Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/10542/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 р.Справа № 520/10542/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., повний текст складено 02.07.26 по справі № 520/10542/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо безпідставного застосування до ОСОБА_1 , під час реалізації процедури досудового врегулювання по нарахуванню та сплаті додаткової винагороди за періоди стаціонарного лікування у зв`язку з пораненням, що отримане під час захисту Батьківщини, ставки військового збору у розмірі 5 %;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 недоотриману заборгованість з додаткової винагороди у сумі 9 423.66 грн, що є 3.5 % безпідставно стягнутого військового збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, на думку позивача, вчинені протиправні дії, які полягають у безпідставному утриманні військового збору у розмірі 5 %.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо безпідставного застосування до ОСОБА_1 під час реалізації процедури досудового врегулювання по нарахуванню та сплаті додаткової винагороди за періоди стаціонарного лікування у зв`язку з пораненням, що отримане під час захисту Батьківщини, ставки військового збору у розмірі 5 %.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 недоотриману заборгованість з додаткової винагороди у сумі 9 423.66 грн, що є 3.5 % безпідставно стягнутого військового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Згідно ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом України «Про Державний бюджет України». Стаття 27 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» передбачає, що фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету. Згідно з п. 167.1 ПК України ставка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків визначених у пп. 167.2-167.5 ПК України). Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати ПДФО і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок. Аналогічною правовою позицією є і врахування під час виплати грошової компенсації військового збору в розмірі 5 відсотків. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору з доходів платників військового збору, зазначених у пп. 1 пп. 1.1 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, здійснюються в порядку, встановленому розд. IV ПКУ, з урахуванням особливостей, визначених підрозд. 1 розд. ХХ ПКУ, за ставкою, визначеною пп. 1 пп. 1.3 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, 5 % від об`єкта оподаткування (пп. 1.4 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ). Президент України підписав ухвалений Верховною Радою України законопроєкт № 9319, який, зокрема, встановив, що інші доходи фізичних осіб (дохід від зарплати, оренди, виграшу, депозиту тощо) оподатковуються військовим збором у розмірі 5%. Тобто слід звернути увагу, що додаткова винагорода, яка була нарахована позивачу відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 218- ОС від 07.03.2026, на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби не була передбачена чинним законодавством України. Позивачу виплачена додаткова винагорода після звільнення з військової служби відповідно до вище вказаного наказу. Саме в той час позивач не відносився до категорії військовослужбовців, а звернувся за захистом своїх прав як громадянин України без статусу військовослужбовця. Тим самим відповідно до ПК України було здійснено утримання військового збору в розмірі 5 % з виплаченої додаткової винагороди.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до 27.11.2024, що вбачається з копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 .

20.02.2026 позивач звернувся до відповідача щодо отримання додаткової винагороди за періоди стаціонарного лікування у зв`язку з пораненням, що отримане під час захисту Батьківщини відповідно до ПКМУ № 168, яка не була нарахована та сплачена позивачу у період служби у відповідача.

Листом № 04.2/T-174/183 від 11.03.2026 відповідач повідомив, що військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» (зі змінами). Відповідно до наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 07.03.2026 № 218-ос, нараховано додаткову винагороду в розмірі до 100 000.00 гривень за період лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини. Вищезазначена виплата буде нарахована на рахунок при надходженні коштів.

28.03.2026, відповідно до розрахункового листа позивача за березень 2026, позивачу нараховано додаткову винагороду за період лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини за період серпень-листопад 2024, у розмірі 269 247.32 грн та виплачено 255 784.95 грн (із відрахуванням 5 % військового збору 13 462.37 грн).

20.03.2026, не погоджуючись із утриманням військового збору у розмірі 5 %, представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, що вбачається із матеріалів справи.

Листом № 09/5017-26-Вих від 02.04.2026 відповідач повідомив, що в березні 2026 позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду, яка належна військовослужбовцям, які перебувають на стаціонарному лікуванні.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченого грошового забезпечення, є протиправними та відповідач безпідставно надмірно утримав 3,5% військового збору у розмірі 9 423.66 грн (26 9247.32 грн х 0.035) з виплаченого грошового забезпечення позивача. Проте 1.5 відсотки військового збору у розмірі 4 038.71 грн утримано правомірно (26 9247.32 грн. х 0.015).

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, зо за приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.1 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Так, відповідно до Закону України № 4015-IX від 10.10.2024 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» (набрав чинності 01.12.2024) збільшено ставку військового збору з 1.5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

При цьому, Законом України № 4113 від 04.12.2024 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1.5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4113 від 04.12.2024 зміни до пунктів 16-1 і 25 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовуються з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10.10.2024 № 4015-IX.

З огляду на те, що Закон України № 4015-IX від 10.10.2024 набрав чинності 01.12.2024, то зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України внесені Законом України № 4113 від 04.12.2024 щодо ставки військового збору у розмірі 1.5 відсотка застосовуються з 01.12.2024.

Судом встановлено, що 28.03.2026 позивачу нараховано додаткову винагороду за період лікування у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини у розмірі 26 9247.32 грн та виплачено 25 5784.95 грн (із відрахуванням 5 % військового збору 13 462.37 грн).

Однак, до такого доходу позивача, в силу положень Податкового кодексу України, має застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1.5 відсотка.

За таких обставин, дії відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченої індексації грошового забезпечення позивача, є протиправними.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.10.2024 № 4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

За таких обставин, відповідач безпідставно надмірно утримав 3.5% військового збору у розмірі 6 157.65 грн з виплаченого грошового забезпечення позивача.

Проте 1,5 відсотки військового збору у розмірі 4 038.71 грн утримано правомірно (26 9247.32 грн х 0.015).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо безпідставного застосування до ОСОБА_1 під час реалізації процедури досудового врегулювання по нарахуванню та сплаті додаткової винагороди за періоди стаціонарного лікування у зв`язку з пораненням, що отримане під час захисту Батьківщини, ставки військового збору у розмірі 5 %.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31.05.2021 у справі № 420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 щодо обрання способу відновленого порушеного права та необхідності визначення судом у рішенні відповідних сум. При цьому суд вказав, що враховуючи характер спірних правовідносин, такий спонукаючий спосіб захисту є належним та ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту права позивача в даному випадку є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 недоотриману заборгованість з додаткової винагороди у сумі 9 423.66 грн, що є 3.5 % безпідставно стягнутого військового збору.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 по справі № 520/10542/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий