Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №161/6536/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/6536/26Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.

Провадження № 22-ц/802/1257/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Споживчий центр» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 18 липня 2025 року між товариством та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений кредитний договір № 18.07.2025-10002872 (одноразовий ідентифікатор E954), згідно з умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 4 000 грн, строком на 217 днів, дата повернення кредиту – 19 лютого 2026 року, зі сплатою відсотків за стандартною процентною ставкою у розмірі 1% за один день користування кредитом та пільговою процентною ставкою 0,5% за один день користування кредитом, комісія за видачу кредиту – 9% від суми кредиту, що дорівнює 360 грн, а також комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 360 грн.

Позивач зазначав, що товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало та 18 липня 2025 року через ТОВ «Універсальні платіжні рішення» перерахувало грошові кошти у розмірі 4 000 грн на банківську картку № НОМЕР_1 позичальника ОСОБА_1 .

Однак, відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 10 080 грн, з яких: 4 000 грн – тіло кредиту, 3 720 грн – проценти, 360 грн – додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості), 2 000 грн – неустойка.

Ураховуючи наведене, ТОВ «Споживчий центр» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №18.07.2025-10002872 від 18 липня 2025 року у розмірі 10 080 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2026 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 18.07.2025-10002872 від 18 липня 2025 року у розмірі 8 080 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ТОВ «Споживчий центр».

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову у цій справі. Під час розгляду справи у суді першої інстанції сторона відповідача повідомляла суд, що ОСОБА_1 погасив заборгованість по тілу кредиту у загальному розмірі 3 200 грн, а саме по 1 600 грн 17 серпня 2025 року та 17 вересня 2025 року. Відтак, непогашеними з усієї суми заборгованості залишилося 800 грн. Факт погашення заборгованості у розмірі 3 200 грн позивачем не заперечувався. Разом з тим, решту заборгованості у розмірі 800 грн було сплачено в ході розгляду справи та долучено відповідні докази такої сплати разом з клопотанням від 02 липня 2026 року. Проте, суд такі докази не прийняв до уваги, мотивуючи це тим, що з копій квитанції та скріншоту неможливо встановити на виконання умов якого кредитного договору був здійснений платіж. Вважає, що кредитна заборгованість відповідачем погашена у повному обсязі на підтвердження чого були надані відповідні докази. Крім того, скаржник не погоджується з висновком суду щодо стягнення відсотків, обґрунтовуючи це тим, що відповідач, який є курсантом військового інституту та військовослужбовцем, прирівнюється до осіб, на яких поширюються передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, зокрема щодо звільнення від сплати штрафних санкцій, відсотків за користування кредитом, пені, неустойки тощо.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Споживчий центр» Чехун Ю. В., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов у цій справі. Так, сторони кредитного договору погодили його істотні умови щодо суми кредиту, процентної ставки, строку дії договору, а також комісію. Відповідач підписав в електронній формі кредитний договір, отримав визначену умовами договору суму кредиту, якою користувався в межах строку дії договору, проте частково погашав кредитну заборгованість. Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, тому у нього виникла заборгованість, розмір якої підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком. При цьому відповідач не надав будь-яких доказів відсутності у нього перед товариством кредитної заборгованості. Крім того, на відповідача не поширюються положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки він не підтвердив свій статус військовослужбовця та не надав документів, які передбачені наведеною правою нормою та надавали б йому право на пільгу, як особі прийнятій на військову службу за контрактом.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 14 жовтня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить змінити, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 липня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладений кредитний договір № 18.07.2025-10002872, згідно з умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 4 000 грн шляхом безготівкового переказу на його банківську картку № НОМЕР_2 , строком на 217 днів, дата повернення кредиту – 19 лютого 2026 року, зі сплатою відсотків за процентною ставкою «стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом 3 перших чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів, та процентною ставкою «економ» у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «стандарт», комісія за видачу кредиту – 9% від суми кредиту, що дорівнює 360 грн, а також комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 360 грн, яка нараховується та обліковується в перший день, кожного з 2 чергових платежів, наступних за першим черговим періодом. Договір укладено на умовах його строковості, платності та поворотності. Неустойка - 60 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання (п. 15 кредитного договору).

Заявка, пропозиція та відповідь позичальника про прийняття пропозиції підписані відповідачем за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора E954, який направлявся відповідачу шляхом надсилання повідомлення на його мобільний номер НОМЕР_3 , який він вказав при реєстрації на сайті (а.с.27-33).

Свої зобов`язання за кредитним договором ТОВ «Споживчий центр» виконало та 18 липня 2025 року через ТОВ «Універсальні платіжні рішення» перерахувало грошові кошти у розмірі 4 000 грн на банківську картку позичальника ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за допомогою системи iPay.ua – 807103008, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 19 березня 2026 року за вихідним № 1-1903 (а.с.23).

Згідно з наданою позивачем довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором, заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитом становить 10 080 грн, з яких: 4 000 грн – тіло кредиту, 3 720 грн – проценти, 360 грн – додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості), 2 000 грн – неустойка; проценти по кредиту нараховані за період з 18 липня 2025 року по 19 лютого 2026 року (а.с.24).

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань щодо повернення наданого йому кредиту у строки, передбачені кредитним договором № 18.07.2025-10002872 від 18 липня 2025 року, та не сплатив відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 8 080 грн, яка підлягає стягненню з нього на користь товариства.

Апеляційний суд не може погодитися із такими висновками суду, враховуючи наступне.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

На підтвердження укладення кредитного договору № 18.07.2025-10002872 від 18 липня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» і ОСОБА_1 позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е954, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

У цій справі відповідач ОСОБА_1 не заперечував факт укладення 18 липня 2025 року з ТОВ «Споживчий центр» в електронній формі кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 4 000 грн, проте відповідач не визнає існування у нього заборгованості по тілу кредиту, оскільки вважає, що він повністю сплатив кредит. При цьому вказував, що він як військовослужбовець згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільнений від нарахування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та пені на час проходження військової служби.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зроблено наступний правовий висновок.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку, які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».».

Позивачем в договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які позивачем встановлена комісія за видачу кредиту.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем, то вони є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Споживчий центр» у своїх вимогах зазначало, що відповідач умови кредитного договору не виконав, кредит не повернув, проценти за користування кредитними коштами, комісію та неустойку не сплатив, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 10 080 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, задовольняючи частково позов ТОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, що свідчить про те, що відповідач свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконав, тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача ТОВ «Споживчий центр».

Вирішуючи питання щодо розміру кредитної заборгованості, суд першої інстанції врахував узгоджені сторонами договору умови щодо процентних ставок за кредитом, а саме: процентну ставку «стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом 3 перших чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів, та процентну ставку «економ» у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «стандарт», які не перевищують встановлену ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальну денну процентну ставку 1%. Відмовляючи у стягненні неустойки у розмірі 2 000 грн суд врахував, що положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачають звільнення позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання на час дії воєнного стану, який на даний час діє та не скасований.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що положення пунктів 8 та 9 кредитного договору щодо встановлення комісії за видачу кредиту у розмірі 9% від суми кредиту одноразово (360 грн), а також за обслуговування кредитної заборгованості (360 грн за 2 чергові періоди) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», що узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 та Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19. Зважаючи на це, позивач як кредитодавець не мав права зараховувати здійснені відповідачем платежі на погашення такої комісії, оскільки це є незаконним, а тому такі платежі належить зараховувати у рахунок погашення тіла кредиту та нарахованих відсотків як це визначено положеннями ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Згідно з графіком платежів (п. 14 кредитного договору) відповідач мав здійснити 7 чергових платежів за період з 18 липня 2025 року по 19 лютого 2026 року. У перші три чергові платежі відповідач мав сплатити по 1 240 грн відсотків, у наступні три платежі - по 620 грн, а у останній - відсотки 620 грн та тіло кредиту 4 000 грн.

Позивачем не заперечувався факт погашення відповідачем кредитної заборгованості двома платежами по 1 600 грн 17 серпня 2025 року та 17 вересня 2025 року.

Так, 17 серпня 2025 року у дату чергового платежу відповідач здійснив платіж на погашення кредитної заборгованості у розмірі 1 600 грн, за рахунок яких повністю погасив нараховані відсотки за період з 18 липня 2025 року по 17 серпня 2025 року у розмірі 1 240 грн, решта підлягала зарахуванню у рахунок погашення тіла кредиту, розмір якого з 4 000 грн зменшився до 3 640 грн. На зменшене тіло кредиту 3 640 грн у наступний черговий період з 18 серпня 2025 року по 17 вересня 2025 року підлягали нарахуванню відсотки за процентною ставкою «стандарт» (1% в день) і станом на дату чергового платежу 17 вересня 2025 року розмір відсотків мав становити 1 128 грн 40 коп. У дату чергового платежу 17 вересня 2025 року відповідач здійснив платіж на погашення кредитної заборгованості у розмірі 1 600 грн, за рахунок яких повністю погасив нараховані відсотки за період з 18 серпня 2025 року по 17 вересня 2025 року у розмірі 1 128 грн 40 коп., решта підлягала зарахуванню у рахунок погашення тіла кредиту, розмір якого з 3 640 грн зменшився до 3 168 грн 40 коп. Далі до закінчення строку дії кредитного договору відповідач платежі на погашення кредитної заборгованості не здійснював і відсотки у наступні чергові періоди підлягали нарахуванню на тіло кредиту 3 168 грн 40 коп.: за період з період з 18 вересня 2020 року по 18 жовтня 2025 року за процентною ставкою «стандарт» (1% в день) у розмірі 982 грн 20 коп., а за наступні чотири періоди з 19 жовтня 2025 року по 19 лютого 2026 року за процентною ставкою «економ» (0,5% в день) у загальному розмірі 1 964 грн 40 коп. (по 491 грн 10 коп. щомісяця).

Крім того, після закінчення строку дії кредитного договору відповідач 01 червня 2026 року здійснив платіж на погашення кредитної заборгованості у розмірі 800 грн, що підтверджується копіями квитанції та скріншоту (а.с.85, 86). Суд ці докази не прийняв до уваги, оскільки вважав, що з них неможливо встановити на виконання умов якого кредитного договору був здійснений платіж. Проте, ураховуючи, що цей платіж є аналогічним за способом та порядком оплати платежам, які були здійснені відповідачем 17 серпня 2025 року та 17 вересня 2025 року, а також те, що позивач не спростував тієї обставини, що цей платіж не стосується кредитного договору у цій справі та заборгованості, яка виникла у зв`язку з його неналежним виконанням, тому вказану суму 800 грн належить зарахувати у рахунок погашення саме тіла кредиту, яке є простроченим, що узгоджується з положеннями ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування». У зв`язку з цим борг по тілу кредиту зменшиться з 3 168 грн 40 коп. до 2 368 грн 40 коп.

Зважаючи на наведені розрахунки, здійснені апеляційним судом, остаточний розмір кредитної заборгованості, який у даному випадку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 5 315 грн 20 коп., з яких: 2 368 грн 40 коп. – тіло кредиту, 2 946 грн 80 коп. – проценти за користування кредитом.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, який є курсантом військового інституту та військовослужбовцем, прирівнюється до осіб, на яких поширюються передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, зокрема щодо звільнення від сплати штрафних санкцій, відсотків за користування кредитом, пені, неустойки тощо, є безпідставними.

Пунктом 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на час укладення та дії кредитного договору) визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Однак, відповідач як курсант вищого військового навчального закладу наразі прирівняний до військовослужбовців строкової військової служби попри те, що строкова служба вже скасована, та не належить до переліку категорій військовослужбовців, перелічених у наведеній правовій нормі, а тому у даному випадку не звільнений від сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить змінити, зменшивши розмір кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» за кредитним договором до 5 315 грн 20 коп., що має наслідком часткове задоволення позовних вимог у цій справі. З огляду на наведене, апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд у цій справі оскаржуване рішення суду змінює, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог ТОВ «Споживчий центр», на його користь з відповідача ОСОБА_1 відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 1 403 грн 89 коп., а з позивача ТОВ «Споживчий центр» на користь відповідача у зв`язку з частковим задоволенням вимог апеляційної скарги підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 095 грн 39 коп.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи наведене та положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати відповідача ОСОБА_1 , на якого покладено більшу суму судових витрат, сплатити позивачу ТОВ «Споживчий центр» різницю судових витрат у розмірі 308 грн 50 коп. (1 403 грн 89 коп. - 1095 грн 39 коп.).

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2026 року у цій справі змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 18.07.2025-10002872 від 18 липня 2025 року у розмірі 5 315 (п`ять тисяч триста п`ятнадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 308 (триста вісім) гривень 50 (п`ятдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: