Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №520/31532/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 520/31532/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 08.04.26 по справі № 520/31532/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» , у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень та серпень 2025 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч) грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ВЧ НОМЕР_1 протиправно припинила нарахування та виплату позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168), у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі ВЧ НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за періоди з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025, що порушує майнові права позивача.

Переконував, що відмова відповідача виплатити позивачу додаткову винагороду за липень та серпень 2025 року з посиланням на телеграму начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296, згідно з якою така виплата припинена на підставі рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1 у вигляді резолюції із наступним дорученням: «Прошу організувати виконання у встановленому порядку», зазначене рішення застосовувати з 01.07.2025 року», є протиправною, оскільки станом на день пред`явлення позову Міністром оборони України не приймалось рішення про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у визначений законодавством України спосіб, а зміни до відповідних нормативно правових актів в установленому порядку, зокрема, до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), яким врегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не вносились.

А відтак, у ВЧ НОМЕР_1 були відсутні підстави для невиплати позивачу додаткової винагороди за виконання ним у липні та серпні 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі ВЧ НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Повідомив, що відповідно до договору про надання правової допомоги № 59/в від 01.10.2025 попередній розрахунок за надання таких послуг становить 6000,00 грн (шість тисяч) гривень 00 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 у справі №520/31532/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 за липень та серпень 2025 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 за період: з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 ) понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмір 3000 (три тисячі) грн.

Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, незаконність, необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 520/31532/25 повністю та хвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування апеляційної скарги стверджував про відсутність підстав для виплати позивачу спірної винагороди за липень та серпень 2025 року, оскільки в силу приписів Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут ВС ЗСУ) командиром ВЧ НОМЕР_1 повинен був виконати рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/ з/1, відповідно до якого позивачу, як військовослужбовцю ВЧ НОМЕР_1 було зупинено здійснення нарахувань та виплат додаткової винагороди з 01.07.2025 до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, що не було враховано судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин.

Зауважив, що командиром ВЧ НОМЕР_1 , у відповідності до статті 37 Статуту ВС ЗСУ, направлялись телеграми від 15.08.2025 № 2367/3529, від 29.09.2025 № 2367/4250, від 05.12.2025 № 2367/5469 до ІНФОРМАЦІЯ_1 за відповідними роз`ясненнями з метою уточнення наявності підстав для видання наказу про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 за липень, серпень 2025 року та відповідно для звернення із запитом на отримання відповідного фінансування, однак станом на дату подання даної скарги, відповіді на вищевказані телеграми не надходили.

Стверджував, що оскільки Порядком № 260 не передбачено на період дії воєнного стану виплат додаткової винагороди військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), з колективної підготовки у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів)), ВЧ НОМЕР_1 з 01.07.2025 позбавлена можливості здійснювати нарахування та виплату додаткової винагороди за виконання таких завдань ОСОБА_1 .

Заперечував проти заявленої представником позивача суми витрат на правничу допомогу (6000,00 грн), оскільки вказана категорія справ є типовою та поширеною, спірні правовідносини зрозумілими та нескладними, розгляд справи відбувався у спрощеному (письмовому) провадженні, а наданими доказами в їх сукупності не підтверджено обґрунтованість таких витрат позивача та їх співмірність зі складністю справи.

Переконував, що з огляду на незадовільний майновий стан відповідача, який фінансується за рахунок державного бюджету України, стягнута на користь позивача сума витрат на правничу допомогу 3000,00 грн є надмірною, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині.

Позивач, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є діючим військовослужбовцем та з 25 червня 2025 року проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді техніка з системного адміністрування відділення кіберзахисту ВЧ НОМЕР_1 .

З дати призначення на посаду і по червень 2025 року включно, позивачу здійснювалась виплата додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Разом з тим, в липні та серпні 2025 року, позивачу не виплачено вказану додаткову винагороду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою (вх. № 9806/р від 10.10.2025), про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за виконання ним у липні та серпні 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави та надання документів.

Свою заяву позивач обґрунтовував виконанням ним бойових (спеціальних) завдань у період з 01 липня 2025 року по 31 серпня 2025 року згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, наявністю записів у Журналі бойових дій (у відділенні кіберзахисту, рапорту начальника відділення кіберзахисту (про участь та виплату додаткової винагороди за липень, серпень 2025 року).

Разом з тим, відповідач відмовив позивачу у виплаті вищевказаної додаткової винагороди, обґрунтовуючи це наступним:

«Бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308 військову частину НОМЕР_1 включено до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України.

На виконання вимог бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308, Військовою частиною НОМЕР_1 здійснюється організація та забезпечення інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій в сфері радіоелектронної підтримки Сухопутних військ Збройних Сил України.

Бойовим розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024 № 1дск всі структурні підрозділи Військової частини НОМЕР_1 залучені до бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій в сфері електронної підтримки РЕБ та дотичних сферах.

Водночас, телеграмою начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296 доведено до відома військових частин, у тому числі до військової частини НОМЕР_1 та вказано врахувати під час виплати додаткової винагороди за липень 2025 року, що:

- Головнокомандувачем Збройних Сил України порушено клопотання перед Міністром оборони України від 28.06.2025 №300/1/с/5520 щодо упорядкування підстав для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки (єдиного тлумачення командирами військових частин поняття «інтенсивна підготовка») та запобігання випадків безпідставної виплати додаткової винагороди.

- Доповідною запискою, зареєстрованою у Міністерстві оборони України 10.07.2025 за №34483/3/1, заступник Міністра оборони України за результатами опрацювання пропозиції Головнокомандувача Збройних Сил України щодо застосування терміну «інтенсивна підготовка» запропонував Міністру оборони України наступне:

1. Підтримати пропозиції Головнокомандувача Збройних Сил України та до внесення змін до постанови №168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку №260 та Переліку завдань вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування) військових частин (підрозділів).

2. Головнокомандувачу Збройних Сил України організувати внесення відповідних змін до Концепції підготовки Збройних Сип України, затвердженої наказом Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22.02.2016 №95.

3. Зазначене рішення застосовувати з 01.07.2025.

За результатом опрацювання порушеного Головнокомандувачем Збройних Сил України клопотання, Міністром оборони України прийнято рішення до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їхнім сім`ям під час дії воєнного стану», зокрема, вирішено термін «інтенсивна підготовка» в Порядку №260 та Переліку №1475/дск вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів)». Зазначене рішення Міністра оборони України застосовується з 01.07.2025.».

Тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу - заступником командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, у відповідності до статті 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, в порядку підпорядкованості, як старшим за званням та за службовим становищем, було віддано наказ командиру Військової частини НОМЕР_1 вважати з 01.07.2025 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))».

В подальшому, Військовою частиною НОМЕР_1 з 01.07.2025 було зупинено здійснення нарахувань та виплат додаткової винагороди за виконання військовослужбовцями Військової частини НОМЕР_1 вищевказаних завдань.

Командир Військової частини НОМЕР_1 , у відповідності до статті 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, якою передбачено право підлеглого уточнити наказ, звертався з телеграмами від 15.08.2025 № 2367/3529, від 29.09.2025 № 2367/4250, від 05.12.2025 № 2367/5469 до ІНФОРМАЦІЯ_1 за відповідними роз`ясненнями щодо здійснення інтенсивної підготовки, за уточненням наявності підстав у командира військової частини для видання наказу про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за липень, серпень 2025 року та відповідно для звернення із запитом на отримання відповідного фінансування.

Також Військова частина НОМЕР_1 телеграмою від 14.10.2025 № 2367/4526 звернулась до Головного управління доктрин і підготовки Генерального штабу Збройних Сил України за роз`ясненнями щодо застосування терміну «інтенсивна підготовка», а телеграмою від 14.10.2025 № 2367/4524 - до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України за отриманням інформації щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, начальницького складу, поліцейським та їхнім сім`ям під час дії воєнного стану» та до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, в частині виплат додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Відповіді на вказані звернення матеріали справи не містять.

На адвокатський запит від 17.11.2025 відповідач листом від 24.11.2025 №2367/вихЗВГ/52 повідомив, що:

- рішення щодо виплати додаткової винагороди позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 за липень та серпень 2025 року не приймалось;

- зміни до бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 № 1308, яким Військову частину НОМЕР_1 включено до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, та інформація щодо його скасування станом на дату надання відповіді на даний запит до Військової частини НОМЕР_1 , не надходили;

- рішення щодо внесення змін до бойового розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 вiд 12.02.2024 № 1дск та про його скасування станом на дату надання відповіді на даний запит командуванням Військової частини НОМЕР_1 не приймалось;

- виплата додаткової винагороди припинена з 01.07.2025 року на підставі рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1 у вигляді резолюції із наступним дорученням: «Прошу організувати виконання у встановленому порядку. Зазначене рішення застосовувати з 01.07.2025»;

- позивач у липні та серпні 2025 року виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення бойових (спеціальних) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави у наступні періоди з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025.

Позивач зазначає, що продовжував виконувати бойові (спеціальні) завдання в липні та серпні 2025 року на підставі чинних до сьогоднішнього дня бойових розпоряджень, що не заперечується відповідачем у відповідях на заяву та адвокатський запит, проте виплата додаткової винагороди ВЧ НОМЕР_1 не здійснюється.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168 у розмірі 30000 гривень за періоди з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилом частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком № 260, за змістом пункту 2 розділу І якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

У пункті 8 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види – в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види – в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжувався відповідними Указами Президента України та діє по теперішній час.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 “Про введення воєнного стану в Україні” та № 69 “Про загальну мобілізацію” Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168.

Положеннями абзацу 3 пункту 1-1 Постанови № 168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Пунктом 2-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають: порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови; особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту; порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 177/39233 (який застосовується з 01 лютого 2023 року) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: “XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану”.

Відповідно до положень пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).

Отже, у розумінні приписів пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), виплачується додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 у розмірі 30 000 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань).

Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку № 260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі, з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Отже, з врахуванням наведених вище норм, колегія суддів приходить до висновку, що для нарахування та виплати додаткової винагороди позивач мав приймати безпосередню участь у здійсненні бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції та не заперечується відповідачем (відповідь ВЧ НОМЕР_1 № 2367/Вих.3Вг/52 від 24.11.2025), що військовослужбовець ОСОБА_1 виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, зокрема, у спірні періоди: з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025.

Однак, виплату такої винагороди позивачу було зупинено з 01.07.2025 з огляду на отримання відповідачем телеграми начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 № 116/14/66296, якою ВЧ НОМЕР_1 повідомлено про прийняття Міністром оборони України рішення, яким визначено, що до внесення змін до Постанови № 168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 та Переліку № 1475/дск вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))». Вказано, що зазначене рішення Міністра оборони України застосовується з 01.07.2025.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до вимог розділу 8 Положення «Про Міністерство оборони України» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює контроль за їх виконанням. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог статті 42 пункту 3 Закону України «Про правотворчу діяльність», зміни до нормативно-правового акта вносяться шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, якщо інше не передбачено Конституцією України та (або) законом.

Згідно з приписами статті 42 пункту 4 Закону України «Про правотворчу діяльність» зміни, що вносяться до нормативно-правового акта, змінюють норми права такого нормативно-правового акта в момент набрання чинності нормативно-правовим актом (відповідної норми права), яким вносяться такі зміни. Посилання на норму права, до якої внесені зміни, має містити вказівку на чинний нормативно-правовий акт, який змінив її останнім.

Аналіз вищенаведеного дозволяє дійти висновку, що для ототожнення термінів «інтенсивна підготовка» та «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))» до Порядку № 260 мали бути внесені відповідні зміни на підставі рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, чого у спірних правовідносинах не відбулося, оскільки положення пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 ані на дату припинення позивачу виплати (01.07.2025), ані на дату пред`явлення позову (01.12.2025), ані на дату прийняття рішення судом першої інстанції (08.04.2025) не зазнали змін в цій частині.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача були відсутні підстави для невиплати позивачу додаткової винагороди за виконання ним бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі ВЧ НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави за періоди з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025.

Таким чином, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі ВЧ НОМЕР_1 за періоди з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025 є протиправною бездіяльністю відповідача, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог та відмови у задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на отримання передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі ВЧ НОМЕР_1 , існує лише один вид правомірної поведінки ВЧ НОМЕР_1 - нарахувати та виплатити позивачу таку винагороду за періоди з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 за періоди з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 31.08.2025.

Надаючи оцінку стягнутому судом першої інстанції з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції (3000,00 грн), колегія суддів виходить з наступного.

За визначенням частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина статті 134 КАС України).

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн до суду першої інстанції надано копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордеру, договору про надання правової допомоги № 59 від 01.10.2025, додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 59 від 01.10.2025, розрахунку витрат на правову допомогу № 1 від 28.11.2025, акту надання послуг № 1 від 28.11.2025, квитанції до прибуткового касового ордеру № 59/в від 28.11.2025.

Зі змісту договору № 59/в від 01.10.2025 про надання правової допомоги, колегією суддів встановлено, що адвокатське об`єднання «КОМПАНІЯ «ДОВІРА» в особі адвоката Капленко Ганни Сергіївни, взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 у відповідності до умов Договору, правову допомогу з юридичних питань, які цікавлять Замовника, а Замовник зі свого боку зобов`язаний прийняти вказані послуги та своєчасно їх оплатити (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.3. Договору, за надання юридичних послуг за цим договором Замовник сплачує Виконавцю грошову винагороду в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 коп.

Відповідно до розрахунку витрат на правову допомогу № 1 від 28.11.2025, позивачу надано послуги з підготовки заяви (1000,00 грн), підготовки адвокатського запиту (1000,00 грн), підготовки позовної заяви (4000,00 грн).

Вищезазначені послуги загальною вартістю 6000,00 грн затверджені актом надання послуг № 1 від 28.11.2025.

Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, представник позивача надав докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, які він вважав достатніми для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00.

Колегія суддів зазначає, що на виконання вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22 звернув увагу, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 по справі №540/5794/21.

У постанові від 11 березня 2025 року по справі № 260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таким чином, обов`язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених частиною 5 статті 134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів враховує, що у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач послався на необґрунтованість, як заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції (6000,00 грн), так і стягнутої судом (3000,00 грн), проте, обмежився лише загальними посиланнями на її не співмірність та непропорційність, не зазначивши суму судових витрат, яку вважав би належною до стягнення.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 10.12.2025 по справі № 902/1070/24 з посиланням на висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Також, у вказаній постанові Верховним Судом, врахувавши постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку заявленій сумі судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує зміст позовної заяви, посилання на судову практику у подібних спорах та фактичне значення наданих позивачу послуг для справи - задоволення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів враховує, що вказані у розрахунку витрат на правову допомогу № 1 від 28.11.2025 послуги з підготовки заяви (1000,00 грн), підготовки адвокатського запиту (1000,00 грн) є складовими підготовки позовної заяви, що свідчить про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що рішенням Ради адвокатів Харківської області № 13/1/7 від 21.07.2021 "Про розгляд звернень адвокатів Харківщини стосовно необхідності перегляду розробки (мінімальних) ставок адвокатського гонорару" встановлено, що розмір адвокатського гонорару за годину становить 25 відсотків мінімальної заробітної плати, тобто 2000,00 грн станом на момент звернення до суду з цим позовом.

Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат у суді першої інстанції, з огляду на ступінь складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, та відсутність заперечень щодо стягнутої судом першої інстанції суми судових витрат з боку позивача (3000,00 грн, що дорівнює півтори години роботи адвоката), колегія суддів не вбачає підстав для її зменшення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 по справі № 520/31532/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко