Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/4664/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 р.Справа № 520/4664/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 (головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О.) по справі № 520/4664/26

за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням ухвали від 20.07.2026 про закриття провадження в частині позовних вимог, просила:

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 00518672480 від 17.11.2025 Головного управління ДПС у Харківській області.

В обґрунтування позову зазначила, що податковим органом за наслідками документальної невиїзної позапланової перевірки донараховано їй грошові зобов`язання з ПДВ, про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.11.2025.

Разом з тим, звернула увагу, що перевірка проведена ГУ ДПС з порушенням процедури, а саме: наказ, яким призначено документальну невиїзну позапланову перевірку не містить конкретних підстав, визначених ст. 78 ПК України для її призначення.

Зауважувала, що ст. 78 ПК України не містить такої підстави як «ненадання документів у запитуваному обсязі», що визначена ГУ ДПС у Харківській області як обставина для призначення податкової перевірки ФОП ОСОБА_1 .

Як наслідок, вважала, що наведені порушення податковим органом процедури проведення перевірки є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення № 00518672480, прийнятого за наслідками її проведення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, просила його скасувати та прийняти нове, яким скасувати податкове повідомлення-рішення № 00518672410 від 17.11.2025.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції надано оцінку документам, які відсутні у матеріалах справи, а саме: акту від 24.10.2024 та податковому повідомленню-рішенню № 00518672480 від 17.11.2024.

Щодо висновків суду першої інстанції про не надання позивачем податкового повідомлення-рішення № 00518672480 від 17.11.2025 вказує, що нею під час складання позовної заяви допущено технічну описку та зазначено невірний номер рішення податкового органу.

Проте, як ФОП ОСОБА_1 , так і ГУ ДПС у Харківській області надавалась копія податкового повідомлення-рішення № 00518672410, правомірність прийняття якого мала бути досліджена судом в межах цієї справи. Зауважує, що податкове повідомлення-рішення № 00518672480 не приймалось у відношенні до позивача.

Натомість, суд першої інстанції, на думку апелянта, формально підійшов до вирішення справи.

ГУ ДПС у Харківській області (далі - відповідач) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, основним видом діяльності якої роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Харківській області, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ГУ ДПС у Харківській області, на підставі наказу № 4038-п від 05.09.2025, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з метою контролю за своєчасною реєстрацією платником податку на додану вартість, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість до Державного бюджету України за період з 01.01.2022 по 31.12.2024, за результатами якої складено акт від 24.10.2025 № 40543/20-40-24-10-08/3498705140.

Актом встановлено порушення позивачем:

п. 181.1 ст. 181, п. 183.1, 183.4, 183.10 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, пп. «а» п. 193.1 ст. 193 ПК України в частині заниження податку на додану вартість за період з 11.01.2023 по 31.12.2024 на загальну суму 310 935,00 грн;

пп. 16.1.5, 16.1.12, п. 16.1 ст. 16, п. 44.1, 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України в частині надання документів в неповному обсязі, які пов`язані з предметом перевірки.

17.11.2025 ГУ ДПС у Харківській області, на підставі висновків акт перевірки, прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 00518672410 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 388 668,75 грн (з них: за податковим зобов`язанням – 310 935,00 грн., за штрафними санкціями - 77 733,75 грн);

- № 00518692410 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1 020,00 грн.

Не погодившись із податковим повідомленням-рішенням № 00518672480 від 17.11.2025, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №00518672480 від 17.11.2025.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що податкові повідомлення рішення № 00518672410 та № 00518692410 не є предметом спору, тоді як вихід судом за межі позовних вимог призведе до зміни предмету позову, що є недопустимим.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частинами 1, 3 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

З аналізу наведених норм вбачається, що право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно, визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову), є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами – суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову – це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову – це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Водночас суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів – зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Зміст позовних вимог — це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Іншими словами зміст позовних вимог – це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.

У статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Так, відповідно до частин 1,4 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (п. 1 ч. 2 ст. 72 КАС України).

У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Указаний принцип знайшов своє відображення у ч. 2 ст. 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.

Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на неможливості виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в цьому випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

Зокрема, відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 27.02.2025 у справі № 280/10791/23.

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві.

Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/1457/17, від 11.12.2018 у справі № 802/295/17-а, від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, від 27.02.2025 у справі № 280/10791/23.

До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 264/4263/16-ц).

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, частиною другою статті 9 КАС України встановлено виключення у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанови Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18, від 05.05.2022 у справі № 810/973/18).

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

При цьому, повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.

Судом встановлено, що в позовній заяві ФОП ОСОБА_1 просила скасувати податкове повідомлення-рішення № 00518672480 від 17.11.2025 та в позові висловлювала незгоду саме з цим податковим повідомленням-рішенням, до позову додала ППР №00518672410 .

Суд першої інстанції, з метою з`ясування предмету спору, ухвалою суду від 09.03.2026 позов залишив без руху, зокрема, з підстав невідповідності реквізитів податкового повідомлення-рішення, яке ФОП ОСОБА_1 просить скасувати в судовому порядку у прохальній частині позову та рішення податкового органу доданого нею до позовної заяви; запропоновано протягом десяти днів привести у відповідність позовні вимоги.

На виконання вимог ухвали суду, ФОП ОСОБА_1 подала заяву, в якій зазначила, що не погоджується з податковим повідомленням-рішенням № 00518672480 від 17.11.2025.

Натомість, письмових заяв від позивача про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, поданих у порядку частини першої статті 47 КАС України, матеріали справи не містять.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №00518672480 від 17.11.2025, на підставі акту № 40543/20-40-24-10-08/ НОМЕР_1 . Водночас, податкові повідомлення-рішення 00518672410 та № 00518692410 не є предметом спору.

В апеляційній скарзі позивач визнає, що податкового повідомлення-рішення № 00518672480 від 17.11.2025 у відношенні до неї не приймалось.

Як наслідок, вірним є висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення № 00518672480.

Доводи апеляційної скарги щодо можливості суду першої інстанції встановити вірний предмет спору з огляду на надання нею до позову податкового повідомлення-рішення № 00518672410 від 17.11.2025 колегія суддів вважає помилковими, оскільки предмет спору визначає саме позивач.

Суд першої інстанції вірно зауважив, що надання оцінки податковому повідомленню-рішенню № 00518672410 та його можливе скасування призвело б до зміни предмету позову, що є недопустимим.

Доводи апелянта про те, що зазначення у позові ППР № 00518672480 є технічною опискою колегія суддів оцінює критично з огляду на те, що судом першої інстанції надавалась позивачу можливість уточнити позовні вимоги шляхом приведення у відповідність позовних вимог.

Водночас, ФОП ОСОБА_1 як у позові, так і у заяві на виконання вимог ухвали суду зазначала про незгоду із податковим повідомленням-рішенням № 00518672480.

Щодо доводів скаржника про надання судом першої інстанції оцінки документам, які відсутні у матеріалах справи, а саме: акту від 24.10.2024 та податковому повідомленню-рішенню № 00518672480 від 17.11.2024 колегія суддів зазначає, що наведені обставини можуть свідчити про допущення судом описок в датах документів. Разом з тим, наведене не призвело до невірного вирішення справи.

Щодо вимог ФОП ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення № 00518672410 від 17.11.2025 колегія суддів зазначає, що згідно ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки позивачем в адміністративному позові не заявлено вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 00518672410 від 17.11.2025, у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження їх розгляду та висловлювання будь-яких правових висновків з цих питань.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 по справі № 520/4664/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова