Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №160/3907/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/3907/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року в адміністративній справі №160/3907/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, у якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення, щодо відмови Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за сімейними обставинами через необхідність здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не можуть здійснювати догляд, викладену у листі від 25.01.2026 № 2456/6331 Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України звільнити з військової служби ОСОБА_1 , відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за сімейними обставинами через необхідність здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не можуть здійснювати догляд.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.01.2026 він звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, через необхідність здійснення догляду за своїм батьком - інвалідом ІІ групи. До рапорту позивач додав необхідний пакет документів. Зокрема й документи про відсутність інших родичів першого та другого ступені споріднення. 02.01.2026 року позивач отримав лист про розгляд рапорту, в якому відмовлено у звільненні з військової служби, у зв`язку з наявністю члена сім`ї першого ступеня споріднення – сина ОСОБА_2 , 1975 року народження. Позивач вважає відмову відповідача протиправною та з урахуванням обставин, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про те, що суд першої інстанції фактично виходив із презумпції: якщо брат позивача не має окремого медичного висновку про потребу саме у постійному сторонньому догляді, то він автоматично спроможний постійно доглядати за батьком, який має інвалідність II групи. Такий висновок не випливає із закону та суперечить наведеному правовому підходу Верховного Суду.

Зазначає, що той факт, що в рішенні експертної команди не було окремо визначено потребу брата у постійному сторонньому догляді, не спростовує зазначених медичних обставин. Потреба людини у догляді за собою та її спроможність забезпечувати постійний догляд іншій особі є різними питаннями, які суд безпідставно ототожнив. Крім того, брат проживає окремо від батька: у витязі експертної команди зазначено адресу його проживання — АДРЕСА_1 , тоді як батько зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Сам по собі факт окремого проживання не є вирішальним, але у поєднанні зі станом здоров`ята обмеженням пересування він має бути оцінений як важлива обставина.

22.07.2026 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якомсу зазначено про те, що онук батька позивача - є членом сім`ї другого ступеня споріднення і повинен враховуватися під час вирішення питання про звільнення.

Сам факт його перебування за кордоном не є безумовним доказом об`єктивної неможливості здійснювати догляд.

Апелянт мав підтвердити не лише перетин державного кордону або проживання за межами України, а й конкретні обставини, які реально виключають можливість повернення, зміни місця проживання або організації догляду: правовий статус за кордоном, тривалість і мету перебування, наявність невідворотних зобов`язань, обмежень щодо пересування та інші фактичні дані.

06 червня 2026 від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що командування військової частини не є органом соціального захисту, РАЦСом чи органом досудового розслідування. Військова частина не має правових підстав, обов`язку та технічної можливості (відсутні доступи до відповідних реєстрів) самостійно розшукувати родичів військовослужбовця, перевіряти їхній майновий стан, працездатність чи місце проживання, оскільки ці відомості є конфіденційною інформацією (персональними даними). За таких обставин рішення щодо звільнення/не звільнення приймається на підставі долучених до рапорту документів.

Також вказав про те, що онук батька позивача - є членом сім`ї другого ступеня споріднення і повинен враховуватися під час вирішення питання про звільнення.

Сам факт його перебування за кордоном не є безумовним доказом об`єктивної неможливості здійснювати догляд.

Апелянт мав підтвердити не лише перетин державного кордону або проживання за межами України, а й конкретні обставини, які реально виключають можливість повернення, зміни місця проживання або організації догляду: правовий статус за кордоном, тривалість і мету перебування, наявність невідворотних зобов`язань, обмежень щодо пересування та інші фактичні дані.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серія НОМЕР_3 .

Відповідно до Довідки від 10.11.2025р. №4201 солдат ОСОБА_1 перебував на службі за призовом під час мобілізації в військовій частині НОМЕР_1 .

02.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через необхідність здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, однак такий рапорт військовою частиною НОМЕР_1 задоволений не був.

На підтвердження зазначених у рапорті сімейних обставин ОСОБА_1 надав, зокрема:

-Копії: Паспорт, РНОКПП, пенсійне посвідчення батька ОСОБА_2 ;

-Копії: Паспорт, РНОКПП, Свідоцтво про народження ОСОБА_1 ;

-Копія довідки МСЕК, Висновок ЛКК про потребу у постійному догляді;

-Копія довідки про склад сім`ї;

-Копія консультативних висновків з додатками щодо здоров`я батька;

-Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функцірнцвання особи щодо батька;

-Копія свідоцтва про народження брата ОСОБА_2 , 1975 року народження;

-Копія Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затверджений 09.12.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-Копія свідоцтва про смерть матері;

-та інші.

Відповідно до довідки про склад сім`ї ОСОБА_2 , 1949 року народження та його син ОСОБА_1 , 1977 року народження зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_3 та проживали вдвох до моменту мобілізації ОСОБА_1 .

Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця, затверджений 09.12.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що батько позивача дійсно потребує постійного догляду та проживає один. Також в акті зазначено, що батько позивача має ще одного сина ОСОБА_2 , 1975 року народження, який є інвалідом 3 групи та має легку ступінь обмеження до самообслуговування та пересування та виключений з військового обліку на підставі ВЛК.

02.01.2026 року ВЧ НОМЕР_1 надали позивачу Лист Про розгляд рапорту, в якому посилаючись на норму п.13 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якою передбачено звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами через необхідність здійснювати постійний догляд за сімейними обставинами через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступення споріднення самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК, було відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби за сімейними обставинами через необхідність здійснювати постійний догляд за своїм батьком.

Відмова мотивована тим, що батько позивача має іншого сина – особу першого ступення спорідненості, який попри інвалідність 3 групи не потребує постійного догляду, а тому може здійснювати догляд за батьком. Також зазначено про наявність онука батька позивача 2007 року народження – особи другого ступеня споріднення.

За наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2026 № 52 ОСОБА_1 переміщено до нового місця служби з 25.02.2026 до Військової частини НОМЕР_2 .

Позивач вважає протиправним рішення, щодо відмови військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за сімейними обставинами через необхідність здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не можуть здійснювати догляд, викладену у листі від 25.01.2026 № 2456/6331 військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у зв`язку з чим звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

За нормами ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Аналіз вказаної правової норми свідчить про те, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "»юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, який під час розгляду справи був правомірно врахований судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Судом установлено та сторонами не заперечується, що батько позивача ОСОБА_2 , 1949 року народження є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

Разом із тим, зі змісту Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого 09.12.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що батько позивача має іншого сина - ОСОБА_2 , 1975 року народження, а також онука - ОСОБА_3 , 2007 року народження.

Перелік осіб, які належать до членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, законодавством прямо визначений. Так, відповідно до підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України до членів сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення належать батьки, чоловік або дружина, діти такої особи, а до членів сім`ї другого ступеня споріднення - рідні брати та сестри, баба, дід, онуки.

Отже, брат батька позивача (син особи з інвалідністю) ОСОБА_2 , 1975 року народження є членом сім`ї першого ступеня споріднення, а онук - членом сім`ї другого ступеня споріднення у розумінні наведених положень законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сам по собі факт наявності у брата позивача ОСОБА_2 інвалідності III групи не свідчить про неможливість здійснення ним догляду за батьком, оскільки матеріали справи не містять висновку медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо потреби останнього у постійному сторонньому догляді, а також інших доказів, які б об`єктивно виключали можливість здійснення ним такого догляду. Натомість медичні документи щодо брата, а саме: Витягу № 258/25/1176/1 Рекомендації які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, містять інформацію щодо легкого ступіню обмеження самообслуговування, помірний ступінь обмеження пересування та трудової діяльності. Інформація в медичних документах брата позивача, щодо потреби у постійному сторонньому догляді відсутня.

Тобто, позивачем не надано доказів того, що у нього є інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року в адміністративній справі №160/3907/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко