Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №274/8635/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/8635/25 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.

Категорія 84 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Шалоти К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №274/8635/25 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Бердичівтеплоенерго» про визнання факту порушення прав, зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю.,

у с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати факт порушення КП «Бердичівтеплоенерго» його конституційних прав, гарантованих статтею 40 Конституції України, Законом України «Про звернення громадян», а також права на працю; зобов`язати відповідача усунути допущені порушення, розглянути його звернення та надати відповідь по суті порушених у них питань, а саме повідомити, чи приймають ОСОБА_1 на роботу. У разі відмови у працевлаштуванні позивач просив зазначити причини такої відмови із посиланням на відповідні норми законодавства або інші правові підстави.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що понад 23 роки працював оператором котельні в КП «Бердичівтеплоенерго» та за весь період роботи не мав порушень трудової дисципліни. У 2025 році пройшов курси перекваліфікації за професією «оператор котельні» та отримав відповідне посвідчення, яке надає йому право працювати за зазначеною професією.

Вказував, що 24 вересня 2025 року звернувся до відділу кадрів КП «Бердичівтеплоенерго» з метою отримання обхідного листа для подальшого працевлаштування на посаду оператора котельні. Проте працівниця відділу кадрів відмовилася надати йому обхідний лист, повідомивши, що їй нічого не відомо, та направила його до директора підприємства.

Того ж дня ОСОБА_1 звернувся до директора КП «Бердичівтеплоенерго» з питанням щодо причин ненадання йому обхідного листа, однак директор підприємства не надав відповіді по суті порушеного питання, пославшись на те, що не займається питаннями працевлаштування, та направив його до начальника дільниці.

Цього ж дня позивач разом із головою правозахисної організації ОСОБА_2 звернувся до начальника дільниці з питанням щодо можливості його працевлаштування. Начальник дільниці повідомив йому про відмову у прийнятті на роботу у зв`язку з досягненням ним пенсійного віку.

Зазначав, що у відповідь на це повідомив начальнику дільниці про те, що останній сам є особою пенсійного віку, як і інші працівники підприємства, яких було прийнято на роботу.

Не отримавши належної відповіді щодо причин відмови у працевлаштуванні від працівника відділу кадрів, директора підприємства та начальника дільниці, 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 направив до КП «Бердичівтеплоенерго» письмове звернення.

У відповіді від 03 жовтня 2025 року № С-34 відповідач повідомив, що на момент звернення позивача прийом працівників на підприємство не здійснювався. Позивач вважає зазначену інформацію такою, що не відповідає фактичним обставинам.

Зазначав, що під час його звернення до підприємства 24 вересня 2025 року був присутній голова правозахисної організації Венгринович Сергій Олександрович.

20 жовтня 2025 року позивач повторно звернувся до відповідача з письмовим зверненням.

23 жовтня 2025 року ним отримано відповідь № С-36, яка фактично дублювала попередню відповідь та не містила чіткої інформації щодо можливості його працевлаштування.

11 листопада 2025 року ОСОБА_1 направив до відповідача чергове письмове звернення, у якому безпосередньо поставив питання щодо його працевлаштування та, у разі відсутності відмови, просив повідомити, коли він може звернутися до відділу кадрів для оформлення на роботу.

У відповідь від 11 листопада 2025 року № С-42 відповідач не надав конкретної відповіді щодо того, чи буде ОСОБА_1 прийнятий на роботу.

18 листопада 2025 року позивач повторно направив до КП «Бердичівтеплоенерго» звернення, у якому поставив чітке питання про те, чи приймають його на роботу.

На зазначене звернення відповідач надав відповідь № С-47, яка також не містила конкретної відповіді по суті поставленого питання та зводилася до повторення позиції про те, що йому не відмовляли у працевлаштуванні.

Вважав, що надані відповідачем відповіді мають формальний характер, оскільки не містять чіткої та однозначної інформації щодо можливості його працевлаштування, а також причин відмови у прийнятті на роботу, якщо така відмова мала місце.

На думку ОСОБА_1 , відповідач порушив його права, оскільки не надав повної та чіткої відповіді по суті порушених у зверненнях питань у встановлені законодавством строки.

Позивач також посилав на порушення його права на доступ до публічної інформації, гарантованого Конституцією України та Законом України «Про доступ до публічної інформації», зазначаючи, що відповідно до статті 20 цього Закону відповідь на запит має бути надана у встановлений законом строк, а ненадання відповіді або надання формальної відповіді, на його думку, фактично свідчить про відмову у задоволенні запиту.

Вважав, що відсутність чіткої відповіді щодо можливості його працевлаштування перешкоджає реалізації ним права на працю, гарантованого Конституцією України.

На переконання позивача, повідомлена йому під час особистого звернення причина відмови у працевлаштуванні - досягнення пенсійного віку, може свідчити про дискримінацію за віковою ознакою.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет спору та безпідставно виходив із того, що позивач просив зобов`язати відповідача прийняти його на роботу.

Наголошує, що він не заявляв вимоги про зобов`язання КП «Бердичівтеплоенерго» укласти з ним трудовий договір, а просив зобов`язати відповідача надати змістовну відповідь на його звернення, а саме повідомити, чи приймають його на роботу оператором котельні, а у разі відмови - зазначити її причину та правові підстави.

Вказує, що 24 вересня 2025 року він особисто звернувся до відділу кадрів, директора та начальника дільниці з питання працевлаштування, проте, начальник дільниці повідомив йому, що його не прийнято на роботу у зв`язку з досягненням пенсійного віку. Ці обставини підтверджені показаннями свідка ОСОБА_2 , який був присутній під час відповідної розмови.

Зазначає, що після цього він неодноразово звертався до відповідача із письмовими зверненнями від 24.09.2025, 20.10.2025, 11.11.2025 та 18.11.2025, у яких просив надати чітку відповідь щодо можливості його працевлаштування. При цьому у зверненні від 11.11.2025 він прямо просив повідомити, коли йому необхідно звернутися до відділу кадрів для оформлення на роботу, якщо підприємство не відмовляє йому у працевлаштуванні, а у зверненні від 18.11.2025 поставив питання: чи приймають його на роботу.

На переконання скаржника, що надані відповіді № С-34, С-36, С-42 та С-47 не містять належної відповіді на поставлені ним питання, оскільки відповідач лише зазначав, що станом на 24.09.2025 прийом працівників не здійснювався та що у працевлаштуванні йому не відмовляли. При цьому відповідач так і не повідомив, чи може позивач бути прийнятий на роботу після початку опалювального сезону та з якої причини його кандидатура не була прийнята.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що закон не передбачає обов`язку роботодавця повідомляти причину відмови у прийнятті на роботу. Посилається на частину третю статті 22 КЗпП України, відповідно до якої на вимогу особи, якій відмовлено у прийнятті на роботу, роботодавець зобов`язаний письмово повідомити причину такої відмови.

Крім того, позивач посилається на положення статті 40 Конституції України та статей 15, 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», які, на його думку, зобов`язують підприємство належним чином розглянути звернення та надати відповідь по суті порушених у них питань.

Вказує, що начальник дільниці відмовив йому в прийнятті на роботу через досягнення пенсійного віку, попри наявність на підприємстві інших працюючих осіб пенсійного віку, що, на його думку, є порушенням статті 2-1 КЗпП України.

Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам, показанням свідка та змісту його письмових звернень і відповідей відповідача.

У відзиві КП «Бердичівтеплоенерго» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Вважає рішення законним, обґрунтованим та ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи.

На обґрунтування відзиву зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 фактично дублює доводи позовної заяви та пояснення, надані під час розгляду справи судом першої інстанції. До скарги не долучено належних і допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин, а саме обґрунтування того, які саме норми матеріального чи процесуального права були порушені судом і як це вплинуло на правильність ухваленого рішення.

З огляду на приписи статті 367 ЦПК України апеляційний суд здійснює перегляд судових рішень у межах доводів апеляційної скарги та повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.2 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21)).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 28.09.2026, є дата складення повного судового рішення 13.10.2026.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом під час розгляду встановлено, що 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до КП «Бердичівтеплоенерго» із запитом, у якому зазначив, що понад 23 роки працював оператором котельні та протягом усього періоду роботи дисциплінарних стягнень не мав. У 2025 році він пройшов курси з перекваліфікації за професією оператора котельні та отримав відповідне посвідчення, яке надає право працювати за вказаною професією. Того ж дня ОСОБА_1 звернувся до відділу кадрів підприємства з метою отримання обхідного листа, однак працівниця відділу повідомила, що їй нічого не відомо з цього питання, та відмовила у його наданні. У зв`язку із цим ОСОБА_1 просив керівника підприємства надати офіційну відповідь із зазначенням причин, з яких йому відмовлено у працевлаштуванні оператором котельні на опалювальний період 2025–2026 років, з огляду на тривалий стаж роботи та відсутність порушень трудової дисципліни (а. с. 4).

У відповідь на зазначений запит КП «Бердичівтеплоенерго» листом від 03 жовтня 2025 року повідомило ОСОБА_1 , що станом на 24 вересня 2025 року прийом працівників для виконання обов`язків оператора котельні не здійснювався (а. с. 4, зворот).

20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до КП «Бердичівтеплоенерго», наполягаючи на наданні відповіді по суті запиту від 24 вересня 2025 року. У зверненні він зазначив, що попередня відповідь підприємства не містить інформації щодо причин, з яких йому відмовлено у працевлаштуванні оператором котельні на опалювальний період 2025–2026 років. Також ОСОБА_1 вказав, що під час особистого звернення до відділу кадрів йому відмовили у наданні обхідного листа, а звернення того ж дня до директора підприємства не призвело до отримання відповіді на порушене питання. З огляду на викладене він повторно просив повідомити конкретні причини неприйняття його на роботу, враховуючи понад 23 роки трудового стажу та відсутність порушень (а. с. 5).

Листом від 23 жовтня 2025 року КП «Бердичівтеплоенерго» повідомило ОСОБА_1 , що відповідь на його первинний запит була надіслана 03 жовтня 2025 року за № С-34. Підприємство повторно зазначило, що станом на 24 вересня 2025 року прийом працівників на посаду оператора котельні не здійснювався, а відмови у прийнятті на роботу не було. Крім того, у листі вказано, що під час вирішення питань щодо працевлаштування підприємство керується вимогами Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів (а. с. 5, зворот).

11 листопада 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до підприємства, зазначивши, що як на запит від 24 вересня 2025 року, так і на повторне звернення від 20 жовтня 2025 року він не отримав відповіді по суті поставленого питання. У зв`язку із цим він просив, у разі відсутності відмови у працевлаштуванні, письмово повідомити його, коли саме необхідно з`явитися до відділу кадрів для працевлаштування оператором котельні (а. с. 6).

У відповідь листом від 11 листопада 2025 року КП «Бердичівтеплоенерго» знову повідомило, що станом на 24 вересня 2025 року прийом працівників на посаду оператора котельні не здійснювався та що підприємство не відмовляло ОСОБА_1 у прийнятті на роботу. Також зазначено, що опалювальний період 2025–2026 років у м. Бердичеві розпочався 20 жовтня 2025 року, а питання прийняття працівників на роботу вирішуються відповідно до вимог Кодексі законів про працю України та інших нормативно-правових актів (а. с. 6, зворот).

18 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав до КП «Бердичівтеплоенерго» черговий досудовий запит, у якому повторно наголосив на відсутності відповіді по суті його попередніх запитів, зокрема від 24 вересня та 20 жовтня 2025 року. При цьому він зазначив, що просить надати чітку відповідь на одне питання: чи буде його прийнято на роботу до КП Бердичівтеплоенерго (а. с. 7).

Листом від 18 листопада 2025 року підприємство повідомило ОСОБА_1 , що на момент його звернення 24 вересня 2025 року прийом працівників на посаду оператора котельні не здійснювався, а відмови у працевлаштуванні не було. Водночас підприємство зазначило, що опалювальний період 2025–2026 років розпочався 20 жовтня 2025 року, а станом на цю дату прийом працівників на посаду оператора котельні вже було проведено та вказало, що при вирішенні питання про прийняття на роботу працівників підприємство діє у відповідності до вимог Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів (а. с. 7, зворот).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач надав ОСОБА_1 письмові відповіді на всі його звернення, у яких повідомив про відсутність набору працівників на посаду оператора котельні станом на 24.09.2025 та заперечив факт відмови у працевлаштуванні.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання порушеними конституційних прав позивача, передбачених статтею 40 Конституції України та Законом України «Про звернення громадян», а також для покладення на відповідача обов`язку повторно надати письмову відповідь щодо можливості його працевлаштування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 15 цього Закону передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

За змістом статті 19 зазначеного Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» установлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Частиною другою статті 8 цього Закону передбачено, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на звернення ОСОБА_1 від 24 вересня 2025 року підприємство повідомило, що станом на зазначену дату прийом працівників на посаду оператора котельні не здійснювався. У відповідях на подальші звернення підприємство повторно зазначало, що рішення про відмову ОСОБА_1 у прийнятті на роботу не приймалося, а прийом працівників на відповідні посади був пов`язаний із початком опалювального сезону 2025–2026 років.

При цьому, відповідно до рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 19 вересня 2025 року № 264, початок опалювального періоду було визначено з 20 жовтня 2025 року. З матеріалів справи також убачається, що відповідно до наказу підприємства від 19 жовтня 2025 року № 116/к працівників на посади операторів котельні було прийнято на роботу з 20 жовтня 2025 року за строковими трудовими договорами на опалювальний період.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач надав письмові відповіді на звернення позивача, повідомивши обставини, які стосувалися порушеного ним питання. Незгода апелянта зі змістом отриманих відповідей сама по собі не свідчить про їх неналежність або про невиконання підприємством обов`язку щодо розгляду звернень.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що КП «Бердичівтеплоенерго» не надало відповіді по суті звернень апелянта, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від віку.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати визначену угодою роботу, а роботодавець — виплачувати заробітну плату та забезпечувати належні умови праці.

Статтею 22 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, має право вільного вибору серед кандидатів на зайняття робочого місця (посади).

Водночас зазначеною нормою забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом.

На вимогу особи, якій відмовлено у прийнятті на роботу, роботодавець зобов`язаний письмово повідомити про причину такої відмови.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може укладатися на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, зокрема у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання.

Таким чином, сезонний характер діяльності підприємства може враховуватися при визначенні потреби у працівниках та умов укладення трудових договорів, проте сам собою не звільняє роботодавця від дотримання гарантій, установлених статтями 2-1 та 22 КЗпП України.

Водночас у цій справі судом першої інстанції не встановлено факту прийняття КП «Бердичівтеплоенерго» кадрового рішення про відмову ОСОБА_1 у працевлаштуванні. Матеріали справи не містять належних доказів подання ним заяви про прийняття на роботу, наявності відповідного кадрового рішення чи інших обставин, які б підтверджували факт оформленої відмови у працевлаштуванні.

Саме по собі звернення до підприємства із запитом про надання інформації щодо можливості працевлаштування не є безумовним підтвердженням факту відмови у прийнятті на роботу та не створює обов`язку роботодавця надати письмове обґрунтування такої відмови за відсутності встановленого факту її надання.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем вимог статті 22 КЗпП України в частині неповідомлення причин відмови у прийнятті на роботу колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до статей 5, 7 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість її вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту.

Водночас Закон України «Про доступ до публічної інформації» регулює порядок доступу до публічної інформації, яка перебуває у володінні відповідних розпорядників.

Зі змісту звернень ОСОБА_1 убачається, що вони стосувалися вирішення його питання щодо працевлаштування, а не отримання вже створеної публічної інформації.

Отже, правовідносини сторін щодо розгляду цих звернень підлягають оцінці за положеннями Закону України «Про звернення громадян» та статті 22 КЗпП України.

Саме по собі посилання скаржника на п`ятиденний строк надання відповіді на запит публічної інформації не доводить порушення відповідачем вимог законодавства, оскільки характер звернення визначається його змістом, а не назвою документа.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

При цьому частина друга статті 81 ЦПК України встановлює спеціальне правило доказування у справах про дискримінацію: позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування її відсутності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, дійшов висновку, що відповідач належним чином розглянув звернення ОСОБА_1 та надав на них письмові відповіді у строки, передбачені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», які містили інформацію щодо порушених позивачем питань.

При цьому суд урахував, що початок опалювального сезону в м. Бердичеві у 2025 році визначено на 20 жовтня 2025 року, що підтверджується наказом КП «Бердичівтеплоенерго» від 19 жовтня 2025 року № 116/к та рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 19 вересня 2025 року № 264, а також те, що позивач не надав доказів звернення до підприємства із заявою про працевлаштування та відмови в наданні йому обхідного листа за умови його надання іншим кандидатам.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність порушення відповідачем права позивача на звернення, гарантованого статтею 40 Конституції України та Законом України «Про звернення громадян», зазначивши, що положення цього Закону не покладають на роботодавця обов`язку працевлаштувати особу на підставі її звернення або надати обґрунтування причин відмови у формі, визначеній самим заявником.

Посилання апелянта на дискримінацію за віком не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що причиною непрацевлаштування ОСОБА_1 стало досягнення ним пенсійного віку. Твердження апелянта щодо усних висловлювань працівника підприємства самі по собі не підтверджують наявності дискримінаційного мотиву в діях відповідача.

Крім того, як зазначає сам апелянт, серед осіб, прийнятих на роботу, були й особи пенсійного віку. Зазначена обставина сама по собі не виключає можливості дискримінації в конкретному випадку, однак у сукупності з іншими матеріалами справи не підтверджує доводів апеляційної скарги про відмову у працевлаштуванні саме з мотивів віку.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо відмови у видачі обхідного листа для працевлаштування.

Як установлено судом, внутрішніми документами підприємства не передбачено обов`язкової видачі такого документа кандидатам на посаду оператора котельні. Доказів існування іншої процедури, відповідно до якої такий документ мав бути виданий апелянту для прийняття на роботу, матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на показання свідка ОСОБА_3 не спростовують наведених висновків, оскільки такі показання підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі та самі по собі не підтверджують факту прийняття підприємством рішення про відмову у працевлаштуванні, наявності вакантної посади на момент звернення або існування встановленого порядку видачі «обхідного листа» кандидатам на роботу.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув вимогу, яка фактично не заявлялася позивачем. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд дослідив вимогу щодо зобов`язання відповідача розглянути звернення та надати відповідь по суті порушених у них питань, надав оцінку змісту письмових відповідей підприємства та встановив, чи було виконано відповідачем відповідний обов`язок. Оцінка обставин, пов`язаних із можливим працевлаштуванням позивача, була зумовлена доводами самого позивача, який пов`язував ненадання бажаної відповіді з порушенням свого права на працю та відмовою у прийнятті на роботу.

За таких обставин підстав вважати, що суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, не вбачається.

Крім того, відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються та вирішуються у встановлені законом строки, а згідно зі статтею 8 цього Закону повторні звернення з одного й того самого питання не підлягають розгляду, якщо перше звернення вирішено по суті.

Водночас наведені положення не звільняють підприємство від обов`язку належно розглянути звернення, однак у даній справі матеріалами підтверджено надання письмових відповідей на порушені апелянтом питання.

Сам по собі факт повторного направлення звернень або незгода з наданими відповідями не свідчить про порушення права на звернення.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що обраний позивачем спосіб захисту - визнати факт порушення відповідачем його конституційних прав, передбачених ст. 40 Конституції України, ЗУ «Про звернення громадян», права на працю є неефективним, оскільки такий спосіб захисту не може призвести до поновлення прав позивача.

За наведених обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться переважно до іншого тлумачення норм матеріального права та оцінки доказів, яким суд першої інстанції вже надав належну правову оцінку.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, надано їм належну правову оцінку та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неповного встановлення судом обставин справи та невірної оцінки доказів, що містяться в матеріалах справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.С. Коломієць

Судді: О.Б. Талько

К.В. Шалота