Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №440/5450/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 р.Справа № 440/5450/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, по справі № 440/5450/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту-позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі по тексту-відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 27 березня 2025 року №163950033208 Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання та трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 1991 року: №1 з 01 вересня 1990 року по 01 жовтня 1991 року, №2-3 з 24 жовтня 1991 року по 29 лютого 1992 року, №4-5 з 01 березня 1992 року по 09 грудня 1992 року, №6-13 з 30 грудня 1992 року по 29 червня 1993 року та з 30 червня 1993 року по 25 січня 1996 року, № 18-19 з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року;

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 для призначення пільгової пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі підпункту 2 пункту 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи за Списком №2 згідно з довідками №24 та №25 від 12 лютого 2025 року про підтвердження наявного стажу робот для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, та призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію зі зниженням пенсійного віку з 20 березня 2025 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №163950033208 від 27 березня 2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її навчання з 01 вересня 1990 року по 01 жовтня 1991 року та періоди роботи з 24 жовтня 1991 року по 29 лютого 1992 року, з 01 березня 1992 року по 09 грудня 1992 року, з 30 грудня 1992 року по 29 червня 1993 року, з 30 червня 1993 року по 25 січня 1996 року та період отримання нею допомоги по безробіттю з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року згідно записів трудової книжки серїі серїі НОМЕР_1 та до пільгового стажу - періоди її роботи з 17 січня 2002 року по 26 вересня 2007 року та з 14 січня 2008 року по 07 липня 2014 року згідно довідок про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12 лютого 2025 року № 24, № 25 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за призначенням / перерахунком пенсії від 20 березня 2025 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок).

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та на неповне з`ясування обставин справи в оскаржуваній частині, просить скасувати рiшення Полтавського окружного адмiнiстративного суду вiд 08.09.2025 року по справi № 440/5450/25 в частинi вiдмови ОСОБА_1 у задоволеннi позовних вимог про зобов`язання Головне управлiння Пенсiйного фонду України в Полтавськiй областi призначити пiльгову пенсiю зi зниженням пенсiйного вiку з 20.03.2025 року та ухвалити постанову, якою зобов`язати Головне управлiння Пенсiйного фонду України в Полтавськiй областi призначити ОСОБА_1 пенсiю зi зниженням пенсiйного вiку на пiльгових умовах з 20.03.2025 року. При цьому позивач в апеляційній скарзі зазначила, що судом першої інстанції питання щодо протиправності оскаржуваного рішення відповідача в частині висновків про недосягнення позивачем 55 річного віку для призначення пенсії вирішено не було.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначила, що на момент звернення з заявою від 20.03.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 вона досягла 52 річного віку, а тому має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

В частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу та до пільгового стажу спірних періодів роботи позивач погодилася з висновками суду першої інстанції та вважає рішення суду першої інстанції в цій частині законним та обгрунтованим.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 року у справі № 440/5450/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що у Управління були відсутні підстави для призначення пенсії позивачу за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки на момент звернення позивач не досягла встановленого 55 річного віку, що передбачено пунктом 2 частини 2 ст. 114 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та в неї був відсутній достатній пільговий стаж для призначення вказаної пенсії.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача підлягають частковому задоволенню, вимоги апеляційної скарги відповідача задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення / перерахунок пенсії від 20 березня 2025 року /а.с. 48-51/, у якій просила призначити пенсію за віком за Списком №2.

До вказаної заяви згідно розписки-повідомлення /а.с. 50/ додано, зокрема: диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, трудова книжка або документи про стаж наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №163950033208 від 27 березня 2025 року /а.с. 45/ ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю у заявника необхідного пільгового стажу.

Вказане рішення обґрунтоване тим, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до управління 20 березня 2025 року із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, надавши наступні документи: диплом, трудову книжку, свідоцтво про народження дитини, паспорт, код, довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, документи щодо атестації робочих місць. Аналіз документів, наданих 20 березня 2025 року гр. ОСОБА_1 , для призначення пенсії за віком на пільгових умовах показує, що пільговий стаж роботи за Списком № 2 на дату подачі заяви відсутній. Диплом не взято до уваги, оскільки дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає свідоцтву про шлюб « ОСОБА_3 ». До загального страхового стажу не враховано періоди згідно трудової книжки з 24 жовтня 1991 року по 29 лютого 1992 року, оскільки записи не завірені печаткою; з 01 березня 1992 року по 09 грудня 1992, оскільки відсутній наказ на звільнення; з 30 грудня 1992 року по 29 червня 1993 року, з 30 червня 1993 року по 25 січня 1996 року, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу; з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року, оскільки не зазначено назву центра зайнятості. Довідки від 12 лютого 2025 року № 24, № 25 про період роботи та підтвердження пільгового стажу не взято до уваги, оскільки посилання на номер підрозділу не відповідає постанові Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року. Загальний страховий стаж становить 25 років 01 місяць 03 дні.

Не погодившись з рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в№163950033208 від 27 березня 2025 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №163950033208 від 27 березня 2025 року та наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду її навчання з 01 вересня 1990 року по 01 жовтня 1991 року та періодів роботи з 24 жовтня 1991 року по 29 лютого 1992 року, з 01 березня 1992 року по 09 грудня 1992 року, з 30 грудня 1992 року по 29 червня 1993 року, з 30 червня 1993 року по 25 січня 1996 року, періоду отримання нею допомоги по безробіттю з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та до пільгового стажу - періоду її роботи з 17 січня 2002 року по 26 вересня 2007 року та з 14 січня 2008 року по 07 липня 2014 року згідно довідок про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12 лютого 2025 року № 24, № 25 та повторного розгляду заяви позивача від 20 березня 2025 року.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення / перерахунок пенсії від 20 березня 2025 року, у якій просила призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.

До вказаної заяви згідно розписки-повідомлення було додано, зокрема: диплом (свідоцтво, атестат), свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, трудову книжку, довідки про наявність трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №163950033208 від 27 березня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема, у зв`язку з відсутністю у заявника необхідного пільгового стажу.

З тексту оскаржуваного рішення №163950033208 від 27 березня 2025 року слідує, що диплом відповідачем не було взято до уваги, оскільки дошлюбне прізвище позивача « ОСОБА_2 » не відповідає прізвищу позивача « ОСОБА_3 » зазначеному у свідоцтві про шлюб.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 до загального страхового стажу не враховано періоди роботи з 24 жовтня 1991 року по 29 лютого 1992 року, оскільки записи не завірені печаткою; з 01 березня 1992 року по 09 грудня 1992, оскільки відсутній наказ на звільнення; з 30 грудня 1992 року по 29 червня 1993 року, з 30 червня 1993 року по 25 січня 1996 року, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу; з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року, оскільки не зазначено назву центра зайнятості.

Довідки від 12 лютого 2025 року № 24, № 25 про період роботи та підтвердження пільгового стажу відповідачем не взято до уваги, оскільки посилання на номер підрозділу не відповідає постанові Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року.

У позовних вимогах позивач просить зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди навчання та трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 1991 року: №1 з 01 вересня 1990 року по 01 жовтня 1991 року, №2-3 з 24 жовтня 1991 року по 29 лютого 1992 року, №4-5 з 01 березня 1992 року по 09 грудня 1992 року, №6-13 з 30 грудня 1992 року по 29 червня 1993 року та з 30 червня 1993 року по 25 січня 1996 року, № 18-19 з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року та зарахувати до пільгового стажу позивача для призначення пільгової пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи за Списком №2 згідно з довідками №24 та №25 від 12 лютого 2025 року про підтвердження наявного стажу робіт для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, та призначити позивачу пільгову пенсію зі зниженням пенсійного віку з 20 березня 2025 року.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача спірного періоду навчання з 01 вересня 1990 року по 01 жовтня 1991 року та періодів роботи з 24 жовтня 1991 року по 29 лютого 1992 року, з 01 березня 1992 року по 09 грудня 1992 року, з 30 грудня 1992 року по 29 червня 1993 року, з 30 червня 1993 року по 25 січня 1996 року, з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою вищезазначеної статті Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пунктом "д" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 2 Порядку № 637 передбачено, що у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що основним документом, який підтверджує наявність у особи відповідного стажу роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показаннями свідків, передбачених Порядком № 637.

У період навчання позивача діяв Закон України "Про освіту" від 23 травня 1991 року № 1060-XII (надалі Закон № 1060-XII).

Статтею 34 Закону № 1060-XII визначено, що вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Вищі навчальні заклади можуть створювати різні типи навчальних комплексів, об`єднань.

Згідно із статтею 36 вказаного Закону випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.

З огляду на положення наведених норм, до страхового стажу зараховуються періоди навчання за денною формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі, які підтверджені дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Період навчання відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки дошлюбне прізвище позивача « ОСОБА_2 » зазначене у дипломі серії № НОМЕР_2 від 01 жовтня 1991 року не відповідає прізвищу позивача « ОСОБА_3 » зазначеному у свідоцтві про шлюб.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що період навчання позивача з 01 вересня 1990 року по 01 жовтня 1991 року відображено у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 1991 року під записом №1, відповідно до якого позивач навчалася у ІНФОРМАЦІЯ_2 , запис №1 внесено на підставі диплому серії № НОМЕР_2 від 01 жовтня 1991 року.

Згідно із дипломом серії № НОМЕР_2 від 01 жовтня 1991 року позивач закінчила ІНФОРМАЦІЯ_3 за професією «кухар» та рішенням кваліфікаційної комісії від 30 вересня 1991 року їй присвоєно кваліфікацію «кухар IV (четвертого) розряду».

Відомостей про форму навчання (денну) ані трудова книжка серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 1991 року, ані диплом серії № НОМЕР_2 від 01 жовтня 1991 року не містять, проте суд враховує, що зауважень до форми навчання у відповідача не виникло та відповідний мотив не був покладений в основу прийняття спірного рішення.

Доказів на підтвердження недостовірності запису №1 у трудовій книжці позивача щодо її навчання у період з 01 вересня 1990 року по 01 жовтня 1991 року у Кременчуцькому СП ТУ № 29 до суду не надано. Крім того, відповідні відомості підтверджуються дипломом серії № НОМЕР_2 від 01 жовтня 1991 року.

Щодо не зарахування періодів навчання позивача до страхового стажу, оскільки дошлюбне прізвище позивача « ОСОБА_2 » зазначене у дипломі серії № НОМЕР_2 від 01 жовтня 1991 року не відповідає прізвищу позивача « ОСОБА_3 » зазначеному у свідоцтві про шлюб, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до частини диплому серії № НОМЕР_2 від 01 жовтня 1991 року, заповненої українською мовою, дошлюбне прізвище позивача вказано « ОСОБА_2 », при цьому згідно його частини заповненої російською мовою дошлюбне прізвище позивача вказано « ОСОБА_2 ».

Як вказує відповідач, дошлюбне прізвище позивача у свідоцтві про шлюб вказано « ОСОБА_3 ».

У трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 1991 року зазначено про зміну прізвища з дівочого " ОСОБА_2 " на прізвище взяте у шлюбі " ОСОБА_4 ", що були зазначені російською мовою.

З наведеного слідує, що вказані розбіжності у написанні прізвища позивача, які були підставою не зарахування стажу позивачки згідно записів трудової книжки та диплома виникли внаслідок розбіжностей у написанні її прізвища російською мовою та українською мовою, однак, вище наведене свідчить про належність вказаних документів позивачу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність доводів відповідача стосовно відсутності підстав для зарахування періоду навчання з 01 вересня 1990 року по 01 жовтня 1991 року у Кременчуцькому СП ТУ № 29 до страхового стажу позивача.

Також, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 1991 року позивач 24 жовтня 1991 року прийнята кухарем четвертого розряду у комбінат суспільного харчування; 29 лютого 1992 року звільнена по ст. 36 п. КЗпП України за переводом; 01 березня 1992 року прийнята кухарем четвертого розряду за контрактом; 09 грудня 1992 року звільнена за власним бажанням; 30 грудня 1992 року прийнята учнем гальваника у термічний цех; 29 червня 1993 року переведена стрілком в воєнізовану охорону завода; 04 жовтня 1993 року звільнена за власним бажанням; 02 листопада 1993 року прийнята учнем оператора суцільних установок у Кременчуцький автомобільний завод; 25 січня 1996 року звільнена у зв`язку із скороченням численності працівників; 20 березня 1998 року призначена допомога по безробіттю; 01 жовтня 1998 припинено виплату допомоги по безробіттю.

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі -Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

В постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19.

Тож наявність недоліків в оформленні трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що особа жодним чином не впливає на дотримання/недотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, та підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, про що також зазначив Верховний Суд в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність доводів відповідача стосовно відсутності підстав для зарахування періодів роботи з 24 жовтня 1991 року по 29 лютого 1992 року, з 01 березня 1992 року по 09 грудня 1992 року, з 30 грудня 1992 року по 29 червня 1993 року, з 30 червня 1993 року по 25 січня 1996 року до страхового стажу позивача.

Надаючи оцінку підставам незарахування спірного періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року до її страхового стажу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем допомоги по безробіттю) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів

встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови,

що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує

встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів

громадян.

Згідно з підпунктом "з" пункту 1 статті 30 Закону України "Про зайнятість населення» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.

Приписами пункту "ж" частини 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового

стажу.

Згідно зі статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ (чинного на час отримання позивачем допомоги по безробіттю) до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, період одержання допомоги по безробіттю.

Підставою для неврахування до страхового стажу позивача періоду отримання допомоги по безробіттю з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року є відсутність в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 1991 року назви центра зайнятості.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що всупереч цьому недоліку в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 1991 року міститься печатка під записом №19, яка дозволяє визначити центр зайнятості, що здійснював виплату такої допомоги, а саме: «Кременчуцький міський центр зайнятості».

За таких обставин, з урахуванням наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність доводів відповідача стосовно відсутності підстав для зарахування спірного періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю з 20 березня 1998 року по 01 жовтня 1998 року до її страхового стажу.

Надаючи оцінку підставі незарахування відповідачем до пільгового стажу позивача спірного періоду роботи згідно довідок від 12 лютого 2025 року № 24, № 25 , колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Матеріалами справи, зокрема, копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 підтверджується, що позивач з 03 вересня 2001 року по 07 липня 2014 року працювала в Акціонерному товаристві «Кременчуцький сталеливарний завод», зокрема, з 17.01.2002 по 26.09.2007 на посаді «складач форм у фасонно-ливарному цеху»; з 14.01.2008 по 07.07.2014 на посаді «стрижневик машинного формування у фасонно-ливарному цеху».

Крім того, про роботу позивача на посадах, які відображені в трудовій книжці позивача, також свідчать довідки від 12 лютого 2025 року № 24, № 25, видані АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» та надані позивачем відповідачу.

З матеріалів справи слідує, що довідки від 12 лютого 2025 року № 24, № 25 про період роботи та підтвердження пільгового стажу відповідачем не взято до уваги, оскільки посилання на номер підрозділу не відповідає постанові Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 144 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Порядок застосування Списків № 1 і № 2

виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні

стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 р. за № 1451/11731 (далі Порядок № 383).

Відповідно до п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних

посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до

Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці

за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення

атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. №162 (чинної на час існування спірних правовідносин) було затверджено Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з

шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний

робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Роздiлом XIV «Металообробка» пiдроздiлу 1 «Ливарне виробництво» постанови КМ України від 11 березня 1994 р. №162 передбачена посада 2150100а-18286 «Складальники форм».

Вказана постанова втратила чинність на підставі постанови КМ України №36 від 16.01.2003 року.

Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003 року (яка втратила чинність на підставі постанови КМ № 461 від 24.06.2016) було затверджено Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких

повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових

умовах.

Роздiлом XIV «Оброблення металу» пiдроздiлу 1 «Ливарне виробництво» постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003 року передбачені посади «Складальники форм» та « Стрижневики машинного формування» (позиція 14.1а).

Отже, у спірний період позивач працювала на посадах, передбачених Списком №2, робота на яких дає право на пенсiю за вiком на пiльгових умовах за Списком № 2.

Колегія суддів зазначає, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442, та розробленими на виконання вказаної постанови методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.

Доказів непроведення або несвоєчасного проведення атестації робочих місць власником підприємства відповідач суду не надав.

За змістом довідки №24 від 12 лютого 2025 року, виданої АТ Кременчуцький сталеливарний завод, позивач працювала повний робочий день з 17 січня 2002 року по 26 вересня 2007 року у ливарному виробництві на посаді складача форм у фасонно-ливарному цеху, що передбачено Списком 2 розділом XIV підрозділом 1-14.1а, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003. Виконувала роботи: складала форми складних та тонкостінних відливок середніх розмірів з внутрішніми порожнинами та великі прості форми. За період з 17 січня 2002 року по 26 вересня 2007 року стаж складає 05 років 08 місяців 09днів. Підстава для видачі: особова картка П-2, накази по заводу, штатний розпис, накази по атестації. Атестація робочого місця: наказ № 423 від 29 грудня 1999 року, наказ № 1147 від 27 грудня 2004 року.

За змістом довідки №25 від 12 лютого 2025 року, виданої АТ Кременчуцький сталеливарний завод, позивач працювала повний робочий день з 14 січня 2008 року по 07 липня 2014 року у ливарному виробництві на посаді стрижневика машинного формування у фасонно-ливарному цеху, що передбачено Списком 2 розділом XIV підрозділом 1-14.1а, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003. Виконувала роботи: виготовляла на стрижневих машинах великі та складні форми стрижнів за стрижневими ящиками з великою кількістю від`ємних частин. Складала складні стрижні. Установлювала складні фігурні каркаси та кріпила їх різними способами. За період з 14 січня 2008 року по 07 липня 2014 року стаж складає 06 років 05 місяців 23 дні. Підстава для видачі: особова картка П-2, накази по заводу, штатний розпис, накази по атестації. Атестація робочого місця: наказ № 1147 від 27 грудня 2004 року, наказ № 997 від 25 грудня 2009 року.

Щодо висновків відповідача про те, що номер пiдроздiлу зазначений в довідках не відповідає постановi Кабiнету Мiнiстрiв України № 36 вiд 16.01.2003 року є хибним, оскільки посади «складальники форм» та «стрижневики машинного формування», якi вказанi в довiдках №№ 24, 25 вiд 12.02.2025 року, передбаченi постановою № 36, а саме: роздiлом XIV «Оброблення металу» пiдроздiлу 1 «Ливарне виробництво» позиція -14.la, тобто в зазначених довiдках вірним є посилання, що посади позивача за Списком №2 передбачені роздiлом XIV пiдроздiлом 1-14.1а.

Діючим законодавством передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто довідка передбачена у разі відсутності у особи належним чином оформленої трудової книжки, але у даному випадку, трудова книжка відповідачу надана, зауваження щодо її оформлення в межах спірного періоду у відповідача відсутні, періоди роботи зараховано відповідачем до загального стажу.

Крім того, слід зазначити, що в будь-якому випадку, періоди роботи позивача з 17.01.2002 по 26.09.2007 та з 14.01.2008 по 07.07.2014 у АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» відповідач зобов`язаний був враховувати відповідно до записів в трудовій книжці, а не відмовляти у призначенні пенсії позивачу із зазначенням про відсутність у позивача пільгового стажу роботи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування до пільгового стажу позивача спірного періоду роботи з 17.01.2002 по 26.09.2007 та з 14.01.2008 по 07.07.2014 у АТ «Кременчуцький сталеливарний завод», оскільки такий стаж підтверджується матеріалами справи, зокрема записами трудової книжки позивача, довідками від 12 лютого 2025 року № 24, № 25.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №163950033208 від 27 березня 2025 року з підстав відсутності у позивача необхідного пільгового стажу є неправомірним та підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 (прийнятою 11 березня 1980 року на 316-му засіданні заступників міністрів), дискреційні повноваження — це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли він має право обирати з кількох юридично допустимих варіантів той, який вважає найкращим за конкретних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

За змістом приписів статті 58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати.

Тобто, єдиним органом до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права, зокрема, на призначення пенсії є територіальний орган Пенсійного фонду. При цьому, за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим.

При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданих виключно органу Пенсійного фонду.

Колегія суддів зауважує, що відмова відповідача була обґрунтована формальними підставами, а відтак, не здійснено належний розгляд заяви позивача.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення позивачу спірної пенсії з урахуванням висновків суду по даній справі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що рішенням відповідача №163950033208 від 27 березня 2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 як через відсутність необхідного пільгового стажу для призначення вказаної пенсії, яке судом першої інстанції в цій частині визнано протиправним і колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодилася, так і через недосягнення позивачем на момент звернення з заявою 55 річного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 ст. 114 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Між тим, суд першої інстанції визнаючи вцілому протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №163950033208 від 27 березня 2025 року не навів висновків щодо доводів відповідача з приводу недосягнення позивачем на час звернення з заявою 55 річного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 ст. 114 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачем в цій частині на рішення суду першої інстанції подано апеляційну скаргу.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги позивача щодо необгрунтованості доводів відповідача про те, що позивач не досягла віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників колегія суддів зазначає таке.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Усталеним у судовій практиці є підхід, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

З матеріалів справи слідує, що позивач 20.03.2025 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Відповідно до ст.12 Закону №1788 ХІІ право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для жінок у 50 років, тоді як другий у 55 років.

Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Судом встановлено, що датою народження позивача є ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак, станом на час подання заяви про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 позивачу виповнилося 50 років.

За таких обставин, враховуючи сформовану судову практику, доводи відповідача про те, що позивач не досягла віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників не можна визнати обґрунтованими.

Відтак, колегія суддів зазначає, що в спірному рішення відповідачем безпідставно зазначено про те, що пільгова пенсія підлягає призначенню відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 144 Закону №1058-ІV, а у позивача право на пенсію на даний час відсутнє, оскільки при розгляді заяви позивача застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20, відмова відповідача в призначенні позивачу, яка на час звернення до відповідача досягла 50 років, за наявності необхідного стажу, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Вказаний висновок відповідає правовій позицій Верховного суду від 30.03.2023 р. у справі за № 300/1951/20.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №163950033208 від 27 березня 2025 року з підстав недосягнення позивачем на час звернення з заявою 55 річного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 ст. 114 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є неправомірним та підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spainвід 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з положеннямист. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зіст. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАСУ підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, але частвово з інших мотивів та підстав, наведених вище, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні в частині мотивів та підстав задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області-залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 по справі № 440/5450/25 - частково змінити в частині мотивів і підстав задоволення позову.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова