Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №757/24891/26-ц — Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/24891/26-ц

пр. 2-9226/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судового засідання - Романенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року позивач Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», звернулось до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову вказано, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» здійснює надання послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (ЦПГВ). КП «Київтеплоенерго» було підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085). Квартира АДРЕСА_1 , під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже ОСОБА_1 , є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Відповідач у встановленому законом порядку від надання послуг централізованого опалення та централізованого постачанні гарячої води не відмовлялась. Позивач зазначає, що відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в повному обсязі, в результаті чого утворилася заборгованість, яка за період з 01.05.2018 - 31.05.2025 складає 41 897,32 грн. Крім того, у відповідача також існує заборгованість за період з 01.11.2021 заборгованість з плати за абоненське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1230,27 грн.

Надання послуг здійснювалось на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який був опублікований 31.07.2014 на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 № 111.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиті з 01.05.2018 - 31.05.2025 послуги з постачанням теплової енергії у розмірі 40 667,05 грн, інфляційну складову у розмірі 2 956,52 грн, 3 % річних у розмірі 1113,28 грн., пеня у розмірі 1354,53 грн, заборгованість за період з 01.11.2021 заборгованість з плати за абоненське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1230,27 грн, а всього 47321,65 грн та судовий збір у розмірі 3328, 00 грн.

23.05.2026 судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача фізичної особи.

Ухвалою судді від 25.05.2026 у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

19.06.2026 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення позовних вимог та зазначила, що вона не є і ніколи не була власником квартири АДРЕСА_1 .

Відповідач вказала, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 є споживачем комунальних послуг, на оплату яких заявлено заборгованість, а не власник зазначеної квартири. Також відповідач зазначила, що не отримувала рахунків (квитанцій) на оплату комунальних послуг, оскільки не є власником квартири.

Разом із тим, відповідач послалася на пояснення власника квартири ОСОБА_2 , який повідомив, що неодноразово здійснював оплату послуг з централізованого опалення на користь позивача, на підтвердження чого надав відповідачу відповідні платіжні документи.

Крім того, за твердженням відповідача, власник квартири повідомив, що квартира не підключена до системи гарячого водопостачання, у зв`язку з чим незрозумілим є нарахування позивачем заборгованості за послугу з постачання гарячої води. Також власник квартири зазначив, що протягом січня-лютого 2026 року квартира фактично майже не опалювалася.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим просила суд відмовити у їх задоволенні.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступного висновку.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що з 01.05.2018 КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (далі - позивач) є виконавцем комунальних послуг, а саме:

1. З 01.05.2018 до 31.10.2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ).

2. З 01.11.2021, у зв`язку із зміною законодавства, Позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ, Постановою КМУ від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182) та Постановою КМУ від 21.08.2019 № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830).

Відповідно до вимог вказаних вище нормативно - правових актів, послуги з ЦО/ЦПГВ та послуги з ТЕ/ПГВ, надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

На виконання вимог законодавства, КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», на підставі типових договорів, підготовлені та опубліковані/оприлюднені:

1. договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ опублікований в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085) (надалі - Договір).

2. щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляємо наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово комунальні послуги» від 09.11.2017, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp-kyyivteploen/.

Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ є, у тому числі, факт отримання послуг Споживачем.

Будинок за адресою: АДРЕСА_2 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира АДРЕСА_3 за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання.

Як вбачається з витягу територіальної громади м. Києва, у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрована одна особа, а саме: ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, для задоволення позову про стягнення заборгованості, суд має встановити, зокрема, наявність між сторонами відповідного зобов`язання, його зміст, особу боржника, факт надання послуг, період та розмір заборгованості.

За змістом пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Таким чином, сама по собі реєстрація особи у житловому приміщенні, не свідчить про набуття нею статусу власника чи співвласника такого майна та не є достатнім доказом виникнення у неї обов`язку зі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Аналогічний підхід щодо необхідності встановлення особи, яка є споживачем відповідних послуг, випливає з практики Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 у справі № 401/710/15-ц зазначено, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично ними користувалися. У цій справі, Верховний Суд виходив із встановленого судами факту, що відповідач є власником квартири, житлово-комунальні послуги йому фактично надавалися, а між сторонами існували фактичні договірні відносини.

Отже, правовий висновок Верховного Суду про те, що відсутність письмового договору не звільняє споживача від оплати, застосовується за умови встановлення того, що відповідна особа є споживачем та фактично отримувала відповідні послуги.

Водночас, у цій справі таких обставин позивачем не доведено.

Зокрема, позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 є власником або співвласником житлового приміщення, за яким нараховано заборгованість.

Також, позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 за згодою власника користувалася цим нерухомим майном та отримувала спірні житлово-комунальні послуги для власних потреб, а також доказів укладення з нею відповідного договору або виникнення між сторонами фактичних договірних відносин.

Сам факт реєстрації відповідача за спірною адресою не може бути ототожнений із фактом фактичного проживання, користування житловим приміщенням та споживання житлово-комунальних послуг.

Крім того, відсутні докази того, що особовий рахунок, за яким здійснено нарахування спірної заборгованості, відкритий саме на ім`я ОСОБА_1 , а також, що саме вона визначена позивачем, як споживач відповідних послуг.

Верховний Суд, у своїй практиці також виходить із того, що обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг пов`язується саме зі статусом споживача та фактичним отриманням послуг.

Так, у матеріалах огляду практики КЦС ВС зазначено, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору сама по собі не звільняє від такого обов`язку.

У цій же справі, позивач не довів ключової обставини - що саме відповідачка є особою, яка отримувала відповідні послуги та має нести обов`язок щодо погашення заявленої заборгованості.

При цьому Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2020 у справі, щодо якої КЦС ВС оприлюднив відповідне правове повідомлення, наголосив, що договори про надання житлово-комунальних послуг не обтяжують нерухоме майно, а особа не зобов`язана сплачувати борги іншої особи, якщо не брала на себе відповідного обов`язку.

Таким чином, покладення на ОСОБА_1 обов`язку зі сплати заборгованості лише з огляду на факт її реєстрації за адресою, де виникла така заборгованість, за відсутності доказів її статусу споживача, фактичного користування послугами та виникнення відповідного грошового зобов`язання, суперечило б вимогам статей 76-81 ЦПК України та ґрунтувалося б на припущеннях.

Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено виникнення у ОСОБА_1 перед позивачем грошового зобов`язання зі сплати заявленої заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Відтак. позовні вимоги є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Оскільки, судом встановлено відсутність доказів виникнення у відповідача відповідного зобов`язання, підстав для стягнення з неї також нарахованих інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені чи інших похідних платежів немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 279,354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 13.10.2026.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА