Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №760/30447/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/30447/25 2/760/6351/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Омельяненко С.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у місті Києві, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.

Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що 20 вересня 2024 року посадова особа Управління патрульної поліції в м. Києві винесла постанову, безпосередньо в приміщенні приймального відділення КНП «КМКЛ № 4», під час проведення медичними працівниками стабілізаційних заходів та екстрених досліджень, серії ЕНА № 3092291 від 20.09.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу, у розмірі 680, 00 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення було задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3092291 від 20.09.2024, винесену інспектором № 1-го взводу № 1-ої роти № 3-го батальйону полк № 1-го Управління патрульної поліції в м. Києві капітаном поліції Железняком Владиславом Сергійовичем, відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 680, 00 грн. та закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Позивач вважає, що вказаним судовим рішенням підтверджено відсутність належних та допустимих доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, а також неправомірність дій працівників Департаменту патрульної поліції щодо складання матеріалів про адміністративне правопорушення та ініціювання притягнення його до адміністративної відповідальності.

Позивач вважає, що посадова особа відповідача, грубо порушила Конституцію України, Закон України «Про Національну поліцію», навмисно сфальсифікувала відносно нього постанову серії ЕНА № 3092291 від 20.09.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, чим заподіяла позивачу глибокі і тривалі моральні страждання.

На думку Позивача, працівниками патрульної поліції при складанні постанови було грубо порушено його права, що призвело до необґрунтованого притягнення до відповідальності за правопорушення, яке він не вчиняв.

20 вересня 2024 року Позивачем у м. Києві у районі Севастопольської площі здійснено зупинку автомобіля на смузі для руху громадського транспорту у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я, викликано карету швидкої медичної допомоги, яка доставила останнього до приймального відділення КНП «КМКЛ № 4» з попереднім діагнозом (Неускладнений гіпертонічний криз. ВСД), що вимагав термінових медичних втручань. Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 13322 Позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 20.09.2024 по 30.09.2024, поступив до лікувального закладу госпіталізації з середнього ступеня важкості.

Під час виклику швидкої, переміщення ОСОБА_1 до лікувального закладу, первинного огляду у лікувальному закладі працівники поліції були присутні, більше того, під час медичних процедур, які передбачали оголення тіла, на прохання працівників медичного закладу не покинули кабінет, що викликало значний дискомфорт у Позивача.

Внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, що стало результатом протиправних дій працівників поліції Управління патрульної поліції в м. Києві, завдало Позивачеві значних моральних страждань та негативно позначилося на стані його здоров`я. Позивач змушений був звертатися за захистом своїх порушених прав до суду, у зв`язку з чим Позивачем було пережито стрес, який складно виразити словами, так, при очевидних обставинах відсутності у його діяннях складу адміністративного правопорушення Позивача почали звинувачувати у порушенні ПДР. На ґрунті несправедливого притягнення його до відповідальності у позивача різко погіршились стосунки з близьким колом оточуючих людей, нерозумінням чому людина котра не вчиняла адміністративного правопорушення, за відсутності будь-яких доказів наявності в його діях складу адміністративного правопорушення змушена прикладати безліч зусиль і часу щоб довести свою невинуватість в суді.

Зазначені неправомірні дії призвели до істотних непрямих змін у житті Позивача, зумовивши незаплановані витрати та душевні хвилювання через необхідність постійного відвідування юридичних та судових установ.

Унаслідок незаконного притягненні до відповідальності, пережитого стресу, постійного перебування в пригніченому нервовому стані, в емоційному потрясінні майже рік призвело до погіршення стану здоров`я, як наслідок Позивачем набуто захворювання зору та у подальшому на цій підставі отримано ІІІ групу інвалідності по зору.

Враховуючи зазначені правові норм та те, що Позивач перебував у статусі притягненого до адміністративної відповідальності особи з 20 вересня 2024 року по 25 серпня 2025 року, то обрахування моральної шкоди, заподіяної у результаті незаконного притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП необхідно проводити з огляду на мінімальний розмір заробітної плати на час розгляду справи.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд задовольнити позов у повному обсязі та стягнути з держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 96000 грн.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24.11.2025 у справі відкрито загальне позовне провадження.

28.11.2025 від представника Державної казначейської служби - Чичкань С.Д. надійшли пояснення у справі, в яких остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заперечень проти позову представник Державної казначейської служби України зазначила, що заявлені позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди, зокрема протиправності дій працівників поліції, факту заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями і заявленими негативними наслідками.

Зазначила, що скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення саме по собі не свідчить про протиправність дій працівників поліції.

Також представник Казначейства заперечувала проти застосування до спірних правовідносин положень статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», вказувала на недоведеність заявленого розміру моральної шкоди у сумі 96 000 грн та необґрунтованість обраного позивачем способу відшкодування шкоди шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України через Казначейство.

У зв`язку з викладеним просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

11.12.2025 через підсистему «Електронний суд» від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив.

У своєму відзиві на позовну заяву представник Департаменту патрульної поліції заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 96 000 грн, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.

Зазначала, що відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України обов`язковими умовами для покладення на державу обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади або їх посадових осіб, є протиправність відповідних рішень, дій чи бездіяльності, наявність шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і завданою шкодою. При цьому обов`язок доведення наявності зазначених обставин покладається на позивача.

Посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», представник відповідача зазначала, що його положення не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Департамент патрульної поліції не є органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність або досудове розслідування, а тому правовідносини, пов`язані зі складанням постанов у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, не охоплюються передбаченими цим Законом випадками відшкодування шкоди.

Також представник відповідача наголошувала, що саме по собі скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є безумовним підтвердженням протиправності дій працівників поліції та не свідчить автоматично про виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди. На підтвердження зазначеної позиції посилалася на постанову Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 312/262/18, а також постанову Київського апеляційного суду від 10.03.2025 у справі № 754/4699/23.

Крім того, представник відповідача зазначала, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань саме внаслідок дій Департаменту патрульної поліції, не обґрунтовано обставин, за яких такі страждання виникли, їх характеру, тривалості та інтенсивності, а також не наведено належного обґрунтування визначеного ним розміру грошового відшкодування. При цьому посилалася на те, що твердження позивача спростовуються відеозаписом із нагрудного реєстратора патрульного, долученим до матеріалів справи.

Окремо представник відповідача звертала увагу на висновок експертного дослідження № 041-464-2022 від 03.05.2022, на який посилався позивач, зазначаючи, що він ґрунтується на поясненнях останнього та, на її думку, не підтверджує обставин події 02.05.2022 і не доводить, що тілесні ушкодження були заподіяні саме працівниками патрульної поліції.

Також зазначала, що визначений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 96 000 грн є необґрунтованим, оскільки не підтверджений належними доказами та не містить достатнього обґрунтування з огляду на характер і обсяг заявлених страждань. При цьому вказувала на необхідність дотримання принципів розумності, виваженості та справедливості під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене представник Департаменту патрульної поліції просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

18.12.2025 через підсисту «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 не погодився з доводами представника Департаменту патрульної поліції та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зазначав, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та винесення інспектором Управління патрульної поліції в м. Києві капітаном поліції Железняком В.С. постанови серії ЕНА № 3092291 від 20.09.2024, яку в подальшому скасовано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25.08.2025 у справі № 760/24263/24, йому було завдано моральної шкоди. Вказував, що через зазначені обставини він зазнав стресу, був змушений відновлювати стан свого здоров`я та звертатися до суду для захисту порушених прав.

Посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», позивач наголошував, що цим Законом передбачено право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу як адміністративного стягнення. Також посилався на статті 3, 4 зазначеного Закону, статтю 23 ЦК України, практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12.07.2007, а також постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц. На обґрунтування своєї позиції зазначав, що закриття судом провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за відсутністю складу адміністративного правопорушення свідчить про незаконність дій посадових осіб, які здійснювали відповідне провадження, та може бути підставою для відшкодування завданої моральної шкоди.

Крім того, позивач звернув увагу на доводи відзиву щодо висновку експертного дослідження № 041-464-2022 від 03.05.2022, зазначивши, що в позовній заяві він не посилався на цей висновок, а наведені представником відповідача обставини стосуються події, яка відбулася 02.05.2022, тоді як предметом спору є правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі постанови від 20.09.2024. У зв`язку із цим вважав, що відповідні доводи відзиву не стосуються обставин цієї справи.

Також позивач, посилаючись на положення статей 43, 82, 83 ЦПК України, просив долучити до матеріалів справи відеозапис від 20.09.2024, здійснений у приміщенні лікувального закладу, на якому, за його твердженням, зафіксовано, що працівники поліції виносять постанову про адміністративне правопорушення, незважаючи на його безпорадний стан. Зазначав, що цей відеозапис досліджувався Солом`янським районним судом м. Києва під час розгляду справи № 760/24263/24, а тому не був долучений до позовної заяви.

З огляду на викладене позивач просив долучити відповідь на відзив до матеріалів справи та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Враховуючи, що сторони не викликались у судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25.08.2025 у справі № 760/24263/24 задоволено позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3092291 від 20.09.2024, винесену інспектором 1 взводу 1 роти 3 батальону полк 1 Управління патрульної поліції в місті Києві капітаном поліції Железняком Владиславом Сергійовичем, відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 680 грн та закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Разом з тим, стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції департаменту патрульної поліції у місті Києві витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.

Суд, у справі № 760/24263/24 встановив, що відповідно до постанови, ОСОБА_1 20.09.2024 о 14 год. 33 хв. у місті Києві на площ. Солом`янській, керуючи т/з здійснив зупинку на смузі для руху маршрутних транспортних засобів, чим порушив п. 17.1 ПДР - на дорозі зі смугою для маршрутних т/з, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 заборонгяється рух і зупинка інших т/з, за що передбачена відповідальність ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, посилався на те, що постанову про накладення адміністративного стягнення в подальшому було скасовано судовим рішенням, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Водночас, на переконання позивача, сам факт скасування зазначеної постанови підтверджує неправомірність дій працівників патрульної поліції та є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч. 1 ст. 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України , близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, діями чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

У цій справі перед судом постало питання, чи є факт закриття справи судом у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування моральної шкоди особі.

Згідно вимог чинного законодавства оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відсутність у судовому рішенні висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні постанови про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення постанови про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності.

У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.

Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.

Як вже наголошувалось наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали постанову про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено постанову про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами.

Суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення.

Невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали постанову про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП, у справі № 760/24263/24 судом не встановлена.

Зі змісту рішення Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/24263/24 встановлено, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП є недоведеним.

Тобто відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, що не доводить очевидної протиправності дій працівника патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

Рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення не відповідала вимогам закону, зокрема статті 283 КУпАП, або що дії патрульного поліцейського під час її винесення були протиправними.

Отже, судом не встановлено неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання постанови, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення постанови про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність постанови вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 22, 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст.3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова