Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №160/11030/19 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/11030/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року щодо зміни способу і порядку виконання рішення ухваленого у справі №160/11030/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі №160/11030/19 позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України у Дніпропетровської області щодо відмови у перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України №112 від 04.09.2019 року починаючи з 01.01.2019 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області здійснити, перерахунок та виплату різниці в пенсії за минулий час призначеної ОСОБА_1 пенсії в розмірі 90% суми грошового забезпечення визначеного у довідці Адміністрації державної прикордонної служби України №112 від 04.09.2019 року, починаючи з 01.01.2019 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

ОСОБА_1 26 червня 2026 року звернувся до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення ухваленого у справі №160/11030/19, в якій просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача залишок заборгованості нарахованої суми доплати пенсії за період з 01.01.2019 року по 31.05.2021 року у розмірі 886522,61 грн.

Заява обґрунтована тим, що відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача в наслідок чого загальна сума нарахованої заборгованості становить 900098,66 грн, при цьому загальна сума виплачених коштів становить 13576,05 грн, а тому загальна сума нарахованих, але не виплачених коштів становить 886522,61 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено в повному обсязі.

Ухвала суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем, на виконання рішення суду у даній справі, було нараховано позивачу заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 900098,66 грн, а тому підстави для задоволення заяви позивача – відсутні. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким заяву задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Зазначає про те, що заборгованість з пенсійних виплат перед позивачем становить саме 900098,66 грн з яких 13576,05 грн виплачено. При цьому, станом на час подання апеляційної скарги відповідачем було додатково виплачено кошти у квітні-червні 2026 року, а тому сума заборгованості становить 886190,61 грн.

Відповідач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Статтею 378 КАС України регулюється питання відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Законом України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», який набрав чинності 19 грудня 2024 року (далі - Закон № 4094-ІХ), внесені зміни до статті 378 КАС України.

Так, абзацом першим частини першої статті 378 КАС України у редакції Закону №4094-IX встановлено, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

За положеннями частини третьої статті 378 КАС України в редакції Закону № 4094-ІХ підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечуючи проти заяви позивача щодо зміни способу і порядку виконання рішення ухваленого у справі №160/11030/19 надав інформаційну довідку про виплату заборгованості згідно з постановою КМУ №821 згідно з якою залишок не виплаченої ОСОБА_1 заборгованості за судовим рішенням у справі №160/11030/19 станом на 14.07.2026 року становить 173364,87 грн (а.с. 193).

Зважаючи на те, що за інформацією відповідача заборгованість за судовим рішенням у справі №160/11030/19 станом на 14.07.2026 року становить 173364,87 грн, при цьому позивач ставить питання про стягнення з відповідача заборгованості нарахованої суми доплати пенсії за судовим рішенням у справі №160/11030/19 у розмірі 886522,61 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення такої заяви.

При цьому, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, посилання позивача на лист відповідача від 26.03.2026 року №34265-20208/К-01/8-0400/26 є безпідставними, адже вказаний лист надано на підставі розрахунку пенсії позивача від 13.05.2021 року, при цьому, розмір нарахованої на виконання рішення суду у цій справі заборгованості у сумі 187272,92 грн підтверджувався розрахунком пенсії позивача від 29.11.2021 року (т.2 а.с.147), а також, зазначається відповідачем у запереченнях і міститься в інформаційній довідці про залишок не виплаченої заборгованості станом на 14.07.2026 року (т.2 а.с. 193).

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі №160/11030/19 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі №160/11030/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко