Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №353/745/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 353/745/26

Провадження № 22-ц/4808/2025/26

Головуючий у 1 інстанції ЛУЩАК Н. І.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Девляшевського В.А., Василишин Л.В.,

учасники справи

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2026 року, ухвалене в складі судді Лущак Н.І.,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У липні 2026 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 18.02.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладено договір № 3416207910-620424 про надання коштів на умовах фінансового кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті через веб-сайт та мобільний додаток шляхом підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, який введено відповідачкою відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_2 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту становить 3000 грн; початковий строк кредитування, становить 14 днів (п.2.1 договору); дисконтна відсоткова ставка становить 2,20 % на добу за початковий строк лояльного періоду визначеного п.3.6. п 3.7. договору; базова процентна ставка становить 2,2 % на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п.3.5, п.3.6, п.3.7, п.3.8 договору.

ТОВ «Кошельок» надало відповідачу фінансовий кредит шляхом перерахування коштів на його картковий рахунок в сумі 3000,00 грн.

Відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором.

Просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором станом на дату подання позову до суду у розмірі 9990 грн, з яких: 3 000 грн – заборгованість за сумою кредиту, 6990 грн – заборгованість за відсотками за користування кредитом та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40, на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2026 року позов ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3416207910-620424 від 18.02.2022 року в розмірі 4050 грн, з яких:

3000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 1050 – заборгованість за процентами за користуванням кредитом. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1079 грн та 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ «Кошельок» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2026 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Кошельок» задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн в суді першої інстанції, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 3633,60 грн за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник послався на те, що відповідно до п.2.1. договору кредит надавався строком на 14 днів, а у пункті 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом.

Вважає, що сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 днів плюс 90 днів) з 04.03.2022 року до 01.06.2022 року є погодженим сторонами договору.

Оскільки відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 104 днів, тому нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. договору, є законним.

Вважає невірним висновок суду про порушення позивачем вимог ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,оскільки відповідачем не доведено які пункти договору суперечать закону та порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди споживачеві. Зауважує на тому, що сторони є вільними в укладанні договору

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено відповідачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Згідно статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 9990 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3326 грн * 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3416207910-620424 від 18.02.2022 року в електронній формі, сума кредиту 3000 грн.

Суд дійшов висновку, що за умовами кредитного договору від 18.02.2022 року встановлено строк кредитування 14 днів і процентну ставку у розмірі 2,50 % на день за користуванням кредитом і до стягнення підлягає сума - 3 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 1050 грн заборгованість за процентами за період з 18.02.2022 року по 03.03.2022 року.

Також суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь «ТОВ «Кошельок» витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Переглядаючи справу колегія суддів, виходить з наступного.

Судом встановлено, що 18.02.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено Договір № 3416207910-620424 про надання коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 1.1 договору сума кредиту складає 3000,00 грн.

Відповідно до п.п. 1.4.2 - 1.4.3 п. 1.4 договору проценти за користування кредитом складають 1050,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк лояльного періоду.

Згідно з п. 2.1 договору кредит надається строком на 14 днів.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Відповідно до п.3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні 212 ст. ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на наступних умовах:

зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7.);

з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8 договору);

з наступного дня після закінчення лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю сплачувати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 (три) проценти річних від простроченої суми (п. 3.9 договору

18 лютого 2022 року через платіжну систему XPAY Group LLC на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 (№ НОМЕР_1 ) зараховано кредитні кошти в сумі 3000,00 грн (номер транзакції — 55872496, призначення платежу: видача кредитних коштів за договором позики No 3416207910-620424), що підтверджується повідомленням зазначеної платіжної системи.

Факт надходження коштів на рахунок відповідача підтверрджується листом-повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» No 20.1.0.0.0/7-260721/59048-БТ від 22.07.2026 року та випискою за вказаним картковим рахунком за період з 17.02.2022 по 19.02.2022 року, наданими на виконання ухвали суду від 10.07.2026 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем за договором № 3416207910-620424 від 18.02.2022 року, заборгованість ОСОБА_1 , становить 9990 грн, з яких: 3 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 6990 грн заборгованість за процентами за період з 18.02.2022 року по 01.06.2022 року.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 3416207910-620424 від 18.02.2022 року, в якому були погоджені сума кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк та порядок повернення коштів. За умовами вказаного кредитного договору відповідач отримав грошові кошти у розмірі 3000, 00 грн. Ця обставина не заперечуються відповідачем.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому з нього на користь ТОВ «Кошельок» слід стягнути заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту у розмірі 3000, 00 грн.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за процентами договором №3416207910-620424 за період з 18.02.2022 року по 01.06.2022 року.

Згідно п.2.1 кредитного договору №3416207910-620424 від 18.02.2022 року кредит надається строком на 14 днів.

Пунктом 2.2. сторони погодили, що встановлений в п.2.1.договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Між, тим, як вбачається із розрахунку заборгованості відповідач у «лояльний період» визначений п.2.1 кредитного договору не сплатив відсотки за кредитом.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 14 днів кредитування, визначених договором, позивач посилався на факт продовження строку користування кредитними коштами відповідно п.п. 3.6-3.8 договору.

Однак, факт неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 14 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.

Таким чином, застосування п. 3.6 договору щодо продовження дії договору строком на 90 днів можливе за виконання п. 2.2 договору шляхом оплати позичальником протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Судом встановлено, що відповідач не виконав умов, за яких можливе продовження строку користування кредитом на підставі п.п. 2.2, 3.6 договору.

Інших погоджених сторонами умов продовження строку кредитування кредитний договір не містить.

Тому нарахування відсотків за користування кредитом після погодженого сторонами 14 днів строку кредитування – до 1.06.2022 року є неправомірним.

Що стосується доводів скаржника про те, що сторони погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 днів + 90 днів), то такі не спростовують наведеного. Положеннями договору дійсно передбачено можливість такого продовження позичальником – шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. Однак, доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.

Відтак, посилання скаржника, що строк кредитування з 04.03.2022 року до 01.06.2022 року погоджений сторонами договору не заслуговують на увагу.

Посилання скаржника на те, що позичальник, який не повернув кредит до спливу лояльного періоду та продовжив користуватися кредитом має сплатити проценти за користування кредитом згідно п.3.6 договору не заслуговує на увагу, з огляду на наступне.

Пунктом 3.1 кредитного договору встановлено, що проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом.

У постанові Великої палати Верховного Суду у справі №910/4518/16 від 05.04.2023 року зазначено, що уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Приписи ч.2 та ч.3 ст.6 і ст.627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

У ч.3 ст.6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч.3 ст.6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У ст.627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

В п.3.6. 3.8. договору розділу 3 «Плата за користування» сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: пункт 3.7. зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; пункт 3.8. з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Позивач, нараховуючи заборгованість по процентах після закінчення строку кредитування (14 днів), виходив з іншого строку кредитування, визначеної п.3.7 договору та процентної ставки, встановленої п.3.8 договору, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення відсотків за 14 днів у визначений договором строк кредитування.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, який належним чином дослідив та оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 13 жовтня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: Л.В. Василишин

В.А. Девляшевський