Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №440/4490/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 р.Справа № 440/4490/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О.

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 12 Регіональної військово-лікарської комісії на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції С.С. Бойко) від 16.07.2026 року (повний текст складено 17.07.26 року) по справі № 440/4490/26

за позовом ОСОБА_1

до 12 Регіональної військово-лікарської комісії, Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України

треті особи ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, третя особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення 12 регіональної військово-лікарської комісії, оформлене протоколом 32026-0211-0814-3880-7 від 11.02.2026, яким не затверджено свідоцтво про хворобу та визначено інший ступінь придатності Позивача;

- визнати протиправним та скасувати рішення Центральної ВЛК від 20.03.2026;

- зобов`язати військово-лікарську комісію провести повторний медичний огляд позивача.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до 12 регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано постанову, оформлену протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 11.02.2026 № 2026-0211-0814-3880-7 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України.

Зобов`язано 12 Регіональну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу № 2025-1216-1334-4554-0 від 16.12.2025.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з 12 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань 1331 (одну тисячу триста тридцять одна) грн 20 (двадцять) коп. витрат судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - 12 Регіональна військово-лікарська комісія подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, разі визнання військовозобов`язаного непридатним до військової служби за станом здоров`я ВЛК, організована при районному (міському) ТЦК та СП, за допомогою засобів ІКС формує постанову у вигляді свідоцтва про хворобу. Разом з тим, штатна ВЛК наділена правом ЗАТВЕРДЖУВАТИ/НЕ ЗАТВЕРДЖУВАТИ постанови підпорядкованих позаштатних ВЛК ТЦК та СП. Тобто, у разі виявлення фактів порушення процедури проведення медичного огляду, невідповідності встановленого діагнозу вимогам Розкладу хвороб або відсутності належним чином встановленого діагнозу, штатна ВЛК приймає постанову про незатвердження висновку позаштатної ВЛК, організованої при ТЦК та СП. У такій постанові зазначаються причини незатвердження, а також надаються відповідні подальші вказівки. Постанова про незатвердження оформлюється протоколом засідання штатної ВЛК (додаток 20), який підписується членами ВЛК (не менше трьох осіб) та секретарем ВЛК із використанням засобів ІКС. При цьому обов`язку ухвалення окремої постанови відповідно до пункту 20.3 глави 20 розділу ІІ Положення у штатної ВЛК у такому випадку не виникає, оскільки штатні ВЛК наділені правом надавати обов`язкові для виконання вказівки підпорядкованим позаштатним ВЛК, які організовані при ТЦК та СП.

12 РВЛК прямо зазначила, що застосування пункту «а» статті 15 Розкладу хвороб є завищеним та необґрунтованим, після чого навела клініко-морфологічні критерії, які відповідно до статті 15 Розкладу хвороб є обов`язковими для застосування саме пункту «а», а також вказала, що встановлений позивачу діагноз цим критеріям не відповідає і підпадає під дію пункту «б» зазначеної статті. Крім цього, у протоколі визначено подальший порядок дій підпорядкованої ВЛК, а саме оформлення постанови довідкою ВЛК та повторне подання матеріалів до 12 РВЛК для здійснення контролю, що повністю відповідає вимогам підпунктів 2.4.4, 2.4.5 пункту 2.4 глави 2 розділу І та пунктів 3.8 глави 3 та 22.5 глави 22 розділу ІІ Положення. Отже, протокол містить усі істотні елементи, які Положення вимагає від рішення штатної ВЛК, а саме: зазначення предмета розгляду, ідентифікацію особи, рішення про незатвердження, конкретні медико- правові підстави такого рішення, посилання на відповідну статтю Розкладу хвороб, виклад причин незгоди із висновками підпорядкованої ВЛК та визначення подальших дій, необхідних для усунення встановлених недоліків. Більше того, наведені у протоколі підстави не є абстрактними чи декларативними. Навпаки, вони безпосередньо пояснюють, чому саме застосування пункту «а» статті 15 Розкладу хвороб є необґрунтованим, які клінічні критерії повинні бути встановлені для застосування цієї норми та чому, на переконання штатної ВЛК, медичні документи позивача таким критеріям не відповідають. Таким чином, твердження суду про відсутність мотивування не відповідає фактичному змісту оскаржуваного протоколу та фактично зводиться до незгоди із медичним висновком, викладеним у ньому. Вказує, щосама відсутність у протоколі інших розділів або більш розгорнутих описових частин не свідчить про його неповноту чи невмотивованість, а є прямим наслідком спеціального порядку його оформлення, встановленого Положенням.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Вказав, що до моменту розгляду матеріалів 12 РВЛК існували послідовні спеціалізовані медичні висновки двох рівнів: первинний висновок профільного лікаря та висновок лікаря-психіатра обласної ВЛК. 12 РВЛК колегіально визнала статтю 15-а «завищеною та необґрунтованою» і одночасно зазначила, що позивач «підпадає під дію статті 15-б», однак не навела нового профільного висновку психіатра чи нарколога, який би спростовував попередні спеціалізовані висновки або встановлював критерії пункту «б». Окрім того, посилання 12 РВЛК на відсутність передбачених пунктом «а» статті 15 змін лабораторних показників, зокрема підвищення ГГТП та АЛТ/АСТ, не може бути належною підставою для незатвердження свідоцтва про хворобу, оскільки відповідне біохімічне дослідження крові під час медичного огляду районною позаштатною ВЛК взагалі не проводилося, а 12 РВЛК, встановивши недостатність таких медичних даних, не направила позивача на контрольний чи повторний огляд для їх отримання, натомість одразу дійшла висновку про застосування пункту «б» статті 15.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3ст. 268 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 16.12.2025 ОСОБА_1 проходив медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За результатами проведеного медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято постанову у формі свідоцтва про хворобу від 16.12.2025 № 2025-1216-1334-4554-0 із таким діагнозом: «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіатів. Синдром залежності, на даний час на замісній терапії із застосуванням метадону гідрохлориду (11 років 4 місяці), контрольована залежність.

На підставі статті 15-а графи ІІ Розкладу хвороб – непридатний до військової служби».

Надалі медична документація разом зі свідоцтвом про хворобу була направлена на перевірку до ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після перевірки зазначеного свідоцтва, з метою затвердження постанови про

непридатність до військової служби, медичну документацію ОСОБА_1 було направлено до 12 Регіональної віськово-лікарської комісії.

За результатами розгляду медичної документації 12 РВЛК прийнято постанову у формі протоколу засідання штатної ВЛК від 11.02.2026 № 2026-0211-0814-3880-7, у якій зазначено:

Стаття 15-а завищена та винесена необґрунтовано. До пункту «а» статті 15 належить: тяжкі психічні розлади, зумовлені зловживанням психоактивних речовин з активною залежністю, а саме: розлади психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоції, інтелекту чи пам`яті), які позбавляють особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку. Категорія залежних з психічними та поведінковими розладами, різко вираженими змінами особистості з інтелектуально-мнестичними і психотичними порушеннями, які знаходяться на державній програмі замісної терапії та/або з анамнезом стаціонарного лікування лікування більше 3 років, змінами в органах-мішенях, що підтверджується результатами інструментальних методів дослідження та змінами лабораторних показників: ІНФОРМАЦІЯ_5 та АЛТ/АСТ більше ніж в 5 разів вище норми. Підпадає під дію статті 15-б. Постанову оформити довідкою ВЛК та надати на контроль до 12 Регіональної військово-лікарської комісії. Постанову оформлену документом: свідоцтвом про хворобу № 2025-1216-1334-4554-0 від 16.12.2025 не затверджено.

На виконання вимог постанови 12 РВЛК, ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 оформила довідку від 17.03.2026 № 2026-0317-1538-3952-0, відповідно до якої, на підставі статей 13-б, 38-в графи ІІ Розкладу хвороб, солдата запасу ОСОБА_2 визнано - Придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спеціальних спорудах.

У подальшому, не погоджуючись із постановою 12 РВЛК дружина позивача ОСОБА_3 звернулася до Центральної військово-лікарської комісії при Збройних Силах України.

20 березня 2026 року Центральна військово-лікарська комісія повідомила ОСОБА_3 листом № 598/4/6645 що постанова 12 РВЛК щодо незатвердження постанови ВЛК при першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_6 оформленої свідоцтвом про хворобу від 16.12.2025 № 2025-1216-1334-4554-0 прийнято вірно, підстав для перегляду та скасування постанови 12 РВЛК оформленої протоколом засідання штатної ВЛК від 11.02.2026 № 2026-0211-0814-3880-7 стосовно громадянина ОСОБА_1 на теперішній час відсутні.

Позивач не погодився з позицією відповідачів, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що висновки 12 РВЛК щодо завищення статті 15а, не містить конкретних доводів в чому полягає завищення статті 15а. Формулювання ВЛК про те, що «стаття 15-а завищена та винесена необґрунтовано», є не просто формальним, а фактично позбавленим будь-якого змісту. У ньому відсутні конкретні обставини, які б свідчили про помилковість попереднього медичного висновку: не наведено жодного аналізу діагнозу, результатів обстежень чи критеріїв психічних розладів ОСОБА_1 ВЛК не пояснює, у чому саме полягає «завищеність», що саме визначено неправильно і на підставі яких даних зроблено такий висновок, що свідчить не про оцінку доказів, а про її повну відсутність.

З огляду на це, суд визнав протиправним та скасував постанову, оформлену протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 11.02.2026 № 2026-0211-0814-3880-7 12 Регіональної військово-лікарської комісії Збройних Сил України та зобов`язав 12 Регіональну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу № 2025-1216-1334-4554-0 від 16.12.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Відповідно до частини десятої статті 2 Закону № 2232, та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із пунктами 1.1, 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України;

- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;

- установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Згідно із абз. 1, 7 пункту 1.3 глави 1 розділу І Положення № 402, основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 глави 2 Розділу І Положення для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать:

Центральна військово-лікарська комісія;

ВЛК регіону.

Відповідно до пункту 2.4.5. глави 2 Розділу І Положення, військово-лікарська комісія регіону має право:

- оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення;

- перевіряти роботу підпорядкованих військово-лікарських комісіях та давати їм роз`яснення з питань військово-лікарської експертизи;

- перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров`я (установах), військових частинах;

- приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки Центральна військово-лікарська комісія;

- перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров`я (установах), медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи;

- направляти у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової служби), військовозобов`язаних, резервістів, працівників;

- витребовувати особові та пенсійні справи, медичні документи, матеріали службового (спеціального) розслідування, дізнання, досудового розслідування, характеристики, архівні довідки, витяги з наказів, актів, протоколів та інші документи, необхідні для прийняття постанови;

- залучати для вирішення питань військово-лікарської експертизи головних (провідних) медичних спеціалістів та інших лікарів-спеціалістів, за необхідності - інших спеціалістів, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець;

- приймати постанови, а за необхідності переглядати свої постанови про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та смерті у осіб, звільнених з військової служби, з військовою службою (крім постанов ЦВЛК);

- перевіряти у ТЦК та СП, закладах охорони здоров`я (установах) Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва, на території регіону організацію та стан лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів, результати перевірок доповідати начальнику ЦВЛК та керівникам органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування.

Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення № 402)

Відповідно до абзацу першого пункту 1.2 глави 1 розділу II Положення № 402, постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (додаток 3).

Згідно із абзацом першим пункту 20.1 глави 20 розділу II Положення № 402, постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення.

12 Регіональна військово-лікарська комісія Збройних Сил України є органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України, яка має повноваження розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, постанови ВЛК.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що при розгляді по суті спору в адміністративних справах, у яких оспорюються рішення лікарських комісій, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.

Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 року у справі № 806/526/16 зазначив, що в межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Також, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 року у справі № 810/5009/18, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 2 ст. 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.

Тобто, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що одним із критеріїв, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень, є обґрунтованість.

У постанові від 08.08.2024 у справі № 420/7076/20 Верховний Суд вказав, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

На додаток варто також згадати усталену позицію Верховного Суду про те, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).

Також у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 160/18668/21 зазначено, що стосовно вимог до адміністративного акта суб`єкта владних повноважень у судовій практиці склалася правова позиція, відповідно до якої такий акт має бути детально обґрунтованим (мотивованим). Вимога про те, що адміністративний акт повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13.02.1999) на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).

Отже, обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення має бути вмотивованим, тобто у ньому повинні відображатися мотиви (позиція) суб`єкта владних повноважень. Вмотивованість рішення дає можливість особі зрозуміти, чи були враховані його доводи при прийнятті рішення, або з яких підстав (причин) вони були відхилені, тобто чи була особа почутою.

Повертаючись до обставин справи колегія суддів зазначає, що за результатами перегляду свідоцтва про хворобу № 2025-1216-1334-4554-0 від 16.12.2025, 12 Регіональна ВЛК постановила (вирішила):

"Стаття 15-а завищена та винесена необґрунтовано. До пункту «а» статті 15 належить: тяжкі психічні розлади, зумовлені зловживанням психоактивних речовин з активною залежністю, а саме: розлади психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоції, інтелекту чи пам`яті), які позбавляють особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку. Категорія залежних з психічними та поведінковими розладами, різко вираженими змінами особистості з інтелектуально-мнестичними і психотичними порушеннями, які знаходяться на державній програмі замісної терапії та/або з анамнезом стаціонарного лікування лікування більше 3 років, змінами в органах-мішенях, що підтверджується результатами інструментальних методів дослідження та змінами лабораторних показників: ГГТП та АЛТ/АСТ більше ніж в 5 разів вище норми. Підпадає під дію статті 15-б. Постанову оформити довідкою ВЛК та надати на контроль до 12 Регіональної військово-лікарської комісії. Постанову оформлену документом: свідоцтвом про хворобу № 2025-1216-1334-4554-0 від 16.12.2025 не затверджено."

При цьому, в оскаржуваному протоколі засідання штатної військово-лікарської комісії від 11.02.2026 № 2026-0211-0814-380-7, не відображено, які саме медичні документи перевірялись комісією, мотиви, якими керувалася комісія.

Даний протокол містить лише загальний висновок, що позивач підпадає під статтю 15-б, та саме посилання на статтю 15-а.

Хоча, відповідно до результатів проведеного медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 , саме лікарем психіатром-наркогологом поставлений діагноз – F 11.22 ст. 15 «а» (психіатричні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності, знаходиться на державній програмі замісної підтримуючої терапії із затосуванням метадону гідрохлірида більше 3 років (11 років 4 місяці).

На підставі чого ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято постанову у формі свідоцтва про хворобу від 16.12.2025 № 2025-1216-1334-4554-0 із таким діагнозом: «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіатів. Синдром залежності, на даний час на замісній терапії із застосуванням метадону гідрохлориду (11 років 4 місяці).

На підставі статті 15-а графи ІІ Розкладу хвороб – непридатний до військової служби».

Під час розгляду справи в суді першої інстанції свідком ОСОБА_4 , були надані пояснення, що він працює на посаді лікаря-нарколога консультативної поліклініки комунального некомерційного підприємства «Зіньківська міська центральна лікарня» Зіньківської міської ради Полтавської області, ОСОБА_1 з 2005 вживає наркотичні засоби, перебуває на обліку у лікаря-нарколога, та з 05.08.2014 отримує один раз в неділю «метадон гідрохлориду», поведінковими розладами не страждає, оскільки отримує захисну підтримуючу терапію із затосуванням метадону гідрохлорида.

При цьому, посилання 12 РВЛК на відсутність передбачених пунктом «а» статті 15 змін лабораторних показників, зокрема підвищення ГГТП та АЛТ/АСТ, не є обґрунтованою підставою для незатвердження свідоцтва про хворобу, оскільки відповідачем не надано доказів, що відповідне біохімічне дослідження крові під час медичного огляду районною позаштатною ВЛК взагалі проводилося.

Водночас, 12 РВЛК, встановивши недостатність таких медичних даних, не направила позивача на контрольний чи повторний огляд для їх отримання.

Разом з цим, висновки 12 РВЛК щодо завищення статті 15а, не містять конкретних доводів в чому полягає завищення статті 15а.

Отже, обмежившись лише формальним твердженням про те, що стаття 15-а завищена винесена необґрунтовано, відповідач не затвердив свідоцтво про хворобу № 2025-1216-1334-4554-0 від 16.12.2025.

Відтак, невиконання 12 Регіональною військово-лікарською комісією законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 25.09.2025 у справі № 480/13255/23.

Щодо способу захисту порушеного права позивача та відповідних доводів позовної заяви та апеляційної скарги позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вже було зазначено вище, згідно висновків Верховного Суду викладеним у постанові від 10.02.2022 у справі № 160/7153/20 перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Колегія суддів враховує, що оскаржувана постанова 12 Регіональної військово-лікарської комісії оформлена протоколом, прийнята за відсутності відповідного мотивування.

При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданих виключно відповідачу.

Отже, відповідач як суб`єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені Положенням № 402.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, а також межі апеляційного перегляду становлені ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання 12 Регіональну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка оформлена свідоцтвом про хворобу № 2025-1216-1334-4554-0 від 16.12.2025.

При цьому, при повторному розгляді заяви відповідач повинен здійснити повний і всебічний аналіз наявної медичної документації та належним чином обґрунтувати прийняте рішення.

Оскільки, сторонами не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, а тому, в силу приписів ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції такому оцінки не надає.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 12 Регіональної військово-лікарської комісії залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 року по справі № 440/4490/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко

Повний текст постанови складений 13.10.2026 року