Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №280/4663/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/4663/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року в адміністративній справі №280/4663/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 01.05.2026 №083850028684 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області врахувати стаж ОСОБА_1 , який зазначений в трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.07.1989, врахувати період роботи з 01.07.1989 року по 18.06.1992 рік, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії та відповідні підтверджуючі документи. Заяву було розглянуто відповідачем та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком через недостатній страховий стаж. Зазначає, що їй безпідставно не було зараховано вищезазначені періоди роботи. З відмовою призначити пенсію позивач не погоджується, оскільки відповідно до відомостей, які надані відповідачу, позивач набула необхідний стаж та досягла необхідного віку, що є підставою для призначення пенсії за віком.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08.07.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01.05.2026 №083850028684 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі з 01.07.1989 по 18.06.1992.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.04.2026 з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в результаті розгляду документів, доданих до заяви, не зараховано період роботи з 01.07.1989 року по 18.06.1992 рік, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.07.1989, оскільки підстава внесення даних про нараховані та встановлені вихододні не містять дати та номеру документа на підставі чого внесені записи.

Таким чином підстави для зарахування спірних періодів роботи відсутні.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач 24.04.2026 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058.

Заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області та прийнято рішення від 01.05.2026 №083850028684 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В обґрунтування відмови у призначені пенсії в зазначено наступне.

Необхідний страховий стаж на призначення пенсії за віком після досягнення після досягнення 63-річного віку – 23 роки, після досягнення 65-річного віку – 15 років.

Вік заявника – 63 роки 2 місяці 12 днів.

Страховий стаж особи становить 20 років 11 місяців 29 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі з 01.07.1989 по 18.06.1992, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.07.1989, оскільки підстава внесення даних про нараховані та встановлені вихододні не містять дати та номеру документа на підставі чого внесені записи.

Вважаючи протиправним рішення від 01.05.2026 №083850028684 про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року (ч.1 ст.26).

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років (ч.2 ст.26).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).

Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Так, у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 01.07.1989 міститься наступні записи:

- запис №1 від 01.07.1989 – прийнята у члени колгоспу ім. Фрунзе Веселівського району Запорізької області (Пр.№1 від 01.07.1989);

- запис №2 від 19.03.1990 – переведена диспетчером цент.контори (Пр.№3 від 19.03.1990);

- запис №3 від 20.05.1990 – переведена на кормовий двір вагувальником (Пр.№5 від 20.05.1990);

- запис №4 від 18.06.1992 – вибула із членів колгоспу за власним бажанням (Пр. №6 від 18.06.1992)

Вказані записи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписом та печаткою колгоспу.

В записах трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 01.07.1989 (сторінка 18-19) в розділі "трудова участь у суспільному господарстві" наявні відомості щодо фактично відпрацьованих трудоднів позивачем.

Таким чином у трудовій книжці колгоспника міститься інформація про встановлений мінімум трудоднів за спірний період та кількість фактично відпрацьованих людино-днів за рік, розмір заробітної плати, що у повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача, час роботи в колгоспі за фактичною тривалістю.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58:

- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п.1.1);

- усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення;

Такі ж самі вимоги щодо заповнення трудових книжок містила й Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

З урахуванням викладеного, на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Слід зазначити, що відповідно до пунктів 1, 2, 6 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 02.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспників» (в редакції від 15.08.1990), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх у члени колгоспу. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, такі записи, про роботу в якості членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.

Таким чином, до стажу роботи зараховується робота, у тому числі, на підставі членства в колгоспах. При цьому, записи про роботу як членів колгоспу заноситься до трудової книжки до занесення відомостей про роботу у колгоспі.

За даними трудової книжки колгоспника встановлено, за спірний період трудова книжка позивача має відомості, про встановлені та відпрацьовані трудодні та отриману заробітну плату. Таким чином вказана трудова книжка містить необхідну інформацію (в тому числі і посилання на відпрацьовані трудодні, отриману заробітку плату), яка підтверджує трудову діяльність позивача у спірний період.

Єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Водночас, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

З урахуванням викладеного, до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди його роботи з 01.07.1989 по 18.06.1992.

Стосовно витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17 встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 06.04.2026; акт приймання-передачі наданих послуг від 06.04.2026

Аналізуючи наведені вище докази стосовно правничої допомоги, апеляційний суд зазначає, що позивачу надані послуги з питання оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 01.05.2026 №083850028684 про відмову у призначенні пенсії. Вказана категорія справ є типовою та поширеною, а спірні правовідносини зрозумілими та нескладними.

Разом з тим, представником позивача жодним чином не обґрунтовано кількість часу, який витрачено на кожну вказану послугу та суму кожної такої послуги, враховуючи типовість та зрозумілість предмету спору.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що докази фактичної сплати послуг правової допомоги матеріали справи не містять (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог стосовно стягнення витрат на правничу допомогу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року в адміністративній справі №280/4663/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко