Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №520/10196/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 р.Справа № 520/10196/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., м. Харків, повний текст складено 14.07.26 по справі № 520/10196/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову позивачем вказано, що відповідачем протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення за 2023 рік. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що з урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 (далі – Постанова №704), якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 102 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі - Порядок №1078), березень 2018 року став місяцем підвищення доходу військовослужбовців, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення Вказана постанова є чинною і натепер.

Позивач вказує, що закон про Державний бюджет не може змінювати або зупиняти дію матеріального закону соціального характеру, відповідно до статей 1, 8, 19, 22, 43 Конституції України. Держава гарантує право на достатній рівень матеріального забезпечення, при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав, органи державної влади зобов`язані діяти в межах повноважень. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) є спеціальним законом, який встановлює державну соціальну гарантію. Закон про Державний бюджет є щорічним фінансовим актом і не може змінювати або скасовувати дію інших законів матеріального характеру. Фактичне позбавлення військовослужбовців індексації у 2023 році порушує принцип легітимних очікувань, створює дискримінацію щодо інших періодів, знижує реальний рівень грошового забезпечення.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Представник позивача звернувся із заявою довідповідача в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення, з урахуванням відрахувань, відповідно до вимог Закону № 1282-XII, Порядку № 1078, з визначенням базового місяця березень 2018 року, та з адвокатським запитом щодо надання довідки про грошове забезпечення.

Листом від 17.03.2026 відповідач надав копію карток особового рахунку, з якої встановлено, що в період з 01 лютого 2023 року по 31 грудня 2023 року індексація грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення в 2023 році були обумовлені саме приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX від 03.11.2022 (далі - Закон №2710-IX), яким зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII. Відтак, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідач, не нараховуючи та не виплачуючи позивачу індексацію грошового забезпечення в 2023 році діяв згідно норм чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон № 1282-XII.

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 5 Закону № 1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 1282-XII, проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Положеннями абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2710-IX зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону № 1282-XII.

У 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, в тому числі, і поліцейських та військовослужбовців, не здійснюється з огляду на імперативні приписи Закону № 2710-IX.

При цьому, оскільки, дію Закону № 1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок № 1078, який прийнятий на виконання вимог ч. 2 ст. 6 вказаного Закону, також не діє протягом 2023 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Судом встановлено, що позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 не здійснювалась, з підстав абз. 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2710-IX від 03.11.2022, яким зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII.

Колегія суддів звертає увагу, що положення абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2710-IX, яким зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII, є чинним та не визнавалось неконституційним.

Відтак, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення).

Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.

Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, однак це не спростовує факту того, що на 2023 рік зупинено дію Закону № 1282-XII приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2710-IX від 03.11.2022, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у даній справі.

Оскільки дію Закону № 1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно - правовий акт - Порядок № 1078, який прийнятий на виконання вимог ч. 2 ст. 6 вказаного Закону також не діяв протягом 2023 року.

Також колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2024 року у справі № 200/2319/23, у подібних правовідносинах, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 02.03.2023 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, та зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити таку індексацію, оскільки пунктом 3 Прикінцеві положення Закону № 2710-IX зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 відповідачем не порушено право на належне грошове забезпечення, зокрема щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Щодо доводів позивача про те, що індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, колегія суддів зазначає, що зазначене не спростовує факту того, що на 2023 рік зупинено дію Закону № 1282-XII.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 у відповідача відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення позивачу, а відтак судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи, що судом не встановлено правових підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення похідних позовних вимог щодо виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону № 1282-XII, Порядку № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. Відтак, зазначені позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 по справі № 520/10196/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий