Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №160/12653/22 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/12653/22

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року

у адміністративній справі № 160/12653/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, яким позов, а саме, визнано протиправними та скасовано: наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24.01.2022 р. №109к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських відокремлених підрозділів ГУНП», в частині, щодо застосування до старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №1 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підполковника поліції ОСОБА_1 ; наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 27.01.2022 р. №93 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області; та поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції та на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №1 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 28.01.2022 р.; і стягнуто з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.01.2022 р. по 08.06.2026 р. у розмірі 730 502,01 грн., з подальшим відрахуванням податків та інших обов`язкових зборів і платежів. Зазначене рішення суду допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції та на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №1 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з 28.01.2022 р., а також в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку відповідачем по справі з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, що не відповідає вимогам ст.242 КАСУ, а відповідно, підлягає скасуванню, з ухваленням у справі іншого рішення про відмову у задоволені вимог позивача.

На обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог, відповідач вказує на безпідставність задоволення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 з підстав не підтвердження матеріалами дисциплінарного провадження інкримінованих дисциплінарних проступків, а відповідно і необґрунтованості висновків суду про неправомірність звільнення позивача зі служби в поліції з порушенням законних прав позивача, у зв`язку з спростуванням встановлених дисциплінарних проступків.

На підтвердження наведених у попередньому абзаці висновку, посилаючись на положення Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут), Присягу працівника Національної поліції (далі - Присяга), Правила етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.12.2016 року № 1576/29706 (далі - Правила поведінки поліцейських), якими регламентовано проходження служби в поліції, відповідач звертає увагу на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою отриману 23.11.2021 о 7.30 УГІГУНП в Дніпропетровській області інформацію про те, що цієї ж доби працівниками ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві та Департаменту внутрішньої безпеки НП України, на підставі ухвал Печерського районного суду м. Києва від 15.11.2021, за кримінальним провадженням ДБР від 19.05.2021 № 62021000000000380, розпочатим за ч.1, ч.2 ст.255, ч.3 ст.307, ч.3ст. 368, ч.3 ст. 369 та ч.2 ст.127 КК України, проведено процесуальні дії (обшуки) у службових кабінетах та приміщеннях Синельниківського районного управління поліції, відділення поліції № 1 Дніпровського РУП та Павлоградського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області, а під час проведення зазначених слідчих дій, в порядку ст.208 КПК України старший оперуповноважений сектору кримінальної поліції відділення поліції № 1 Дніпровського РУП підполковник поліції ОСОБА_1 був затриманий, і 23.11.2021 останньому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч. 2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.368 КК України. При цьому, 25.11.2021 ухвалами Печерського районного суду м.Києва у справі № 757/62713/21-к до підполковника поліції ОСОБА_1 було застосовано запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою строком з 23.11.2021 до 21.01.2022, а у подальшому 18.01.2022 ухвалами Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/2338/22-к підполковнику поліції ОСОБА_1 та підполковнику поліції ОСОБА_2 було продовжено строк тримання під вартою до 23.02.2022, майору поліції ОСОБА_3 в свою чергу було продовжено строк домашнього арешту до 23.02.2022.

Тобто, на переконання відповідача судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до тексту повідомлень про підозру, підполковник поліції ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.2 ст.255, ч.5 ст.27, ч.4 ст.28 та ч.3 ст.368 КК України, а саме: в участі у злочинній організації; у пособництві одержанні службовою особою неправомірної вигоди, для себе за вчинення та невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду та в інтересах третіх осіб будь-якої дії з використанням наданого службового становища, за попередньою змовою групою осіб. Разом з цим, ОСОБА_1 скориставшись своїм правом на захист, від дачі пояснень з цього приводу, відмовився, і таким чином, суд першої інстанції не врахував встановлені дисциплінарною комісією обставини, що навіть наявність самого по собі факту можливого скоєння підполковником поліції ОСОБА_1 та майором поліції ОСОБА_3 , кримінального правопорушення підриває авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості, довіру суспільства до органів поліції та набуває суспільного резонансу через створення негативної громадської думки, що завдає непоправної шкоди репутації та авторитету і діяльності Національної поліції України. Також, судом першої інстанції залишено поза увагою обтяжуючі обставини, що впливають на авторитет Національної поліції України та довіру населення України до поліцейських, зокрема щодо наявності інформації негативного характеру відносно підполковника поліції ОСОБА_1 яку було виявлено за посиланнями на веб ресурсах, які викликали суспільний резонанс, що підтверджується обуренням з боку мешканців Дніпропетровської області, а також зневажливими коментарями на адресу Національної поліції України та поліцейських в цілому.

Таким чином, відповідач вважає, що судом першої інстанції не враховано висновки дисциплінарної комісії про те, що своїми діями підполковник поліції ОСОБА_1 дискретував звання поліцейського, оскільки поняття «дискредитація» перебуває у тісному зв`язку із поняттям «дотримання морально-етичних норм» та передбачає дії, спрямовані на порушення правил професійної етики та моралі, які закріплені у нормативно-правових актах спеціального законодавства, що пред`являються до осіб під час здійснення ними службових функцій та у повсякденному житті, і такі проступки самі по собі або у сукупності підривають довіру та авторитет Національної поліції України і їх працівників в очах громадськості і є несумісним із подальшим проходженням служби, що зумовлює застосування до поліцейського, який вчинив діяння, несумісне із посадою, найсуворішого типу стягнення - звільнення зі служби. Тобто, в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Професійний обов`язок поліцейського полягає в безумовному виконані закріплених законами та іншими нормативноправовими нормами та Присягою поліцейського завдань щодо захисту особистої безпеки громадян, оскільки поліцейський, як представник держави, зобов`язаний постійно на належному рівні виконувати покладені на поліцію повноваження, сприяти припиненню вчинення правопорушень, з честю та гідністю поводити себе як в службовий так і в позаслужбовий час з метою недопущення зниження рівня авторитету та довіри громадян до Національної поліції України. З огляду на зазначені норми законодавства та встановлені в ході службового розслідування докази, відповідач вважає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що за наслідками вчиненого проступку, обставинами, за яких його було вчинено, шкоду, заподіяну авторитету Національної поліції України, відношення підполковника поліції ОСОБА_1 до вчиненого, а також встановлену несумісність подальшого проходження останніми служби в поліції, у наслідок чого, поліцейські порушили службову дисципліну, недотримались вимог пунктів 1,2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 6, 7 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги працівника поліції, пунктів 1, 2, 7 частини 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліції та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського, що призвело до приниження авторитету органів Національної поліції, обґрунтовано застосовано застосувати до старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 1 Дніпровського РУП ГУНП підполковника поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Таким чином, судом першої інстанції залишено поза увагою, що матеріали службового розслідування містять цілу низку самостійно здобутих доказів і встановлених обставин, кожна з яких окремо та всі у сукупності є достатньою підставою для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку незалежно від результатів кримінального судочинства.

Крім того, відповідач звертає увагу апеляційного суду на те, шо поняття «дії проти інтересів служби» у контексті дисциплінарного законодавства Національної поліції має широкий зміст і охоплює будь-які активні дії або бездіяльність поліцейського, що: суперечать меті, завданням та принципам поліцейської діяльності, визначеним статтями 1, 2 та 18 Закону України «Про Національну поліцію»; порушують вимоги Присяги поліцейського, якою особа бере на себе зобов`язання неухильно дотримуватись Конституції та законів України, захищати права і свободи людини; суперечать Правилам етичної поведінки поліцейських, затвердженим наказом МВС України; дискредитують поліцію як інституцію в очах суспільства та підривають суспільну довіру до органів правопорядку; використовують службове становище в особистих або корупційних інтересах або в інтересах третіх осіб, не пов`язаних зі службовою діяльністю, і такий широкий підхід до тлумачення змісту дисциплінарного проступку є виправданим та законодавчо обґрунтованим, зважаючи на особливий правовий статус поліцейського як носія публічної влади, уповноваженого державою на застосування примусу, що з точки зору дисциплінарного законодавства такі дії є грубим та безумовним порушенням фундаментальних засад поліцейської діяльності одразу за кількома підставами.

Окремо, відповідач наголошує, що матеріалами службового розслідування встановлено другу самостійну групу протиправних дій позивача, яка охоплює три взаємопов`язані, але самостійні форми поведінки, кожна з яких окремо є достатньою підставою для кваліфікації дій як дисциплінарного проступку. Тобто, позивач вчинював дії, спрямовані на унеможливлення або ускладнення документування злочинної діяльності організованої злочинної групи, і з огляду на службове становище ОСОБА_1 , який безпосередньо здійснює оперативно-розшукову діяльність та документування злочинів, його дії є грубим порушенням його прямих службових обов`язків, оскільки він не лише не виконував ці обов`язки, а й активно протидіяв їх виконанню іншими, і така форма поведінки є особливо небезпечною з дисциплінарної точки зору, оскільки вона перетворює поліцейського із захисника правопорядку на знаряддя злочинної організації та безпосередньо ставить під загрозу безпеку оперативних заходів, співробітників поліції та свідків. Оскільки передача конфіденційної службової інформації стороннім особам, а тим більше злочинцям, є одним із найбільш тяжких порушень службової дисципліни, що повністю руйнує довіру до поліцейського як носія влади та особи, яка має доступ до державних таємниць та оперативної інформації, а позивач використовував своє службове становище для усунення конкурентів злочинної організації з ринку незаконного обігу наркотичних засобів, то фактично на переконання відповідача йдеться про використання поліцейських повноважень як інструменту у злочинному бізнесі, що є абсолютно несумісним із будь-яким уявленням про законне виконання поліцейських функцій, і таке використання державних ресурсів та владних повноважень в інтересах злочинців є найбільш цинічним проявом зради інтересів служби. Відповідач вважає, що усі зазначені форми поведінки прямо суперечать завданням поліції, визначеним ст.2 Закону України «Про Національну поліцію», а також є прямим порушенням Присяги поліцейського та Правил етичної поведінки поліцейських.

Окремо відповідач зауважує на суспільному резонансі діяльності позивача, оскільки позивач, очевидно, прагне представити цю обставину як другорядну або взагалі несуттєву для цілей дисциплінарного провадження, та на те, що Дисциплінарна комісія встановила самостійні та задокументовані групи конкретних дій позивача, кожна з яких окремо є достатньою підставою для кваліфікації поведінки ОСОБА_1 як дисциплінарного проступку у формі дій, що вчинені проти інтересів служби та підривають довіру до нього як носія влади, що своїй сукупності свідчить про системний, тривалий та цілеспрямований характер порушення службової дисципліни, та є підставою для застосування найбільш суворого дисциплінарного стягнення, а застосоване до позивача стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції є не лише законним, а й пропорційним реагуванням на встановлені факти, оскільки подальше перебування позивача на посаді є несумісним із завданнями поліції та підривало б суспільну довіру до органів правопорядку.

Підсумовуючи вищевикладене, відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою встановлені матеріалами службового розслідування факти порушень старшим оперуповноваженим сектору кримінальної поліції відділення поліції № 1 Дніпровського РУП ГУНП підполковником поліції ОСОБА_1 вимог пунктів 1, 2 ч.1 ст.18 Закону України «Про національну поліцію», пунктів 6, 7 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги працівника поліції, пунктів 1, 2, 7 ч.1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліції та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського, що призвело до приниження авторитету органів Національної поліції, за що до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

У відзиві не апеляційну скаргу позивач вказує на необґрунтованість доводів відповідача, які не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються належними та допустимими доказами і не дають підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив усі наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку відповідно до вимог КАС України та дійшов правильного висновку щодо задоволення позову. Оскільки апеляційна скарга відповідача фактично не містить нових обставин чи доказів, які б не були предметом дослідження суду першої інстанції, а її зміст переважно зводиться до повторення правової позиції відповідача, викладеної під час розгляду справи судом першої інстанції, та висловлення незгоди з ухваленим рішенням, що само по собі не може бути підставою для скасування законного судового рішення. Виходячи з того, що відповідач в апеляційній скарзі не навів переконливих доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного рішення, а наведені в апеляційній скарзі твердження були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну оцінку в мотивувальній частині рішення, і судом було встановлено всі юридично значимі обставини справи, досліджено письмові докази та надано їм оцінку відповідно до вимог закону, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає принципам верховенства права, законності та обґрунтованості, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні будь-які правові підстави для його зміни чи скасування, просить апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги відповідача та поданого позивачем відзиву, а також перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність застосування до них норм матеріального і процесуального права, з урахування наведених у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2025 року обставин, зауважень та висновків - колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області не може бути задоволена з наступних підстав.

Як встановлено за матеріалами справи, за результатом розгляду поданої представником позивача - адвокатом Усенко А.О. касаційної скарги, постановою Верховного Суду від 24.12.2025 р. було скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 р. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.05.2023 р., а справу №160/12653/22 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції -Дніпропетровського окружного адміністративного суду з тих підстав, що суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили чи ґрунтуються висновки відповідача на матеріалах кримінального провадження і чи вони є достатніми правовими підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського, також як і не з`ясували, чи наявні в матеріалах службового розслідування будь-які інші докази, що були отримані під час службового розслідування та надавали б підстави для висновку про наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку у вигляді порушення службової дисципліни.Також Верховним Судом було зауважено, що констатуючи вчинення позивачем дисциплінарного проступку суди не встановили які саме дії позивача кваліфіковано відповідачем як такі, що вчинені проти інтересів служби, що підривають довіру до нього як до носія влади, а отже, зроблені у цій справі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Розглядаючи дану справу після її надходження з Верховного Суду, обговоривши наведені у надісланому 19 січня 2026 року відзиві на позовну заяву доводи відповідача, та доводи представника позивача, що надійшла 03 лютого 2026 року у відповідь на відзив, а також дослідивши наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Оскільки 23 листопада 2021 року до УГІ ГУ НП в Дніпропетровській області надійшла інформація про те, що цієї ж доби працівниками ТУ ДБР розташованого у м. Києві та Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, на підставі ухвал Печерського районного суду м. Києва від 15.11.2021 за кримінальним провадженням ДБР від 19.05.2021 №62021000000000380, розпочатим за ч.1, ст.2 ст.255, ч.3 ст.307, ч.3 ст.368, ч.3 ст.369 та ч.2 ст.127 КК України було проведено процесуальні дії (обшуки) у службових кабінетах та приміщеннях ,зокрема, відділенні поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції та Павлоградського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області, а в порядку слідчих дій на підставі ст.208 КПК України старшого оперуповноваженого секторі кримінальної поліції відділення поліції № 1 Дніпровського РУП підполковник поліції ОСОБА_1 було затримано і 23 листопада 2021 року повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.368 КК України та ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.11.2021 р. у справі №757/60502/21-к задоволено клопотання старшого слідчого першого відділу управління з досудового розслідування кримінальних правоворушень, вчинених працівниками провоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань і застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк тримання під вартою з 23.11.2021 р. по 21.01.2022 р., а вже ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 червня 2022 року у справі №757/6213/21-к було відмовлено про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши цілодобово залишати місце проживання за адресою.

Виходячи з наведених у попередньому абзаці обставин, ще 23.11.2021 р. наказом від № 2437 «Про організацію проведення службового розслідування» було призначено службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни, що призвело до відкриття кримінального провадження №62021000000000380 та затримання в порядку статті 208 КПК України підполковника поліції ОСОБА_1 , а 24 січня 2022 року було затверджено висновок «Про результати службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими поліцейськими ГУНП, що призвело до відкриття кримінального провадження №62021000000000380, проведення 23.11.2021 р. санкціонованих обшуків у службових приміщеннях Павлоградського РВП, Синельниківського РУП та ВП № 1 Дніпровського РУП ГУНП, а також затримання в порядку статті 208 КПКП України підполковника поліції ОСОБА_1 » (далі - Висновок).

Як з`ясовано за змістом вказаного Висновку від 24 січня 2022 року, за результатами проведеного службового розслідування відповідачем було зроблено висновки про порушення позивачем службової дисципліни, а саме: за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про національну поліцію», пунктів 6, 7 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги працівника поліції, пунктів 1, 2, 7, частини першої 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.1.2016 № 1179, що виразилось у недотриманні принципів діяльності поліції та вчинені дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського, що призвело до приниження авторитету органів Національної поліції, та вирішено застосувати до старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 1 Дніпровського РУП ГУНП підполковника поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Такі висновки ґрунтуються саме на тому, що досудовим розслідуванням встановлено, що на початку жовтня 2020 року громадянин ОСОБА_4 та колишній працівник поліції ОСОБА_5 вирішили утворити та очолити стійке ієрархічне об`єднання - злочинну організацію, з метою протиправного особистого збагачення та спільного проведення діяльності на території міста Павлоград та Павлоградського району Дніпропетровської області шляхом вчинення організованою групою систематичного незаконного виготовлення, придбання, зберігання та перевезення з метою збуту, а також незаконного збуту особливо небезпечних наркотичних засобів та психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів в особливо великому розмірі та інших злочинів проти здоров`я населення, а до складу злочинної організації увійшли, зокрема, підполковник поліції ОСОБА_1 , який входячи до складу злочинної організації добровільно приймав участь у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, і під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №62021000000000380 в порядку статті 208 КПК України 23.11.2021 р. підполковник поліції ОСОБА_1 був затриманий, йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.368 КК України.

У подальшому, наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24.01.2022 р. № 109к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських відокремлених підрозділів головного управління Національної поліції», за порушення службової дисципліни, недотримання вимог пп.1, 2 ч.1 ст.18 Закону України «Про національну поліцію», п.6, 7 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги працівника поліції, п.1, 2, 7 ч.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, що виразилось у недотриманні принципів діяльності поліції та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейського, що призвело до приниження авторитету органів Національної поліції до старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 1 Дніпровського РУП ГУ НП підполковника поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, а вже наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 27.01.2022 р. №93 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого сектора кримінальної поліції відділення поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції було звільнено зі служби в поліції, з 27.01.2022 р. за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у звязку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Перевіряючи в судовому порядку оскаржувані позивачем у цій справі накази Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24.01.2022 р. № 109к та від 27.01.2022 р. №93, суд першої інстанції цілком обґрунтовано виходив з положень ч.2 ст.19 і ч.6 ст.43 Конституції України та визначених Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII (далі - Закон №580-VIII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правових засад організації та діяльності Національної поліції України, статусу поліцейських і порядку проходження служби в Національній поліції, зокрема, з вимог: ч.1 ст.17, ч.1 ст.18, ч.1 і ч.2 ст.19, ч.1 ст.64, п.6 ч.1 ст.77 і ч.2, ч.3 ст.77 Закону №580-VIII; ч.1, ч.2, п.1 ч.3 ст.1, ч.1 ст.11, ч.1 ст.12, ч.1 і ч.2 та ч.3 ст.13, ч.ч.1-4, 6, 10 ст.14, ч.6 ст.17, ч.1 і ч.2 ст.18, частин 2, 3, 4, 5, 7, 8 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Закону України від 15.03.2018р. №2337-VІІІ (далі Дисциплінарний статут НПУ); абз.2 п.1 розділу І, абз.2, 3 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейського, затверджених наказом МВС України від 22.02.2016 року №1179 (далі - Правила №1179); пп.«з» п.1 ч.1 ст.3, ч.1 ст.38, ч.1 ст.42 Закону України «Про запобігання корупції»; п.1, п.4, п.7, абз.1 п.14 розділу V, п.1 і п.2 розділу VІ, п.1 розділу VІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018р. №893 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1355/32807 (далі - Порядок №893) на підставі систему аналізу змісту яких суд першої інстанції правильно наголосив, що службове розслідування в органах поліції є комплексом заходів, які здійснюються в межах відомчої компетенції та з метою збирання, перевірки і оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського, встановлення обставин (часу, місця, способу) його вчинення, уточнення причин та умов, що цьому сприяли, а також ступеня вини особи, яка його вчинила, і визначення виду стягнення, що пропонується до застосування керівником.

Отже, оскільки мета службового розслідування полягає у повному, об`єктивному та всебічному встановленні: обставин (часу, місця), наслідків правопорушення, з приводу якого було призначено розслідування; осіб, винних у його вчиненні, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу їх спричинення; наявності причинного зв`язку між неправомірним діянням особи, щодо якої призначено службове розслідування, та його наслідками; причин правопорушення та умов, що йому сприяли; законів чи інших нормативно-правових актів, розпорядчих документів або службових обов`язків, що були порушені; ступеня вини кожної з осіб, причетних до правопорушення, та мотиви протиправної поведінки поліцейського і його ставлення до вчиненого, а також з огляду на те, що службове розслідування має відбуватися за чітко встановленою законом процедурою, в тому числі із забезпеченням права поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, на захист що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій в порядку приписів ст.18 Дисциплінарного статуту НПУ, і того, що ст.1 Дисциплінарного статуту НПУ чітко прописано, що підставою для дисциплінарної відповідальності поліцейського є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у недотриманні чи неналежному дотриманні службової дисципліни та означає недотримання поліцейським Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів, Присяги поліцейського та наказів керівників – суд першої інстанції цілком обґрунтовано наголосив, що підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни, і ці обставини також як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, що в свою чергу надає можливість вирішити питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Саме за наведених обставин, встановивши у цій справі, що частина доводів відповідача про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку базуються на матеріалах кримінального провадження №62021000000000380 від 23.11.2021 р. по якому позивач є підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.368 КК України, а також проаналізувавши долучені до матеріалів адміністративної справи зміст повідомлення про підозру позивача від 23.11.2021 р., ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.11.2021 р. у справі №757/60502/21-к про застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з 23.11.2021 р. по 21.01.2022 р., та оголошеної позивачу підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.368 КК України, як підстави для притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення - суд першої інстанції у цьому випадку цілком правильно акцентував увагу на тому, що законодавець розрізняє окремі види юридичної відповідальності поліцейського за вчинення протиправних діянь, зокрема, у розрізі кримінально-правого та дисциплінарно-правового аспектів, з урахуванням того, що кримінальна відповідальність поліцейського настає у випадках вчинення ним кримінального правопорушення, а порядок застосування такого виду юридичної відповідальності визначено Кримінальним процесуальним кодексом України, а підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності згідно ч.2 ст.19 Закону №580-VIII, також як і застосування до поліцейських заохочень чітко визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України.

Отже, оскільки дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення поліцейських до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами, суд у цій справі правильно підкреслив, що реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов`язана із порушенням кримінальної справи та набрання чинності вироком суду, і сама по собі наявність відкритого стосовно особи, яка проходить службу в поліції кримінального провадження, дійсно не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених п.6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII, але лише у разі встановлення під час службового розслідування невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни, що повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.08.2022 у справі №120/8381/20-а, від 22 лютого 2023 року у справі №200/11036/20-а, від 14 березня 2023 року у справі №320/1206/21, від 11 липня 2023 року у справі №1.380.2019.002223, від 03 серпня 2023 року у справі №160/7157/19.

Відповідно до наведеного у попередньому абзаці, суд першої інстанції правильно наголосив, що вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи, що в свою чергу узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 25 квітня 2018 року по справі №800/547/17, та Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18, від 28 лютого 2020 року у справі №825/1398/17, від 06 березня 2020 року у справі №804/1758/18 та від 20 жовтня 2020 року у справі №340/1502/19.

Оскільки у даному спірному випадку вирішальним є встановлення наявності чи відсутності в діях позивача саме фактів невиконання чи неналежного виконання поліцейським службової дисципліни, суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали службового розслідування не містять жодних доказів вчинення позивачем передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст.368 КК України кримінального правопорушення, а натомість висновок службового розслідування лише фактично цитує зміст наведеного вище повідомлення про підозру ОСОБА_1 , без надання будь-якої оцінки наведеним у цьому повідомленні про підозру обставинам та без з`ясування обставин, про які в ньому йдеться, а також без надання оцінки ступеню вини позивача, характеру вчинених проступків тощо. Тобто, суд першої інстанції цілком обґрунтовано наголосив у спірному випадку, що висновок службового розслідування не містить окремо встановлених обставин невиконання чи неналежного виконання позивачем службової дисципліни в ракурсі описаних у повідомленні про підозру подій.

Виходячи з того, що в аспекті спірних правовідносин з`ясування обставин, які слугували приводом для службового розслідування (скоєння кримінального правопорушення) не може обмежуватися лише проміжними офіційними результатами досудового розслідування, проте відповідач у своєму висновку за результатами службового розслідування відтворив тільки виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, який міститься у письмовому повідомленні про підозру позивачеві, які у своїй сукупності надали органам досудового розслідування підстави тільки допускати про вчинення позивачем кримінального правопорушення з відповідною правовою кваліфікацією, при тому, що саме повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину, і таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена, а з часу оголошення цієї підозри особа набуває тільки статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доконаний факт не можна - з огляду на те, що дисциплінарна відповідальність є окремим/самостійним видом юридичної відповідальності, а відповідно і вирішення питання про правомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати склад дисциплінарного проступку в діях поліцейського незалежно від того яку кримінально-правову кваліфікацію ті самі його дії отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали чи можуть настати для такої особи, що підтверджується аналогічною правовою позицією Верховного Суду, що висловлена у постанові від 28 листопада 2019 року по справі №802/1969/17-а – суд першої інстанції цілком правильно узяв за основу підтверджений за результатом судового вирішення спору у даному випадку той факт, що висновок службового розслідування містить лише опис вчиненого позивачем діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, а причини та умови вчинення дисциплінарного проступку відповідачем не встановлені.

Оскільки вирок по кримінальному провадженню №62021000000000380 від 23.11.2021 р. на час розгляду справи відсутній, а вчинення кримінального (корупційного) правопорушення у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, що передбачена пунктом 10 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, суд першої інстанції правильно виснував, що наказ про звільнення позивача за п.6 ч.1 ст.77 Закону «Про Національну поліцію» є передчасним.

Правильним на переконання колегії суддів у даному випадку суд першої інстанції узяв до уваги, що комісією направлявся до ДУ «Київський слідчий ізолятор» лист від 10.01.2022 р. за вих. № 50/2-5 з клопотанням про опитування позивача, але реального опитування позивача проведено не було, оскільки позивач скористався передбаченим ст.63 Конституції України конституційним правом та відмовившись від надання пояснень.

Проте, виходячи з того, що відмова позивача від надання пояснень не може тлумачитись як доказ вини і не може компенсувати відсутність самостійної доказової бази комісії, але всупереч затвердженого наказом МВС від 07.11.2018 р. № 893 Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, за яким службове розслідування має встановити повні та об`єктивні обставини вчинення проступку, комісія обмежилася відносно позивача лише аналізом матеріалів іншого органу - ДБР, що є порушенням зазначеного Порядку, а також виходячи з наведеного Верховним Судом у постанові від 24.12.2025 р. зауваження стосовно не встановлення судами та не підтвердження матеріалами службового розслідування конкретних дій позивача, які мають кваліфікуватися як такі, що вчинені проти інтересів служби та підривають довіру до нього як до носія влади - суд першої інстанції дослідивши висновок службового розслідування правильно констатував у спірному випадку, що комісією кваліфіковано по суті як дисциплінарний проступок сам факт підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, а не конкретні задокументовані дії позивача під час проходження служби.

Отже, оскільки підозра позивача ще не є доведеним фактом, а повідомлення про підозру є лише процесуальним документом, яким тільки констатовано версію сторони обвинувачення, виходячи з положень ст. 62 Конституції України і ст.17 КПК України, а також з огляду на те, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби, що за своїми наслідками є найсуворішим видом покарання для поліцейського, фактично замінило собою вирок суду, якого на момент видання оскаржуваних наказів не існувало, та враховуючи визнання дисциплінарною комісією необхідності дотримання конвенційних стандартів шляхом посилання у висновку на практику ЄСПЛ у справах X v. Austria (заява № 9295/81) та C v. the United Kingdom (заява № 11882/85), суд першої інстанції правильно зауважив, що комісією не було самостійно встановлено обставини проступку, а відповідачем в оскаржуваних у цій справі наказах не було обґрунтовано яким чином ці висновки комісії застосовно до ситуації позивача.

Колегія суддів у повному обсязі погоджується з вищевикладеними висновками суду першої інстанції, оскільки матеріалами справи та змістом самого висновку дисциплінарної комісії і оскаржуваних у цій справі наказів підтверджено неповноту проведеного службового розслідування саме в частині встановлення обов`язковими елементами службового розслідування, а саме: обставин, вини особи, причин та умов вчинення дисциплінарного проступку, а також наявності складу дисциплінарного проступку. Оскільки фіксація дисциплінарною комісією під час службового розслідування самого факту події і кримінального правопорушення не є тотожним дисциплінарному проступку, а наявність ознак злочину або реєстрація кримінального провадження в ЄРДР не означає автоматичного доведення вини в контексті трудового чи службового законодавства, і відповідно, роботодавець (відповідач) зобов`язаний самостійно доводити факт порушення саме службової чи трудової дисципліни, колегія суддів наголошує, що у разі якщо відповідач не встановив причинно-наслідковий зв`язок, вину особи та конкретних причин і умов, що призвели до правопорушення, та не відобразив ці обставини у висновках і у наказах то склад дисциплінарного проступку вважається недоведеним.

Наведені у попередньому абзаці обставини та формалізм відповідача, тобто, переписування змісту підозри і фабули кримінальної справи до тексту висновку службового розслідування (без власного дослідження обставин) на переконання колегії суддів свідчить про формальне проведення перевірки, що є підставою для визнання рішень (наказів) відповідача протиправними, і деталізоване обґрунтування відповідачем в апеляційній скарзі «дисциплінарного проступку позивач» ніяким чином не спростовує висновків суду першої інстанції у цій справі, також як і не може підмінювати зміст висновку дисциплінарної комісії і оскаржуваних у цій справі наказів.

На переконання колегії суддів суд першої інстанції обґрунтовано також відхилив аргументи відповідача стосовно завдання шкоди авторитету Національної поліції внаслідок публікацій у ЗМІ, як самостійної підстави для звільнення позивача, оскільки: по-перше, зазначені публікації є наслідком кримінального провадження та дій ДБР, а не самостійних винних дій позивача, а негативне висвітлення у ЗМІ з`явилось після затримання позивача органами ДБР, тобто є похідним від кримінального провадження; по-друге, притягнення поліцейського до відповідальності за зміст публікацій третіх осіб, на які він не мав жодного впливу, є неприпустимим з точки зору принципу індивідуальної відповідальності; і по-третє, відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між конкретними діями позивача та появою зазначених публікацій незалежно від кримінального провадження.

Дисциплінарна комісія кваліфікувала дії позивача як порушення п.1 і п.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», п.6 в п.7 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту НПУ, п. 1, 2, 7 ч. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, однак, як правильно констатовано судом першої інстанції зазначені норми є загальними, а їх застосування вимагає встановлення конкретних діянь, які їм суперечать.

Оскілки відповідач не зазначив ні у висновку службового розслідування ні у оскаржуваних у цій справі наказах які саме конкретні дії позивача порушили кожну із зазначених норм поза межами відтворення змісту підозри ДБР, правильно враховуючи, що висновок службового розслідування не містить самостійної доказової бази і є похідним від матеріалів кримінального провадження, що прямо суперечить висновкам ВС у постанові від 24.12.2025 р., а комісія не встановила конкретних діянь позивача як дисциплінарного проступку, обмежившись посиланням на факт підозри - суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що проведенео з численними порушеннями процедури службове розслідування не може бути визнано об`єктивним та неупередженим, а складений по його завершенню висновок не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом, відповідно, трактовані відповідачем обставини про неправомірну поведінку позивача, є передчасними для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки зазначені у висновку дії, вчинені ОСОБА_1 не дають достеменних підстав вважати, що позивачем не дотримано вимог законів, загальноприйнятих норм моралі та поведінки, а потребують надання їм належної оцінки при винесенні судом рішення у даній справі, враховуючи усі наявні та фактичні обставини які мали місце, в тому числі численні порушення процедури проведення перевірки.

Достатньо мотивованими та не спростованими доводами апеляційної скарги колегія суддів визнає також і висновки суду першої інстанції стосовно кваліфікування відповідачем обставин вчинку ОСОБА_1 як такого, що порочить звання працівника поліції, суперечить правилам етичної поведінки поліцейських та тощо, оскільки усі доводи відповідача зводяться лише до цитування фабули кримінального провадження та змісту підозри позивача, але у той же час не містять чіткого формулювання суті вчиненого позивачем дисциплінарно порушення, наявності його вини в діях чи бездіяльності, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ними і поведінкою позивача, також як і не містять опису підстав прийняття рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин.

Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення позивачем конкретного дисциплінарного проступку, його вини у такому проступку, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями позивача та наслідками, які б свідчили про порушення ним службової дисципліни.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані накази відповідача в частині, що стосується позивача, прийняті без належного доведення факту вчинення ним дисциплінарного проступку, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться переважно до переоцінки вже досліджених судом обставин та не містять належного обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 322 325, 328 КАС України, суд, -

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у адміністративній справі № 160/12653/22 – залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник