Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №520/25062/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 р.Справа № 520/25062/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/25062/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за належне але неотримане протягом проходження військової служби речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2026 наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 12.12.2025 № 1461-АГ «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року по справі № 520/25062/26 позовну заяву - повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 по справі № 520/25062/26 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Вказує, що у поданій на виконання вимог ухвали суду заяві від 27.08.2026 наголошував, що компенсація за неотримане речове майно входить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України. У зв`язку з чим, посилаючись на зміни, внесені Законом України №2352-ІХ, які набрали чинності 19.07.2022, апелянт вказує, що в даному випадку слід застосовувати тримісячний строк, установлений частиною другою статті 233 КЗпП України, як такий, що поширюється на спори про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, а не лише заробітної плати, що підтверджується висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові від 24.03.2025 у справі №520/3477/23. Зазначає, що предметом цього спору є розмір компенсації за неотримане речове майно, а не прийняття на публічну службу, її проходження чи звільнення, тому підстав для застосування частини п`ятої статті 122 КАС України немає.

Посилаючись, зокрема, на постанову Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, зазначає, що початок перебігу строку необхідно пов`язувати з одержанням письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми. У зв`язку з чим, наполягає, що суд мав з`ясувати, чи виконав відповідач обов`язок щодо письмового повідомлення позивача та коли останній отримав документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплат. Вказує, що розрахунковий лист, наказ про виплату компенсації та довідку №33-РС від 20.05.2026 відповідач надав лише у відповідь на адвокатський запит листом від 04.06.2026 №09/8884-26-Вих. Саме після отримання зазначеної довідки позивач дізнався про неправильне нарахування компенсації та звернувся до суду з дотриманням тримісячного строку. З огляду на це апелянт вважає повернення позовної заяви безпідставним.

У поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу відповідач, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України для спорів щодо прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Вважає помилковими доводи представника позивача про прирівняння компенсації за неотримане речове майно до заробітної плати (грошового забезпечення) та застосування у зв`язку з цим тримісячного строку. З огляду на викладене просить залишити ухвалу про повернення позовної заяви без змін.

Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з квітня 2025 по 20.05.2026.

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 20.05.2026 №460-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 20.05.2026.

В позовній заяві позивач стверджує, що під час виключення зі всіх видів забезпечення він перебував на речовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 .

З наданої відповідачем на адвокатський запит представника позивача довідки № 33-РС від 20.05.2026 останній дізнався, що при звільненні з військової служби йому нараховано грошову компенсацію замість належних до видачі, але не отриманих упродовж проходження військової служби предметів речового майна у сумі 150 684,28 грн.

26.05.2026 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію замість належних до видачі, але не отриманих упродовж проходження військової служби предметів речового майна у сумі (150 684,28 грн – 5% військового збору) 143 150,07 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК.

Разом з тим, за твердженням позивача, з довідки № 33-РС про вартість речового майна, що належить до видачі майстер-сержанту ОСОБА_1 вбачається, що відповідач не у повному обсязі нарахував компенсацію за неотримане речове майно, право на яке останній набув у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби

Вважаючи протиправними вказані дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але неотримане протягом проходження військової служби речове майно, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 – залишено без руху. Повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви, а саме:надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій вказати підстави та докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.

27.08.2026 позивач подав до суду заяву, в якій зазначив, що компенсація за неотримане речове майно входить до складу належних при звільненні сум у розумінні статті 116 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовується тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 24.03.2025 у справі №520/3477/23, вказав, що компенсацію виплачено 26.05.2026, письмове повідомлення з документами щодо її нарахування направлено листом від 04.06.2026 №09/8884-26-Вих, а позов подано 13.08.2026, тобто в межах зазначеного строку, у зв`язку з чим просив відкрити провадження у справі.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, та не зазначив об`єктивних істотних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню. При цьому суд відхилив доводи щодо застосування тримісячного строку за частиною другою статті 233 КЗпП України, визнав наведені підстави для поновлення строку неповажними та дійшов висновку про повернення позовної заяви відповідно до статті 123 КАС України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Предметом спору у цій справі є незгода позивача із нарахованим та виплаченим відповідачем розміром грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно.

Своє право отримати вказану компенсацію позивач обґрунтовує положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом другим частини першої статті 9-1 вказаного Закону також передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

За змістом пункту 3 вказаного Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою, після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов`язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.

Наведена правова позиція стосовно тлумачення наведених норм викладена в постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач наразі не захищає своє право на отримання компенсації за неотримане речове майно, а фактично не погоджується із сумою такої компенсації, яку на його користь виплатив відповідач.

Втім, положення статті 122 КАС України, якими керувався суд, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, частина друга статті 233 КЗпП України визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Натомість грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, виплата якої здійснюється за місцем проходження служби, тобто військової частини, з якою працівники перебувають (перебували) у трудових правовідносинах, має обов`язковий характер і особа має право на її отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору.

Між тим, колегія суддів вважає, що спір стосовно невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці».

Поряд із цим варто зауважити, що у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 1 липня 2022 року частина другої статті 233 КЗпП України має такий зміст: із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто, законодавець обмежив період ініціювання спору працівником у вказаних правовідносинах тримісячним строком, на противагу попередньої редакції, яка не визначала обмежень взагалі.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила висновок, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права.

Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Тож, за системного аналізу вказаних норм, приймаючи до уваги чинну редакцію статті, яка регулює спірні правовідносини, варто констатувати, що звернення до суду із заявленими позивачем вимогами обмежується тримісячним строком.

Вказаний правовий висновок, викладено в постанові Верховного Суду від 24.03.2025 у справі № 520/3477/23.

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, документи щодо нарахованої та виплаченої позивачу компенсації, зокрема довідку №33-РС від 20.05.2026, відповідач надав на адвокатський запит листом від 04.06.2026 №09/8884-26-Вих.

Зважаючи на викладені вище норми та правові висновки Верховного Суду, саме з одержанням письмового повідомлення про зазначені суми пов`язується початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, а не з датою звільнення чи виплати компенсації.

Матеріалами справи підтверджено, що з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 13.08.2026, тобто до спливу трьох місяців навіть від дати зазначеного листа.

Отже, позивач дотримався строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про непоширення на спірні правовідносини положень частини другої статті 233 КЗпП України, і наявність підстав для застосування частини п`ятої статті 122 КАС України, тобто місячного строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Досліджуючи предмет і підстави позову суд першої інстанції залишив поза увагою те, що спір у цій справі стосується саме порушення відповідачем законодавства про оплату праці, зокрема, грошової компенсації за неотримане речове майно.

Отже, помилкове визначення судом першої інстанції строку звернення до суду призвело до безпідставного повернення позовної заяви та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 122, 294, 312, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року по справі № 520/25062/26 - скасувати.

Справу № 520/25062/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України)про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій