Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №160/21202/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/21202/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт» на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі №160/21202/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт» до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт» звернулося до суду з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 66-20/1 від 20.01.2026 року «Про прийняття у власність Дніпровської міської територіальної громади частини будівлі гуртожитку по вул. Набережна Перемоги, 46».

Позовна заява обґрунтована тим, що на момент прийняття рішення № 66-20/1 від 20.01.2026 року між ТОВ «КП «Комфорт», Фондом державного майна України та іншими особами існують численні судові спори щодо правового режиму та належності права власності на спірний гуртожиток і окремі приміщення, розташовані у ньому. Оскаржуване рішення відповідача безпосередньо порушує права та законні інтереси позивача щодо спірного майна та вже призвело до виникнення для ТОВ «КП «Комфорт» негативних майнових наслідків, оскільки покупці приміщень гуртожитку почали звертатися до ТОВ «КП «Комфорт» із письмовими вимогами про повернення сплачених за договорами купівлі-продажу грошових коштів, посилаючись саме на втрату ними права власності на придбані об`єкти нерухомості. За результатами розгляду судових спорів окремі договори купівлі-продажу були визнані недійсними, а відповідні житлові приміщення витребувані на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт» до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - відмовлено.

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт» про забезпечення позову - повернуто без розгляду.

Роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства. Ухвала суду мотивована тим, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, за суб`єктним складом сторін та сутністю, а тому повинен вирішуватися у порядку господарського судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржила її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Зазначає про те, що предметом спору у цій справі є не право власності на нерухоме майно, а законність конкретного індивідуального акта, прийнятого органом місцевого самоврядування під час реалізації наданих йому повноважень.

Відповідач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

За змістом приписів пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом приписів пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та відповідно не повинен вирішуватися адміністративним судом.

При цьому, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і такі управлінські функції суб`єкт здійснює саме в тих правовідносинах, в яких виник спір.

Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Так, позивачем оскаржується рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 66-20/1 від 20.01.2026 року «Про прийняття у власність Дніпровської міської територіальної громади частини будівлі гуртожитку по вул. Набережна Перемоги, 46».

Як вбачається із змісту вищезазначеного рішення відповідач при прийнятті рішення про прийняття у власність Дніпровської міської територіальної громади частини будівлі гуртожитку, а саме житлових приміщень та місць загального користування за адресою вул. Набережна Перемоги, 46 керувався рішенням міської ради від 06.11.2002 №36/4 «Про надання згоди на прийняття житлового фонду та гуртожитків у комунальну власність територіальної громади міста», листом Фонду державного майна України від 09.07.2024 вх. 32/965, заявою ОСББ «ПЕРЕМОГА» від 26.11.2025 вх. №32/1479 та листом департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 29.01.2025 вх.№8/566.

Враховуючи зміст та підстави прийняття спірного рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що, між сторонами (ТОВ «КП-Комфорт» та Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради) наявний спір, що має приватноправовий характер, як такий, що фактично спрямований на оскарження права на відповідне нерухоме майно.

Виконавчий комітет Дніпровської міської ради у спірних правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень по відношенню до ТОВ «КП-Комфорт», адже під час прийняття спірного рішення відповідач не виконував владні управлінські функції по відношенню до ТОВ «КП-Комфорт».

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, за суб`єктним складом сторін та сутністю.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що цей спір повинен вирішуватися у порядку господарського судочинства.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КП-Комфорт» на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі №160/21202/26 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у справі №160/21202/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко