Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №277/520/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №277/520/25 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В.

Категорія 119 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Панкеєвої В.А., Миколайчука П.В.,

за участю секретаря судового засідання Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) у місті Житомирі цивільну справу № 277/520/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи – Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ємільчинська селищна рада Звягельського району, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Молот Єлизавети Олександрівни на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Заполовського В.В. у с. Ємільчине,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 . Заява обґрунтована тим, що з березня 2022 року вона спільно проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу по день його загибелі за адресою: АДРЕСА_1 . Під час спільного проживання вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні витрати на харчування та утримання житла, в якому разом проживали, були пов`язані спільним побутом, правами та обов`язками.

Під час повномасштабної війни росії проти України ОСОБА_4 мобілізований до лав Збройних Сил України та перебуваючи на військовій службі підтримував позивачку фінансово, пересилав кошти для допомоги у догляді за батьком, здійснення ремонту у будинку, де вони разом проживали, на придбання товарів, які необхідні для господарства та ведення побуту.

Після смерті батька позивачки, ОСОБА_4 приїжджав на поховання та допомагав його організувати, а також допомагав фінансово.

ОСОБА_1 також зазначила, що перебуваючи в гостях у друзів, вони з ОСОБА_4 були як сімейна пара, і присутні сприймали їх подружжям. Під час лікування ОСОБА_4 у м. Дніпрі позивачка перебувала разом з ним, допомагала йому та підтримувала, на підтвердження чого є фотознімки поїздок та відвідування свят.

Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 загинув при виконанні бойового завдання в населеному пункті Костянтинівка Покровського району Донецької області внаслідок бойової травми, а встановлення факту проживання однією сім`єю з останнім необхідне для отримання одноразової грошової допомоги від держави, на яку мають право члени сім`ї загиблого захисника України. Таке право має також повнолітня дочка померлого ОСОБА_4 – ОСОБА_3 , яка подала до суду заяву про встановлення факту перебування на утриманні загиблого, а тому між ними виник спір про право, в зв`язку з чим позивачка звернулася до суду із позовною заявою.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 27 січня 2023 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 – ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, у якій просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

На обґрунтування своїх доводів представник зазначила, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не взяв до уваги акт №153 обстеження матеріально-побутових умов від 20 червня 2024 року та довідку Степанівського старостинського округу Ємільчинської селищної ради №826 від 29 листопада 2024 року, які підтверджують факт того, що коли позивачка займалась доглядом за своїм батьком, ОСОБА_4 допомагав їй за місцем її реєстрації ( АДРЕСА_2 ), а після смерті батька ОСОБА_1 приїхав зі служби, підтримати позивачку, допомагав фінансово з організацією поховання. Наголосила, що позивачка була не цілий день в ОСОБА_6 , оскільки її батько, який потребував сторонньої допомоги, проживав у с. Степанівці. Вважає, що свідчення представників місцевого самоврядування надавались під тиском представника відповідача. А зібраних у справі доказів, зокрема і письмових пояснень свідків, фотокарток достатньо для задоволення позову.

Крім того, представник зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали постійно проживати разом після смерті батька позивачки та вести спільний побут і господарство. Після від`їзду ОСОБА_4 на службу, позивачка повернулась до себе та регулярно навідувалась до помешкання останнього у АДРЕСА_3 .

Вказала на наявність у сторін спільного бюджету, про що свідчить систематичний переказ Ніколаєнком А.В. коштів та докази їх витрат.

Колишня дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_7 також визнала той факт, що позивачка та ОСОБА_8 були у стосунках, а останній хотів одружитися з нею після закінчення військових дій.

У своєму відзиві представник відповідача ОСОБА_9 – адвокат Зімін М.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, погодився із наведеними судом обставинами, на підставі яких відмовлено у задоволенні позову, оскаржуване рішення вважав законним та обґрунтованим. Зазначив, що відповідач у справі очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9984,00 грн.

Представник Міністерства оборони України у своїй заяві просив апеляційний суд врахувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20). Зазначив, що оскільки у позовній заяві фактично відсутній предмет позову матеріально-правова вимога про захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права позивачки, а встановлення юридичного факту, зокрема проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не може бути ефективним способом захисту прав позивача у справах позовного провадження, то відмова у задоволені позову мала ґрунтуватись саме на цій підставі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Молот Є.О. доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Зімін М.В. апеляційну скаргу вважали безпідставною та в її задоволенні просили відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.

В апеляційній скарзі позивач просила справу розглядати без її участі.

Від представника Міністерства оборони України надійшла заява з проханням справу розглядати без його участі.

За приписами ст. 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності інших учасників справи, які не з`явились в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 06 квітня 2024 року (т.1 а. с. 18).

Згідно витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 16 червня 2024 року №4940 травма старшого солдата ОСОБА_4 , 1973 року народження: «Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків. Вибухова травма. Інші уточнені травми із залученням декількох ділянок тіла», яка стала причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 18 травня 2024 року №136-РС, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20 травня 2024 року №229, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане 06 квітня 2024 року Ємільчинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), лікарським свідоцтвом про смерть від 29 березня 2024 року №309н/771дон, військово-обліковими документами, - травма, яка призвела до смерті, та причина смерті, так, пов`язана із захистом Батьківщини (т.1 а.с. 109).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 у своїх вимогах зазначала, що з березня 2022 року між нею та відповідачем ОСОБА_4 склалися фактичні сімейні відносини, вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, витрати на харчування та утримання житла, в якому проживали, підтримували один одного та фактично виконували права й обов`язки подружжя.

На підтвердження обставин спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та існування відносин, притаманних подружжю, позивач долучила наступні документи:

- виписку по картковому рахунку, за змістом якої, рахунок ОСОБА_1 у період з 23 лютого 2023 року по 24 березня 2024 року від ОСОБА_10 надходили кошти різними сумами, в основному від однієї до п`яти тисяч гривень ( т.1 а.с. 8-17);

- копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 (т.1 а. с. 18);

- копію посвідчення ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 (т.1 а.с. 18, зворот);

- копію лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_4 №309н/771дон від 29 березня 2024 року (т.1 а.с. 19);

- заяви свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (т.1 а.с. 20, 21 зворот, 22 зворот, 23 зворот);

- фотознімки (т.1 а.с. 26);

- копію довідки Управління соціального захисту населення Звягельської РВА №1504/01 від 05 грудня 2024 року про те, що ОСОБА_1 , 1975 р.н., жителька с. Степанівка, перебувала на обліку в даному управлінні та отримувала компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі з 01 липня 2022 року по 31 березня 2023 року (утриманець ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (т.1 а.с. 32);

- акт №153 обстеження матеріально-побутових умов від 20 червня 2024 року, відповідно до якого комісією у складі заступника селищного голови Євтуха В.П., секретаря селищного голови Остапчук І.П., начальника відділу соціального захисту Афанасьєвої Л.І., головного спеціаліста відділу соціального захисту Шомко В.О. проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Зі слів заявниці вона проживала разом з ОСОБА_4 з березня 2022 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 загинув під час захисту Батьківщини. Зі свідчень сусідки ОСОБА_12 , сестри загиблого ОСОБА_13 та свахи ОСОБА_14 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з березня 2022 року по 27 березня 2024 року проживали в цивільному шлюбі в селищі Ємільчине, вели домашнє господарство, обробляли земельну ділянку, були пов`язані спільним побутом, мали спільні права та обов`язки. Проживали в приватному будинку площею 80 м. кв., який складається з двох жилих кімнат, санвузла, кухні, веранди. Опалення газове та пічне, водопостачання централізоване. Земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 10 сотих (т.1 а.с. 145);

- довідку Степанівського старостинського округу Ємільчинської селищної ради №826 від 29 листопада 2024 року, згідно якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_4 , разом з нею без реєстрації проживав співмешканець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вели спільне господарство, мали спільні права та обов`язки. ОСОБА_16 та ОСОБА_17 проживали як одна сім`я, допомагали та підтримували один одного (т.1 а.с. 146).

Крім того в судовому засіданні у суді першої інстанції допитувались свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 .

Згідно ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, судовому захисту підлягають лише порушене, невизнане або оспорюване право особи, а також її законний інтерес.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне, факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат, спільний бюджет, спільне харчування, купівля майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

За наявності спору про право суд у порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню, це: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов`язки.

Верховний Суд у своїй постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17 зазначив, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово- експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Наведене вище повністю узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц також наголошувала, що періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні ст. 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї. Без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, спільний відпочинок осіб не є достатнім для визнання факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Крім того, факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі №543/563/22).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У справі, що переглядається, відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сукупність наданих позивачем доказів підтверджують наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 особистих відносин та взаємної підтримки, однак не доводять належним чином наявності всіх обов`язкових ознак сім`ї у розумінні ст. 3 СК України, а саме ведення спільного господарства, формування спільного бюджету, спільного набуття майна та існування взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Показаннями допитаних судом свідків підтверджується, що сторони деякий час проживали разом, підтримували близькі стосунки, приймали гостей, спільно брали участь у святкуванні свят, ОСОБА_4 допомагав матеріально позивачці. Проте, періодично проведений разом час, спільний відпочинок або допомога по господарству не є достатніми для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні ст. 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї. Позивачем не доведено факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, що не може свідчити про те, що між нею та ОСОБА_4 склалися та мали місце відносини, які притаманні подружжю.

Разом з тим, суд першої інстанції надав вичерпну та правильну оцінку акту №153 про обстеження матеріально-побутових умов від 20 червня 2024 року, не прийнявши його як доказ за відсутності інформації де проводилося обстеження, викладені обставини записані з чужих слів; та довідці Степанівського старостинського округу Ємільчинської селищної ради №826 від 29 листопада 2024 року, яка не підтверджує період проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 та не узгоджується з іншими доказами.

Більше того, відповідач ОСОБА_3 (дочка ОСОБА_4 ) категорично заперечувала проти задоволення позовної заяви та її доводів. Вказувала, що ОСОБА_1 в період з 27 січня 2023 року до дня смерті батька відвідувала його, проте не проживала з ним постійно. Про це свідчила відсутність у помешканні її речей, нових меблів, кухонних приладів, особистих речей, побутових приладів, речей гігієни, постійного вжитку, одягу, взуття та будь-яких речей необхідних для проживання іншої жінки в будинку не було. В господарстві нічого не змінилося. Похованням батька та організацією поминального обіду займались вона та її мати за власні кошти, у той час як ОСОБА_1 не брала участі в похоронній процесії.

Наявність таких очевидних суперечностей у аргументах сторін за відсутності належних та допустимих доказів протилежного виключає можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України.

Тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у цій справі.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову в позові ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.

Обставини, на які посилалась позивачка в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та не потребують повторної оцінки апеляційним судом, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень учасників та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Молот Єлизавети Олександрівни залишити без задоволення, а рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 березня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді В.А. Панкеєва

П.В. Миколайчук

Повний текст складений 14.10.2026.