Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №520/1648/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 р.Справа № 520/1648/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 року (ухвалене суддею Горшкова О.О.) по справі № 520/1648/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.07.2025 р. № 262540007670 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 16.01.2019 р. (дата першого звернення за її призначенням) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.07.2025 р. № 262540007670 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 10.05.2023 р. та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 р., визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 08.07.2025 р. № 262540007670 щодо відмови у призначенні пенсії позивачці та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 16.01.2019 р. (дата першого звернення за її призначенням) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 р. в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій справі, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 , громадянка України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 , виданий 24.06.2020 р. органом 2ISR.

14.11.1991 р. позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

21.11.2018 р. позивачка через свого представника звернулась до Пенсійного Фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до листа Пенсійного Фонду України №26941/Р-11 від 30.11.2018 р. заяву позивачки направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві заяву позивачки від 21.11.2018 р. розглянуто та винесено рішення №134489/03 від 14.12.2018 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

16.01.2019 р. позивачка через свого представника звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві заяву позивачки від 16.01.2019 р. розглянуто та винесено рішення №25061/03 від 07.02.2019 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, позивачка звернулась до суду з відповідною позовною заявою, яку розглянуто в межах справи №640/10794/20.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2021 р. в справі №640/10794/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14.12.2018 р. № 134489/03 та від 07.02.2019 р. № 25061/03 щодо відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту звернення за її призначенням, а саме з 16.01.2020 р.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2024 р. в справі №640/10794/20 виправлено технічну описку в тексті рішення від 18.10.2021 р. в справі № 640/10794/20 шляхом викладення в тексті рішення від 18.10.2021 р. вірної дати звернення позивача за призначенням пенсії 16.01.2019 замість помилкового 16.01.2020 та п. 3 резолютивної частини рішення викладено в редакції: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту звернення за її призначенням, а саме з 16.01.2019 р.".

На виконання вищезазначеного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 13.07.2022 р. №2600-0307-8/8159412 позивачці направлено рішення про відмову в призначенні пенсії від 15.06.2022 р. та 12.07.2022 р. у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи для призначення пенсії.

10.05.2023 р. позивачкою подано повторно заяву про призначення пенсії за віком, яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та винесено рішення від 19.05.2023 р. №262540007670 (2000-0302-9/65988) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю обов`язкових документів паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина та довідки про місце проживання.

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, позивачка звернулась до суду з позовом, який розглянуто в межах справи №520/34783/23.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 р. в справі №520/34783/23 частково задоволено позовом ОСОБА_1 , а саме: скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.05.2023 р. №262540007670 (2000-0302-9/65988) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2023 р. про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду 05.06.2024 р. в справі №520/34783/23, Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 10.05.2023 р. про призначення пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

За результатом повторного розгляду заяви Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області винесено рішення про відмову в призначенні пенсії від 16.07.2024 р. №262540007670, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зі змісту рішення про відмову в призначенні пенсії від 16.07.2024 р. №262540007670 вбачається, що визнаний пенсійним органом страховий стаж ОСОБА_1 складає 14 років 01 місяць 03 дні (при необхідних 15 роках). Не взято до уваги довідку № 03/д від 12.01.2019 р., довідку № 16-21/7-19 від 03.01.2019 р., довідку № 294 від 13.12.2018 р., оскільки заявником надані чорно-білі копії довідок, які не можливо ідентифікувати як оригінал. При цьому, вік позивачки на момент звернення складав 71 рік.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.07.2024 р. №262540007670, позивачка звернулась до суду з позовом, який розглянуто в межах справи №520/33813/24.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 р. в справі №520/33813/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №262540007670 від 16.07.2024 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2023 р. про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 р. в справі №520/33813/24 апеляційну скаргу Головного управління залишено без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 р. в справі №520/33813/24 Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_3 від 10.05.2023 р. про призначення пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

За результатом повторного розгляду заяви винесено рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.07.2025 р. №262540007670.

В оскаржуваному рішенні від 08.07.2025 р. №262540007670 зазначено: дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України: 10.05.2023 р.; необхідний вік становить: 55 років – жінки, які народились по 30 вересня 1956 року; вік заявника: 71 рік 3 місяці 1 день; необхідний страховий стаж становить: не менше 15 років; страховий стаж заявника: 14 років 1 місяць 3 дні.

За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи та періоди навчання згідно з копією трудової книжки без номеру від 13.08.1969 р. (зокрема, з 06.10.1969 р. по 31.10.1969 р., з 01.11.1969 р. по 31.11.1969 р., з 01.12.1969 р. по 31.12.1969 р., з 02.01.1970 р. по 31.01.1970 р., з 15.02.1971 р. по 01.09.1971 р., з 01.09.1971 р. по 01.09.1973 р., з 01.09.1973 р. по 01.07.1975 р., з 15.08.1975 р. по 15.08.1978 р.), оскільки до електронної пенсійної справи № 262540007670 долучено скану копію трудової книжки - відповідно до Порядку до заяви про призначення/перерахунок пенсії документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Також зазначено, що на титульній сторінці дата народження заявниці зазначено неповністю, що є порушенням порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110.

Крім того, повідомлено позивачку, що періоди роботи «по трудовому соглашению» з 06.10.1969 р. по 31.10.1969 р., з 01.11.1969 р. по 31.11.1969 р., з 01.12.1969 р. по 31.12.1969 р., з 02.01.1970 р. по 31.01.1970 р. та період навчання з 01.09.1973 по 01.07.1975 потребує підтвердження додатковими документами, оскільки в записах згідно з копією трудової книжки б/н від 13.08.1969р. – відсутні номери наказів про початок та закінчення трудового договору, відсутні номери договорів, самі трудові договори не подано; також дату наказу на зарахування зазначено некоректно (рік зазначено неповністю).

Не погоджуючись з рішенням про відмову в призначенні пенсії від 08.07.2025 р. №262540007670, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, тому обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 10.05.2023 р. та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Виходячи з наведених законодавчих норм, особа, яка постійно проживає в Ізраїлі, у разі наявності громадянства України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

В своєму рішенні від 07.10.2009 року №25-рп/2009 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року вказано, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення України з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, право громадянина України на призначення та отримання пенсії за віком не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Згідно з п. 1 ч.ч. 1, 4 ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в подальшому - Закон №1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення тощо) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року від 15 до 16 року.

Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

При цьому, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 р. № 21-1, затвердженого на виконання наведеного вище Закону (в подальшому - Порядок № 21-1).

Згідно з п. 2.22 Порядку № 21-1, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до п. 2.25 Порядку № 21-1, до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Згідно з п. 4.1 Порядку № 21-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Відповідно до п. 4.2 Порядку № 21-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Зі змісту спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.07.2025 р. № 262540007670 р. встановлено, що підставою для відмови позивачці в призначенні пенсії була відсутність необхідного страхового стажу (15 років), передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відповідачем не зараховано періоди роботи та періоди навчання згідно з копією трудової книжки без номеру від 13.08.1969 р. (зокрема, з 06.10.1969 р. по 31.10.1969 р., з 01.11.1969 р. по 31.11.1969 р., з 01.12.1969 р. по 31.12.1969 р., з 02.01.1970 р. по 31.01.1970 р., з 15.02.1971 р. по 01.09.1971 р., з 01.09.1971 р. по 01.09.1973 р., з 01.09.1973 р. по 01.07.1975 р., з 15.08.1975 р. по 15.08.1978 р.), у зв`язку із тим, що до електронної пенсійної справи № 262540007670 долучено скану копію трудової книжки - відповідно до Порядку до заяви про призначення/перерахунок пенсії документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Відповідно до п. 1.1 Порядку № 21-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший; заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання; заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Згідно з п.п. 1.7, 1.8 Порядку № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Відповідно до п. 2.1 Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи (підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку).

Згідно з п. 2.23 Порядку № 22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на призначення пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

Судовим розглядом встановлено, що оригінали трудової книжки та інших документів надавались пенсійному органу особисто під розписку неодноразово зокрема, 10.05.2023 р., 28.11.2023 р. у м. Львові. Так, 10.05.2023 р. та 28.11.2023 р., представник позивачки, враховуючи діючий принцип екстериторіальності, на підставі нотаріальної довіреності, подав до Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заяву про призначення пенсії з оригіналами необхідним для такого призначення документами, що підтверджується розписками-повідомленнями №325014 та №8614.

Згідно з п.4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Отже, подана заява із доданими до неї документами була відсканована працівниками Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зберігаються в електронній пенсійній справі.

Крім того, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.05.2023 р. №262540007670 (2000-0302-9/65988) відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю обов`язкових документів паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина та довідки про місце проживання.

Між тим, доказів повідомлення відповідачем ОСОБА_1 у визначений Порядком №22-1 спосіб про необхідність подання додаткових документів, в тому числі надання оригіналу трудової книжки, матеріали справи не містять.

При повторному розгляді заяви позивачки від 10.05.2023 р. на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 р. в справі №520/33813/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області в спірному рішенні від 08.07.2025 р. №262540007670 зазначено підставу - до електронної пенсійної справи № 262540007670 долучено скану-копію трудової книжки, та відповідно до Порядку №22-1 до заяви про призначення/перерахунок пенсії документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Отже, на момент прийняття первинного рішення у розпорядженні відповідача перебувала та сама трудова книжка позивачки, яка досліджувалась під час розгляду заяви про призначення пенсії. Проте первинне рішення не містило зауважень щодо подання скан-копії трудової книжки або неможливості врахування відомостей про стаж із цих підстав. Лише після скасування попереднього рішення судом та під час його виконання відповідач навів нові мотиви відмови.

Суд апеляційної інстанції вважає, що така поведінка свідчить не про виконання висновків суду, а про фактичну заміну одних підстав відмови іншими, що суперечить змісту судового рішення про повторний розгляд заяви з урахуванням висновків суду.

Посилання відповідача на те, що на титульній сторінці дата народження заявниці зазначено неповністю, а також на те, що періоди роботи «по трудовому соглашению» з 06.10.1969 р. по 31.10.1969 р., з 01.11.1969 р. по 31.11.1969 р., з 01.12.1969 р. по 31.12.1969 р., з 02.01.1970 р. по 31.01.1970 р. та період навчання з 01.09.1973 р. по 01.07.1975 р. потребує підтвердження додатковими документами, оскільки в записах згідно з копією трудової книжки б/н від 13.08.1969 р. – відсутні номери наказів про початок та закінчення трудового договору, відсутні номери договорів, самі трудові договори не подано; також дату наказу на зарахування зазначено некоректно (рік зазначено неповністю), суд апеляційної інстанції не приймає та зазначає наступне.

Згідно з ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судовим розглядом встановлено, що записи трудової книжки позивачки від 13.08.1969 р. містять інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про періоди роботи її, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивачки на роботу та звільнення її з роботи.

Згідно з п.п. 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. № 162 (яка діяла на час заповнення трудової книжки позивачки), заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.п. 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника.

Суд апеляційної інстанції вважає, що неточності трудові книжці, на які посилається відповідач у своєму рішенні, не можуть бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а.

Суд апеляційної інстанції вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Будь яких доказів щодо неналежності трудової книжки позивачки або відомостей зазначених в ній відповідачем не надано. Тобто, трудова книжка позивачки містить всі належні записи про роботу, що дають право на зарахування всього спірного періоду роботи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв`язку з чим відповідачем протиправно не зараховані до трудового стажу період роботи позивачки з 06.10.1969 р. по 31.10.1969 р., з 01.11.1969 р. по 31.11.1969 р., з 01.12.1969 р. по 31.12.1969 р., з 02.01.1970 р. по 31.01.1970 р. та період навчання з 01.09.1973 р. по 01.07.1975 р. до загального страхового стажу позивачки, якій підтверджується записом трудової книжки від 13.08.1969 р.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 р. в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 р. в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.07.2025 р. № 262540007670 щодо відмови в призначенні пенсії позивачки прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обґрунтованим та підлягає скасуванню.

Щодо доводів апеляційної скарги позивачки про призначення пенсії за віком з 16.01.2019 р. (дата першого звернення за її призначенням), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з п. 1.7 Порядку № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Судовим розглядом встановлено, що 16.01.2019 р. позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві заяву позивачки від 16.01.2019 р. розглянуто та винесено рішення №№25061/03 від 07.02.2019 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2019 р. в справі №640/10794/20 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14.12.2018 р. № 134489/03 та від 07.02.2019 р. №25061/03 щодо відмови в призначенні пенсії за віком та зобов`язано повторно розглянути заяву позивачки.

На виконання вище зазначеного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 13.07.2022 р. №2600-0307-8/8159412 позивачці направлено рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.06.2022 р. та 12.07.2022 р. у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи для призначення пенсії.

Між тим, позивачкою рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.06.2022 р. та 12.07.2022 р. в установленому законом порядку не оскаржено до суду, натомість подано нову заяви про призначення пенсії за віком від 10.05.2023 р., яка за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Отже, після прийняття останнього рішення за результатами розгляду заяви від 16.01.2019 р. позивачка не оскаржила його у судовому порядку, а натомість 10.05.2023 р. звернулася до органу Пенсійного фонду України із новою заявою про призначення пенсії за віком.

Таким чином, заява від 10.05.2023 р. є самостійною підставою для виникнення нових правовідносин щодо вирішення питання про призначення пенсії, а рішення, прийняте за результатами її розгляду, є предметом оскарження у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія за віком підлягає призначенню з дати звернення позивачки із заявою від 10.05.2023 р., а не з 16.01.2019 р. як зазначає позивачка в апеляційній скарзі.

Доводів апеляційної скарги позивачки про зобов`язання відповідача здійснювати виплату пенсії, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд апеляційної інстанції не приймає та зазначає, що вимоги у цій частині спрямовані на майбутнє, натомість судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права, відповідне порушення повинно мати місце на момент розгляду справи судом, адже судовими актами не можуть регулюватись відносини на майбутнє. До завдань адміністративного судочинства належить не просто констатування існування певного права у особи, яка звернулася в суд, а саме захист такого права, порушення якого вже настало. Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, а зазначена частина вимог спрямована на майбутнє, шляхом зобов`язання відповідача вчиняти дії у здійсненні яких відповідачем відмовлено не було.

В матеріалах справи відсутні докази існування у відповідача наміру допускати порушення закону у процедурі проведення майбутніх виплат. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині заявлені на майбутнє, тому позовні вимог в цій частині задоволенню не підлягають.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.07.2025 № 262540007670 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 10.05.2023 р. та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційні скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 по справі № 520/1648/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін