Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/10173/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 р.Справа № 520/10173/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., повний текст складено 16.07.26 по справі № 520/10173/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУ ПФУ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 204750023970 від 26.12.2025 про відмову у перерахунку пенсії позивача;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу період навчання в Харківському державному університеті імені О. М. Горького на підставі диплома РВ № 828354 від 28.02.1990 та архівної довідки № 0111-21-644 від 12.08.2025;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області перерахувати пенсію з урахуванням зазначеного стажу та виплатити різницю за час, що минув з дати оформлення пенсії (червень 2025).

В обґрунтування позову зазначено, що рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 204750023970 від 26.12.2025 про відмову у перерахунку пенсії позивача є протиправним, як наслідок, підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 204750023970 від 26.12.2025.

Зобов?язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2025 про перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки суду, викладеної у даному рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 665.60 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Одеській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що період навчання, який позивач просить зарахувати до страхового стажу, перетинається з періодом проходження військової служби, що унеможливлює його зарахування без подання уточнюючих документів, які б достовірно підтверджували фактичні дати навчання. В архівній довідці від 12.08.2025 № 0111-21-644, наданій на підтвердження періоду навчання, зазначено прізвище « ОСОБА_3 », яке не відповідає прізвищу позивача, зазначеному у паспорті та інших документах. Рішенням суду у справі № 953/9411/25 від 25.09.2025 встановлено лише факт належності позивачу диплома про освіту. Водночас зазначеним рішенням не встановлено факт належності позивачу архівної довідки від 12.08.2025 № 0111-21-644 та не усунуто розбіжності у написанні прізвища в цій довідці. Отже, надані позивачем документи не дають можливості однозначно встановити, що архівна довідка стосується саме позивача, а також не усувають суперечностей щодо періодів навчання та військової служби. Вважає, що Головним управлінням правомірно відмовлено в зарахуванні до страхового стажу відносно Позивача спірний період роботи у зв`язку з відсутністю належних повноважень в підтвердженні страхового стажу. Такі повноваження законодавцем покладено на страхувальника, тобто позивач не добросовісно використав своє право на належне пенсійне страхування, як слідство, висновок суду першої інстанції щодо протилежного є хибним. З урахуванням зазначеного вище та керуючись вимогами Порядку № 637, п. 2.1. Порядку № 22-1, ст. 24, 26, 40, 41 Закону України № 1058, ГУ ПФУ в Одеській області правомірно прийнято рішенням від 26.12.2025 № 204750023970 яким відмовлено позивачу у перерахунку пенсії. Посилається на рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком з червня 2025.

18.12.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії шляхом зарахування до страхового стажу періоду навчання у Харківському державному університеті імені О.М. Горького.

Відповідно до принципу екстериторіальності вказана заява була розглянута ГУ ПФУ в Одеській області, за результатами чого прийнято рішення № 204750023970 від 26.12.2025 про відмову у перерахунку пенсії.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставами для відмови у перерахунку пенсії зазначено те, що період навчання позивача перетинається з періодом проходження військової служби, що, на думку пенсійного органу, потребує подання уточнюючої довідки, а також те, що в архівній довідці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна № 0111-21-644 від 12.08.2025 прізвище особи зазначено як « ОСОБА_3 », що не відповідає паспортним даним позивача. Також пенсійний орган послався на те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.09.2025 у справі № 953/9411/25 встановлено лише факт належності позивачу диплома, однак не встановлено факт належності позивачу архівної довідки № 0111-21-644 від 12.08.2025.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржила його до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у сукупності диплом НОМЕР_1 від 28.02.1990, архівна довідка №0111-21-644 від 12.08.2025, трудова книжка серії НОМЕР_2 та рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.09.2025 у справі № 953/9411/25 підтверджують належність позивачу документів про навчання та дають можливість ідентифікувати особу, щодо якої видано відповідні документи. Суд зазначив, що різне написання прізвища позивача у документах, складених у різні періоди та різними мовами, за наявності сукупності інших ідентифікуючих даних та судового рішення про належність диплома, не може бути достатньою підставою для відмови у зарахуванні періоду навчання до страхового стажу. Суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Одеській області не довело правомірності рішення № 204750023970 від 26.12.2025 про відмову у перерахунку пенсії позивача, оскільки наведені у ньому мотиви спростовуються сукупністю наявних у матеріалах справи доказів. Також, суд дійшов висновку, що ефективним і належним способом захисту порушеного права позивача є скасування протиправного рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 204750023970 від 26.12.2025 та зобов`язання цього органу повторно розглянути заяву позивача від 18.12.2025 про перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки суду, викладеної у даному рішенні. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі – Закон України № 1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону України № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження такої системи - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону України № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 № 22-1, (далі - Порядок № 22-1) зокрема, встановлено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Відповідно до пункту 1.7 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (пункт 1.8 Порядку № 22-1).

За змістом пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу) ;

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01.07.2000 орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам... у разі якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 (додаток 5) ;

4) відомості про місце проживання особи.

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Отже, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. До заяви про призначення пенсії додаються документи відповідно до встановленого Переліку. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії та поданих документів органом, що призначає пенсію, визначеним за принципом екстериторіальності, приймається відповідне рішення (про призначення або відмову у призначенні пенсії). При цьому рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії приймається органом, що призначає пенсію, на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 18.12.2025 позивач до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії шляхом зарахування до страхового стажу періоду навчання у Харківському державному університеті імені О.М. Горького.

Відповідно до принципу екстериторіальності вказана заява була розглянута ГУ ПФУ в Одеській області, за результатами чого прийнято рішення № 204750023970 від 26.12.2025 про відмову у перерахунку пенсії.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставами для відмови у перерахунку пенсії зазначено те, що період навчання позивача перетинається з періодом проходження військової служби, що, на думку пенсійного органу, потребує подання уточнюючої довідки, а також те, що в архівній довідці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна № 0111-21-644 від 12.08.2025 прізвище особи зазначено як « ОСОБА_3 », що не відповідає паспортним даним позивача. Також пенсійний орган послався на те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.09.2025 у справі № 953/9411/25 встановлено лише факт належності позивачу диплома, однак не встановлено факт належності позивачу архівної довідки № 0111-21-644 від 12.08.2025.

Статтею 62 Закону України № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 8 Порядку № 637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, виданими на підставі архівних даних і такими, що містять відомості про періоди навчання.

Згідно із пунктами 23 - 27 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.

Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.

У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до стажу роботи на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками.

Якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

У тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.

З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підтвердження періоду навчання позивачем подано, зокрема, копію трудової книжки серії НОМЕР_2 , диплом НОМЕР_1 від 28.02.1990, архівну довідку Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна № 0111-21-644 від 12.08.2025, а також рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.09.2025 у справі № 953/9411/25.

З архівної довідки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна № 0111-21-644 від 12.08.2025 вбачається, що ОСОБА_4 , згідно з наказом № 5-0001 від 21.08.1982 зарахований студентом першого курсу денного відділення фізико-технічного факультету Харківського державного університету імені О.М. Горького.

У цій же архівній довідці зазначено, що з 22.11.1985 на четвертому курсі стаціонару того ж факультету ОСОБА_4 надана академічна відпустка на час проходження дійсної військової служби, а відповідно до наказу № 0210-05/157 від 08.12.1987 після закінчення строку дійсної військової служби він повернувся з академічної відпустки на четвертий курс стаціонару фізико-технічного факультету з призначенням стипендії з 25.11.1987.

Також архівна довідка містить відомості про те, що згідно з наказом № 0210-05/331 від 01.03.1990 особа закінчила університет, отримала диплом з відзнакою, рішенням Державної екзаменаційної комісії від 26.02.1990 їй присвоєна кваліфікація інженера-фізика, а 28.02.1990 видано диплом з відзнакою НОМЕР_1 , реєстраційний №1.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.09.2025 у справі № 953/9411/25, яке набрало законної сили 28.10.2025, встановлено факт, що диплом НОМЕР_1 , виданий Харківським державним університетом імені О.М. Горького 28.02.1990, реєстраційний № 1, на ім`я ОСОБА_4 , належить громадянину України ОСОБА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд враховує, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.09.2025 у справі № 953/9411/25 безпосередньо встановлено належність позивачу саме диплома НОМЕР_1 .

Водночас архівна довідка № 0111-21-644 від 12.08.2025 містить реквізити цього ж диплома, дату його видачі, реєстраційний номер, відомості про навчання, академічну відпустку на час проходження військової служби та повернення до навчання.

Відтак, у сукупності диплом НОМЕР_1 від 28.02.1990, архівна довідка № 0111-21-644 від 12.08.2025, трудова книжка серії НОМЕР_2 та рішення Київського районного суду м. Харкова від 25.09.2025 у справі № 953/9411/25 підтверджують належність позивачу документів про навчання та дають можливість ідентифікувати особу, щодо якої видано відповідні документи.

Суд зазначає, що різне написання прізвища позивача у документах, складених у різні періоди та різними мовами, за наявності сукупності інших ідентифікуючих даних та судового рішення про належність диплома, не може бути достатньою підставою для відмови у зарахуванні періоду навчання до страхового стажу.

Суд також відхиляє посилання відповідача на перетин періоду навчання з періодом проходження військової служби як на самостійну підставу для відмови у перерахунку пенсії.

Зі змісту архівної довідки № 0111-21-644 від 12.08.2025 вбачається, що період військової служби прямо відображений у довідці як період академічної відпустки. При цьому після закінчення строку дійсної військової служби позивач повернувся з академічної відпустки та продовжив навчання.

Отже, висновок ГУ ПФУ в Одеській області про неможливість зарахування спірного періоду навчання у зв`язку з перетином з військовою службою є необґрунтованим, оскільки наявні у справі документи дозволяють відокремити період навчання від періоду військової служби.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень під час розгляду заяви позивача мав здійснити всебічний, повний і об`єктивний розгляд усіх поданих документів, оцінити їх у сукупності, а не обмежитися формальним посиланням на розбіжність у написанні прізвища та наявність періоду військової служби всередині загального періоду навчання.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що за умовами частини 3 статті 44 Закону України № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Тобто, у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами або архівних установ.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не навчалась, не проходила військової служби чи не працювала або періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що ГУ ПФУ в Одеській області не довело правомірності рішення № 204750023970 від 26.12.2025 про відмову у перерахунку пенсії позивача, оскільки наведені у ньому мотиви спростовуються сукупністю наявних у матеріалах справи доказів.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 204750023970 від 26.12.2025 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2025 про перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки суду, викладеної у даному рішенні.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17 щодо обов`язку органів влади діяти в межах наданих повноважень не спростовує наведених висновків.

Дотримання статті 19 Конституції України передбачає застосування всіх належних норм, зокрема щодо оцінки документів і перевірки стажу, та не виправдовує відмову лише через формальні особливості їх оформлення.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області про скасування судового рішення в частині, якою судом відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга в цій частині не вмотивована та не містить доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржене.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 по справі № 520/10173/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий