Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №160/6134/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/6134/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі №160/6134/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 13 березня 2026 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо ненадання відповіді на запит на публічну інформацію від 25.02.2026 (вх. № 35807-2026);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області розглянути по суті запит на публічну інформацію від 25.02.2026 та надати відповідь на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: скан-копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за заявою про кримінальне правопорушення від 11.02.2026 (Талон-повідомлення єдиного обліку № 7478).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 із запитом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області не звертався, адже запит подано позивачем 25.02.2026 до начальника відділу поліції №4 Дніпровського районного управління поліції №1 ГУНП в Дніпропетровській області, відтак Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області не могло порушити прав позивача в спірних правовідносинах, а відділом поліції №4 Дніпровського РУП №1 ГУНП надано відповідь на заяву позивача від 25.02.2026. При цьому, судом першої інстанції зауважуєно на тому, що інформація щодо статусу заяви про зареєстроване в ЄРДР кримінальне правопорушення не є публічною інформацією в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки стосується досудової перевірки заяви про кримінальне правопорушення, а надання витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за поданою заявою про кримінальне правопорушення регулюється спеціальними нормами КПК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції не повно встановлено обставини справи та не надано оцінки кожному аргументу позивача. Також, скаржник зазначає про те, що запит від 25.02.2026 року був поданий на офіційну електронну адресу відповідача, отриманий відповідачем, зареєстрований відповідачем за вхідним номером 35807-2026. Факт реєстрації документа самим відповідачем спростовує висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 із запитом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області не звертався.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 25 лютого 2026 року звернувся до начальника відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області підполковника поліції Холодненка Дмитра Вікторовича із запитом на публічну інформацію з проханням надати скан-копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою про кримінальне правопорушення від 11.02.2026 (талон-повідомлення єдиного обліку № 7478). Відповідь просив надати на електронну пошту. Зазначене звернення зареєстровано 25.02.2026 за №35804-2026.

Листом відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області від 16.03.2026 №115642-2026 за підписом Холодненка Д.В. ОСОБА_1 на його звернення від 25.02.2026 повідомлено про відсутність даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, у зв`язку з чим, внесення відомостей відповідної інформації до ЄРДР була направлена до СВ Відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 для розгляду згідно з Законом України «Про звернення громадян».

ОСОБА_1 вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо ненадання відповіді на запит від 25.02.2026 звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 5 та 7 Закону України «Про інформацію» №2657-ХІІ від 02.10.1992 р., кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію охороняється законом.

Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес є Закон України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011 р.

За змістом статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Частиною 2 вищезазначеної норми визначено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до відповідача із запитом датованим 25.02.2026 року посилається, зокрема, на положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» та просить надати скан-копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою про кримінальне правопорушення від 11.02.2026 (талон-повідомлення єдиного обліку № 7478).

Відповідно до п. 5) ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 60 КПК України заявник має право, серед іншого:

1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

1-1) отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зважаючи на те, що позивачем запитується інформація, яка стосується досудового розслідування за поданою позивачем заявою щодо скоєння кримінального правопорушення, колегія суддів зробила висновок про те, що такий запит не є запитом поданим в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», так як запитувана інформація не є публічною.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Враховуючи вищезазначені норми, а також порушені позивачем питання у зверненні від 25.02.2026 року, листом відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області від 16.03.2026 №115642-2026 за підписом Холодненка Д.В. позивачу надано відповідь в рамках Закону України «Про звернення громадян».

При цьому, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що ОСОБА_1 із запитом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області не звертався, адже як вбачається із змісту звернення від 25.02.2026 зареєстрованого за №35804-2026 таке звернення адресовано начальнику відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області підполковника поліції Холодненку Дмитру Вікторовичу. Тобто, ОСОБА_1 сам визначив адресата у своєму зверненні.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що зазначене звернення зареєстровано Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області, не впливає на правильність вирішення цієї справи судом першої інстанції, адже реєстрація такого звернення органом не змінює зміст звернення та адресата визначеного самим заявником.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17.

Колегія суддів, зауважує, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Враховуючи те, що звернення від 25.02.2026 адресовано начальнику відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області підполковника поліції Холодненку Дмитру Вікторовичу та на це звернення листом відділу поліції № 4 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області від 16.03.2026 №115642-2026 за підписом Холодненка Д.В. позивачу надано відповідь, при цьому звернення від 25.02.2026 не містить інформації про його адресацію саме відповідачу - ГУНП в Дніпропетровській області, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи те, що судом досліджено усі основні питання віднесені на його розгляд, суд апеляційної інстанції вважає, що всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують правильність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення моральної шкоди.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі №160/6134/26 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі №160/6134/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко