Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №279/548/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 279/548/26 Головуючий у 1-й інст. Пацко О.О.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 279/548/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" - Чортоломної Єлизавети Євгенівни,

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року,

встановив:

У січні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" (далі - ТОВ "Укр Кредит Фінанс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 28 вересня 2024 року між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та відповідачем за допомогою вебсайту (https://creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ "Укр Кредит Фінанс", укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1453-2048, що містить Правила надання споживчих кредитів.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ "Укр Кредит Фінанс" взяло на себе зобов`язання надати позичальнику кредитні кошти в розмірі 16 500,00 грн з базовим періодом сплати процентів 14 календарних днів за зниженою процентною ставкою 0,90% на день, стандартною процентною ставкою 1,00 % на день, комісія за видачу кредиту - 20,00 % від суми кредиту, строк кредитування становить 300 календарних днів.

Відповідач прийняв виконання за договором, отримав кредитні кошти, проте не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від нього без пояснення причин.

Оскільки боржником умови договору не виконані, посилаючись на викладене, ТОВ "Укр Кредит Фінанс" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, яка станом на 10.12.2025 становить 58 538,39 грн, з яких: 15 591,87 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 40 006,52 - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 2 940,00 грн - заборгованість по штрафам та судовий збір.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 27 квітня 2026 року позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс", заборгованість за кредитним договором №1453-2048 від 28.09.2024 у загальному розмірі 31 183,74 грн та 1 418,26 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року, ТОВ "Укр Кредит Фінанс" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про несправедливість умов кредитного договору в частині нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Апелянт вказує, що 28 вересня 2024 року між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту navse.in.ua укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1453-2048, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 16 500,00 грн строком на 300 календарних днів із датою повернення 24 липня 2025 року. Договором передбачено базовий період сплати процентів тривалістю 14 календарних днів, стандартну процентну ставку в розмірі 1 % на день, знижену процентну ставку в розмірі 0,9 % на день, а також одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 20 % від його суми.

Посилаючись на положення пунктів 1.1., 4.4., 4.5. та 4.9. кредитного договору, позивач наголошує, що суд першої інстанції не врахував відмінності між строком кредитування та базовим періодом сплати процентів. Зокрема, строк кредитування становить 300 календарних днів, протягом яких позичальник має право користуватися наданими кредитними коштами, тоді як базовий період тривалістю 14 днів визначає лише періодичність виникнення обов`язку зі сплати процентів та комісії відповідно до графіка платежів.

При цьому пунктом 4.9. договору прямо визначено, що строк кредитування становить 300 календарних днів із моменту перерахування кредитних коштів позичальнику, а продовження цього строку в односторонньому порядку кредитодавцем або позичальником не допускається. Відповідно до пунктів 4.3, 4.6. та 10.2. кредитного договору проценти нараховуються на суму виданого кредиту за кожен день користування ним. Стандартна процентна ставка становить 1 % на день та застосовується протягом строку дії договору, крім періодів, упродовж яких позичальник має право користуватися кредитом за зниженою ставкою. Знижена процентна ставка в розмірі 0,9 % на день передбачена програмою лояльності та застосовується за умови своєчасного і повного виконання позичальником зобов`язань щодо сплати процентів, комісії та повернення кредиту відповідно до погодженого графіка платежів. Крім того, договором передбачено одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 20 % від суми наданих коштів, яка нараховується в день видачі кредиту та, за твердженням позивача, є складовою плати за його надання і користування ним, а не санкцією за порушення договірних зобов`язань.

Позивач також звертає увагу, що пунктом 2.3. договору передбачено рекомендований графік дострокового погашення кредиту протягом перших 140 днів користування ним із метою зменшення загальних витрат позичальника. Водночас такий рекомендований строк погашення не змінює погодженого сторонами загального строку кредитування, який становить 300 календарних днів.

На думку апелянта, наданий до позовної заяви розрахунок заборгованості підтверджує, що проценти за користування кредитом нараховані відповідно до погоджених сторонами умов та виключно в межах установленого договором строку кредитування. При цьому позивач стверджує, що не здійснював нарахування процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, а заявлені до стягнення договірні проценти не мають характеру відповідальності за невиконання зобов`язань.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлений договором розмір процентів є непропорційно високим та призводить до істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на шкоду позичальнику. Посилаючись на положення статей 6, 626- 628, 638, 1048 та 1056-1 ЦК України, позивач зазначає, що сторони є вільними у визначенні умов договору, зокрема розміру процентів за користування кредитними коштами та порядку їх сплати. Відповідач, укладаючи кредитний договір, погодився з його умовами, був поінформований про розмір процентних ставок, строк кредитування та загальні витрати за кредитом, а тому зобов`язаний належним чином виконувати взяті на себе договірні зобов`язання.

Крім того, відповідно до пункту 6.9. кредитного договору позичальник мав право протягом 14 календарних днів із дня його укладення відмовитися від договору без пояснення причин. Однак відповідач зазначеним правом не скористався та продовжив користуватися отриманими кредитними коштами на погоджених сторонами умовах.

Вважає помилковим застосування судом першої інстанції пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яким до несправедливих умов договору віднесено встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним договірних зобов`язань. Зазначена норма стосується відповідальності споживача за порушення умов договору, зокрема нарахування неустойки, а не процентів, які є платою за правомірне користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування. На підтвердження своїх доводів позивач посилається на постанови Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, у яких, за твердженням апелянта, висловлено правові висновки щодо застосування положень статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до штрафних санкцій за порушення кредитних зобов`язань.

Окремо апелянт наводить доводи щодо правомірності нарахування неустойки та інших платежів за прострочення виконання зобов`язання. Зазначає, що після набрання чинності 24 грудня 2023 року змінами до Закону України "Про споживче кредитування" було змінено законодавче регулювання відповідальності споживачів за прострочення виконання кредитних зобов`язань. Передбачене пунктом 6 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" звільнення споживачів від відповідальності за прострочення не поширюється на кредитні договори, укладені після визначеного цією нормою періоду, зокрема на спірний договір від 28 вересня 2024 року. Відтак апелянт вважає правомірним стягнення передбачених договором штрафних санкцій.

З огляду на викладене апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні частини заявленої заборгованості, неправильно визначив правову природу договірних процентів та помилково застосував до них положення законодавства про несправедливі умови споживчих договорів.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 08 червня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2026 року провадження у даній справі зупинено до закінчення перегляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 вересня 2026 року поновлено апеляційне провадження у даній справі.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28 вересня 2024 року між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1453-2048, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування ним (а.с.12-21).

Невід`ємною частиною цього договору є Правила відкриття кредитної лінії, які розміщені на сайті товариства. Приймаючи умови договору, клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватись.

Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (одноразового пароля), про що свідчить пункт 13 договору - реквізити сторін.

Відповідно до п.2.2. кредитного договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом.

Згідно з п.п.4.1., 4.4., 4.6., 4.7., 4.9., 4.13., 10.2. кредитного договору сума кредиту (розмір кредитного ліміту) становить 16 500,00 грн, дата надання/видачі кредиту 28.09.2024, строк кредитування 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту, дата повернення (виплати) кредиту 24.07.2025. Базовий період складає 14 календарних днів.

Стандартна процентна ставка становить 1,00% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою процентною ставкою).

Знижена процентна ставка становить 0,90% за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору.

Комісія за видачу кредиту становить 20,00 % від суми виданого кредиту (якщо в цьому пункті договору значення розміру комісії за видачу кредиту вказано 0%, вказане означає, що комісія за видачу кредиту є відсутньою).

Загальні витрати за споживчим кредитом на дату укладення цього договору складають: 46 827,32 грн та включають у себе проценти за користування кредитом та комісію за видачу кредиту (якщо п.4.7. цього договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту).

На виконання умов договору кредиту 28.09.2024 позивачем було надано кредитні кошти в розмірі 16 500,00 грн шляхом їх перерахування на указаний у кредитному договорі банківський рахунок (картку) НОМЕР_1 , IBAN: НОМЕР_2 , за допомогою платіжної системи LiqPay (а.с.22).

Зазначену інформацію про банківські реквізити очевидно, що надав позивачу саме відповідач - зважаючи на ту обставину, що, така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України "Про банки та банківську діяльність"). У зв`язку з цим позивач звертає особливу увагу, що кредитні кошти були перераховані ним саме у відповідності з умовами Кредитного договору та Правил та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача.

Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)" від 03.11.2021 № 113 передбачено, що Договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ НОМЕР (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених Постанов Правління Національного банку України позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.

Таким чином, первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

ТОВ "Укр Кредит Фінанс" не є банківською установою в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність" та відповідно до вищевказаної ліцензії виданої ТОВ "Укр Кредит Фінанс". Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ "Укр Кредит Фінанс" є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку відповідача фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 10.12.2025 за період з 28.09.2024 по 24.07.2025 : 15 591,87 грн - основний борг, 40 006,52 грн - залишок нарахованих, не погашених відсотків, 2 940,00 грн - нараховано штрафів, 3 300,00 грн - нараховано комісій, 10 445,13 грн - сплачено (а.с.34-36).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із того, що 28 вересня 2024 року між сторонами укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1453-2048, відповідно до якого відповідачу надано кредитні кошти в розмірі 16 500,00 грн строком на 300 календарних днів. Суд установив, що кредитний договір підписано відповідачем із використанням одноразового ідентифікатора, а кредитні кошти перераховано на зазначену ним платіжну картку за допомогою платіжної системи LiqPay, та дійшов висновку про належне укладення кредитного договору в електронній формі, виконання кредитодавцем своїх зобов`язань щодо надання коштів та виникнення у відповідача обов`язку з їх повернення. Установивши, що відповідач належним чином не виконав зобов`язань за кредитним договором, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15 591,87 грн.

Водночас, вирішуючи вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції врахував, що заявлена позивачем сума процентів у розмірі 40 006,52 грн більш ніж удвічі перевищує суму наданого кредиту та є неспівмірною із сумою основного боргу. Встановлені кредитним договором умови щодо нарахування процентів покладають на позичальника як споживача фінансових послуг надмірний фінансовий тягар, створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін на шкоду споживачу і не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому суд виходив із необхідності забезпечення особливого захисту споживача як слабшої сторони договірних правовідносин, пославшись на положення статей 509, 627 ЦК України, пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", рішення Конституційного Суду України та правові висновки Верховного Суду щодо можливості зменшення надмірних грошових нарахувань з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності. Застосувавши за аналогією наведені правові підходи, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої до стягнення заборгованості за процентами з 40 006,52 грн до 15 591,87 грн, тобто до розміру непогашеної заборгованості за тілом кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів у розмірі 2 940,00 грн, суд першої інстанції керувався пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, яким на період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування передбачено звільнення позичальника від відповідальності, встановленої статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання кредитного зобов`язання.

Колегія суддів частково погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У даній справі встановлено, що на виконання зазначених вимог, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор A7968, для підписання кредитного договору № 1453-2048 від 28.09.2024, підтвердження ознайомлення з Правилами та іншими супутніми документами.

Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 280/4456/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19).

Згідно із розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 08.06.2017 № 2401 "Про видачу ТОВ "Укр Кредит Фінанс" ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)" ТОВ "Укр Кредит Фінанс" було видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

ТОВ "Укр Кредит Фінанс" не є банківською установою в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", а є фінансовою установою, якій на підставі відповідної ліцензії надано право на надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.

ОСОБА_1 погодився на укладення договору, саме на таких умовах, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором A7968.

Договір про відкриття кредитної лінії № 1453-2048 від 28.09.2024, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Укр Кредит Фінанс" в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.

Матеріали справи не містять і відповідач не надав суду доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору.

Натомість матеріали справи містять докази належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів, проте позичальник не довів належними та допустимими доказами повернення цих коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувалися за процентною ставкою в розмірі 0,9% у період з 28.09.2024 по 22.11.2024, з 23.11.2024 по 24.07.2025 - 1% (300 днів) (а.с.35-40).

Таким чином, надані позивачем докази підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 16 500,00 грн та неналежного виконання ним зобов`язань за кредитним договором. Водночас розмір нарахованих позивачем процентів підлягає перевірці судом на відповідність вимогам законодавства, чинного протягом періоду їх нарахування.

Законом України від 22 листопада 2023 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" було передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір № 1453-2048 від 28.09.2024, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 5 статті 8 Закону України "Про споживче кредитування".

При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Кредитний договір №1453-2048 від 28.09.2024, тобто після внесення змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому відповідно до положень ч.5 ст.8 та ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування" максимальний розмір денної процентної ставки із 28.09.2024 по 24.07.2025 - 1%.

Таким чином, передбачений договором розмір стандартної процентної ставки за користування кредитними коштами сам по собі не перевищує встановленого законом граничного розміру.

Із проведеного судом розрахунку вбачається, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом становить 46 245,74 грн:

з 28.09.2024 до 08.11.2024 - 16 500,00 грн ? 0,9 % ? 42 дні = 6 237,00 грн;

з 09.11.2024 до 22.11.2024 - 15591,87 грн ? 0,9 % ? 14 днів = 1 964,58 грн;

з 23.11.2024 до 24.07.2025 - 15591,87 грн ? 1 % ? 244 дні = 38 044,16 грн.

Законом України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання.

Однак, відповідач своїм правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Суд першої інстанції, зменшуючи розмір процентів за користування кредитом, фактично втрутився у погоджені сторонами істотні умови договору, не навівши при цьому належного обґрунтування підстав та критеріїв такого зменшення. Проценти за користування кредитом є платою за користування грошовими коштами, а не видом відповідальності, а тому не підлягають зменшенню за відсутності встановлених законом підстав та належного обґрунтування такого зменшення.

За відсутності встановленої законом нікчемності умови суд не може без відповідної позовної вимоги споживача змінити договір і на цій підставі самостійно зменшити проценти; натомість може тлумачити нечіткі або двозначні умови на користь споживача.

Сам по собі значний розмір процентів або їх співвідношення із сумою основного боргу не є підставою для їх зменшення за відсутності встановлення порушення кредитором умов договору чи вимог закону. Звільнення боржника за кредитним договором від виконання зобов`язання по сплаті кредиту та процентів, законодавством не передбачено.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

Об`єднана палата зазначила, що контроль за договірними умовами у споживчих правовідносинах може здійснюватися судом із застосуванням передбачених законом правових засобів. Водночас за відсутності встановленої законом нікчемності відповідної умови договору суд не вправі без відповідної позовної вимоги споживача визнавати таку умову недійсною, змінювати договір та на цій підставі самостійно зменшувати розмір процентів за користування кредитом.

Верховний Суд відступив від раніше сформульованого підходу, відповідно до якого при вирішенні вимоги про стягнення кредитної заборгованості суд незалежно від заявлення споживачем відповідної вимоги мав оцінювати, чи не є нараховані проценти непропорційно великими та чи відповідають вони засадам справедливості, добросовісності й розумності.

Отже, саме співвідношення розміру нарахованих процентів із сумою отриманого кредиту, у тому числі значне перевищення сумою процентів тіла кредиту, не надає суду підстав за власною ініціативою змінювати погоджені сторонами умови договору або зменшувати розмір процентів виключно з мотивів їх несправедливості чи непропорційності.

У цій справі відповідач не пред`являв зустрічного позову та не заявляв самостійних вимог про визнання відповідних положень кредитного договору недійсними, їх зміну чи застосування наслідків недійсності правочину.

Тому посилання відповідача у відзиві на позов на надмірність, несправедливість та непропорційність нарахованих процентів сумі отриманого кредиту не є достатньою правовою підставою для зменшення судом розміру договірних процентів.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-IX, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".

Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12.06.2024 у справі №910/10901/23 дійшов висновку, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23.

З аналізу положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що на вказаний кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати штрафу, відтак позивачу суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні штрафу в розмірі 2940,00 грн за вказаним договором.

Крім того, вирішуючи питання щодо правомірності передбаченої кредитним договором комісії за видачу кредиту, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до пункту 4.7. договору про відкриття кредитної лінії № 1453-2048 від 28 вересня 2024 року позичальник зобов`язаний сплатити одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 20 % від суми наданих кредитних коштів, що становить 3 300,00 грн.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України надання кредитних коштів є основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором. Водночас положення Закону України "Про споживче кредитування" допускають включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій та інших обов`язкових платежів за умови їх відповідності вимогам цього Закону.

Згідно із частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз змісту спірного договору свідчить, що встановлена ним одноразова комісія пов`язана безпосередньо з фактом видачі кредитних коштів. При цьому договором не конкретизовано самостійної додаткової чи супутньої послуги, відмінної від виконання кредитодавцем основного зобов`язання з надання кредиту, за яку позичальник повинен сплатити зазначену суму.

За умови відсутності доказів надання такої окремої послуги покладення на споживача обов`язку сплатити додаткову винагороду виключно за виконання кредитодавцем власного договірного обов`язку не може вважатися належним обґрунтуванням відповідного платежу.

Таким чином, якщо встановлена договором комісія фактично є платою за дії кредитодавця, що не становлять самостійної послуги для споживача, відповідна умова договору обмежує права останнього всупереч вимогам Закону України "Про споживче кредитування" та є нікчемною на підставі частини п`ятої статті 12 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 215 ЦК України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин за умови встановлення наведеної невідповідності закону сплачена відповідачем комісія в розмірі 3 300,00 грн не може вважатися належним виконанням чинного зобов`язання зі сплати такої комісії та підлягає врахуванню при визначенні дійсного розміру заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 10.12.2025 за період з 28.09.2024 по 24.07.2025 встановлено, що відповідач здійснив три платежі по 3 481,71 грн - 11.10.2024, 25.10.2024 та 08.11.2024, а всього - 10 445,13 грн, з них за відображеним у розрахунку розподілом платежів видно, що 6 237,00 грн - погашення процентів, 3 300,00 грн - погашення комісії, 908,13 грн - погашення тіла кредиту.

Оскільки відповідачем фактично сплачено зазначену суму комісії, а позивач зарахував її в рахунок виконання відповідного договірного зобов`язання, ці кошти підлягають врахуванню при визначенні дійсного розміру заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин сплачена відповідачем комісія в розмірі 3 300,00 грн підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за процентами, у зв`язку із чим розмір процентів, що підлягають стягненню, становить 36 708,74 грн (46 245,74 грн - 6 237,00 грн - 3 300,00 грн).

Водночас заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 15 591,87 грн підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 1453-2048 від 28 вересня 2024 року в загальному розмірі 52 300,61 грн, з яких 15 591,87 грн -заборгованість за тілом кредиту та 36 708,74 грн - заборгованість за процентами.

У відповідності до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" заборгованості за процентами за кредитним договором - змінити.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).

За звернення до суду із позовом ТОВ "Укр Кредит Фінанс" сплатило 2662,40 грн судового збору.

Позов ТОВ "Укр Кредит Фінанс" задоволено на 89,34% (52 300,61 грн ? 58538,39 грн ? 100%), відтак, із ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 378,59 грн (2 662,40 грн х 89,34%).

За звернення до суду із апеляційною скаргою ТОВ "Укр Кредит Фінанс" сплатило 3993,60 грн судового збору.

Оскільки апеляційну скаргу ТОВ "Укр Кредит Фінанс" задоволено частково на 77,20 %, з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 3 083,06 грн (3993,60 грн х 77,20%).

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" - Чортоломної Єлизавети Євгенівни, задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" заборгованості за процентами та в частині судових витрат - змінити.

Викласти абзац 2 резолютивної частини рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року в наступній редакції:

" Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" (01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки,26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598), заборгованість за кредитним договором №1453-2048 від 28.09.2024 у загальному розмірі 52 300,61 грн (п`ятдесят дві тисячі триста гривень 61 копійка), з яких 15 591,87 грн - заборгованість за тілом кредиту, 36 708,74 грн - заборгованість за процентами, та 2 378,59 грн (дві тисячі триста сімдесят вісім гривень 59 копійок) судового збору.".

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" 3 082,60 грн (три тисячі вісімдесят три гривні 06 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич