Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №465/8795/25 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/8795/25

Провадження 2/465/143/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.10.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання Пони Ю.Л.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представник позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири договором дарування та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири договором дарування та визнання права власності.

Позовну заяву мотивує тим, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Білорусії, громадянин Російської Федерації, з 2010 року фактично проживає в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , і 19 травня 2015 року ОСОБА_4 отримав посвідку на постійне проживання в Україні. До Львова переїхав у 2010 року через погіршення стану здоров`я матері – ОСОБА_6 , оскільки він був єдиним сином. Зазначає, що ОСОБА_6 з 10 червня 1994 року на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 . 30 травня 2011 року ОСОБА_6 склала на позивача заповіт.

Однак, у ОСОБА_6 через вік були сильні побоювання, що у неї заберуть квартиру сторонні люди, відтак вона хотіла подарувати квартиру АДРЕСА_2 позивачу, але 22 червня 2011 року помилково було укладено договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . У відповідності до п. 4 договору купівлі-продажу квартири продаж даної квартири вчинено за 66 649,00 гривень (еквівалентно 8 360,00 дол.США по курсу 797,33 грн/100 дол. США), які одержані продавцем від покупця повністю, ще до підписання цього договору. Зазначає, що будь-якої передачі грошей за цю квартиру не було, оскільки ОСОБА_6 цю квартиру сину подарувала, що підтверджується п.8 договору купівлі продажу, в якому зазначено, що за ОСОБА_6 зберігається право пожиттєвого безоплатного проживання у вищевказаній квартирі. У відповідності до п.6 Договору купівлі-продажу квартири, цей договір укладався за згодою дружини покупця – ОСОБА_5 , справжність підпису якої засвідчено ОСОБА_7 , тимчасово виконуючим обов`язки нотаріуса міста Рязані Сичевої О.В., 08.06.2011 року, зареєстрованим №3-16970. Зазначає, що після укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5 14 вересня 2011 року розірвали щлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 .

У зв`язку із вище наведеним просить суд визнати договір купівлі-продажу квартири від 22 червня 2011 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , серія ВРЛ №546152, зареєстрованого в реєстрі за №3-2676, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г.Я., договором дарування та визнати за ОСОБА_4 право власності в цілому на квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат та кухні, житловою площею 34.1 кв.м., загальна площа квартири становить 54,3 м.кв.

Ухвалою Франківського районного суду від 07 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири договором дарування та визнання права власності, - залишено без руху.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року вище вказану позовну прийнято до провадження та відкрито провадження за загальними правилами та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 08 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_4

Позивач та його представники в судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили таку задоволити.

Відповідач жодного разу в судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлялася шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті Судової влади України. Відзиву на позов не подала.

Частиною 11 ст.128 ЦПК України, визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Вислухавши пояснення позивача та його представників, оцінивши покази допитаних свідків та дослідивши матеріали справи, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст.76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Білорусії, громадянин Російської Федерації.

19 травня 2015 року ОСОБА_4 отримав посвідку на постійне проживання в Україні, з 14.01.2019 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач є сином ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

ОСОБА_6 з 10 червня 1994 року на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 .

30 травня 2011 року ОСОБА_6 склала на позивача заповіт на все майно, що ій належить чи буде належати на день її смерті.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 14 вересня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 .

Відповідно до договору купівлі продажу від 22.06.2011, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Мельник Г.Я., і зареєстрованого в реєстрі за №3-2676, ОСОБА_6 продавець, а ОСОБА_4 покупець квартири АДРЕСА_2 . Договір підписаний сторонами у присутності нотаріуса, особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_6 квартири, що відчужується, перевірено.

Продаж вчинено за 66649грн., які одержані продавцем від покупця повністю ще до підписання договору (п.4 договору).

Відповідно до п.5 договору, продавець свідчить, що вказана в договорі квартира до цього часу нікомі іншому не продана, не подарована, не заставлена, в спорі, під забороною чи арештом не перебуває,...., та що цей договір не укладається ними під впливом тяжких для них обставин. Сторони свідчать, що усвідомлюють значення своїх дій, перебувають при здоровому розумі, діють вільно, за відсутності будь-якого як фізичного, так і психічного примусу.

Відповідно до п.6 договору, цей договір укладається за згодою дружини покупця – ОСОБА_5 , справжність підпису якої засвідчено на заяві ОСОБА_7 , тимчасово виконуючим обов`язків нотаріуса м. рязані ОСОБА_8 , 08.06.2011 року, за реєстрованим № 3-1970.

Згідно з п.8 договору, сторони домовились, що за ОСОБА_6 зберігається право пожиттєвого безоплатного проживання у вищевказаній квартирі.

Згідно витягів про державну реєстрацію прав та з реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_4 на праві приватної пласності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу від 22.06.2011.

Згідно свідоцтва про смерть від 24.09.2014 року, серія НОМЕР_2 , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Львів.

Після смерті ОСОБА_6 , 13.10.2014 заведена спадкова справа№313/2014.

Позивач просить визнати договір купівлі-продажу удаваним, оскільки грошові кошти в сумі 66649грн. не передавались позивачем мамі, тобто договір був безоплатний і носив характер договору дарування, за яким майно перейшло від продавця до покупця безоплатно.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , повідомив, що ОСОБА_10 певний час проживав у Російській Федерації, а згодом приїздив до матері, точного періоду не пам`ятає, однак орієнтовно у період з 2010 по 2020 рік приїздив до матері один-два рази на рік. Зазначив, що дружину ОСОБА_11 не бачив. Також повідомив, що ОСОБА_12 проживала сама.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , повідомив, що з ОСОБА_14 знайома з дитинства. Їй було відомо, що ОСОБА_12 , яка є матір`ю ОСОБА_11 , мала залишити йому у спадщину свою квартиру. Також зазначила, що у ОСОБА_11 був брат, який помер. На запитання, чи відомо їй про наявність у померлого брата дітей, відповіла, що їй це невідомо.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомила, що бачила, як ОСОБА_10 приїздив разом із дружиною до ОСОБА_12 . Водночас зазначила, що з часом до ОСОБА_12 приїздив лише ОСОБА_10 та доглядав за нею до самої смерті.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 повідомила суду, що її свекри проживали в одному будинку з матір`ю позивача, їй відомо, що позивач проживав з матір`ю приблизно з 2012 року, були в гарних відносинах між собою, дружину позивача жодного разу не бачила та їй нічого не відомо про її існування.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Положеннями ст. 235 ЦК України визначається, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Таким чином, позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, який на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 761/12145/17 (провадження № 61-11495св19), від 14 серпня 2019 року у справі № 369/11750/15-ц (провадження № 61-21383св18).

Обґрунтовуючи позов про визнання договору купівлі-продажу договором дарування ОСОБА_4 посилається на те, що договір купівлі-продажу було вчинено через те, що ОСОБА_6 ,через вік побоювалася, що квартиру, яка належить їй на праві приватної власності, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заберуть сторонні люди (шахраї).

Однак, дані обставини не підтверджені жодними письмовими доказами, свідки, які були допитані в судовому засіданні не підтвердили дані обставини.

Натомість, як вбачається зі змісту п. 4 спірного договору купівлі-продажу квартири, продаж вчинено за 66 649 гривень, які одержані продавцем від покупця повністю, ще до підписання цього договору. Суду не надано доказів на спростування даного пункту договору, щодо відсутності у позивача таких коштів на момент укладення договору тощо.

Суд не бере до уваги посилання позивача на заповіт як на доказ того, що спірний договір купівлі-продажу фактично приховував договір дарування, оскільки такі доводи самі по собі не підтверджують удаваності оспорюваного правочину.

Як убачається зі змісту заповіту, ним охоплено майно, яке належатиме спадкодавцю на момент відкриття спадщини. Водночас чинність заповіту щодо складу спадщини визначається на момент відкриття спадщини відповідно до частини четвертої статті 1236 ЦК України.

Отже, наявність заповіту не позбавляла спадкодавця права за життя розпорядитися належним йому майном, у тому числі шляхом його відчуження за договором купівлі-продажу. Спірний договір купівлі-продажу був укладений до смерті спадкодавця, тобто до відкриття спадщини, а відтак майно, відчужене за цим договором, за умови дійсності правочину, не входило до складу спадщини на момент її відкриття.

Сам по собі факт існування заповіту, яким передбачалося розпорядження майном на випадок смерті, не свідчить про те, що укладений за життя спадкодавця договір купівлі-продажу приховував інший правочин, зокрема договір дарування.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, тому для визнання договору купівлі-продажу удаваним позивач повинен довести спрямованість волі обох сторін саме на приховання іншого правочину. Таких належних та допустимих доказів позивачем суду не надано.

Таким чином, посилання позивача на зміст заповіту не спростовує правової природи укладеного договору купівлі-продажу та не є достатньою підставою для висновку про його удаваність.

Показами допитаних в судовому засіданні свідків встановлено лише факт спільного проживання позивача зі своєю матір`ю та догляд за нею. Дані обставини підтверджені і долученими до матеріалів справи копіями квитанції про оплату комінальних послуг позивачем.

Щодо мети укладення правочину, то за договором дарування та за договором купівлі-продажу нерухоме майно набувається у власність.

Відповідно до ч.2,3 ст.65 Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

Законодавство України вимагає нотаріально посвідченої згоди дружини (чоловіка) на укладення договору купівлі-продажу квартири покупцем, якщо квартира купується за спільні кошти подружжя в офіційному шлюбі.

Майно, придбане за договором купівлі-продажу під час шлюбу, є майном, яке на праві спільної сумісної власності належить подружжю (презумпція спільності майна подружжя - ст.60 СК України).

Згідно ст. 57 Сімейного кодексу України, майно, отримане одним із подружжя за договором дарування або в порядку спадкування під час шлюбу, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки подароване майно не переходить у спільну власність подружжя і в майбутньому (у разі розлучення) не підлягає поділу, закон не вимагає дозволу чи нотаріальної згоди іншого з подружжя на прийняття такого дарунку.

Натомість, договір купівлі-продажу від 22.06.2011 укладався за згодою дружини покупця – ОСОБА_5 (п.6 договору), що підтверджує спрямованість та волю сторін саме на укладення договору купівлі-продажу, а не дарування.

Згідно з правовими висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 761/12145/17 (провадження № 61-11495св19), від 14 серпня 2019 року у справі № 369/11750/15-ц (провадження №; 61-21383св18), позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу квартири, та що воля сторін договору була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину удаваним.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17) звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Позивачем не доведено, які саме його права або інтереси порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і що саме задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу квартири договором дарування призведе до поновлення конкретного порушеного права позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 77- 83, 89, 95, 141, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири договором дарування та визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_5 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 13.10.2026.

Суддя Кушнір Б.Б.