05.2022р. та письмовим підтвердженням позичальниці від 24.02.2022р. про отримання грошових коштів доведено належне виконання кредитодавцем свого зобов?язання по наданню обумовленої суми кредиту.

Графіком платежів передбачено щомісячну сплату процентів, а по завершенню строку кредитування 24.05.2024р. повернення суми кредиту. При умові дотримання графіку платежів загальна вартість кредиту становить 110 082,23 грн., з яких: 50 000 грн – тіло кредиту та 60 082,23 грн – відсотки.

Долученими до справи фіскальними чеками підтверджується сплата ОСОБА_1 грошових коштів на погашення тіла кредиту в сумі 3 211,63 грн та 52 658,37 грн на погашення відсотків, про що також вказано в розрахунку заборгованості.

За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правилами ч. 1 ст. 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з КС «Скарбниця» був укладений Договір про споживчий кредит №2831-ПЧ. В даному Договорі сторонами були погоджені всі істотні умови. Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 50 000 грн відповідачу (позичальнику) підтверджується матеріалами справи.

У постанові від 06 травня 2020 року, прийнятій у справі №372/223/17 Верховний Суд зазначив, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України визначає.

За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.

Як убачається з наданого суду розрахунку заборгованості, складеного позивачем, станом на 16.12.2025 сума боргу ОСОБА_1 становить 94 478,65 грн, з яких: 46 788,37 грн – за тілом кредиту та 47 690,28 грн – нарахованих і несплачених відсотків.

Відповідно до частин 1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заперечень по суті позову відповідачі суду першої та апеляційної інстанцій не надали.

З матеріалів справи вбачається, що позичальниця ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання по повному поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами в передбачені кредитним договором строки належним чином не виконала, що призвело до утворення заборгованості.

Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості за процентами, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, суд в оскаржуваному рішенні зазначив таке.

Положеннями ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Встановлено, що сторони у кредитному договорі погодили строк кредитування – 24 місяці від дати отримання позичальником кредиту (п.3. договору), а тому право кредитодавця нараховувати відсотки тривало з 24.05.2022р. по 24.05.2024р.

За вказаний період, відповідно до графіку платежів, загальна сума відсотків становить 60 082,23 грн. З наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що за період кредитування та після його завершення позичальницею було сплачено відсотки на загальну суму 52 658,37 грн. Таким чином, сума боргу ОСОБА_1 за відсотками становить 7 423,86 грн.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з приписами ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів , неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, відповідно до ст.. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні нести солідарну відповідальність з ОСОБА_1 по поверненню кредитної заборгованості за невиконання нею умов кредитного договору.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, оскільки виконання зобов`язань по поверненню кредиту та сплати процентів порушено з вини відповідачів, а тому позовні вимоги КС «Скарбниця» є доведеними на суму 54 212,23 грн, з яких: 46 788,37 грн – заборгованість за тілом кредиту та 7 423,86 грн – заборгованість за відсотками.

Доводи представника позивача про те, що КС «Скарбниця» мала право нараховувати відсотки до моменту звернення з позовом до суду, тобто до грудня 2025р., відповідно до п. 11.1 договору, суд визнав безпідставними та зазначив, що вказаним пунктом передбачено строк дії договору, а не строк кредитування, який сторонами було узгоджено в п. 3.1.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем нараховано проценти за неправомірне користування кредитом відповідно до п. 4.6. договору апеляційний суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки згідно п. 4.1 проценти за користування кредитом є фіксованими і становлять 60% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

При цьому умови договору щодо процентів за неправомірне користування кредитом (п. 4.6) є двозначними і передбачають кілька варіантів тлумачень щодо розміру відсотків, а також такими що не можуть бути нарахованими по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості, оскільки строк кредитування встановлений договором 24 місяці. У цій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача. Саме така судова практика висловлена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі №552/672/23 та інших постановах.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Кредитної спілки «Скарбниця» залишити без задоволення.

Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 20 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 14 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин