Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №345/3742/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/3742/25

Провадження № 22-ц/4808/1374/26

Головуючий у 1 інстанції Сирко Й. Й.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Баркова В.М.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 адвоката Шевченка К.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шевченка Кирила Тарасовича на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року, ухвалене в складі судді Сирка Й.Й. в м. Калуш, у справі за позовом ОСОБА_1 до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача АТ «Райффайзен Банк», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження поточними рахунками шляхом зняття арешту з рахунків,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

16.07.2025 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі – Калуський ВДВС) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження поточними рахунками шляхом зняття арешту з рахунків.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 02.04.2025р. він звернувся із заявою до Калуського ВДВС про зняття арешту з поточних рахунків, проте отримав письмову відмову від 25.04.2025 № 40020. На дату пред`явлення цього позову в Єдиному реєстрі боржників немає відомостей про наявність у нього статусу боржника у виконавчих провадженнях. Арешт накладено згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV. Однак, вирішуючи питання про зняття арешту з рахунків позивача, необхідно керуватися нормами ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон №1404), який набрав чинності з 05.10.2016. Накладений арешт перешкоджає позивачу розпоряджатися та користуватися грошовими коштами.

Стверджував, що на день звернення з позовом у реєстрі виконавчих проваджень міститься інформація про завершення усіх виконавчих проваджень щодо нього, однак арешт з його поточних рахунків не знято.

Позивач просив усунути перешкоди в здійсненні ним права користування та розпорядження поточними рахунками шляхом скасування арешту відповідних рахунків, відкритих у АТ «Райффайзен Банк», накладеного постановою державного виконавця районного відділу ДВС Калуського міськрайонного управління юстиції Сененко Т. М. від 15.09.2011 під час примусового виконання виконавчих документів Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області № 2-2421 та №2-2427, виданих 24.12.2009р.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача АТ «Райффайзен Банк», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження поточними рахунками шляхом зняття арешту з рахунків.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

На вказане рішення суду представник ОСОБА_1 адвокат Шевченко Кирило Тарасович подав апеляційну скаргу з мотивів його незаконності.

Зокрема, зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновків, що Калуський ВДВС у Калуському районі Івано-Франківської області не є належним відповідачем по справі, та позивач неправильно сформував позовні вимоги, а тому суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог для задоволення позову. Вважає такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам по справі.

Вказує, що спірні відносини, що розглядалися у справі № 905/386/18 Великої Палати Верховного Суду, є нерелевантними до цієї справи, у якій арешт був накладений помилково та безпідставно органами ДВС на майно позивача, а в справі №905/386/18 позовні вимоги мотивовані порушенням прав позивача як іпотекодержателя внаслідок накладення відповідачем арешту на майно, що знаходиться в іпотеці, щодо реалізації права позивача на переважне задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок такого майна. Суд першої інстанції, посилаючись на постанову ВП ВС по справі №905/386/18, не вказав інші важливі висновки, зроблені у тій же постанові.

Суд першої інстанції не встановив належних відповідачів (відповідача), тому з цих підстав такий висновок суду першої інстанції також є необґрунтованим.

Крім того, суд першої інстанції не врахував ту важливу обставину, що Калуський ВДВС точно не розуміє в межах якого провадження могла виноситися постанова про накладення арешту та зазначав, що посилання в постанові державного виконавця на виконання виконавчих документів Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області № 2-2421 та № 2-2427 від 24.12.2009 є помилковим. Тобто, фактично сьогодні встановити осіб, що могли би бути чи то стягувачами, чи то боржниками та саме виконавче провадження не можливо, оскільки всі справи знищені (підтверджується Калуським ВДВС). Відтак, суд не врахував, що встановити дійсне виконавче провадження в межах якого накладався арешт, а також сторін такого виконавчого провадження не можливо, оскільки Калуський ВДВС вказує, що інформація, зазначена в постанові державного виконавця є помилковою, а правильна інформація невідома, оскільки всі справи знищені.

Вважає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив, що у нього ( ОСОБА_1 ) відсутній будь-який інший спосіб захистити своє порушене право на володіння та розпорядження своїм майном та прийняв рішення, яке не дозволяє йому відновити своє порушене право.

Тому, помилковий арешт має бути скасований судом за позовом власника з підстав захисту права власності, про що і був заявлений позов, а відповідачем по цій справі може бути тільки одна достеменно відома особа – Калуський ВДВС, який допустив такий помилковий арешт. Зазначає, що на сьогодні існує практика, коли у позовах про скасування арешту відповідачем вказується орган виконавчої служби про що вказувалося суду першої інстанції з посиланням на практику Верховного Суду, а саме постанова ВС від 05.04.2022 року по справі № 343/2260/20.

На думку апелянта, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилився і в твердженні про неправильно сформульовані позовні вимоги, оскільки, позивач скористався своїм правом на обрання способу захисту порушеного права. В будь-якому випадку суд першої інстанції міг задовольнити позов частково, що також не порушувало б інтересів позивача.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, стягнути з відповідача судові витрати.

Позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Шевченко К.Т. доводи апеляційної скарги підтримав.

Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання не прибули, хоча їх належним чином повідомлено судом про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що згідно з листом АТ «Райффайзен Банк» № 81-27-5/745 від 03.04.2025 у відповідь на звернення позивача щодо закриття рахунків банк повідомив про накладення арешту на поточні рахунки позивача. Арешт накладено на підставі постанови державного виконавця районного відділу ДВС Калуського міськрайонного управління юстиції, правонаступником якого є Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 від 15.09.2011 року.

Зазначена постанова винесена у межах примусового виконання виконавчих документів № 2-2421 та № 2-2427 від 24.12.2009 року, виданих Калуським міськрайонним судом, про стягнення заборгованості в сумі 520 448,44 грн (а.с. 15).

Відповідно до листа Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області від 25.04.2025 № 40020 встановлено, що згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження (пошук ВД/ВП, спецрозділ) на примусовому виконанні перебували такі виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 :

ВП № 27407934 про стягнення на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 794 979,44 грн, наказ Господарського суду Івано-Франківської області від 31.12.2010; провадження завершено 30.04.2014 у зв`язку з відсутністю майна боржника;

ВП № 27537386 про стягнення на користь ВАТ «Брокбізнесбанк» 291 118,03 грн, виконавчий лист Калуського міськрайонного суду від 09.03.2010; провадження завершено 09.02.2012 з тієї ж підстави;

ВП № 28242804 про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3 184 456,44 грн, виконавчий лист від 01.08.2011; провадження завершено 29.02.2012 у зв`язку з відсутністю майна боржника.

При цьому у листі зазначено, що правові підстави для зняття арешту з майна (коштів) боржника відсутні (а.с. 17–18).

Водночас постановою державного виконавця Сененко Т.М. від 15.09.2011 у межах виконання виконавчих документів № 2-2421 та № 2-2427 від 24.12.2009 було накладено арешт на кошти ОСОБА_1 у сумі 520 448,44 грн (а.с. 19).

Згідно із рішенням Калуського міськрайонного суду від 24.12.2009 по справі №2-2421/09 за позовом Приватного підприємства «Капітолій» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів, яке набрало законної сили 04.01.2010 року, позов Приватного підприємства «Капітолій» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства «Капітолій» 20555,72 грн за договором № 83/10 від 23.10.2006 року, 691 грн штрафу за невиконання умов договору, 700 грн по сплаті адміністративних витрат за договором № 003892 від 19.07.2006 року, 2767 грн штрафу за невиконання зобов`язань, 247,14 грн сплаченого державного мита на 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ, всього 25080,86 грн. В решті позову відмовлено (а.с. 91-94).

Рішенням Калуського міськрайонного суду. від 24.12.2009р. по справі №2-2427/09 за позовом Приватного підприємства «Капітолій» до ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили 04.01.2010 року, позов Приватного підприємства «Капітолій» задоволено. Стягнено з ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства «Капітолій» заборгованість за договором позики 26 826,39 грн та 381 грн судових витрат. (а.с. 95-96).

Судом апеляційної інстанції постановлено ухвалу про витребування із Калуського районного суду справ № 2-2421 та № 2-2427, на виконання якої суд повідомив, що вказані справи знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання, та надав належним чином засвідчені копії судових рішень у вказаних справах.

Калуський відділ Державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області на виконання ухвали апеляційного суду подав акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 01.02.2016 року, відповідно до якого під порядковими номерами 143 і 144 зазначені виконавчі листи № 2-2421 від 24.12.09р. КМРС, боржник ОСОБА_3 , стягувач ПП «Капітолій», характер стягнення – борг, кількість аркушів – 5, архівний номер – 3494; № 2-2427 від 24.12.09р. КМРС, боржник ОСОБА_3 , стягувач ПП «Капітолій», характер стягнення – борг, кількість аркушів – 5, архівний номер – 3495.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що Калуський відділ ДВС є неналежним відповідачем у цьому цивільному спорі, позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права, оскільки зняття арешту з рахунків не може ототожнюватись із звільненням з-під арешту майна, а також позивач має можливість звернутися з відповідним способом захисту в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки позивачу відмовлено в позові, але при цьому не надано належної правової відповіді як він може реалізувати право на судовий захист, оскільки суд не вказав яка особа конкретно має бути належним відповідачем у спорі і який ефективний спосіб захисту відповідатиме характеру порушення та здатний відновити право та вид судочинства, в межах якого має розглядатися спір.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено поняття «банківські рахунки» — рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Банківський рахунок відкривається клієнту на підставі договору з банком. Кошти на рахунку належать клієнту в майново-правовому розумінні, а їх облік відображає грошову вимогу клієнта до банку.

Отже, мета відкриття банківських рахунків особою прямо пов`язана із обліком власних коштів особи і можливістю розпорядження ними.

У розумінні цивільного законодавства України кошти на банківських рахунках є майном та становлять майнове право власника рахунку (стаття 177 ЦК України відносить гроші до об`єктів цивільних прав, стаття 190 ЦК України визначає майно, зокрема як окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки).

Накладення арешту на банківські рахунки обмежує рух коштів та можливість особи вільно розпоряджатися належними їй активами, а отже, безпосередньо впливає на сферу її майнових прав.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15, від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц зазначено, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) зроблено висновок, що «спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 р. у справі 705/3876/18 дійшов висновків, що найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16- ц).

Із рішень Калуського міськрайонного суду, ухвалених 24.12.2009 року у справах № 2-2421 та № 2-2427, встановлено, що ОСОБА_1 не був стороною у цих справах, а боржником за зобов`язаннями перед ПП «Капітолій» була інша фізична особа - ОСОБА_3 , що свідчить про помилковість постанови про накладення арешту на кошти позивача в обох виконавчих провадженнях.

Позивач зазначає про очевидну помилку державного виконавця, яка позбавляє його (позивача) можливості вирішити питання про закриття банківських рахунків, які по суті арештовані банком в цілому на підставі постанови державного виконавця від 15 вересня 2011 року про арешт коштів боржника, оскільки на них відсутні були кошти в розмірі, необхідному для виконання рішення (520 448, 44 грн)

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 правильно визначив відповідачем саме Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі, який помилково наклав на арешт на його майно.

Суд першої інстанції не врахував, що у ОСОБА_1 відсутній будь-який інший спосіб захистити своє порушене право на володіння та розпорядження своїм майном, окрім як звернення до суду із позовом до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача АТ «Райффайзен Банк», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження поточними рахунками шляхом звільнення їх з-під арешту.

Щодо висновку місцевого суду про те, що позивач неправильно сформулював позовні вимоги (замість звільнення коштів з-під арешту зазначив звільнення банківських рахунків з-під арешту), а тому суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог для задоволення позову, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм у цьому питанні, оскільки ОСОБА_1 має рахунки у банківській установі, на яких можуть акумулюватися кошти. При цьому банк у листі, направленому позивачу (а.с.15), не заперечує наявності коштів на рахунках позивача без уточнення їх суми та накладення арешту на рахунки позивача.

Отже, банківський рахунок відкритий на ім`я позивача, який не є боржником у відповідних виконавчих провадженнях. Кошти, що обліковуються на цьому рахунку становлять майнову цінність позивача, а накладений на рахунок арешт по своїй суті рівнозначний арешту коштів та обмежує можливість позивача реалізувати власні майнові права. За таких обставин спір стосується прав особи, яка не є боржником за виконавчими документами, питання про правомірність такого обмеження стосується захисту її власних майнових прав, що свідчить про наявність матеріально-правового спору. При цьому дії державного виконавця та постанова не оскаржуються, тобто позивач не ставить питання про визнання постанови чи дій державного виконавця протиправними, а просить відновити його право цивільне, пов`язане із наданням можливості розпоряджатися коштами, які обліковуються на банківських рахунках у спосіб звільнення з-під арешту таких рахунків.

При цьому ПП «Капітолій» не є належним відповідачем у цьому спорі, оскільки жодних претензій матеріально-правового характеру в обох виконавчих провадженнях, у яких накладено арешт на кошти позивача, до ОСОБА_1 не заявляв, а сума боргу, зазначена у постанові державного виконавця про арешт коштів боржника у цих виконавчих провадженнях не відповідає сумі коштів за виконавчими листами. При цьому жодних ідентифікаційних даних стягувача за виконавчими документами (ПП «Капітолій») в обох рішеннях суду не зазначено, а матеріали справ та матеріали виконавчих проваджень знищено більше десяти років тому. Таким чином, встановити на день розгляду цієї справи чи зареєстрована юридична особа-стягувач та місцезнаходження ПП «Капітолій» неможливо.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач звертався до суду за вирішенням спору в порядку контролю за виконанням судових рішень, подавши скаргу на постанову державного виконавця, однак його скарга ухвалою Калуського міськрайонного суду від 07.07.2025 року залишена без розгляду (справа № 345/3418/25).

Право особи на ефективний доступ до суду та право на справедливий судовий розгляд гарантовані ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ розглядає надмірний формалізм як можливе порушення права доступу до суду. Водночас суд оцінює обставини справи в цілому, зокрема те, кому об`єктивно можна поставити у вину процесуальні помилки, якщо негативні наслідки помилок покладено на заявника. Помилки державних органів не повинні виправлятися за рахунок особи, якщо це непропорційно обмежує її права.

Отже, оскільки позивач ставить питання про обмеження його права цивільного, але не оспорює правомірність дій та постанови державного виконавця, які могли б розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а в порядку контролю за виконанням судового рішення у цивільному судочинстві він обмежений у праві на подання скарги на постанову чи дії державного виконавця, оскільки не є стороною виконавчих проваджень, тому слід дійти висновку, що право позивача підлягає захисту у цивільному судочинстві у спосіб задоволення його позову.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Вищезазначене залишилось поза увагою суду першої інстанції, висновки якого не відповідають викладеним у рішенні обставинам справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шевченка Кирила Тарасовича задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача АТ «Райффайзен Банк», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження банківськими рахунками шляхом зняття арешту з рахунків задовольнити.

Усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження банківськими рахунками шляхом скасування арешту поточних рахунків, відкритих у АТ «Райффайзен Банк» на ім`я ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця районного відділу ДВС Калуського міськрайонного управління юстиції Сененко Т.М. від 15.09.2011р. з метою примусового виконання виконавчих листів, виданих 24.12.2009р. Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області № 2-2421 та №2-2427.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

В.М. Барков

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.