Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №761/25800/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/25800/25

Провадження № 2/761/2889/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

17 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Яцишині А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

20 червня 2025 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В своїх вимогах позивач просить: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором №459429140 від 14.02.2023 року в розмірі 30 839,44 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.02.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №459429140 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачу кредит на загальну суму 6 600,00 грн, які перераховані на картковий рахунок відповідача та мали бути повернуті до 10.03.2023 року.

Тобто, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідач отримав кредитні кошти. Однак взяті на себе зобов`язання в частині повернення грошових коштів не виконує, в строки, визначені кредитним договором, грошові кошти не повертає.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №459429140 від 14.02.2023 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №224 від 11.04.2023 року.

19.12.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №19/1224-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №459429140 від 14.02.2023 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №2 від 19.12.2024 року.

29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено Договір факторингу №29/05/25-Е.

Відповідно до Реєстру боржників від 29.05.2025 року до Договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025 року, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в розмірі 30 839,44 грн, з яких: 6 600,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 24 239,44 грн - заборгованість за відсотками.

Як зазначає позивач, відповідач не виконує належним чином умов договору в частині повернення грошових коштів, а тому позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, яка станом на момент подання позовної заяви становить 30 839,44 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в позові просив розглянути справу у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив, відзив на заявлені вимоги до суду не надходив.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, як зазначено в позові, тому суд на підставі положень статей 223 та 280 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи у відсутність сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.02.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено Договір кредитної лінії №459429140 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 2.1. Договору, Кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 6 600,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Відповідно до п. 2.3. Договору, кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 6 600,00 грн одразу після укладання договору, який має бути повернено до 10.03.2023 року.

Згідно з пунктом 11.1 Договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє протягом п`яти років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання що виникли під час дії Договору діють до повного їх виконання.

Відповідно до п. 7.3 Договору, проценти за договором сплачуються в наступному порядку:

- протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору (пп. 7.3.1);

- після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно (пп. 7.3.2).

Пунктом 8.3 Договору, визначено, що за умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах пункту 8.5 договору, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку кредиту що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.

Зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (п. 8.4 договору).

Судом встановлено, що відповідач підписав кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV999ЕY (у відповідності до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Крім того, згідно з п.п. 5.1.1 п. 5.1 Договору, за вибором позичальника, кожен окремий транш за цим договором може надаватися позичальнику у наступний спосіб: шляхом ініціювання кредитодавцем безготівкового перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника за реквізитами платіжної картки 4441-11хх-хххх-7550.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, що підтверджується платіжним дорученням від 14.02.2023 року за яким на картковий рахунок відповідача перераховано 6 600,00 грн..

Надходження 14.02.2023 року на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 6 600,00 грн. також підтверджено АТ «УніверсалБанк».

При зверненні до суду з позовом позивач зазначив, що відповідач не виконує належним чином зобов`язань в частині повернення коштів внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 30 839,44 грн, з яких - 6 600,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 239,44 грн - сума заборгованості за відсотками.

Відповідач не надав доказів виконання зобов`язань та сплати тіла кредиту, процентів.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між первісним кредитором (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до п. 1.3 якого під правом вимоги розуміється всі права клієнта за Кредитними договорами, зокрема, права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за яким настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до Реєстру боржників від 11 квітня 2023 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №459429140 від 14.02.2023 року в сумі 13 728,28 грн, з яких - 6 600,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 7 128,28 грн - сума заборгованості за відсотками.

19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №19/1224-01, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором №459429140 від 14.02.2023 року.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №2 від 16 грудня 2024 року до Договору факторингу №19/1224-01 від 19 грудня 2024 року, до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №459429140 від 14.02.2023 року в сумі 30 839,44 грн, з яких - 6 600,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 239,44 грн - сума заборгованості за відсотками.

29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено Договір факторингу №29/05/25-Е.

Відповідно до Реєстру боржників від 29 травня 2025 року до Договору факторингу №29/05/25-Е від 29 травня 2025 року, до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №459429140 від 14.02.2023 року в сумі 30 839,44 грн, з яких - 6 600,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 239,44 грн - сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Так у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові та ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Як вже встановлено судом відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за договором №459429140 від 14.02.2023 року станом на 20.06.2025 року становить 30 839,44 грн, з яких: 6 600,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 239,44 грн - сума заборгованості за відсотками, яка нарахована за період з 11.04.2023 року по 06.07.2023 року.

Відповідачем не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості. Відповідач не оспорював даний кредитний договір у судовому порядку.

Також, відповідач не надав суду доказів належного виконання зобов`язань за договором.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню станом на 20.06.2025 року заборгованість в розмірі 30 839,44 грн, з яких - 6 600,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 239,44 грн - сума заборгованості за відсотками, яка нарахована за період з 11.04.2023 року по 06.07.2023 року.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. необхідно зазначити наступне.

У відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Також, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 р. в справі № 648/1102/19 вказано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За умовами ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В той же час, необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/19098/21 від 01 лютого 2023 року).

На підтвердження вимог про стягнення судових витрат понесених ТОВ «ФК «Ейс» у зв`язку з розглядом в суді цієї справи, було надано до суду: копію Договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025 року; копію додаткової угоди №25770851699 від 30.05.2025 року до Договору №29/05/25-01 від 29.05.2025 року; копію акту прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 року.

Надаючи оцінку наведеному в акті прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 року, де викладено об`єм виконаних адвокатом робіт та витрачений ним на це час, варто зазначити, що витрачання на вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості 2 год., є надмірним для фахівця в галузі права, а розумний і реальний час, який був би витрачений на вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з врахуванням складності справи, не повинен перевищувати загалом 30 хв., що складає 250,00 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу у розмірі 6 250,00 грн.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-81, 141, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №459429140 від 14.02.2023 року в розмірі 30 839 (тридцять тисяч вісімсот тридцять дев`ять) гривень 44 копійки, витрати на правничу допомогу в розмірі 6 250,00 грн та 2 422,20 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Г. Притула