Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №760/23501/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/23501/25 2/760/5816/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді Усатової І.А.,

при секретарі Омельяненко С.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

спеціаліста (психолога) ОСОБА_4 ,

свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 (малолітня дитина),

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , третя особа: Служба у справах дітей Солом`янської районної в м.Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_9 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з 2011 року по лютий 2022 року позивач та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах.

У період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах у них народилась дитина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_8 батьками малолітньої дитини вказані: батьком - ОСОБА_9 , матір`ю - ОСОБА_1 .

З лютого 2022 року шлюбні відносини між сторонами припинені, з того часу дитина проживає зі своєю матір`ю.

Позивач посилається у своєму позові на те, що відповідач тривалий час (з 2022 року) не займається вихованням житини, не цікавиться її життям, здоров`ям, самопочуттям, не надає матеріальну допомогу, не приймає участі в її шкільному житті, не цікавиться її успіхами, не бере участі в духовному та фізичному розвитку дитини, становленні її свідомості та сприйняття світу, вчиняє домашнє насильство відносно позивачки та дитини, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для ї нормального самоусвідомлення, тобто фактично самоусунувся від своїх батьківських обов`язків з виховання дочки.

Крім того, з червня 2025 року відповідач ОСОБА_9 перебуває у розшуку, як військовозобов`язаний, що підлягає мобілізації або призову, але ухиляється від виконання своїх обов`язків.

Посилаючись на те, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків і дитина залишилася без його опіки, протягом всього часу проживає з позивачкою та її родиною, позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав.

Разом з цим, у своїй позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на свою користь попередній розрахунок витрат, які складаються зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 61500 грн.

26.08.2025 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями обрано суддю Усатову І.А.

08.10.2025 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

03.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.

03.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про залучення Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації як третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

07.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив.

Відзив обґрунтований тим, відповідач погоджується з більшістю фактичних обставин, викладених позивачем у позовній заяві, проте вважає за необхідне внести суттєве уточнення щодо дати припинення фактичних шлюбних відносин.

Так, позивачка зазначає, що фактичні шлюбні відносини тривали з 2011 року по лютий 2022 року. Однак, це не відповідає дійсності. Фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 тривали з 2011 року до початку лютого 2023 року.

У період перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах у позивачки та відповідача народилася донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до свідоцтва про народження дитини, батьками малолітньої доньки вказані: батьком ОСОБА_11 , матір`ю - ОСОБА_10 .

Відповідач підтверджує, що після припинення фактичних шлюбних відносин на початку лютого 2023 року малолітня дитина дійсно проживає зі своєю матір`ю.

Після припинення шлюбних відносин, сторони здійснили мирне врегулювання усіх майнових та фінансових питань, що додатково свідчить про відповідальність сторін, можливість домовлятись та врегульовувати спірні питання в досудовому порядку. Зокрема між сторонами 3 лютого 2023 року було укладено договір про врегулювання майнових відносин чоловіка та жінки, що проживали однією сім`єю без укладення шлюбу та договір про внесення змін до нього.

Укладаючи зазначені договори, сторони свідомо узгодили, що більшість спільного майна, набутого за час спільного проживання, залишається у власності позивачки, ОСОБА_10 . Це рішення було прийнято, оскільки позивачка залишалася проживати з малолітньою дочкою ОСОБА_12 та, таким чином, брала на себе основну відповідальність за забезпечення житлом та комфортними побутовими умовами для дитини.

Такий розподіл майна став формою одноразової, значної матеріальної участі відповідача у забезпеченні майбутнього утримання та життєвого благополуччя дитини, а також її матері. Цей факт прямо спростовує твердження позивачки про фінансове самоусунення та "нехтування" обов`язками щодо матеріального забезпечення доньки.

Наявність укладених та чинних на даний момент договорів, що врегульовують майнові відносини, підтверджує: - відповідальний підхід відповідача до вирішення конфлікту інтересів після розриву стосунків; - те, що він не залишив матір та дитину без засобів до існування та необхідного майнового забезпечення, що не відповідає критеріям, необхідним для позбавлення батьківських прав.

З огляду на вищевикладене, загальна матеріальна участь відповідача у житті дитини (через відмову від майна на користь мати та дитини, регулярні перекази коштів, оплату шкільних внесків, подарунків та надання коштів на відпочинок), а також його активна участь у вихованні та спілкуванні, повністю виключає наявність підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Доводи позивачки про те, що відповідач, тривалий час не займається вихованням дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям, самопочуттям дитини, не надає матеріальну допомогу, не приймає участі в її шкільному житті, не цікавиться її успіхами та «самоусунувся від батьківських обов`язків», повністю спростовуються наступними обставинами та доказами: - фотографії спільного проведення часу з дитиною батьком; - фотографії спільного проведення часу з дитиною бабусею та дідусем (батьки відповідача); - письмові пояснення бабусі дитини (немає можливості викликати її як свідка через вік, та стан здоров`я її чоловіка за яким вона здійснює догляд). Дитина регулярно відвідує батьків відповідача (бабусю та дідуся) на канікулах, що свідчить про збереження родинних зв`язків. Цей факт підтверджується письмовими поясненнями матері відповідача, оскільки батьки відповідача є людьми похилого віку, а батько відповідача відновлюється після інсульту; - скріншоти листування з матір`ю дитини, які підтверджують залученість батька в обговорення питань, пов`язаних із життям дитини (навчання, здоров`я, дозвілля); - скріншоти листування з дитиною на підтвердження емоційного зв`язку, дитини з батьком. Турбота про здоров`я: відповідач піклується про здоров`я дитини, що підтверджується документами з медичного закладу (додатки 8-9 до цього Відзиву); - участь у шкільному житті: заперечуючи «самоусунення», відповідач наголошує, що він цікавиться успіхами і труднощами дитини під час її навчання, сплачує внески у фонд школи та фонд класу, що підтверджується квитанціями та скріншотами з батьківського чату. Цей факт частково підтверджується і самою позивачкою у п. 5 позову «частково сплачував добровільні внески класу та ліцею». Відповідач просить суд звернути увагу суду що платежі датовані і 2024 і 2025 роками, в той час як позивачка вказує, що батько з 2022 року не цікавиться життям дитини.

На підтвердження сумлінного та значного фінансового забезпечення доньки, яке здійснюється відповідачем за власною ініціативою, крім наведених вище доводів до відзиву також додаються: - скріншот із застосунку Приват24 відповідача, який підтверджує, що відповідач є власником рахунку, до якого відкрито картку " Юніора " для малолітньої ОСОБА_8 ; - виписка по рахунку за період з 01.04.2023 по 20.10.2025. Аналіз банківської виписки по картці " Юніора " доньки ОСОБА_12 свідчить, що основне фінансове навантаження на її утримання та забезпечення додаткових потреб Відповідач взяв на себе добровільно. Згідно з розрахунками, за зазначений період (понад 30 місяців) Відповідач перерахував на картку доньки значні кошти, що у середньому становить орієнтовно 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень на місяць.

У зв`язку з викладеним просить відмовити в задоволенні позову.

Разом з тим, відповідач заперечував щодо розрахунку позивача про судові витрати.

Натомість, відповідачем заявлено попередній розрахунок витрат, які просить стягнути з позивача, які складаються з: 22000 грн + 3000 грн за кожне судове засідання.

13.11.2025 протокольною ухвалою задоволено заяву ОСОБА_2 про залучення у справі третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

13.11.2025 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відмовлено у прийнятті до розгляду заяви позивача про зміну предмета позову.

14.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

Позивач, у своїй відповіді на відзив, заперечуючи проти доводів відповідача, зазначає, що після припинення шлюбних відносин сторонами 03.02.2023 було укладено договір про врегулювання майнових відносин подружжя, однак цей договір стосувався виключно майнових та фінансових питань і не врегульовував питання участі відповідача у вихованні дитини, виконання ним батьківських обов`язків та забезпечення її інтересів. При цьому, на думку позивача, сам факт укладення зазначеного договору не свідчить про належне виконання відповідачем батьківських обов`язків.

Позивач заперечує проти тверджень відповідача про його активну участь у житті дитини, зазначаючи, що надані останнім докази не підтверджують систематичної участі у вихованні, навчанні, розвитку та утриманні доньки. Зокрема, щодо наданих квитанцій про сплату коштів до фонду школи позивач зазначає, що відповідач здійснював такі платежі лише тричі - 31.08.2024, 10.11.2024 та 05.12.2024 - на загальну суму 3 600 грн, у зв`язку з чим вважає, що такі разові платежі самі по собі не свідчать про систематичну участь відповідача у житті та навчанні дитини. Також зазначає, що сплата благодійних внесків до шкільного фонду не є безпосереднім виконанням обов`язку щодо утримання дитини та не підтверджує участі відповідача у її вихованні.

Щодо фотографій, листування та інших електронних доказів, наданих відповідачем, позивач зазначає, що такі матеріали не містять належних відомостей, які б давали можливість достовірно встановити авторство, час, місце та обставини їх створення, а окремі фрагменти листування не відображають повного контексту спілкування сторін. Посилається на те, що надані скриншоти не містять технічних даних про джерело їх походження, автора та адресата повідомлень, а також підтвердження їх цілісності й автентичності. У зв`язку з цим позивач вважає, що зазначені матеріали не підтверджують обставин, на які посилається відповідач.

Також позивач заперечує доказове значення письмових пояснень бабусі дитини, зазначаючи, що така особа не була допитана судом як свідок та не попереджалася про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, а тому викладені нею відомості не можуть розцінюватися як показання свідка.

Щодо наданого відповідачем консультативного висновку лікаря-педіатра від 02.05.2025 позивач зазначає, що він не містить відомостей про присутність відповідача під час огляду дитини, його участь у консультації, наданні інформації лікарю, лікуванні чи догляді за дитиною, а тому, на думку позивача, не підтверджує належної участі відповідача у житті дитини.

Стосовно характеристики з місця роботи відповідача позивач зазначає, що наведені в ній відомості про його участь у вихованні доньки, забезпечення її матеріального рівня та приділення уваги її розвитку є суб`єктивними, оскільки особа, яка підписала характеристику, безпосереднім свідком повсякденної поведінки відповідача, його спілкування з дитиною та участі у її вихованні не є. Також позивач звертає увагу на відсутність у характеристиці конкретних відомостей про джерело отримання зазначеної інформації, дати та обставини відповідних подій.

Окремо позивач заперечує проти посилань відповідача на обставини, пов`язані із притягненням його до адміністративної відповідальності за домашнє насильство. Зазначає, що 03.04.2023 зверталася до спеціальної лінії 102 з приводу вчинення щодо неї домашнього насильства, після чого було складено адміністративний протокол за частиною першою статті 173-2 КУпАП. Надалі 06.06.2023 сторонами було подано заяву про примирення та закриття провадження у справі. На думку позивача, саме по собі подання заяви про примирення не свідчить про відсутність у діях відповідача відповідного правопорушення.

Позивач також зазначає, що постановою суду від 07.06.2023 провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, однак вважає, що зазначена обставина не спростовує факту конфліктної ситуації між сторонами.

Щодо вимог про стягнення аліментів позивач зазначає, що 30.10.2025 її представником було подано заяву про зміну предмета позову, в якій просилося стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі 25 000 грн, однак ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13.11.2025 у прийнятті такої заяви було відмовлено. У зв`язку з цим позивач вважає недоцільним наводити у відповіді на відзив додаткові доводи та міркування щодо позиції відповідача стосовно позовних вимог про стягнення аліментів.

Щодо заперечень відповідача стосовно розміру судових витрат позивач зазначає, що при поданні позовної заяви ним було надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого витрати на сплату судового збору становлять 1 211,20 грн, а витрати на професійну правничу допомогу - 61 500 грн. Посилається на положення статей 137, 141 ЦПК України та зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом, обсягу наданих послуг та значення справи для сторони, а остаточний розмір таких витрат може бути підтверджений відповідними доказами до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення за наявності відповідної заяви.

Позивач також заперечує проти тверджень відповідача про надмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що посилання на середні ринкові ціни на адвокатські послуги не є передбаченим законом критерієм для визначення розміру таких витрат, а твердження відповідача про їх надмірність не підтверджені належними доказами.

Крім того, позивач зазначає, що між сторонами наявні істотні розбіжності у питаннях виховання дитини, зокрема щодо моральних орієнтирів, релігійних переконань, методів виховання та цінностей, що, на її думку, негативно впливає на емоційний стан та розвиток дитини. Вважає, що дитина, яка стикається з різними моделями виховання з боку батьків, може зазнавати емоційного дискомфорту, а неузгодженість батьківських позицій перешкоджає формуванню для неї стабільного психологічного середовища.

У зв`язку з наведеним позивач вважає доводи відповідача щодо його належної участі у вихованні та житті дитини такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, та просить суд врахувати викладені у відповіді на відзив обставини під час вирішення спору.

20.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У запереченнях відповідач зазначає, що після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами майнові та фінансові питання були врегульовані шляхом укладення нотаріальних договорів, при цьому, за його твердженнями, сторони домовлялися про залишення більшої частини спільного майна у власності позивачки, з якою проживає дитина. Посилається на зазначені обставини як на підтвердження його матеріальної участі у забезпеченні позивачки та дитини.

Щодо участі у житті та вихованні дитини відповідач зазначає про наявність у матеріалах справи фотографій спільного проведення часу з дитиною, а також скріншотів листування, які, на його думку, підтверджують його спілкування з дитиною, інтерес до її здоров`я, навчання та повсякденного життя. Вказує, що оригінали відповідних електронних доказів перебувають у нього та можуть бути надані суду для огляду.

Також відповідач посилається на консультативний висновок лікаря щодо дитини, зазначаючи про наявність у ньому окремого рядка для підпису батька, а також вказує на здійснення ним платежів до благодійного фонду школи та фонду класу. Крім того, відповідач посилається на банківські виписки щодо переказів коштів на картку дитини.

Відповідач зазначає, що надана до матеріалів справи характеристика з ліцею містить відомості про прояв ним інтересу до навчання дитини та відвідування батьківських зборів. Вважає, що зазначені обставини спростовують твердження позивачки про його повне самоусунення від участі у вихованні та житті дитини.

Щодо доводів позивачки про вчинення домашнього насильства відповідач зазначає, що відповідне провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку з відсутністю складу правопорушення, та заперечує факт вчинення ним домашнього насильства щодо позивачки або дитини.

Також відповідач заперечує проти посилань позивачки на відмінності у світогляді, релігійних переконаннях та моральних орієнтирах сторін як на підставу для позбавлення його батьківських прав. Вважає, що такі обставини самі по собі не свідчать про ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини.

У запереченнях відповідач також висловив свою позицію щодо доказів, поданих позивачкою, та просив суд долучити до матеріалів справи подані ним додаткові докази, зокрема фотоматеріали, скріншоти листування та документи, отримані за адвокатським запитом до медичного закладу.

За результатами викладеного відповідач просив суд долучити заперечення та додані до них документи до матеріалів справи, врахувати наведені ним обставини, а також відмовити у задоволенні позовних вимог про позбавлення його батьківських прав у повному обсязі.

Протокольною ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 03.03.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач та її представник просили задовольнити позовні вимоги. Також позивач повідомила в судовому засіданні, що була ініціатором розірвання шлюбу. Зазначила, що причиною припинення шлюбних відносин стало те, що відповідач, за її словами, протягом останніх п`яти років не працював, а більшу частину часу проводив за комп`ютерними іграми, у зв`язку з чим такі обставини їй набридли та вона вирішила розлучитися.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того, чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Відтак, суд зазначає датою виготовлення рішення дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

Заслухавши думки учасників справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи шляхом повного і всебічного дослідження, суд дійшов такого висновку.

Згідно статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 січня 2026 року у справі № 708/1440/24, позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, застосування якого має бути обумовлене наявністю належних, достатніх та допустимих доказів обставин, визначених статтею 164 СК України. Верховний Суд зазначив, що необґрунтоване та передчасне позбавлення батьківських прав за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, що може бути виправдано лише за виняткових обставин. Відтак, вирішуючи питання про позбавлення батьківських прав, суд має виходити не лише з формального встановлення окремих недоліків у виконанні батьківських обов`язків, а й оцінити характер поведінки батька, його ставлення до дитини, наявність чи відсутність свідомого та умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків, а також відповідність такого заходу найкращим інтересам дитини.

Отже, для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, недостатньо встановити окремі обставини, які можуть свідчити про неналежне виконання батьківських обов`язків. Необхідно встановити саме винну поведінку батька, його свідоме та тривале нехтування своїми обов`язками щодо дитини та оцінити такі обставини у сукупності з усіма доказами у справі.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.

Судом встановлено, що сторони тривалий час перебували у фактичних шлюбних відносинах, у період яких у них народилася донька. Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені в лютому 2022 року, після чого дитина проживає разом із матір`ю.

Судом встановлено, що між сторонами 03 лютого 2023 року укладено договір про врегулювання майнових відносин, яким врегульовано майнові та фінансові питання, що виникли між сторонами після припинення спільного проживання. При цьому більшість спільного майна залишилася у власності позивача.

Позивач, звертаючись до суду, просить позбавити ОСОБА_9 батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_8 , посилаючись на те, що відповідач тривалий час не бере належної участі у вихованні дитини, не цікавиться її життям, станом здоров`я та самопочуттям, не надає матеріальної допомоги, не бере участі у її шкільному житті та не цікавиться її успіхами. Крім того, позивач зазначає, що відповідач не бере участі у духовному, фізичному та особистісному розвитку доньки, не забезпечує її належним харчуванням та медичним доглядом, не підтримує з нею необхідного для її повноцінного розвитку спілкування. Також позивач вказує на вчинення відповідачем домашнього насильства щодо неї та дитини. На думку позивача, наведені обставини свідчать про фактичне самоусунення ОСОБА_9 від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання доньки.

Зокрема, судом встановлено, що відповідач проводить час із донькою, підтримує з нею спілкування, а також зберігає родинні зв`язки дитини з бабусею та дідусем по батьківській лінії, що підтверджується наданими фотоматеріалами та письмовими поясненнями матері відповідача. Із досліджених судом скріншотів листування між відповідачем, позивачкою та дитиною вбачається, що відповідач бере участь в обговоренні питань, пов`язаних із життям доньки, зокрема її навчанням, здоров`ям і дозвіллям, що були додані до матеріалів відзиву.

Крім того, судом установлено, що відповідач здійснював регулярні перекази коштів на картку «Юніора», відкриту для доньки, що підтверджується скріншотом із застосунку «Приват24» та банківською випискою за період із 01 квітня 2023 року до 20 жовтня 2025 року. Зазначені документи свідчать про надання відповідачем дитині матеріальної допомоги після припинення спільного проживання сторін.

Участь відповідача в забезпеченні освітніх потреб доньки підтверджується платіжними інструкціями та іншими документами щодо сплати внесків до фонду школи та класу, а також перерахування коштів на відповідні освітні потреби. При цьому часткову сплату відповідачем добровільних внесків на потреби класу та ліцею зазначено й у позовній заяві.

Також судом досліджено документи, пов`язані з медичним обслуговуванням дитини, зокрема консультаційний висновок лікаря та результат лабораторного дослідження.

Таким чином, на обґрунтування своїх заперечень проти позбавлення батьківських прав відповідач посилався на сукупність доказів, якими прагнув підтвердити збереження спілкування з донькою, участь у її житті, навчанні та медичному забезпеченні, а також надання їй матеріальної допомоги після припинення спільного проживання сторін.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності з показаннями допитаних у судовому засіданні свідків, суд зазначає таке.

Показання свідка ОСОБА_6 щодо фактичного характеру та обсягу спілкування відповідача з дитиною значною мірою ґрунтуються на її суб`єктивному сприйнятті та припущеннях, оскільки сама свідок не повідомила суду конкретних обставин, які б безпосередньо підтверджували повне припинення відповідачем спілкування з дитиною, його самоусунення від її виховання чи відсутність участі у її житті. Більше того, свідок прямо зазначила, що їй невідомо, як часто відповідач бачиться з дитиною та про що вони спілкуються.

Показання свідка ОСОБА_5 стосуються переважно характеру відносин між сторонами як подружжям та наявності між ними конфліктів, однак самі по собі не підтверджують неналежного виконання відповідачем батьківських обов`язків щодо дитини. При цьому свідок не навів конкретних обставин, які б свідчили про жорстоке поводження відповідача з дитиною, ухилення від її виховання або свідоме невиконання ним обов`язків щодо доньки.

Водночас судом допитано свідка ОСОБА_7 , зі змісту показань якої вбачається, що дитина відвідує відповідача за місцем його проживання, він готує їй їжу, вони разом проводять час та гуляють. Свідок також зазначила про наявність між батьком та донькою гарного емоційного зв`язку.

Зазначені показання узгоджуються з поясненнями малолітньої дитини ОСОБА_8 , яка у судовому засіданні малолітня ОСОБА_8 надала пояснення щодо своїх взаємовідносин із відповідачем, зазначивши, що її ставлення до батька є добрим, так само як і ставлення батька до неї. Дитина повідомила, що батько піклується про неї, купує їй необхідні речі, виконує її прохання та приділяє їй увагу.

З пояснень дитини вбачається, що вона підтримує особисті стосунки з батьком та сприймає його як близьку для себе людину. При цьому дитина позитивно характеризувала ставлення батька до неї та не повідомила суду про обставини, які б свідчили про жорстоке поводження з нею, байдужість батька до її потреб, відсутність його участі у її житті чи небажання з його боку підтримувати з нею стосунки.

Також малолітня ОСОБА_8 безпосередньо висловила свою думку щодо заявленої вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав, зазначивши, що вважає недоцільним позбавлення батька батьківських прав.

Суд враховує, що наведені пояснення надані самою дитиною та безпосередньо стосуються її особистих взаємовідносин із батьком, його ставлення до неї та її власного сприйняття цих відносин. При цьому пояснення дитини узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_7 щодо фактичного спілкування відповідача з донькою, проведення ними спільного часу та наявності між ними позитивного емоційного зв`язку.

Таким чином, пояснення малолітньої ОСОБА_8 свідчать про те, що між нею та відповідачем зберігаються близькі особисті відносини, дитина позитивно сприймає батька, відчуває його турботу та підтримку, а також не бажає припинення існуючих між ними батьківсько-дочірніх відносин шляхом позбавлення відповідача батьківських прав.

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у сукупності з іншими доказами, суд враховує, що зазначені свідки не повідомили конкретних обставин, які б безпосередньо свідчили про повне самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків, припинення ним спілкування з дитиною або наявність з його боку дій, які створюють загрозу для фізичного чи психічного розвитку дитини. Натомість частина їхніх показань стосується конфліктних відносин саме між сторонами, що саме по собі не є достатньою підставою для висновку про неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків.

При цьому суд бере до уваги показання ОСОБА_7 та пояснення дитини, які є послідовними, узгоджуються між собою та підтверджують наявність фактичного спілкування відповідача з донькою, його участь у проведенні з нею часу, турботу про її потреби та збереження між ними емоційного зв`язку.

Згідно з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації щодо доцільності позбавлення батьківських прав, остання дійшла висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності суд вважає, що розірвання шлюбу між батьками та проживання дитини з матір`ю не є достатньою підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки неприязні відносини сторін не звільняють обох батьків від обов`язку в рівній мірі утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.

Оцінюючи зібрані докази суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Висновок Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність позбавлення батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, проте в ньому наявні підстави, які б вказували на відсутність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення прав.

Виходячи з вище вказаного висновку, він є однобічним, ґрунтується лише на доводах однієї сторони - матері дитини, наданих нею документів та їх заслуховуванні, при цьому викладені в ньому факти ніякими документами не підтверджені та базуються лише на тому, що дочка сторін проживає з матір`ю, з якою у неї склалися добрі відносини, відповідач особисто з цього приводу заслуханий не був, матеріали справи зворотнього не містять, а тому, відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд не погоджується з даним висновком.

Суд констатує, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї чи вчиняв інші подібні дії.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Як передбачено статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяються якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення ним від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено саме на позивача.

Позивачкою ж не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов`язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останнього застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що він притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.

А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.

З урахуванням викладеного, позовна заява задоволенню не підлягає.

На підставі ст.141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст., ст. 10, 76, 80, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 05.10.2026.

Суддя І.А. Усатова