Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №159/885/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/885/26Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г.

Провадження № 22-ц/802/1318/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Трикош Н. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Самулевич О. М. звернулася до суду із зазначеним позовом.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2020 року у справі №159/5067/20 у твердій грошовій сумі на частку від доходу та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

06 липня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» подала до суду заяву про стягнення судових витрат, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені у суді першої та апеляційної інстанцій витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 200 грн. Заяву обґрунтовувала тим, що у позовній заяві та в апеляційній скарзі вона зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який може змінюватися в залежності від кількості судових засідань, вчинення судом та сторонами інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, зробила заяву в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України та у визначений наведеною правовою нормою строк подала до суду докази розміру таких витрат, що сплачено у зв`язку з розглядом справи.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2026 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення, відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 200 грн підтверджуються поданими до суду документами і такі дають можливість встановити зміст правничої допомоги, її обсяг та погоджений сторонами розмір. Проте, суд першої інстанції: - не встановив належним чином факт подання попереднього розрахунку судових витрат; - не дослідив обставини, за яких документ, зазначений у переліку додатків до позову, відсутній серед матеріалів справи; - не встановив, з чиєї вини такий документ відсутній; - не врахував, що позивач у самій позовній заяві повідомив про розмір витрат; - не врахував пряму вказівку позивача на подання доказів витрат відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України; - не врахував, що справа розглядалася у спрощеному провадженні без виклику сторін; - безпідставно поклав на позивача негативні наслідки можливої неналежної організації формування матеріалів судової справи; - не надав належної оцінки поданим доказам фактичного виникнення та розміру витрат.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подав.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Про причини неявки апеляційний суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання також не з`явилися, але 11 жовтня 2026 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» подала до апеляційного суду заяву, в якій просила проводити апеляційний розгляд справи за її та позивача відсутності.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання згідно з вимогами ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 13 жовтня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалу суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, виходячи з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 – Самулевич О. М. про ухвалення додаткового рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що після відкриття провадження стороні позивачу було відомо про обсяг і вартість правничої допомоги як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції. Проте, представник позивача в адресованих до суду заяві про ухвалення додаткового рішення не зазначив про існування будь-яких поважних причин неможливості подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу до ухвалення судового рішення.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача ОСОБА_1 у цій справі була адвокат Самулевич О. М., яка діяла у суді першої інстанції на підставі ордеру серії АТ № 1129092 від 13 лютого 2026 року, у суді апеляційної інстанції під час оскарження проміжної ухвали суду на підставі ордеру серії АТ № 1132911 від 19 березня 2026 року та договору про надання правової допомоги від 15 серпня 2016 року № 06/2026.

У позовній заяві та в апеляційній скарзі представник позивача зазначила, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у суді першої інстанції становить 12 000 грн, у суді апеляційної інстанції 7 200 грн, всього 19 200 грн, зазначивши, що такий може змінюватися в залежності від кількості судових засідань, вчинення судом та сторонами інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а також зробила заяви в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Самулевич О. М. 06 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» подала до суду заяву про стягнення судових витрат, до якої приєднала: додаткову угоду № 1 від 05 березня 2026 року до договору про надання правової допомоги від 15 серпня 2016 року № 06/2026 (додаток № 3), в п. 3 якої сторони погодили змінити етапність сплати гонорару після вирішення спору в суді першої інстанції; детальний опис робіт (наданих послуг), пов`язаних із розглядом справи у суді першої інстанції на загальну суму 12 000 грн (додаток № 4); детальний опис робіт (наданих послуг), пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції на загальну суму 7 200 грн (додаток № 5); акт приймання передачі наданої правової допомоги (юридичних послуг) від 03 липня 2026 року; прибуткові касові ордера від 15 січня 2026 року та від 19 березня 2026 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Самулевич О. М. грошових коштів у розмірі 12 000 грн та 7 200 грн на виконання умов договору про надання правової допомоги від 15 серпня 2016 року № 06/2026 (додаток № 6).

Таким чином, представник позивача надала докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу чи заперечень щодо неспівмірності таких витрат не надходило.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначила, що вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.

Розгляд справи, що переглядається, здійснювався судом у порядку спрощеного провадження, де судові дебати відсутні, та без повідомлення учасників справи.

Після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі та у межах п`ятиденного строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, останній день якого припав на вихідний день, а тому переносився на перший робочий, яким було 06 липня 2026 року, представник позивача надала докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 19 200 грн. Колегія суддів вважає, що представник позивача не пропустила строк для подання доказів понесених витрат.

Що стосується оплати вартості вчинених адвокатом дій, необхідних для представництва інтересів клієнта, то з матеріалів справи вбачається, що не всі види правничої допомоги адвоката Самулевич О. М. були пов`язані з розглядом цієї справи, ураховуючи, що справа розглядалася в обох інстанціях без проведення судових засідань. Крім того, представником позивача не доведено реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) щодо надання деяких видів юридичних послуг та що такі витрати були фактичними і неминучими. Зокрема, не доведено дійсності та необхідності таких послуг як: затрата робочого часу в процесі контролю та вчинення інших процесуальних дій (строки, подання, надсилання) до суду, отримання від суду процесуальних документів; оплата роботи технічного персоналу та інших осіб, фахівців, транспортні витрати до суду першої інстанції, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, Інтернету, телефонних розмов тощо; правовий супровід справи (збирання інформації (відомостей) з відкритих даних (джерел) офіційного вебпорталу судової влади про хід розгляду справи у суді першої інстанції; аналіз актуальної судової практики для визначення правової позиції та обґрунтування апеляційної скарги.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При визначенні розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд враховує, що апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Самулевич О. М. на проміжну ухвалу суду апеляційним судом було задоволено, справа по суті в апеляційному порядку не переглядалася; позовну заяву ОСОБА_1 у цій справі щодо зміни способу стягнення аліментів задоволено і така позовна заява за своєю суттю не є складною, не потребувала затрати значного часу на її складання та збір доказів, ураховуючи вчинення стороною позивача необхідних процесуальних дій, а також те, що судові засідання у судах обох інстанцій не проводилися, тому визначені розміри витрат на професійну правничу допомогу в 7 200 грн у суді апеляційної інстанції та 12 000 грн у суді першої інстанції не відповідають засадам цивільного законодавства щодо розумності та справедливості. Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів вважає за необхідне зменшити ці розміри до 2 500 грн та 5 000 грн відповідно, що у загальному розмірі становить 7 500 грн та у даному випадку підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2026 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у цій справі задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: